Справа № 755/11076/21
"01" лютого 2022 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі головуючої судді Марфіної Н.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів, -
05.07.2021 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідачів про стягнення коштів, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 на свою користь 242200,00 грн.
Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що 18.11.2019 року згідно особистої розписки відповідач ОСОБА_2 отримав від позивачки 10000,00 доларів США, що за курсом НБУ станом на день складання позовної заяви дорівнює 242200,00 грн. Вказані кошти були передані в якості оплати за автомобіль Тойота Камрі, д.н.з. НОМЕР_1 , чорного кольору, який зареєстрований за дружиною відповідача ОСОБА_2 відповідачкою ОСОБА_3 28.05.2020 року відповідачка ОСОБА_3 уповноважила позивачку на підставі довіреності, строком дії до 28.05.2021 року, розпоряджатись, продавати, перереєструвати на умовах, на строк та за ціною на свій власний розсуд, зняти з обліку, в сервісних центрах МВС, в органах по обліку та реєстрації ТЗ, належний відповідачці вищевказаний автомобіль. Отже, сторони розпискою про отримання грошей та довіреністю засвідчили свої наміри укласти договір купівлі-продажу автомобіля. Проте, в квітні 2021 року позивачці стало відомо, що 23.09.2020 року ОСОБА_3 відкликала довіреність, а 10.03.2021 року позивачці стало відомо, що на автомобіль було накладено арешт у кримінальному провадженні №12020100090004224. Крім того, позивачці відомо, що на день подання позову автомобіль знаходиться в приватному гаражі за адресою: АДРЕСА_1 . Доступу до гаражу у позивачки немає і таким чином, позивачка фактично припинила користування автомобілем. Відкликаючи довіреність відповідачка ОСОБА_3 фактично відмовилась від укладання договору купівлі-продажу із позивачкою. Жодна сторона не досягла згоди щодо всіх істотних умов домовленостей, відповідачі гроші не повернули. У сторін не відбулось переходу права власності на автомобіль від відповідачки ОСОБА_3 до позивачки, договір купівлі-продажу автомобіля у письмовому вигляді з нотаріальним посвідченням так і не був укладений. За таких умов відповідач ОСОБА_2 позбавився права користування коштами, які він отримав від позивачки, повертати кошти позивачці відповідач ОСОБА_2 відмовляється. Відповідач ОСОБА_2 має повернути позивачці 242200,00 грн. (10000,00 доларів США), які він отримав за розпискою. Не повертаючи кошти відповідач ОСОБА_2 порушує право позивачки на вільне володіння, користування та розпорядження її власними грошовими коштами і враховуючи викладені обставини у позивачки виникає право витребувати від відповідачка ОСОБА_2 грошові кошти. Нормативно-правове обґрунтування позовних вимог викладене позивачем із посиланням на положення ст.ст. 190, 192, 202, 207, 237, 244, 316, 317, 319, 321, 387, 397, 399, 400, 638, 640, 655, 656, 1212 ЦК України.
Ухвалою суду від 13.07.2021 року відкрито провадження у справі, призначений розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, роз'яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання.
