вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"19" січня 2022 р. м. Київ Справа № 911/1254/21
Суддя: Грабець С.Ю.
Секретар судового засідання - помічник судді: Кулакова С.С.
Суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Київоблгаз",
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: 1) товариства з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз Збут";
2) товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз Збут",
про визнання недійсним правочину,
за участю представників:
позивача: Овчарука О.О. - адвоката (посвідчення №000520 від 30.11.2018 року);
відповідача: Вознюка Є.В. - адвоката (посвідчення №000705 року від 09.09.2019 року);
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:
1) Тітова І.С. - адвоката (посвідчення №000156 від 12.07.2018 року);
2) не з'явився,
27 квітня 2021 року до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) до акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Київоблгаз" (далі - відповідач) про визнання недійсним правочину.
В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на незаконне укладення відповідачем правочину, оформленого заявою №810007-Сл-2534-0321 від 02.03.2021 року, про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог.
Ухвалою суду від 05.05.2021 року відкрито провадження у справі, залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, - товариства з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз Збут" (далі - третя особа 1), товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз Збут" (далі - третя особа 2) та призначено підготовче засідання на 02 червня 2021 року.
24 травня 2021 року на адресу Господарського суду Київської області від представника третьої особи 2 надійшли пояснення щодо обставин справи від 21.05.2021 року.
27 травня 2021 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву №2605/21 від 26.05.2021 року.
01 червня 2021 року на адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява з процесуальних питань.
02 червня 2021 року в засідання з'явились представники позивача, відповідача та третіх осіб 1 та 2.
У підготовчому засіданні оголошено перерву до 30 червня 2021 року.
03 червня 2021 року на адресу Господарського суду Київської області від представника третьої особи 1 надійшли пояснення щодо обставин справи.
29 червня 2021 року через канцелярію Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, в якому він просив суд зупинити провадження у справі №911/1254/21 до набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва в справі №910/5761/21.
30 червня 2021 року в засіданні представник відповідача клопотання про зупинення провадження у справі підтримав.
Представник третьої особи 2 в засіданні проти задоволення клопотання про зупинення провадження у справі не заперечував.
Представники позивача та третьої особи 1 у засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.06.2021 року провадження у справі №911/1254/21 зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/5761/21, учасників справи зобов'язано повідомити суд про усунення обставин, що викликали зупинення провадження у справі.
Постановою Північного апеляційного господарського суду в справі №910/5761/21 від 23.11.2021 року апеляційну скаргу акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Київоблгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2021 року в справі №910/5761/21 залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2021 року в справі №910/5761/21, - без змін.
25 листопада 2021 року на електронну адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява про поновлення провадження в справі, у зв'язку з усуненням обставин, що викликали зупинення провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.12.2021 року провадження у справі №911/1254/21 поновлено та призначено засідання на 22 грудня 2021 року.
21 грудня 2021 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, в якому він просив суд зупинити провадження у справі №911/1254/21 до набрання законної сили рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №640/3438/21.
22 грудня 2021 року в засіданні представник відповідача клопотання про зупинення провадження у справі підтримав та просив суд зупинити провадження у справі.
Представники позивача в засіданні проти задоволення вищевказаного клопотання представника відповідача заперечували.
Представники третьої особи 1 та 2 у судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Суд, розглянувши у засіданні клопотання представника відповідача про зупинення провадження в справі, відмовив у його задоволенні.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.12.2021 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті на 19 січня 2022 року.
18 січня 2022 року, до початку судового розгляду справи по суті, через канцелярію Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, в якому він просив суд зупинити провадження у справі №911/1254/21 до набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/21566/17.
19 січня 2022 року в засіданні представник відповідача клопотання про зупинення провадження у справі підтримав та просив суд зупинити провадження у справі.
Представник позивача в засіданні проти задоволення вищевказаного клопотання представника відповідача заперечував.
Представник третьої особи 1 в засіданні проти задоволення клопотання про зупинення провадження у справі не заперечував.
