ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
28.12.2021 Справа № 909/745/21
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В. , секретар судового засідання Масловський А. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Івано-Франківської міської ради
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Сидорчук Світлани Володимирівни
про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в сумі 77691 грн 60 коп.
за участю:
від позивача: Буджак Віктор Миколайович,
від відповідача: Савчук Василь Романович
встановив: до Господарського суду Івано-Франківської області звернулася Івано-Франківська міська рада із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Сидорчук Світлани Володимирівни про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в сумі 77691 грн 60 коп.
Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.
03.08.2021 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 01.09.2021, яке суд постановив відкласти на 29.09.2021.
18.08.2021 на виконання вимог ухвали від 03.08.2021 від Відділу у м. Івано-Франківську Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи Витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку (вх.№12916/21).
31.08.2021 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№13461/21).
30.08.2021 суд постановив підготовче провадження у справі закрити; розгляд справи по суті призначити на 25.10.2021, яке відкладав на 17.11.2021, 29.11.2021, 09.12.2021 та 28.12.2021.
До початку розгляду справи по суті представник відповідача подав клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів вх.№16678/21 та вх.№18887/21, які суд прийняв до розгляду.
25.10.2021 представник відповідача подав клопотання про витребування доказів вх.№ 1734/21 в задоволенні якого суд відмовив у зв'язку із пропуском строку на його подання. Відповідач не просив суд визнати поважними причини пропуску строку для подачі цієї заяви та поновити його. Також в матеріалах справи відсутні докази, що відповідач був позбавлений можливості реалізувати відповідне право у встановлений строк.
08.12.2021 представник позивача подав додаткові пояснення по справі вх.№19705/21, які суд приєднав до матеріалів справи.
28.12.2021 в судовому засіданні суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Позиція позивача.
Позовні вимоги мотивовані тим, що з 05.08.2013 року відповідач є власником майна, яке знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 2610100000:05:001:0132 площею 0,0474 га. Проте належним чином правовідносини щодо користування земельною ділянкою не оформив, орендну плату за користування землею не сплачував. Згідно розрахунку позивача за період з 29.12.2019 - 31.03.2021 відповідач безпідставно зберіг орендну плату в розмірі 77691 грн 60 коп., яку розрахував виходячи з нормативно-грошової оцінки, згідно Витягу із технічної документації №913 від 09.04.2021. Свою позицію обґрунтував приписами ст. 1212-1214 ЦК України.
Позиція відповідача.
Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов. Зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази того, що Сидорчук С.В. є користувачем земельної ділянки площею 0,0474 га з кадастровим номером 2610100000:05:001:0132, і що саме на цій ділянці розміщені належні їй торгово-офісні приміщення, оскільки відповідачка є власником нерухомого майна площею 1038,9 кв.м., яке розміщене на вул.Станіславській, 4. Позивач при розрахунку суми безпідставно збережених коштів посилається на Витяг з технічної документації про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки, розташованої за адресою вул.Тринітарська. Вказав, що право власності на нерухоме майно належить відповідачці з 05.08.2013 і не передавалось іншим особам, а позивач зазначає, що реєстрація спірної земельної ділянки відбулась 29.12.2014 на підставі договору оренди землі, укладеного Івано-Франківською міською радою та ПП "ПСФ-ІФ", відтак на цій земельній ділянці не могло знаходитись нерухоме майно відповідачки.
Також зазначив, що Івано-Франківська міська рада в 2019 році зверталась в суд із позовом про стягнення із Сидорчук С.В. безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за період з 25.04.2016 - 31.12.2018, де стверджувала, що нерухоме майно Сидорчук С.В. знаходиться на земельній ділянці площею 0,0236 га по вул.Тринітарська,9, яка не сформована та не зареєстрована. Вказані обставини встановлені і рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 12.12.2019 у справі 909/710/19. Відтак відповідачка не може бути користувачем земельної ділянки площею 0,0474 га з кадастровим номером 2610100000:05:001:0132, яка була сформована в 2014 році та перебувала в оренді іншої особи, а тому позов є безпідставним.
