03 лютого 2022 року
м. Київ
cправа № 917/1008/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного підприємства "Анрі-Маркет" (далі - ПП "Анрі-Маркет", позивач, скаржник)
на рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2021 та
постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.12.2021
у справі № 917/1008/20
за позовом ПП "Анрі-Маркет"
до Фізичної особи-підприємця Зінзівер Олега Івановича (далі - ФОП Зінзівер О.І., відповідач),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Фізична особа-підприємець Дядюн Наталія Віталіївна,
про стягнення грошових коштів у розмірі 167 667,06 грн (з урахуванням заяви №23/04-21 від 23.04.2021 про зменшення розміру позовних вимог),
ПП "Анрі-Маркет" 13.01.2022 (згідно з відміткою на поштовому конверті) звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.12.2021 у справі № 917/1008/20; направити справу на новий розгляд.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.01.2022 для розгляду касаційної скарги у справі № 917/1008/20 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючий, Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,
До Верховного Суду 02.02.2022 надійшли заперечення від ФОП Зінзівер О.І. проти відкриття касаційного провадження, у яких відповідач просить Суд відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПП "Анрі-Маркет" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.12.2021 у справі № 917/1008/20 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.09.2021, яке залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.12.2021 у справі № 917/1008/20, у задоволені позову відмовлено.
Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження та заперечень ФОП Зінзівер О.І. проти відкриття касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги ПП "Анрі-Маркет" у контексті оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частина перша статті 17 ГПК України.
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Отже, перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
На час подання позову, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2020 встановлено у розмірі 2102,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у справі № 917/1008/20 з урахуванням заяви № 23/04-21 від 23.04.2021 про зменшення розміру позовних вимог є стягнення грошових коштів у розмірі 167 667,06 грн, а, отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 2020 рік - 210 200,00 грн), тому справа є малозначною згідно з наведеними приписами ГПК України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності підстав, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.
При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьою статті 287 ГПК України покладається на скаржника.
ПП "Анрі-Маркет" у поданій касаційній скарзі зазначає про наявність підстав для перегляду в касаційному порядку оскаржуваного судового рішення у малозначній справі, які передбачені підпунктами "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Необхідність відкриття касаційного провадження у справі скаржник обґрунтовує, зокрема тим, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, оскільки, при аналізі судової практики у подібних правовідносинах суди, за наявності одних і тих самих обставин розглядають справи неоднозначно, що підкреслює відсутність єдності судової практики в даній сфері правовідносин.
ПП "Анрі-Маркет" зазначає, що суди попередніх інстанцій при розгляді даної справи, яка тотожна справі № 920/564/20, застосовують протилежні норми права, а саме норми, що стосуються транспортного експедирування в одній справі (статті 929 - 935 ЦК України) та норми, що регулюють договори перевезення в іншій справі за тотожними договорами (статті 908 - 928 ЦК України), що підкреслює відсутність єдності судової практики при застосуванні норм матеріального права, що регулюють відносини транспортного експедирування та перевезення. На думку скаржника, суди при розгляді вищевказаних справ мають різні уявлення та критерії за якими необхідно розмежовувати договори транспортного експедирування та перевезення, що потягнули за собою різне тлумачення та як наслідок різні застосування норм матеріального права до подібних спорів.
Разом з тим, на виконання вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України ПП "Анрі-Маркет" обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Підсумовуючи вище викладене скаржник зазначає, що перед Верховним Судом на вирішення порушується питання, відповідь на які матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики відносно практичного розмежування договорів перевезення та транспортного експедирування, а саме за якими характерними ознаками необхідно розмежувати судами першої та апеляційної інстанції договір перевезення та договір транспортного експедирування за умови наявності договору який містить в собі як ознаки перевезення так і деякі ознаки транспортного експедирування.
Крім того, скаржник у касаційній скарзі зазначає, що дана справа має виняткове значення, оскільки в судах наявні подібні справи за аналогічними договорами про надання транспортних послуг, а саме справи № 911/81/22, № 911/85/22, 911/2583/20, 911/2185/20, № 920/564/20.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони абстрактні і декларативні і не містять жодних доказів кількісного та якісного випадків щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Разом з цим, вказуючи на наявність виключної правової проблеми у цій справі, скаржник не навів обґрунтованих доводів на підтвердження вищевказаних критеріїв існування цієї проблеми у спірних правовідносинах, оскільки стверджувана ним наявність суперечностей у двох постановах Північного апеляційного господарського суду від 24.12.2021 у справі № 917/1008/20 та від 28.09.2021 у справі № 920/564/20, не може підтвердити, по-перше, що існує дійсно правова проблема у застосуванні норми прав, по-друге, що ця правова проблема наявна у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Також скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваного судового рішення у даній справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Інших обставин щодо застосування норми права, які можуть свідчити про наявність численних протилежних і суперечливих судових рішень та фундаментальних і довгострокових розбіжностей у судовій практиці у справах із аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами окрім існування оскаржуваного судового рішення, яке, на думку скаржника, суперечить усталеній судовій практиці з цього питання, скаржник не навів, а Суд не вбачає, у зв'язку з чим відхиляє його доводи про наявність у цій справі виключної правової проблеми.
Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваних судових рішень у даній справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, отже наведені у касаційній скарзі мотиви не свідчать про наявність підстав, передбачених пунктом 2 статті 287 ГПК України, за яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню та підстави для відповідних висновків у суду касаційної інстанції відсутні.
Водночас, посилання скаржника на підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України не свідчить про фундаментальність значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики.
Викладені у касаційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов'язані із встановленням фактичних обставин справи. Ці доводи зводяться до заперечення встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням скаржником власного їх викладення, і в цілому до заперечення результату розгляду справи судом.
Разом з тим, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
Колегія суддів відзначає, що незгода із рішенням суду попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача є звичайним передбачуваним процесом.
Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок та повноваження апеляційного суду щодо розгляду справи.
При цьому, слід зауважити, що саме лише застереження про те, що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, не може бути визнано судом підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Таким чином, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як "суду права", дану категорію справ.
Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі п. 3 (а) ст. 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до п. 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій п. 1 ст. 6 Конвенції.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Водночас обставин, з яких би вбачалось необхідність перегляду даної справи у касаційній скарзі з огляду на вищенаведені мотиви ненаведені.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПП "Анрі-Маркет" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.12.2021 у справі № 917/1008/20, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Суд звертає увагу скаржника, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного підприємства "Анрі-Маркет" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.12.2021 у справі № 917/1008/20.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Колос