Представник третьої особи 2 у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Суд, розглянувши у засіданні клопотання представника відповідача про зупинення провадження в справі, дійшов висновку про відмову в його задоволенні, оскільки розгляд справи №911/1254/21 можливий до вирішення справи №910/21566/17, а зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини, які є предметом судового розгляду в цій справі.
Представник позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував.
Представник третьої особи 1 надав пояснення щодо обставин справи.
Представник третьої особи 2 у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судом враховуються при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
У зв'язку із необхідністю дотримання принципів змагальності та рівності сторін, розгляд справи по суті закінчився 19 січня 2022 року.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність, вірогідність кожного доказу окремо, а також взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Рішенням Господарського суду Київської області від 11.10.2016 року в справі №911/1173/16 позов публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до публічного акціонерного товариства "Київоблгаз" про стягнення 397 789 609,75 грн., у зв'язку із порушенням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу для забезпечення виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат природного газу №13-222-ВТВ від 04.01.2013 року, задоволено частково, стягнуто з публічного акціонерного товариства "Київоблгаз" на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 347 075 486,01 грн. основного боргу, 25 845 397,43 грн. пені, 1 762 186,19 грн. трьох процентів річних та 194 791,49 грн. судового збору.
Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" було змінено назву на акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач), що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Публічним акціонерним товариством "Київоблгаз" було змінено назву на акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Київоблгаз" (далі - відповідач), що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2017 року рішення Господарського суду Київської області від 11.10.2016 року в справі №911/1173/16 скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 03.07.2017 року постанову Київського апеляційного господарського суду скасовано, а рішення Господарського суду Київської області від 11.10.2016 року в справі №911/1173/16 залишено без змін.
06 липня 2017 року на виконання рішення Господарського суду Київської області від 11.10.2016 року в справі №911/1173/16 видано наказ про стягнення з відповідача на користь позивача 347 075 486,01 грн. основного боргу, 25 845 397,43 грн. пені, 1 762 186,19 грн. трьох процентів річних, 194 791,49 грн. судового збору.
За твердженнями представника позивача, відповідачем був частково сплачений борг, у сумі 5 749 087,59 грн., що підтверджується заявою позивача про зарахування однорідних зустрічних вимог №26-6736/1.2-16 від 03.10.2016 року.
11 травня 2019 року на адресу позивача від відповідача надійшла вимога №417-Сл-5968-0519 від 10.05.2019 року про повернення безпідставно набутих грошових коштів у сумі 234 605 261,99 грн., у зв'язку з переплатою відповідачем грошових коштів на виконання умов договорів купівлі - продажу природного газу: №15-741-Н від 30.06.2015 року; №16-132-Н від 30.12.2015 року; №16-421-Н від 28.10.2016 року; №17-220-Н від 12.04.2017 року; №17-420-Н від 27.09.2017 року.
14 травня 2019 року на адресу позивача від товариства з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз Збут" (далі - третя особа 1) надійшов лист №417-Сл-6222-0519 від 13.05.2019 року про заміну первісного кредитора, відповідно до якого позивача було повідомлено про відступлення третьою собою 1 відповідачу права вимоги за зобов'язаннями, що виникли з договорів купівлі-продажу газу, у тому числі - №15-741-Н від 30.06.2015 року, №16-132-Н від 30.12.2015 року, №16-421-Н від 28.10.2016 року, №17-220-Н від 12.04.2017 року, №17-420-Н від 27.09.2017 року, на суму 234 605 261,99 грн.