Обставини справи, оцінка доказів.
12.12.2019 Господарський суд Івано-Франківської області ухвалив рішення: в позові Івано-Франківської міської ради до фізичної особи-підприємця Сидорчук Світлани Володимирівни про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в сумі 79 621 грн 57 коп. за період з 25.04.2016 - 31.12.2018 - відмовити. Це рішення залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 01.03.2021.
Відповідно до вказаного рішення суд встановив, що починаючи з 12.10.2004 між сторонами спору виникли договірні відносини з оренди земельної ділянки, які тривали до 12.10.2007. Після закінчення строку дії договору оренди від 27.08.2004 відповідач без достатньої на це правової підстави продовжував користуватись земельною ділянкою за адресою: Івано-Франківська область, м.Івано-Франківськ, вул. Тринітарській, 9, площею 0,0279 га відповідно до плану (схеми) розташування. Кадастровий номер спірної земельної ділянки відсутній. Позивач, для визначення меж спірної земельної ділянки, залучав землевпорядну організацію і на підставі розробленої проектно-технічної документації визначив площу земельної ділянки. Вказана земельна ділянка не є об'єктом цивільних прав у розумінні ст. 79-1 Земельного кодексу України, а тому відсутня реальна можливість передачі позивачем цієї земельної ділянки в оренду. Визначення позивачем розміру орендної плати самостійно шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі та за відсутності кадастрового номеру земельної ділянки є безпідставним. Об"єкти нерухомого майна відповідачки по вул. Тринітарська відсутні.
Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
При цьому, суд виходить з того, що обставини щодо відсутності станом на день винесення рішення майна відповідачки за адресою вул.Тринітарська, кадастрового номеру земельної ділянки на якій розташовані об"єкти нерухомого майна ФОП Сидорчук С.В., а також те що вона не сформована як об"єкт цивільних прав, вважаються встановленими судом у справі № 909/710/19 і для господарського суду у цій справі мають преюдиційне значення.
В той же час, як вбачається з позовної заяви у цій справі позивач ствердив, що об"єкти нерухомого майна відповідачки (вул.Станіславська,4 площа 1038, 9 кв.м.) знаходяться на сформованій відповідно до норм законодавства земельній ділянці, в підтвердження цього факту подав Інформацію з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 18.03.2021, відповідно до якої розділ Актуальна інформація про об"єкт нерухомого майна містить такі відомості: об"єкт нерухомого майна: земельна ділянка кадастровий номер 2610100000:05:001:0132, опис об"єкта площа 0,0474, дата державної реєстрації: 07.11.2014; орган що здійснив державну реєстрацію земельної ділянки: Відділ Держземагенства у місті Івано-Франківську; цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, для будівництва і обслуговування торгово-офісних приміщень; адреса: Івано-Франківська область, м.Івано-Франківськ, вул.Тринітарська.
Розділ Актуальна інформація про державну реєстрацію іншого речового права, містить таку інформацію: дата та час реєстрації 07.05.2015; державний реєстратор Соловій Володимир Володимирович; підстава для державної реєстрації договір оренди землі б/н, виданий 29.12.2014, укладений Івано-Франківською міською радою та ПП "ПСФ-ІФ"; строк дії 5 років.
Водночас з приєднаного відповідачем до матеріалів справи листа Департаменту комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради №14/01-09/4020 від 12.10.2021 вбачається, що Івано-Франківська міська рада рішення про надання в оренду ПП "ПСФ-ІФ" земельної ділянки на вул.Тринітарська, площею 0,0474 га, кадастровий номер:2610100000:05:001:0132 не приймала та відповідно договір оренди землі щодо цієї земельної ділянки не укладала.