Ухвалою суду від 01.02.2022 року залишено без задоволення заяву представника відповідачів із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
08.12.2021 року до суду надійшов відзив сторони відповідачів на позовну заяву за підписом їх представника, зі змісту якого вбачається, що відповідачі позову не визнають та просять відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що позивач вказує недостовірну інформацію, чим вводить суд в оману. 18.10.2019 року відповідач ОСОБА_2 , керуючи автомобілем Тайота Камрі, д.н.з. НОМЕР_1 , який належить його дружині ОСОБА_3 , потрапив в ДТП та пошкодив автомобіль. Після цього постало питання про необхідність ремонту автомобіля, при цьому у відповідача ОСОБА_2 був давній знайомий ОСОБА_4 , який мав власне СТО по АДРЕСА_1 . У листопаді 2019 року ОСОБА_4 оглянув пошкоджений автомобіль і запропонував ОСОБА_2 викупити автомобіль за 10000,00 доларів США, на що останній погодився. При цьому, ОСОБА_4 попрохав, щоб дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_3 видала довіреність на право розпорядження автомобілем на його ім'я та на ім'я ОСОБА_1 . 18.11.2019 року ОСОБА_3 видала відповідну довіреність і в цей же час ОСОБА_4 передав відповідачу ОСОБА_2 10000,00 доларів США, а ОСОБА_2 в свою чергу передав ОСОБА_4 автомобіль та документи на нього. На час укладення цієї угоди відповідач ОСОБА_2 не знав особисто позивачку та грошей у сумі 10000,00 доларів США від неї не отримував, а також у той день розписок про отримання грошей, а ні від ОСОБА_1 , а ні від ОСОБА_4 , відповідач ОСОБА_2 не писав та ОСОБА_4 навіть не вимагав такої розписки від ОСОБА_2 27.05.2020 року відповідачу ОСОБА_2 зателефонувала невідома жінка, яка представилась ОСОБА_1 знайомою ОСОБА_4 та нагадала відповідачу, що його дружина продала належний їй автомобіль ОСОБА_4 по довіреності, в якій вказане і її прізвище. Жінка повідомила, що ОСОБА_4 декілька днів тому раптово помер, а автомобіль з обліку вони ще не зняли, тому жінка просила аби ОСОБА_2 посприяв у видачі його дружиною довіреності на ім'я позивачки та поросила від ОСОБА_2 розписку, яка була б датована 18.11.2019 року про те, що ОСОБА_2 отримав від неї 10000,00 доларів США, щоб у позивачки не виникало проблем зі зняттям автомобіля з обліку. Враховуючи, що у відповідача ОСОБА_2 були добрі стосунки з померлим ОСОБА_4 , відповідач нічого лихого не запідозрив та погодився виконати прохання позивачки, оскільки жодних питань стосовно автомобіля у відповідача не було. 28.05.2020 року дружина відповідача ОСОБА_2 - відповідачка ОСОБА_3 видала довіреність на право розпорядження та продаж автомобіля на ім'я позивачки, а сам відповідач ОСОБА_2 написав у той же день розписку про отримання від ОСОБА_1 10000,00 доларів США та поставив дату 18.11.2019 року (хоча такої події насправді не було) і передав зазначені документи позивачці. Через деякий час до відповідача ОСОБА_2 звернулись сини померлого ОСОБА_4 та повідомили про виниклий між ними і позивачкою конфлікт стосовно автомобіля, який придбав їх покійний батько у відповідачів. Позивачка написала на синів померлого заяву в поліцію про те, що вони не віддають належний позивачці автомобіль, але вони не мають наміру віддавати автомобіль, оскільки цей автомобіль їх покійний батько купив за власні кошти, а позивачка є сторонньою людиною, яка не має жодного відношення до цього автомобіля, натомість сини покійного є його законними спадкоємцями. Відповідач вказав, що розуміє виниклі проблеми, але просив синів померлого не втягувати його у цей конфлікт, вирішити спірні питання між собою та в кінцевому результаті повідомити відповідача на кого слід переоформити автомобіль, щоб із боку відповідача не було проблем, адже йому чужого не потрібно. Проте, на даний час автомобіль знаходиться під арештом на підставі ухвали слідчого судді від 05.03.2021 року, про що відповідачу стало відомо лише після отримання ухвали суду про відкриття провадження у справі та доданих до неї документів. Сторона відповідачів звертає увагу суду, що позивачка тривалий час (з 18.11.2019 року по 28.05.2020 року та з 28.05.2020 року по 23.09.2020 року) з невідомих причин не спромоглася зняти автомобіль з обліку, хоча відповідно до довіреності від 18.11.2019 року могла діяти окремо від ОСОБА_4 , отже позивачка мала достатньо часу для запобігання виникненню будь-яких проблем щодо автомобіля, тим більше, що відповідачі не чинили для цього ніяких перешкод. Сторона відповідача стверджує, що відповідач ОСОБА_2 не отримував від позивачки коштів у розмірі 10000,00 доларів США 18.11.2019 року, а отримував їх від ОСОБА_4 . Твердження про те, що позивачка здійснювала заходи досудового врегулювання спору не відповідають дійсності, оскільки з вимогою про повернення коштів позивачка до відповідачів жодного разу не зверталась.
