Справа №:755/16617/21
Провадження №: 1-кп/755/1513/21
"17" січня 2022 р. Дніпровський районний суд м. Києва (далі - Суд) колегіально судом у складі трьох суддів: ОСОБА_1 (головуючий суддя), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 та сторін кримінального провадження: прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 , розглянувши в залі суду в м. Києві у відкритому судовому засіданні питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою у рамках кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26.07.2021 за № 12021100040002207 за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, установив :
у провадженні суду на стадії судового розгляду знаходиться дане кримінальне провадження та у якому відповідно до ухвали суду від 11.10.2021 в т.ч. задоволено клопотання прокурора Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_8 про обрання запобіжного заходу обвинуваченому у вигляді утримання під вартою відносно ОСОБА_7 01.12.2021 продовжено дію запобіжного заходу до 28.02.2022 без визначення розміру застави, з підстав дійсності у провадженні обставин визначених п.п. 1-3 ч. 1 ст. 194, 199, 315 КПК.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
У ході розгляду даного питання (питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою незалежно від наявності клопотань) судом, у порядку ч. 3 ст. 331 КПК, прокурор зауважив, що є слушним продовжити дію обраного запобіжного заходу на строк, що не може перевищувати двох місяців з огляду на наявність передумов передбачених ст.ст. 177, 178, п.п. 1-3 ч. 1 ст. 194, 199, 331 КПК України, у той час, як сторона захисту вказала, що передумов для продовження даного типу запобіжного заходу не має з огляду на відсутність для цього обставин визначених п. 3 ч. 1 ст. 194 КПК.
Відповідно Суд заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали судового провадження надходить наступних висновків.
Згідно ч. 1 ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжні заходи, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (ст. 177 КПК України).
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті (ст. 177 КПК України).
Відповідно до норм ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини визначені п. 1 - п. 3 частини 1 даної статті та згідно з положеннями ст. 178 КПК України, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, оцінити дані, що характеризуються особу підозрюваного та визначені у п. 1- п. 11 частини 1 вказаної статті.
Також, з положень норм ст. 199 КПК випливає, що при розгляді доцільності продовження строку тримання під вартою у т.ч. ураховуються обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню розгляду справи до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
У цій ситуації у вказаному кримінальному провадженні було висунуто обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, а саме в умисному вбивстві.
В ході обговорення питання доцільності продовження дії обраного запобіжного заходу, відносно обвинуваченого, відповідно до обвинувального акту та клопотання про обрання запобіжного заходу встановлено такі відомості, як-то: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець с. Петроострів, Новомиргородського р-ну, Кіровоградської області, громадянин України, який працює у ТОВ «Кан Буд», одружений, який має утриманні трьох неповнолітніх дітей НОМЕР_1 , 2019 р.н., проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , раніше, в силу ст. 89 КК, не судимий.
Обвинувачений на час вирішення даного питання за своїм віком і станом здоров'я не має специфічних особливостей стану здоров'я, має типові соціальні зв'язки для особи її віку та статусу, прийнятну репутацію.
Відповідно, ураховуючи факт того, що дія будь-якого запобіжного заходу першочергово передбачає наявність обґрунтованої підозри, Суд з цього питання відмічає таке.
Поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві, однак римінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ (частина 5 статті 9 КПК), а відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (наприклад, пункт 32 рішення у справі «Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom» від 30.08.1990 (заяви № 12244/86, 12245/86; 12383/86) термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (пункт 175 рішення ЄСПЛ від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (заява № 42310/04)).
Обвинувальний акт стосовно обвинуваченого перебуває на розгляді в суді.
Наведеного вище достатньо для висновку, не вирішуючи питання про доведеність вини під час розгляду клопотань, що підозра відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра».
Щодо ризиків, передбачених статтею 177 КПК, то слід відмітити метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання наявним ризикам, у той час, як підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною 1 статті 177 КПК (частина 2 статті 177 КПК).
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) Суд використовує для перевірки наявності ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 КПК, у цьому кримінальному провадженні.
Та з його урахуванням Суд відімчає, що в ухвалі про застосування запобіжного заходу Суд визнав дійсними ризики переховування та впливу.
