21 січня 2022 року
м. Київ
справа № 761/31078/21
провадження № 61-21467ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 30 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів,
У серпні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , у якому просив стягнути солідарно з відповідачів грошові кошти у розмірі 10 000 доларів США в еквіваленті в гривні за офіційним курсом Національного банку України на день ухвалення рішення; стягнути із ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1 070 000 доларів США в еквіваленті в гривні за офіційним курсом Національного банку України на день ухвалення рішення.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 30 вересня 2021 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на частку ОСОБА_1 , розмір внеску до статутного фонду, 382 250,00 грн у статутному капіталі ТОВ «Аксіома». Заборонено ОСОБА_1 відчужувати його частку - розмір внеску до статутного фонду, а саме 382 250,00 грн у статутному капіталі ТОВ «Аксіома».
Постановою Київського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 30 вересня 2021 року - без змін.
29 грудня 2021 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 30 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року.
У касаційній скарзі заявник просять суд касаційної інстанції скасувати ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 30 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми матеріального і процесуального права. Вважає, що ухвала першої інстанції про задоволення заяви про забезпечення позову є безпідставною, оскільки до вказаної заяви не додано доказів та не зазначено належного обґрунтування того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в цій справі. А саме лише посилання на потенційну можливість ухилення від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Також посилаються на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норму права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20, від 14 липня 2021 року у справах № 910/17014/20, від 28 липня 2021 року у справі № 910/3704/21, 23 грудня 2020 року у справі № 911/949/20, від 22 вересня 2021 року у справі № 522/1108/20, від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18.
Дослідивши касаційну скаргу ОСОБА_1 , Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження ухвал судів першої та апеляційної інстанцій, визначених в пунктах 2, 3 частини першої цієї статті ЦПК, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частинами першою та другою статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 150 цього кодексу заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з частинами першою, третьою статті 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 11) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Тобто метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
Матеріали справи свідчать, що відповідно до заявлених позовних вимог позивач просив суд:
1) стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 10 000,00 доларів США в еквіваленті в гривні за офіційним курсом Національного банку України на день винесення рішення;
2) стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 1 070 000,00 доларів США в еквіваленті в гривні за офіційним курсом Національного банку України на день винесення рішення.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 1 080 000, 00 доларів США, що підтверджується розписками: від 12 листопада 2012 року на суму 180 000,00 доларів США; від 11 грудня 2012 року на суму 900 000,00 доларів США;
Ці кошти було передано в рахунок оплати 50 % корпоративних прав підприємства, яке володіє торгово-розважальним центром «Французький бульвар». Таким торгово - розважальним центром володіє ТОВ «Аксіома». Строк виконання ОСОБА_1 зобов'язання не було встановлено даними розписками. 14 січня 2013 року між позивачем та відповідачкою ОСОБА_3 був укладений договір поруки, відповідно до якого остання взяла на себе зобов'язання солідарно відповідати перед ОСОБА_4 за виконання ОСОБА_1 зобов'язань за зазначеними вище розписками в обсязі 10 000,00 доларів США, в тому числі повернути грошові кошти у зазначеному розмірі, у випадку не передання позивачу корпоративних прав у товаристві, що володіє ТРЦ «Французький бульвар». До цього часу корпоративні права ТОВ «Аксіома» на ОСОБА_2 не оформлені. На даний час передані ОСОБА_1 грошові кошти ним не повернуті.
Також встановлено, що ОСОБА_1 є власником частки у статутному капіталі ТОВ «Аксіома», що становить 382 250,00 грн та складає 6,95 % статутного капіталу. Вказане підтверджується долученим до матеріалів заяви витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Тому, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що оскільки предметом позову є стягнення значної суми коштів за договором позики, забезпечення позову в обраний позивачем спосіб гарантуватиме часткове виконання майбутнього судового рішення у разі задоволення позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 зазначено, що: умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Отже, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, прийшов до правильного висновку про те, що невжиття заходів забезпечення позову може мати негативні наслідки та ускладнити виконання судового рішення в разі задоволення позову, оскільки відчуження частки у статутному капіталі дійсно може призвести до ускладнення або ж взагалі неможливості виконання рішення суду (у разі задоволення позову).
Вжиті місцевим судом заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позовними вимогами.
ОСОБА_1 лише тимчасово позбавлено можливості відчуження частки у статутному капіталі ТОВ «Аксіома», що становить 382 250,00 грн, при цьому він не обмежений в реалізації своїх прав як власника на володіння і користування цим майном.
Посилання ОСОБА_1 на те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20, від 14 липня 2021 року у справах № 910/17014/20, від 28 липня 2021 року у справі № 910/3704/21, 23 грудня 2020 року у справі № 911/949/20, від 22 вересня 2021 року у справі № 522/1108/20, від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, є необґрунтованими, оскільки у наведених заявником рішеннях суду касаційної інстанції та оскаржуваних рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій установлено різні фактичні обставини у справах.
Враховуючи викладене, висновки судів попередніх інстанцій є обґрунтованими, оскільки вони відповідають нормам чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, а також фактичним обставинам справи, встановленими судами на підставі повного, всебічного та об'єктивного дослідження наданих доказів.
У зв'язку із вищезазначеним Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для скасування ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 30 вересня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року.
Із змісту касаційної скарги випливає, що вона є необґрунтованою, правильне застосовування норм матеріального та процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 30 вересня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Керуючись частинами четвертою - шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 30 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. А. Стрільчук