Справа №:754/2454/20
Провадження №: 1-кп/755/227/22
"25" січня 2022 р.
Дніпровський районний суд м. Києва (далі - Суд) колегіально судом у складі трьох суддів: ОСОБА_1 (головуючий суддя), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 та учасників кримінального провадження: прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 , потерпілого ОСОБА_8 , розглянувши в залі суду в м. Києві у закритому судовому засіданні клопотання прокурора Деснянської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого у рамках кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29.10.2019 за № 12019100030007806 за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 152 КК України, установив :
установлено, що в провадженні суду на стадії судового розгляду знаходиться дане кримінальне провадження та у якому, відповідно до ухвали суду від 04.06.2021, задоволено клопотання прокурора Деснянської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 про обрання запобіжного заходу обвинуваченому у вигляді утримання під вартою та визначено строк дії такого типу заходу забезпечення кримінального провадження до 01.08.2021, з огляду на дійсність обставин визначених ст. 177, п.п. 1-3 ч. 1 ст. 194, 199 КПК.
Судовим рішенням від 13.12.2021 продовжено обвинуваченому строк утримання під вартою, у порядку ст. 331 КПК, до 10.02.2022.
Так, у судовому засіданні прокурор заявив клопотання, що вважає за необхідне продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого, зважаючи на вагомість наявних доказів у вчиненні останнім кримінального правопоршуення, та існування на даний час ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме: можливої спроби переховуватися від суду з метою уникнення відповідальності, зумовленої його обізнаністю із суворістю покарання у разі визнання його винним у вчиненні кримінального правопорушення, у якому він обвинувачається, а також ризику вчинення інших злочинів, з урахуванням даних про особу обвинуваченого. Підстави для зміни міри запобіжного заходу відсутні, а характеризуючі особистість дані не змінилися. А тому з метою забезпечення виконання обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні, беручи до уваги неможливість запобігання вищезазначеним ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, прокурор просив продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого на 60 днів.
Сторона захисту у судовому засіданні заперечувала проти задоволення клопотання прокурора та просила суд застосувати до обвинуваченого більш м'який запобіжний захід - у вигляді домашнього арешту в нічний час доби, який зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, зазначаючи, що ризики, які слугували підставою для обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на даний час зменшилися, обвинувачений має постійне місце проживання та не має наміру переховуватися від суду.
Представник потерпілої сторони підтримав клопотання прокурора.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно Суд заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали судового провадження, та проаналізувавши аргументи прокурора наведені у клопотанні про продовження строку утримання обвинуваченого під вартою, надходить наступних висновків.
Статтею 331 КПК регламентовано, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжні заходи, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (ст. 177 КПК України).
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті (ст. 177 КПК України).
Відповідно до норм ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини визначені п. 1 - п. 3 частини 1 даної статті та згідно з положеннями ст. 178 КПК України, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, оцінити дані, що характеризуються особу підозрюваного та визначені у п. 1- п. 11 частини 1 вказаної статті.
Також, з положень норм ст. 199 КПК випливає, що при розгляді доцільності продовження строку тримання під вартою у т.ч. ураховуються обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню розгляду справи до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
У цій ситуації у вказаному кримінальному провадженні було висунуто обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 152 КК України, а саме вчинення дій сексуального характеру, пов'язаних із анальним проникненням в тіло іншої особи, з використанням предмета, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження.
В ході обговорення питання доцільності обрання запобіжного заходу, відносно обвинуваченого, відповідно до обвинувального акту та клопотання про обрання запобіжного заходу встановлено такі відомості, як-то: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець міста Києва, громадянин України, з середньою освітою, не працює, не одружений, адреса: АДРЕСА_1 , раніше не судимий.
Обвинувачений на час вирішення даного питання за своїм віком і станом здоров'я не має специфічних особливостей стану здоров'я, має типові соціальні зв'язки для особи його віку та статусу, прийнятну репутацію.
На стадії судового розгляду справи обвинувачений перебував у розшуку та був затриманий у ході виконання ухвали суду про надання дозволу на затримання.
Відповідно, ураховуючи факт того, що дія будь-якого запобіжного заходу першочергово передбачає наявність обґрунтованої підозри, Суд з цього питання відмічає таке.
Поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві, однак кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ (частина 5 статті 9 КПК), а відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (наприклад, пункт 32 рішення у справі «Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom» від 30.08.1990 (заяви № 12244/86, 12245/86; 12383/86) термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (пункт 175 рішення ЄСПЛ від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (заява № 42310/04)).
Обвинувальний акт стосовно обвинуваченого перебуває на розгляді в суді.
Наведеного вище достатньо для висновку, не вирішуючи питання про доведеність вини під час розгляду клопотань, що підозра відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра».
Щодо ризиків, передбачених статтею 177 КПК, то слід відмітити, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання наявним ризикам, у той час, як підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною 1 статті 177 КПК (частина 2 статті 177 КПК).
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) Суд використовує для перевірки наявності ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 КПК, у цьому кримінальному провадженні.
Та з його урахуванням Суд відмічає, що в ухвалі про застосування/обрання запобіжного заходу суд визнав дійсними ризики переховування та впливу на потерпілого й свідків.