24.12.2021 року до суду надійшла відповідь позивача, зі змісту якої вбачається, що позивачка підтримує раніше заявлені позовні вимоги та додатково зазначає, що у відзиві на позовну заяву викладені неправдиві дані, вони не відповідають дійсності, мають на меті введення суду в оману з метою перешкоджання суду винести справедливе рішення. У відзиві зазначені дані щодо подій від 18.11.2019 року, які фактично передували подіям 18.11.2019 року і до суті справи ці події відношення не мають. Позивачка стверджує, що грошові кошти за автомобіль в сумі 10000,00 доларів США відповідач ОСОБА_2 отримав саме від неї на підтвердження чого видав власноручно написану ним розписку у присутності позивачки. 18.11.2019 року ОСОБА_4 , який був цивільним чоловіком позивачки, дійсно був присутнім під час передачі коштів та оформленні розписки, але він помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і підтвердити цей факт неможливо. Перемовини щодо автомобіля тривали досить довго і діти покійного звертались до позивачки з приводу його переоформлення на них, оскільки вважають автомобіль предметом спадщини та забрали його помістивши у свій гаражний бокс, доступу до якого позивачці не надали. В результаті, 28.05.2020 року власниця автомобіля - відповідачка ОСОБА_3 видала на ім'я позивачки довіреність на право розпорядження та продаж автомобіля, але скористатись цією довіреністю позивачка не змога, оскільки доступу до автомобіля не мала. В подальшому позивачка звернулась до поліції із заявою про вчинення шахрайства і 27.06.2020 року було відкрите кримінальне провадження за ст. 356 КК України. В межах цього кримінального провадження 05.03.2021 року слідчим суддею було прийняте рішення про накладення арешту на автомобіль, однак всі наведені дії проблеми не вирішили. Ані автомобіль, ані гроші позивачка не отримала. Крім того, без будь-яких повідомлень 23.09.2020 року відповідачка ОСОБА_3 відкликала видану нею довіреність, про що позивачка дізналась лише в квітні 2021 року, і таким чином позивачка була позбавлена можливості боротися за право розпорядження автомобілем. Позивачка стверджує, що багато разів зверталась до відповідачів з приводу врегулювання ситуації щодо фактично придбаного нею автомобіля або повернення грошей, що підтверджується роздруківкою з додатку «Вайбер». Крім того, в ході розслідування кримінального провадженні відповідач ОСОБА_2 був допитаний в якості свідка та дав покази, якими підтвердив факт отримання ним від позивачки коштів, а тому викладі у відзиві обставини спрямовані на уникнення цивільної відповідальності щодо повернення коштів.
За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об'єктивно та всебічно з'ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що за змістом наявної в матеріалах справи копії розписки датованої 18.11.2019 року: «Я, ОСОБА_2 (паспорт НОМЕР_2 ) отримав від ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_3 ) у присутності ОСОБА_4 суму у розмірі 10000 (десять тисяч доларів США, 00 центів) у якості оплати за автомобіль Тойота Кемрі держномер НОМЕР_1 зареєстрований на моєю дружиною ОСОБА_3 ».
Автомобіль Тойота Кемрі, д.н.з. НОМЕР_1 , дійсно належить відповідачці ОСОБА_3 , що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.
28.05.2020 року відповідачка ОСОБА_3 видала на ім'я позивачки нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважила позивачку розпоряджатися, продати, перереєструвати, на умовах, на строк та за ціною на свій власний розсуд, зняти з обліку, в сервісних центрах МВС, в органах по обліку та реєстрації ТЗ, належний їй автомобіль Тойота Камрі, 2015 року випуску, чорного кольору, д.н.з. НОМЕР_1 . Довіреність видана строком до 28.05.2021 року. Бланк: НОЕ 932462.
Згідно наявної в матеріалах справи копії скороченого витягу з Єдиного реєстру довіреностей від 11.01.2021 року, 23.09.2020 року зареєстровано припинення дії довіреності від 28.05.2020 року, бланк: НОЕ 932462.
За змістом копії ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 05.03.2021 року (справа №760/4097/21), на автомобіль Тойота Кемрі, д.н.з. НОМЕР_1 , який зареєстрований за ОСОБА_3 , накладено арешт, у вигляді заборони відчуження.