В цей час останні є дійсними та не зменшиль, адже указані ризики, як реальні, оцінюються в світлі (1) обставин цього кримінального провадження та (2) особистої ситуації (обставин) обвинуваченого (фактичних даних, які можуть свідчити про особливості характеру та моральні принципи, сімейний стан, освіту, роботу, місце проживання, засоби до існування).
Того, що сама по собі суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. При цьому, слід відмітити, що, у цій ситуації, тяжкість покарання хоча і не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте окреслений у санкції статті строк у сукупності з іншими обставинами про особу обвинуваченого збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Оцінюючи наявність ризику незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, слідчий суддя виходить з встановленого Кримінальним процесуальним кодексом України порядку отримання показань від свідків у кримінальному провадженні на різних його етапах, та уважає, що ризик такого впливу зберігається до отримання показань свідків безпосередньо судом під час розгляду справи по суті. Тим самим, не виключена ймовірність того, що підозрюваний не будучи обмежений у спілкуванні із свідками, яким відомі обставини вчинених ним злочинів, може здійснювати на них вплив шляхом підбурювання, вмовляння, залякування, підкупу, з метою їх спонукання до ненадання в суді показів, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі, з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
Тим самим, наявності ризику впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів під час проведення досудового розслідування, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
При цьому, установлені в провадженні обставини свідчать про те, що заявлені ризики не зменшились.
Щодо питання чи зможуть інші більш м'які запобіжні заходи, запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК, то слід указати, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК (частина 1 статті 184 КПК).
Більш м'якими запобіжними заходами, у порівнянні з триманням під вартою, є 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт.
При оцінці можливості застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, Суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи ніж окреслені заявником по відношення до кожного з обвинувачених не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.
При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений при застосуванні до нього більш м'якого запобіжного заходу обов'язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов'язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена пунктами 1-5 частини 1 статті 177 КПК, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
З огляду на викладене Суд у ракурсі установлених фактичних обставин уважає, що на даному етапі кримінального провадження лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого (1) буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки та (2) зможе запобігти ризикам, які передбачені статтею 177 КПК, та які були встановлені судом.
Відповідно Суд сприймає критично з даного питання доводи сторони захисту щодо відсутності обставин визначених п. 3 ч. 1 ст. 194 КПК.
Обставини визначені ст. 199 КПК є дійсними, так як завершити розгляд справи до закінчення строку дії даного заходу забезпечення кримінального провадження не є можливим.
За таких умов, Суд вважає за доцільне, відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК, за наслідками обговорення питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою продовжити його дію на строк, що обумовлений указаною статтею наведеного Кодексу та не може перевищувати двох місяців.
Так, як установлено, що обраний відносно обвинуваченого запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку, відповідає характеру та тяжкості діяння, яке їм інкримінується.
Стан його здоров'я не перешкоджає перебуванню у місці попереднього ув'язнення.
Наявні наведені ризики є дійсними та триваючими, і вони виключають на даний час можливість зміни міри запобіжного заходу щодо всіх обвинувачених на більш м'який.
Окрім наявної обгрунтованої підозри, застосований запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості вчиненого, не надає можливості перешкоджати інтересам правосуддя шляхом ухиленню від суду.
Тобто, застосований запобіжний захід кореспондується відповідає визначеним КПК України конкретним підставам і меті запобіжного заходу.
Як наслідок передумови для продовження запобіжного заходу - взяття під варту (тримання під вартою), не відпали, альтернативні запобіжні заходи не взмозі гарантувати належну поведінку обвинуваченого, тому наявна необхідність у збереженні такої міри запобіжного заходу у межах строків визначених ч. 3 ст. 331 КПК.
Щодо застави, то Суд не знаходить підстав для її визначення. Так, згідно ч. 4 ст. 183 КПК слідчий суддя має право не визначати розмір застави, а саме: щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; щодо злочину, який спричинив загибель людини, а в цій ситуації, згідно сформульованого обвинувачення, кримінальне правопорушення спричинило загибель людини, тож з урахуванням підстав та обставин, передбачених статтями 177 та 178 КПК України, Суд не визначати розмір застави у кримінальному провадженні.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 331, 369-372, 376 КПК України, Суд постановив:
продовжити відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 17.03.2022.
Ухвала суду про продовження строку тримання під вартою постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'яти днів з дня її оголошення, а для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання, як і не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.
Визначити час проголошення повного тексту ухвали - 08:00 год. 21.01.2022.
ОСОБА_9