Відсутність відомостей про реєстрацію права власності, права користування, в т.ч. оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 2610100000:05:001:0132 у Книзі записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі та відсутність документації із землеустрою; заяви ПП "ПСФ-ІФ" щодо реєстрації цієї земельної ділянки та рішення органу місцевого самоврядування про надання її в оренду, також підтверджується Головним управлінням Держгеокадастру в Івано-Франківській області в листі від 06.12.2021№13-9-0.222-6112/0/2-21.
Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про спірну земельну ділянку станом на 29.04.2015, крім відомостей зазначених у Інформації з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно поданої позивачем, зазначена Інформація про документацію із землеустрою на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки : проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок : ПП "ГЕО".
Однак як вбачається з листа ПП "ГЕО" №22 від 24.11.2021 наданого на запит адвоката Савчука В.Р., Приватне Підприємство "ГЕО" повідомило, що участі у виготовленні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул.Тринітарська, площею 0,0474 га , кадастровий номер: 2610100000:05:001:0132 участі не приймало.
Доказів, які б спростували вищевказані факти або підтвердили факт формування земельної ділянки відповідно до вимог законодавства матеріали справи не містять.
В підтвердження факту знаходження об" єктів нерухомого майна відповідачки на земельній ділянці по вул.Тринітарська, площею 0,0474 га, кадастровий номер 2610100000:05:001:0132 позивач подав Інформацію з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 18.03.2021 №248700835, відповідно до якої розділ Актуальна інформація про об"єкт нерухомого майна містить такі відомості: реєстраційний номер об"єкта нерухомого майна 127080326101; адреса Івано-Франківська область, м.Івано-Франківськ, вул.Станіславська,4; складова частина об"єкта нерухомого майна: торгово-офісний центр А; загальна площа 1038,9 кв.м.
У розділі Актуальна інформація про право власності: тип права власності: право власності; дата державної реєстрації 05.08.2013; підстава для державної реєстрації: свідоцтво про право власності від 12.07.2007, видавник Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер:4792910 від 07.08.2013; форма власності приватна, розмір частки 1/1; власники Сидорчук Світлана Володимирівна.
Разом з тим, незважаючи на встановлені у рішенні Господарського суду від 12.12.2019 у справі №909/710/19 обставини та розбіжності, які містяться в документах, що на думку позивача підтверджують факти знаходження майна відповідачки та використання нею спірної земельної ділянки, позивач 18.03.2021 направив на адресу відповідача лист №182/34.3-02/18в, відповідно якого повідомив, що в період з 29.03.2021 - 02.04.2021 буде проведене обстеження земельної ділянки за адресою м.Івано-Франківськ, вул.Станіславська,4 кадастровий номер 2610100000:05:001:0132 на предмет дотримання вимог земельного законодавства - наявності правовстановлюючих документів на земельну ділянку.
02.04.2021 за результатами обстеження вказаної земельної ділянки, інспектором самоврядного контролю за використанням та охороною земель управління самоврядного контролю Департаменту комунальних ресурсів, складений акт №367, відповідно до якого власником нерухомого майна -торгово-офісного центру на вул.Станіславській,4, реєстраційний номер 127080326101, дата реєстрації 05.08.2013, підстава виникнення права власності- свідоцтво про право власності є Сидорчук Світлана Володимирівна. Земельна ділянка не огороджена, захід на ділянку здійснюється з вулиць Тринітарської та Станіславської. Земельна ділянка сформована. Відповідно до інформації Державного земельного кадастру про право власності на речові права на земельну ділянку їй присвоєно кадастровий номер 2610100000:05:001:0132. Підставою для державної реєстрації є договір оренди землі від 29.12.2014, строк дії оренди до 29.12.2019. На час здійснення обстеження термін оренди земельної ділянки не продовжений. Площа земельної ділянки становить 0,0474 га. Цільове призначення земельної ділянки -03.07. для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Відповідно до інформації Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (лист №3084/5/09-19-24-05-16 від 29.03.2021) Сидорчук Світлана Володимирівна протягом 2018-2020 р.р. кошти за використання земельної ділянки на вул.Станіславська,4 не декларувала і не сплачувала.