У вказаній ухвалі зазначено, що в ході судового розгляду клопотання встановлено, що невстановлені особи діючи за попередньою домовленістю із особами, які проживають за адресою: АДРЕСА_1 , що діють з корисливих мотивів, щодо повного заволодіння автомобілем марки Тойота Камрі, д.н.з. НОМЕР_1 , чорного кольору, та вчиняють самовправство, всупереч установленому законом порядку, позбавляють ОСОБА_1 права належного користування вказаним транспортним засобом, який остання там залишила для ремонту.
Крім того, із матеріалів справи вбачається, що 18.11.2019 року відповідачкою ОСОБА_3 була видана нотаріально посвідчена довіреність строком на шість місяців до 18.05.2020 року на ім'я ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , якою відповідачка уповноважила вказаних осіб та надала право кожному діяти окремо, незалежно один від одного, розпоряджатися, продати, зняти з обліку. Сервісних центрах МВС, органах по обліку та реєстрації ТЗ, належний відповідачці автомобіль Тайота Камрі, 2015 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 .
За змістом наявної в матеріалах справи копії протоколу допиту свідка від 15.08.2020 року, ОСОБА_2 вказав, що 18.11.2019 року він зустрівся з ОСОБА_5 та його жінкою на ім'я ОСОБА_6 . При зустрічі жінка ОСОБА_4 - ОСОБА_1 передала відповідачу грошові кошти за автомобіль в сумі 10000,00 доларів США, а він в свою чергу передав їй документи на автомобіль, довіреність на ім'я ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , ключі та розписку про те, що відповідач отримав грошові кошти від ОСОБА_6 . ОСОБА_9 сказав відповідачу, що автомобіль купує його жінка ОСОБА_6 , за свої кошти, а він допомагає їй у придбанні та реєстрації автомобіля, як посередник. Автомобіль після ДТП знаходився на СТО у ОСОБА_4 . Після обстеження автомобіля відповідач вирішив його продати та попрохав ОСОБА_8 знайти покупця. Як відомо відповідачу, сини ОСОБА_4 не повертають автомобіль ОСОБА_11 , хоча автомобіль купувала саме вона.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Правове регулювання відносин, пов'язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200, та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 (далі - Порядок № 1388), які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки відповідних договорів.
Згідно з положеннями зазначених нормативно-правових актів продаж транспортного засобу, який має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт).
Відповідно до абзацу першого пункту 33 Поряду № 1388, перереєстрація транспортних засобів проводиться в разі отримання свідоцтва про реєстрацію замість утраченого або непридатного для користування, зміни їх власників, місця реєстрації або найменування власників - юридичних осіб (крім зміни найменування юридичної особи у зв'язку із зміною типу акціонерного товариства або у зв'язку з перетворенням акціонерного товариства в інше господарське товариство), місця проживання або прізвища, власного імені, по батькові (за наявності) фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, а також у разі заміни номерних знаків, отримання чи перезакріплення індивідуальних номерних знаків, зміни кольору, переобладнання транспортного засобу чи заміни кузова, інших складових частин, що мають ідентифікаційні номери.
Пунктом 40 Поряду № 1388 передбачено, що зняття з обліку транспортних засобів проводиться після їх огляду в сервісному центрі МВС або в центрі надання адміністративних послуг на підставі заяви власника, документа, що посвідчує особу, виконавчого напису нотаріуса, постанови державного або приватного виконавця або рішення суду.
Сутність та правова природа загальноцивільного представництва регулюються положеннями глави 17 ЦК України.
Згідно з частиною третьою статті 244 ЦК України довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).
Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.
Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення глави 83 ЦК України застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Зазначені правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13.
Зі змісту статті 1212 ЦК України вбачається, що ця норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.
Отже, зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виникають також у зв'язку з договірними правовідносинами, що існували раніше, як результат їх трансформації.
Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-1216цс17.
У свої постанові від 23.04.2020 року по справі №501/5213/13-ц Верховний Суд вказав, що встановивши, що ОСОБА_2 після підписання 29 квітня 2010 року договору купівлі-продажу автомобіля та отримання від позивача грошових коштів у сумі 160 000 грн за його продаж не вчинив дій щодо зняття цього автомобіля з обліку, що на час укладення зазначеного договору відповідно до вимог Поряду № 1388 було необхідною передумовою при відчуженні транспортного засобу, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що сторонами в даному випадку не було дотримано форми та порядку укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу. Оскільки сторони не реалізували наміру, передбаченого в договорі купівлі-продажу автомобіля та розписці від 29 квітня 2010 року, то суди дійшли правильного висновку про те, що отримані відповідачем грошові кошти в рахунок купівлі-продажу автомобіля підлягають поверненню позивачу відповідно до статті 1212 ЦК України. Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 отримав грошові кошти на виконання укладеного між сторонами договору, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин частини першої статті 1212 ЦК України, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують тих обставин, що підписаний сторонами договір від 29 квітня 2010 року не міг бути достатньою та належною правовою підставою набуття позивачем права власності на автомобіль, оскільки цей договір не відповідав вимогам закону.
