01 лютого 2022 року
м. Київ
cправа № 910/6820/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.
розглянувши матеріали касаційної скарги Міністерства юстиції України
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2021 (у складі колегії суддів: Андрієнко В.В. (головуючий), Буравльов С.І., Шапран В.В.)
за позовом Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю
до Акціонерного товариства "Альфа-банк"
третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
1. Державне підприємство "СЕТАМ",
2. Товариство з обмеженою відповідальністю "КГС Інвест",
3. Товариство з обмеженою відповідальністю "Валлерком",
4. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Осипенко Дмитро Олегович,
5. Міністерство юстиції України,
6. Товариство з обмеженою відповідальністю "УРБАН ГРАД"
про визнання недійсними результатів торгів, актів про реалізацію, свідоцтва, скасування державної реєстрації, відновлення чинності запису про право власності,
26.01.2022 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Міністерства юстиції України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2021 (повний текст складено 28.12.2021) у справі № 910/6820/20, подана 24.01.2022 безпосередньо до суду касаційної інстанції засобами поштового зв'язку.
Розглянувши матеріали касаційної скарги, Суд вирішив залишити зазначену скаргу без руху, виходячи з наступного.
Статтею 290 Господарського процесуального кодексу України передбачені вимоги до форми і змісту касаційної скарги.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
Згідно з частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є вичерпним.
Отже, системний аналіз наведених положень Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку з посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 2 пункту 5 частини другої статті 290 цього Кодексу).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (абзац 3 пункту 5 частини другої статті 290 цього Кодексу).
Таким чином, з огляду на зміст наведених вимог процесуального закону, при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити:
за пунктом 1) - формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується скаржник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах;
за пунктом 2) - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення;
за пунктом 3) - зазначення норми права щодо якої відсутній висновок про її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній.
У разі оскарження судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга має містити зазначення обставин, наведених у частинах 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
Крім того, необхідно враховувати, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України відкриття касаційного провадження через недослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови наявності у касаційній скарзі інших обґрунтованих підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Як вбачається з касаційної скарги, заявник в якості обґрунтування наявності підстав для касаційного оскарження рішення господарського суду апеляційної інстанції зазначає пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Зокрема, ним наведено підстави касаційного оскарження судового рішення відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Однак, посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України в якості підстав для подання касаційної скарги, скаржником не наведено конкретної норми права, яку суд застосував (або повинен був застосувати) при розгляді справи та щодо якої, на його думку, відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Таким чином, з огляду на зміст наведених вимог процесуального закону, при касаційному оскарженні судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 цього Кодексу, окрім загального посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити безпосередньо зазначення норми права щодо якої відсутній висновок про її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній.
Оскільки у касаційні скарзі скаржником не зазначено підстави (підстав) її подання відповідно до змісту вимог статті 287 Господарського процесуального кодексу України, то згідно з частиною другою статті 292 цього кодексу зазначена скарга підлягає залишенню без руху.
Крім цього, відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині четвертій статті 293 цього Кодексу.
Предметом касаційного оскарження є постанова Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2021 (повний текст складено 28.12.2021), тобто останнім днем подання касаційної скарги відповідно до частини першої статті 288 Господарського процесуального кодексу України є 17.01.2022.
Касаційну скаргу заявником подано до Касаційного господарського суду 24.01.2022, тобто із пропуском зазначеного процесуального строку.
У касаційній скарзі Міністерством юстиції України заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що у судовому засіданні 22.12.2021 було проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення. З повним текстом оскаржуваної постанови ознайомився 30.12.2021 на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень, оскільки саме в цей день її було оприлюднено.
Відтак, скаржник вважає, що перебіг строку, встановленого для подання касаційної скарги розпочався 30.12.2021, тобто з моменту оприлюднення та ознайомлення з оскаржуваною постановою на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень.
Зазначені обставини, на думку заявника, є підставою на поновлення строку на касаційне оскарження згідно з частиною другою статті 288 Господарського процесуального кодексу України.
Однак, колегія суддів вважає зазначені доводи необґрунтованими, з огляду на наступне.
Згідно із пунктом 7 частини другої, пунктом 1 частини четвертої статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено дату отримання копії судового рішення суду апеляційної інстанції, яке оскаржується. Крім того, до касаційної скарги додаються докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, за наявності.
Частиною першою статті 119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Відповідно до частини третьої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд зазначає, що до касаційної скарги будь-яких належних та допустимих доказів неотримання поштовим відправленням та/або електронною поштою оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції скаржником не надано, що унеможливлює перевірку судом обставин дотримання скаржником положень статті 288 Господарського процесуального кодексу України.
Саме лише посилання скаржника, що з повним текстом оскаржуваної постанови він ознайомився в Єдиному державному реєстрі судових рішень, за відсутності належних доказів отримання/неотримання рішення апеляційної інстанції не є підставою для його поновлення. При цьому, нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачається автоматичного та безумовного поновлення строку на касаційне оскарження, у зв'язку з лише самим посиланням на вказані обставини. Дійсно, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку, проте для цього необхідно заявити відповідне клопотання, долучивши до нього на підтвердження поважності причин пропуску строку касаційного оскарження відповідні докази.