22 травня 2019 року на адресу позивача від відповідача надійшов лист №311018-Сл-7718-0519 від 20.05.2019 року про заміну первісного кредитора, відповідно до якого позивача було повідомлено про заміну первісного кредитора та набуття відповідачем права вимоги до позивача щодо повернення грошових коштів у сумі 369 128 773,53 грн., набутих згідно з договором відступлення права вимоги №56S810-12205-19 від 13.05.2019 року, укладеним між відповідачем та третьою особою 1 за договорами купівлі-продажу природного газу, а саме: №15-741-Н від 30.06.2015 року; №16-132-Н від 30.12.2015 року; №16-421-Н від 28.10.2016 року; №17-220-Н від 12.04.2017 року; №17-420-Н від 27.09.2017 року, на суму 234 605 261,99 грн., а також за договором відступлення права вимоги №56S810-12448-19 від 13.05.2019 року, укладеним між відповідачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз Збут" (далі - третя особа 2) за договорами купівлі-продажу природного газу №15-709-Н від 30.06.2015 року; №16-106-Н від 30.12.2015 року; №16-405-Н від 28.10.2016 року; №17-204-Н від 12.04.2017 року; №17-404-Н від 29.09.2017 року; №18-504-Н від 05.11.2018 року, на загальну суму 134 523 511,54 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач послався на те, що 03 березня 2021 року на адресу позивача від відповідача надійшла заява про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог №810007-Сл-2534-0321 від 02.03.2021 року, відповідно до якої відповідач мав перед позивачем, станом на 02.03.2021 року заборгованість, на підставі рішення Господарського суду Київської області від 11.10.2016 року в справі №911/1173/16, за договором купівлі-продажу природного газу для забезпечення виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат природного газу №13-222-ВТВ від 04.01.2013 року в загальному розмірі 369 128 773,53 грн.
Одночасно, позивач мав перед відповідачем заборгованість у сумі 369 128 773,53 грн., яка виникла відповідно до договору про відступлення права вимоги №56S810-12205-19 від 13.05.2019 року, згідно з умовами якого відповідач отримав право вимоги щодо повернення грошових коштів в розмірі переплати, здійсненої третьою особою 1 за природний газ, придбаний для потреб побутових споживачів у період з липня 2015 року до листопада 2018 року за договорами купівлі-продажу газу, а саме: №15-741-Н від 30.06.2015 року; №16-132-Н від 30.12.2015 року; №16-421-Н від 28.10.2016 року; №17-220-Н від 12.04.2017 року; №17-420-Н від 27.09.2017 року, на загальну суму 234 605 261,99 грн., а також відповідно до договору про відступлення права вимоги №56S810-12448-19 від 13.05.2019 року, згідно з умовами якого відповідач отримав право вимоги щодо повернення грошових коштів в розмірі переплати, здійсненої третьою особою 2 за природний газ, придбаний для потреб побутових споживачів у період з липня 2015 року до січня 2019 року включно за договорами, а саме: №15-709-Н від 30.06.2015 року; №16-106-Н від 30.12.2015 року; №16-405-Н від 28.10.2016 року; №17-204-Н від 12.04.2017 року; № 17-404-Н від 29.09.2017 року; № 18-504-Н від 05.11.2018 року, на загальну суму 134 523 511,54 грн.
Так, відповідач заявив про припинення зобов'язань перед позивачем, які виникли на підставі рішення Господарського суду Київської області в справі №911/1173/16 від 11.10.2016 року, в сумі 369 128 773,53 грн., у зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем, на підставі рішення Господарського суду Київської області у справі №911/1173/16 від 11.10.2016 року, на думку відповідача, була відсутня.
Вважаючи, що правочин вчинений відповідачем про зарахування однорідних вимог, оформлений заявою про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог №810007-Сл-2534-0321 від 02.03.2021 року, порушує право позивача на отримання відповідних грошових коштів, які є предметом зарахування, позивач звернувся до суду, просив визнати такий правочин недійсним.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі "Мала проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що рівність сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом.
27 травня 2021 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву №2605/21 від 26.05.2021 року, а 03 червня 2021 року на адресу Господарського суду Київської області від представника третьої особи 1 надійшли письмові пояснення щодо обставин справи.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач та третя особа 1 послались на наступні обставини.
Так, на думку представників відповідача та третьої особи 1, відповідач правомірно звернувся до позивача із заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки постановою Кабінету Міністрів України №619 від 08.06.1996 року були встановлені наступні норми споживання газу населенням, у разі відсутності газових лічильників: плита газова за наявності централізованого постачання гарячої води - 9,8 куб.м (людино-місяць); плита газова у разі відсутності централізованого постачання гарячої води та газового водонагрівача - 18,3 куб.м (людино-місяць); плита газова та газовий водонагрівач - 23,6 куб.м (людино-місяць).