Згідно з розрахунком, який позивач подав до суду, здійсненим з врахуванням нормативно- грошової оцінки станом на 2021 рік (1662862,12 грн) відповідно до Витягу із технічної документації №913 від 09.04.2021, сума безпідставно збережених коштів за період з 29.12.2019 -31.03.2021 становить 77691 грн 60 коп.
Суд зазначає, що на виконання вимог ухвали суду Відділ у м.Івано-Франківську Управління в Івано-Франківському районі Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області надав суду Витяги з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки площею 0,0474 га по вул.Тринітарська, кадастровий номер 2610100000:05:001:0132 за 2019, 2020 роки, відповідно до яких нормативно грошова оцінка цієї земельної ділянки в 2019 та 2020 роках також становить 1662862,12 грн (лист від 10.08.2021 №0-9-0.31-147/106-21).
13.04.2021 позивач направив відповідачу клопотання № 268/34.3-02/19в, щодо сплати коштів за користування земельною ділянкою, докази чого приєднані до матеріалів справи.
19.04.2021 позивач направив на адресу відповідача претензію № 1468/01-18/35в з вимогою сплатити суму безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою комунальної форми власності без укладеного договору оренди в сумі 77691 грн 60 коп., докази направлення приєднані до матеріалів справи.
Однак відповідач вказані вимоги залишив без відповіді та задоволення, у зв"язку з чим позивач звернувся до суду за захистом порушеного права шляхом пред"явлення позову про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою в розмірі орендної плати.
В підтвердження позовних вимог позивач також подав: кадастровий план земельної ділянки; договір на виконання робіт №103 від 2018 року; каталог координат поворотних точок меж земельної ділянки; співідношення поворотних точок меж земельної ділянки із об"єктом нерухомого майна; лист ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області № 13-9-0.222-6112/0/2-21 від 06.12.2021.
Відповідач в підтвердження своїх заперечень, крім вищезазначених доказів також подав: Свідоцтво на право власності на нерухоме майно серія САВ № 674554 від 12.07.2007; Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №15223746 від 13.07.2007; договір оренди землі від 27.08.2004; Технічний паспорт на будинок по вул. (Тринітарській,9) Станіславській,4; технічний паспорт на будинок по вул. Тринітарській, 9; договір оренди землі №692 від 29.12.2014; рішення Івано-Франківської міської ради №1599 від 03.12.2014.
Оцінивши подані сторонами та зібрані судом докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами 1, 3 статті 74 зазначеного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
У пунктах 1 - 3 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов"язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд.
Суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення від 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі " Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи викладене суд врахував, той факт, що відповідач визнав безпідставне користування земельною ділянкою на якій знаходяться його об"єкти нерухомості, однак суд не може погодитись з твердженням позивача, що ці об"єкти знаходяться саме на земельній ділянці кадастровий номер 2610100000:05:001:0132, площею 0,0474 га, так як більш вірогідним є те, що відповідач користується земельною ділянкою меншої площі, яка не сформована як об"єкт цивільного права, оскільки об"єкти нерухомого майна площею 1038, 9 кв.м. перебувають у власності відповідачки та знаходяться за адресою Станіславська,4 з 2007 року (Свідоцтво на право власності) 2013 року (дата реєстрації), а доказів які б свідчили про те, що вказані об"єкти переходили у власність іншої особи матеріали справи не містять.
Відтак твердження позивача, про те що земельна ділянка кадастровий номер 2610100000:05:001:0132, площею 0,0474 кв.м. сформована під вказаними об"єктами нерухомості за адресою вул.Тринітарська на підставі договору оренди укладеного з іншою особою в 2015 році за наявності права власності на ці об"єкти у відповідача є недоведеним.
Разом з тим суд зазначає, що позивач розрахував суму безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати виходячи з нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, що знаходиться за адресою вул.Тринітарська, в той час коли об"єкти нерухомості відповідачки знаходяться за адресою вул.Станіславська,4.