Водночас, колегія суддів позбавлена можливості перевірити наявність доказів надсилання та вручення копії оскаржуваної постанови скаржникові через відсутність матеріалів справи в Касаційному господарському суді.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що навіть у випадку обрахування двадцятиденного строку на касаційне оскарження, встановленого частиною другою статті 288 Господарського процесуального кодексу України, з 30.12.2021, скаржником все одно пропущено зазначений строк, оскільки в такому разі він сплив 19.01.2022, а касаційну скаргу було подано 24.01.2022.
Статтею 129 Конституції України визначено як одну із засад судочинства рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
З огляду на зазначене, доводи заявника, які викладені у клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження, Суд визнає неповажними.
Згідно з частиною третьої статті 292 Господарського процесуального кодексу України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 288 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку.
Також, відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 Господарського процесуального кодексу України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платники, об'єкти, розміри ставок судового збору, порядок сплати та звільнення від сплати судового збору встановлено Законом України "Про судовий збір".
За змістом підпункту 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду необхідно сплатити 200 % ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Як вбачається з судових рішень, які приймались у даній справі, при зверненні з позовом позивач сплатив судовий збір в розмірі 14 714,00 грн.
Таким чином, за подання касаційної скарги заявнику необхідно було сплатити судовий збір у розмірі 29 428,00 грн (14 714,00 грн * 200 %).
Натомість скаржник разом з касаційною скаргою подав клопотання про відстрочення сплати судового збору на розумний строк або до ухвалення судового рішення у даній справі, яке обґрунтоване тим, що Міністерство юстиції України є органом державної влади з обмеженим фінансуванням, розрахункове - касове обслуговування якого відповідно до Бюджетного кодексу України здійснюється Державною казначейською службою України та лише в межах відкритих асигнувань, тобто фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України. Також зазначає, що сплата судового збору за подання касаційної скарги займає деякий час в частині необхідності погодження та проведення виплати через органи казначейства.
Розглянувши це клопотання, Суд відмовляє в його задоволенні, зважаючи на таке.
Відповідно до частини другої статті 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Порядок відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати визначається статтею 8 Закону України "Про судовий збір".
Частиною першою статті 8 Закону України "Про судовий збір" унормовано, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Згідно з частиною другою статті 8 зазначеного вище Закону суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
З системного аналізу змісту статті 8 Закону України "Про судовий збір" убачається, що положення цієї статті, не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18).
Необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб'єктів, узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (заява № 24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57).
Європейський суд з прав людини в рішенні "Креуз проти Польщі" у справі 28249/95 від 19 червня 2001 року зазначив, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Оскільки за змістом статті 8 Закону України "Про судовий збір" не передбачено відстрочення сплати судового збору юридичним особам, відповідне клопотання Міністерства юстиції України не підлягає задоволенню в силу закону.
Виходячи із положень частини другої статті 292 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, вона залишається без руху.
У зв'язку з цим, Міністерству юстиції України необхідно надати Суду належні докази, які підтверджують сплату судового збору у розмірі 29 428,00 грн, за наведеними нижче реквізитами:
Отримувач коштів: ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102
Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783
Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП)
Номер рахунку отримувача (стандарт IBAN): UA288999980313151207000026007
Код банку отримувача (МФО): 899998
Код класифікації доходів бюджету: 22030102
Призначення платежу: *;101;__________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), на рішення від ______ (Дата оскарження справи) у справі _________ (Номер справи), ВЕРХОВНИЙ СУД (Касаційний господарський суд)(назва суду, де розглядається справа).
Суд визначає скаржникові спосіб усунення недоліків касаційної скарги, зазначених в цій ухвалі, шляхом подачі:
- нової редакції касаційної скарги із чітким зазначенням і належним обґрунтуванням підстави (підстав) касаційного оскарження, передбаченої (передбачених) частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України (із урахуванням змісту цієї ухвали);
- належних доказів, що підтверджують дату отримання повного тексту оскаржуваної постанови апеляційної інстанції (копії конверту відповідного поштового відправлення з трек-номером в якому надійшло оскаржуване судове рішення) або наведення інших причин пропуску строку на касаційне оскарження з обґрунтуванням поважності підстав його пропуску;
- документа про сплату судового збору у встановленому законом розмірі.
При цьому Суд звертає увагу скаржника на те, що нову редакцію касаційної скарги, подану на виконання вимог цієї ухвали, необхідно також надіслати іншим учасникам справи № 910/6820/20, надавши Суду докази такого надіслання.
Керуючись статтями 234, 288, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Відмовити у задоволенні клопотання Міністерства юстиції України про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги у справі № 910/6820/20.
2. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2021 у справі № 910/6820/20 залишити без руху до 03.03.2022, при цьому строк усунення недоліків не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий В.А. Зуєв
Судді І.С. Берднік
І.С. Міщенко