У подальшому, Кабінетом Міністрів України були затверджені інші норми споживання природного газу населенням, у разі відсутності газових лічильників, згідно з додатками до постанов Кабінету Міністрів України №237 від 29.04.2015 року "Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" та №203 від 23.03.2016 року "Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників", що діяли у період 2014 -2018 роки та втратили чинність.
Так, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України №237 від 29.04.2015 року були внесені до норм споживання природного газу населенням, у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №619 від 08.06.1996 року, такі зміни: у графі "Норма споживання" цифри "6", "9" і "18" замінено, відповідно, цифрами "3", "4,5" і "9"; в абзаці першому пункту 5 приміток до норм цифру "9" замінено цифрами "4,5".
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.09.2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2015 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.01.2016 року, цю постанову Кабінету Міністрів України було визнано незаконною та нечинною.
Постановою Кабінету Міністрів України №203 від 23.03.2016 року були затверджені норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, згідно з додатком до неї, а саме: плита газова за наявності централізованого постачання гарячої води - 3,3 куб.м (людино-місяць); плита газова у разі відсутності централізованого постачання гарячої води та газового водонагрівача - 5,4 куб.м (людино-місяць); плита газова та водонагрівач - 10,5 куб.м (людино-місяць).
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.05.2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.08.2018 року та постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 року, постанову Кабінету Міністрів України №203 від 23.03.2016 року було визнано протиправною та нечинною.
08 лютого 2019 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України №63 "Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами", згідно з умовами п. 2 якої передбачено, що не допускається:
- нарахування та облік заборгованості на особовому рахунку побутового споживача за природний газ, яка виникла у зв'язку із втратою чинності постановами Кабінету Міністрів України №237 від 29.04.2015 року "Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" та №203 від 23.03.2016 року "Про норми споживання природного газу населенням, у разі відсутності газових лічильників";
- нарахування постачальникам природного газу для потреб побутових споживачів заборгованості за природний газ в межах норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 19 від 08.06.1996 року, а також штрафні санкції, трьох процентів річних та інфляційні втрати, нараховані на таку заборгованість.
Також, 27 лютого 2019 року було прийнято постанову Кабінету Міністрів України №143, згідно з якою втратили чинність пункти 1-3 постанови Кабінету Міністрів України №63 від 30.01.2019 року, проте, яка повністю відтворювала зміст пунктів 2 та 3 постанови Кабінету Міністрів України №63 від 30.01.2019 року, а саме:
- не допускається нарахування та облік заборгованості на особовому рахунку побутового споживача за природний газ, яка виникла у зв'язку із втратою чинності постановами Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" №237 від 29 квітня 2015 року та "Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" №203 від 23 березня 2016 року;
- не нараховуються постачальникам природного газу для потреб побутових споживачів заборгованість за природний газ в межах норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №619 від 08.06.1996 року, в редакції, що діяла до 01 жовтня 2014 року, а також штрафні санкції, три відсотки річних та інфляційні втрати, нараховані на таку заборгованість.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач проти задоводення позову заперечував, вважав, вимоги позивача безпідставними, послався на те, що вимога, з якою звернувся відповідач до позивача є безспірною, оскільки виникла на підставі договору відступлення права вимоги №56S810-12205-19 від 13.05.2019 року та договору відступлення права вимоги №56S810-12448-19 від 13.05.2019 року.
Крім цього, за твердженнями відповідача та третьої особи 1, у зв'язку з тим, що протягом 2015 - 2019 років третьою особою 1 та третьою особою 2 закуповувався природний газ для потреб населення, в тому числі для споживачів без газових лічильників, виключно у позивача, а із прийняттям зазначених постанов Кабінету Міністрів України виникла різниця у вартості природного газу, спожитого населенням за нормами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №619 від 08.06.1996 року, та вартості природного газу, спожитого населенням за нормами, по яких не допускається заборгованість, згідно з постановами Кабінету Міністрів України №63 від 08.02.2019 року та №143 від 27.02.2019 року. Так, у третьої особи 1 та третьої особи 2, на думку представника третьої особи 1 та 2, виникла переплата перед позивачем за договорами поставки природного газу, за якими закуповувався газ для потреб населення без лічильників газу, а у позивача виникло грошове зобов'язання перед третьою особою 1 та третьою особою 2 у вигляді повернення грошових коштів (переплати), підстава набуття яких відпала, в силу прийняття Кабінетом Міністрів України відповідних постанов та закінченням строку дії договорів поставки природного газу.