Отже, вирішуючи цей конкретний спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до положень ст.ст. 202, 203 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За змістом ст.ст. 204, 205, 208, 210 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. У письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.
Згідно ст.ст. 237, 244, 245 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.
Відповідно до ст. 626, 638, 639, 640 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала (правова позиція Верховного Суду України, висловлена у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-688цс15, а також підтверджена постановою Верховного Суду від 15.02.2018 року по справі № 640/7052/16-ц.).
Правове регулювання відносин, пов'язаних з купівлею-продажом транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою КМУ №1388 від 07.09.1998 року, які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.
Відповідно до п. 8 вказаного Порядку, державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність, для юридичних осіб - організаційно-розпорядчий документ про проведення державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів та видана юридичною особою довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є оформлені в установленому порядку: договори, укладені на товарних біржах на зареєстрованих в уповноваженому органі МВС бланках; укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб; договір купівлі-продажу транспортного засобу, укладений між покупцем та суб'єктом господарювання, який є власником зареєстрованого за ним транспортного засобу і здійснює оптову та/або роздрібну торгівлю транспортними засобами, підписаний уповноваженою особою такого суб'єкта господарювання та скріплений печаткою (у разі наявності); укладені та оформлені в центрах надання адміністративних послуг у присутності адміністраторів таких центрів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб; нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб; договори купівлі-продажу транспортних засобів, що підлягають першій державній реєстрації в сервісних центрах МВС, за якими продавцями виступають суб'єкти господарювання, що здійснюють оптову та/або роздрібну торгівлю транспортними засобами, і які підписані від імені таких суб'єктів уповноваженою особою; договір комісії між власником транспортного засобу і суб'єктом господарювання, який за таким договором є комісіонером, та договір купівлі-продажу транспортного засобу, за яким продавцем є такий суб'єкт господарювання, які підписані від імені суб'єкта господарювання уповноваженою особою, - у разі продажу транспортних засобів суб'єктами господарювання, що здійснюють оптову та/або роздрібну торгівлю транспортними засобами на підставі договору комісії, укладеного з власником транспортного засобу; свідоцтва про право на спадщину, видані нотаріусом або консульською установою, чи їх дублікати; рішення про закріплення транспортних засобів на праві оперативного управління чи господарського відання, прийняті власниками транспортних засобів чи особами, уповноваженими управляти таким майном; рішення власників майна, уповноважених ними органів про передачу транспортних засобів з державної в комунальну власність чи з комунальної власності в державну власність; копія рішення суду, засвідчена в установленому порядку, із зазначенням юридичних чи фізичних осіб, які визнаються власниками транспортних засобів, марки, моделі, року випуску таких засобів, а також ідентифікаційних номерів їх складових частин; довідка органу соціального захисту населення або управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, що виділили автомобіль або мотоколяску; акт приймання-передачі транспортних засобів за формою згідно з додатком 6, виданий підприємством-виробником або підприємством, яке переобладнало чи встановило на транспортний засіб спеціальний пристрій згідно із свідоцтвом про погодження конструкції транспортного засобу щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, із зазначенням ідентифікаційних номерів такого транспортного засобу та конкретного одержувача; митна декларація на бланку єдиного адміністративного документа на паперовому носії або електронна митна декларація, або видане митним органом посвідчення про реєстрацію в уповноважених органах МВС транспортних засобів чи їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери; договір фінансового лізингу та договір купівлі-продажу предмета лізингу; акт про проведені електронні торги або постанова та акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, видані органом державної виконавчої служби або приватним виконавцем; акт про придбання майна на аукціоні з продажу майна боржників у справах про банкрутство (неплатоспроможність); договір купівлі-продажу транспортного засобу, укладений за результатами прилюдних торгів (аукціону) або електронних торгів, за яким продавцем виступає Національне агентство з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, або акт про реалізацію активів на електронних торгах, виданий Національним агентством з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів; акт про придбання товару на електронному аукціоні, виданий митним органом у разі продажу транспортних засобів у випадках, передбачених статтею 243 Митного кодексу України; договір купівлі-продажу, оформлений в електронному вигляді через електронний кабінет водія або Єдиний державний вебпортал електронних послуг. Для державної реєстрації транспортних засобів, що перебували в експлуатації і зняті з обліку в уповноважених органах МВС, крім зазначених у цьому пункті документів, що підтверджують правомірність їх придбання, подається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) та копія реєстраційної картки, що додається до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на пластиковій основі, з відміткою уповноваженого органу МВС про зняття транспортного засобу з обліку.