Посилання позивача на те, що вказані об"єкти нерухомості станом на час формування спірної земельної ділянки знаходились за адресою Тринітарська є припущеннями, які не є фактичними даними в розумінні ст.73 Господарського процесуального кодексу України.
Відсутність належних та достовірних доказів, які б підтвердили факт знаходження об"єктів нерухомого майна на земельній ділянці кадастровий номер 2610100000:05:001:0132, площею 0,0474 кв.м, виключає можливість встановлення дійсного розміру безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.
Суд зазначає, що сам факт реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:05:001:0132 площею 0,0474 га, вул.Тринітарська за відсутності належних та достовірних доказів формування цієї земельної ділянки та знаходження на ній об"єктів нерухомого майна відповідачки, не може бути підставою для нарахування суми безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).
Норми права та мотиви, якими суд керувався при ухваленні рішення.
Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об'єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об'єкти розміщені.
Відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права є предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
За змістом приписів глави 83 Цивільного кодексу України для кондикційних зобов"язань характерним є приріст майна в набувача без достатніх правових підстав та вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об"єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно із частиною 4 статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Спеціальним законом, що регулює питання оренди землі, є Закон України "Про оренду землі", яким встановлено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Відповідно до положень ст. 120 ЗК (в редакції чинній на час набуття права власності на об"єкт нерухомого майна) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.
За приписами ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав. Тобто новий власник об'єкта нерухомості не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства. Частина 1 ст. 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (ч. 1ст. 96 ЗК України).
За змістом статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).
Частиною 1 статті 21 Закону України "Про плату за землю" встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди.
Зі змісту частини 1 статті 79 Земельного кодексу України вбачається, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Положеннями частин 1, 3, 4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України встановлено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
За змістом п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України і ч. 1 ст. 13 Закону України "Про оцінку земель" для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності обов'язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими і затвердженими нормативами (ст. 1 Закону України "Про оцінку земель").
Висновок суду.
Суд встановив, сторони не заперечили, що відповідач як власник об'єкта нерухомого майна, площею 1038,9 кв.м., що знаходиться за адресою вул.Станіславська,4 безпідставно користується земельною ділянкою, що знаходиться під його об"єктом нерухомості, однак належних та достовірних доказів того, що вказані об"єкти нерухомості знаходяться саме на земельній ділянці кадастровий номер 2610100000:05:001:0132 площею 0,0474 га, вул.Тринітарська, позивач не подав.
З огляду на викладене, суд також вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ), що відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, зокрема за якою ЄСПЛ підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування".
Означений принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії", "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" і "Москаль проти Польщі").
Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії" і "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі"). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки").
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі "Лелас проти Хорватії"). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії", "Трґо проти Хорватії").
Виходячи з усієї сукупності обставин і доказів, з'ясованих та досліджених у ході розгляду цієї справи, враховуючи їх вірогідність та взаємозв'язок, відповідно до ст. 86 ГПК України, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що позивач в установленому Господарським процесуальним кодексом України порядку обставини, на які посилався в позові не довів, доказів знаходження об"єктів нерухомості відповідача на земельній ділянці кадастровий номер 2610100000:05:001:0132 площею 0,0474 га та користування нею не надав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в сумі 77691 грн 60 коп. не належить до задоволення.
Судові витрати.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За поданий позов позивач сплатив судовий збір в сумі 2270 грн 00 коп, що підтверджується платіжним дорученням №760 від 15 липня 2021 року.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи відмову в позові, судовий збір в сумі 2270 грн 00 коп., суд покладає на позивача.
Керуючись ст. 8, 124 Конституції України, статтями 2, 86, 129, 236-238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові Івано-Франківської міської ради до Фізичної особи-підприємця Сидорчук Світлани Володимирівни про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в сумі 77691 грн 60 коп. відмовити.
Судові витрати покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строк, встановлений розділом IV Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 02.02.2022
Суддя Т. В. Максимів