В цей час останні є дійсними та не зменшились, адже указані ризики, як реальні, оцінюються в світлі (1) обставин цього кримінального провадження та (2) особистої ситуації (обставин) обвинуваченого (фактичних даних, які можуть свідчити про особливості характеру та моральні принципи, сімейний стан, освіту, роботу, місце проживання, засоби до існування).
Того, що сама по собі суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. При цьому, слід відмітити, що, у цій ситуації, тяжкість покарання хоча і не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте окреслений у санкції статті строк у сукупності з іншими обставинами про особу обвинуваченого збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту, адже останній перебував у розшуку.
Оцінюючи наявність «ризику впливу» у кримінальному провадженні, суд виходить з встановленого Кримінальним процесуальним кодексом України порядку отримання показань від свідків у кримінальному провадженні на різних його етапах, та уважає, що ризик такого впливу зберігається до отримання показань від свідків, потерпілого безпосередньо судом під час розгляду справи по суті. Тим самим, не виключена ймовірність того, що обвинувачений не будучи обмежений у спілкуванні із цими особами, яким відомі обставини вчиненого ними злочину, може здійснювати на них вплив шляхом підбурювання, вмовляння, залякування, підкупу, з метою їх спонукання до ненадання в суді показів, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі, з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
Тим самим, наявності «ризику впливу» існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів під час проведення досудового розслідування, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків, потерпілого та дослідження їх судом.
Станом на даний час свідки у провадженні не допитані, а тому і ризик є продовжуваним.
Дійсним є і ризик переховування, адже обвинувачений був у розшуку тривалий час, що також указує на те, що уникнення указаного ризику без застосування саме даного запобіжного заходу не є дійсним.
Доводи обвинуваченого щодо того, що він не повідомлявся про цей процес, а тому і не прибував до суду сприймаються критично, так як відповідно до довідок про доставку СМС усі вони доставлені останньому завчасно, але жодного разу останній не повідомив про те, що змінив адресу проживання та відповідно не порушував перед судом питання про направлення повісток за новою адресою у місті Одеса.
Апріорі, в цій ситуації, установлено, що обвинувачений залишив місце проживання у місті Києві та був затриманий у ході розшуку у місті Одеса, що в своїй сукупності указує на дійсність ризику «переховування».
Щодо питання чи зможуть інші більш м'які запобіжні заходи, запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК, то слід указати, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК (частина 1 статті 184 КПК).
Більш м'якими запобіжними заходами, у порівнянні з триманням під вартою, є 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт.
При оцінці можливості застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, Суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи ніж окреслені заявником по відношення до кожного з обвинувачених не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.
При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений при застосуванні до нього більш м'якого запобіжного заходу обов'язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов'язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена пунктами 1-5 частини 1 статті 177 КПК, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
З огляду на викладене Суд у ракурсі установлених фактичних обставин уважає, що на даному етапі кримінального провадження лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого (1) буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки та (2) зможе запобігти ризикам, які передбачені статтею 177 КПК, та які були встановлені судом.
Відповідно Суд сприймає критично з даного питання доводи сторони захисту щодо відсутності обставин визначених п. 3 ч. 1 ст. 194 КПК.
Обставини визначені ст. 199 КПК є дійсними, так як завершити розгляд справи до закінчення строку дії даного заходу забезпечення кримінального провадження не є можливим.
За таких умов, Суд вважає за доцільне, відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК, за наслідками обговорення питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою продовжити його дію на строк, що обумовлений указаною статтею наведеного Кодексу та не може перевищувати двох місяців.
Так, як установлено, що обраний відносно обвинуваченого запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку, відповідає характеру та тяжкості діяння, яке йому інкримінується.
Стан його здоров'я не перешкоджає перебуванню у місці попереднього ув'язнення.
Наявні наведені ризики є дійсними та триваючими, і вони виключають на даний час можливість зміни міри запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м'який.
Окрім наявної обґрунтованої підозри, застосований запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості вчиненого, не надає можливості перешкоджати інтересам правосуддя шляхом ухиленню від суду.
Тобто, застосований запобіжний захід кореспондується відповідає визначеним КПК України конкретним підставам і меті запобіжного заходу.
Як наслідок передумови для продовження запобіжного заходу - взяття під варту (тримання під вартою), не відпали, альтернативні запобіжні заходи не взмозі гарантувати належну поведінку обвинуваченого, тому наявна необхідність у збереженні такої міри запобіжного заходу у межах строків визначених ч. 3 ст. 331 КПК.
При цьому, Суд не убачає підстав для визначення застави.
Так, як згідно ч. 4 ст. 183 КПК слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: 1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; 2) щодо злочину, який спричинив загибель людини; 3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею.
У цій же ситуації Суд враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК, не визначає розмір застави у цьому кримінальному провадженні, так як злочин за ст. 152 КК учинений із застосуванням насильства до потерпілого.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 331, 369-372, 376 КПК України, Суд постановив:
клопотання прокурора - задовольнити.
Продовжити відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 25.03.2022 включно.
Ухвала суду про продовження строку тримання під вартою постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'яти днів з дня її оголошення, а для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання, як і не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.
Визначити час проголошення повного тексту ухвали - 08:00 год. 28.01.2022.
ОСОБА_9