Отже, продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт).
Між тим сутність та правова природа цивільного представництва регулюються положеннями глави 17 ЦК України і наявність довіреності свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.
Відповідно до положень ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно результат аналізу зазначених норм матеріального права свідчить про те, що видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала.
Видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала, а факт сплати коштів за автомобіль та передача автомобіля позивачу без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття позивачем права власності на транспортний засіб.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду: від 24 вересня 2018 року у справі № 681/1517/15-ц, провадження № 61-23209св18; від 25 квітня 2018 року у справі № 359/11498/15-ц, провадження № 61-2542св18; від 07 березня 2018 року у справі № 536/378/15-ц, провадження № 61-772св18.
За наведених обставин, враховуючи викладені норми чинного законодавства України суд приходить до висновку, що між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 договору купівлі-продажу автомобіля не було укладено.
При цьому, наявною у матеріалах справи копією розписки підтверджується передача позивачем відповідачу ОСОБА_2 10000,00 доларів США як оплата за придбаний автомобіль.
Відповідно до положень ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
За наведених обставин суд приходить до висновку, що відповідачем ОСОБА_2 безпідставно отримані 10000,00 доларів США, оскільки договір купівлі-продажу автомобіля укладено не було, отже при передачі грошей була відсутня як така правова підстава набуття відповідачем ОСОБА_2 вказаних коштів, крім того згідно матеріалів справи та змісту відзиву на позовну заяву автомобіль належить відповідачці ОСОБА_3 , а не відповідачу ОСОБА_2 , який отримав кошти, що також вказує на безпідставність набуття цих коштів ОСОБА_2 .
А також, приймаючи рішення про стягнення коштів суд враховує, що відповідачка ОСОБА_3 скасувала видану не довіреність, що позбавило будь-якої правової підстави набуття грошових коштів в рахунок продажу автомобіля.
Посилання сторони відповідачів на те, що кошти на справді отримувались не від позивачки і фактично розписка про тримання грошей не була написана у день, яким така розписка датована, жодними належними, достатніми та достовірним доказами не підтверджені та спростовують наявними в матеріалах справи доказами.
Ураховуючи положення ст. 13 ЦПК України, згідно яких суд має діяти в межах заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення коштів саме в національній валюті, як про це прохає позивач, та ураховуючи, що станом на час ухвалення рішення еквівалент 10000,00 доларів США не є меншим заявленої до стягнення суми у розмірі 242200,00 грн.
Приймаючи рішення у справі суд також урахував правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 року по справі №607/5422/16-ц.
Поряд із цим, суд звертає увагу, що позивачем не заявлено жодних позовних вимог до ОСОБА_3 , а відтак при здійсненні розподілу судових витрат, суд вважає, що понесені позивачем судові витрати мають бути стягнені з належного відповідача ОСОБА_2 .
У відповідності до положень ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача сплачений останньою судовий збір у сумі 2422,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 178, 258, 259, 263-265, 268, 273, 275, 279, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 202-205, 208, 210, 237, 244, 245, 626, 638, 639, 640, 655, 1212 ЦК України, Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою КМУ №1388 від 07.09.1998 року, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти у сумі 242200 (двісті сорок дві тисячі двісті) грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складений 01.02.2021 року.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 );
Відповідач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , паспорт НОМЕР_2 )
Відповідач - ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_5 ).
Суддя -