У судовому засіданні позивач проти обов'язку зі сплати заборгованості, що є предметом правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог, оформленого заявою від 02.03.2021 року, заперечував, оскільки між сторонами існує неузгодженість щодо наявності зустрічного зобов'язання, тому безспірність заявлених однорідних вимог, як одна з обов'язкових умов для здійснення такого зарахування, відсутня.
Згідно з ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 2 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч. 3 ст. 202 Цивільного кодексу України, одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч. 3 ст. 202 Господарського кодексу України, до відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
Так, заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином.
Згідно з ч. 1 ст. 601 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними, тобто вони повинні бути однорідними у розумінні їх матеріального змісту, тобто мати однорідний предмет; 3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Ще однією важливою умовою для здійснення зарахування зустрічних вимог є безспірність вимог, які зараховуються, тобто відсутність спору щодо змісту, умови виконання та розміру зобов'язань. За відсутності безспірності вимоги відповідний спір має бути вирішений у судовому порядку з дотриманням вимог процесуального закону.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові Верховного Суду в справі №910/13205/17 від 05.04.2018 року зазначено, що важливою умовою для здійснення зарахування зустрічних вимог є безспірність вимог, які зараховуються, а саме - відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в справі №914/163/14 від 13.11.2018 року та в справі №910/10471/19 від 14.07.2020 року.
Судом встановлено, що на час вчинення правочину, оформленого заявою про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог №810007-Сл-2534-0321 від 02.03.2021 року, позивач заперечував наявність у нього грошового зобов'язання перед третіми особами, частина яких була відступлена останніми на користь відповідача та в подальшому стала предметом заліку.
Так, між сторонами існувала неузгодженість щодо наявності зустрічного зобов'язання, тому безспірність заявлених однорідних вимог відсутня.
Відтак, відсутні всі необхідні умови, встановлені ст. 601 Цивільного кодексу України, для здійснення такого зарахування.
Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Частиною 2 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Згідно з ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Так, позовні вимоги акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про визнання недійсним правочину, оформленого публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" заявою №810007-Сл-2534-0321 від 02.03.2021 року про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню судом.
Відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст. 20, ч. ч. 1, 3 ст. 202, ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу України, ст. 15, ч. ч. 1, 2 ст. 16, ч. ч. 1, 2, 3 ст. 202, ч. ч. 1, 3 ст. 215, ч. ч. 1, 2, 3, 5, 6 ст. 203, ч. 1 ст. 601 Цивільного кодексу України, ст. 3, ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. ч. 1, 2, 4 ст. 11, ст. 12, ч. ч. 3, 4 ст. 13, ст. ст. 14-15, ст. 18, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ст. 76, ч. 1 ст. 77, ст. 78, ст. 79, ч. 1 ст. 86, ст. 123, ч. 9 ст. 129, ч. ч. 1, 2 ст. 222, ст. 223, п. 5 ч. 1 ст. 227, ч. 3 ст. 232, ст. 233, ч. 4 ст. 236, ст. 237, ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, суд
Задовільнити повністю позов акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Київоблгаз" про визнання недійсним правочину.
Визнати недійсним правочин, оформлений публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" заявою №810007-Сл-2534-0321 від 02.03.2021 року про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог.
Стягнути з акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Київоблгаз" (08150, Київська область, Києво-Святошинський район, місто Боярка, вулиця Шевченка, будинок 178, ідентифікаційний код 20578072) на користь акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6, код 20077720) 2 270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят грн. 00 коп.) витрат на сплату судового збору.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено 02.02.2022 року.
Суддя С. Грабець