Справа № 127/11869/21
Провадження № 2/127/2068/21
21 січня 2022 рокум. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області у складі:
головуючого судді Шаміної Ю.А.,
при секретарі судового засідання Чорнобров О.Л.,
за участю: представника позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики. Свої вимоги мотивував тим, що 12.11.2018 року ОСОБА_4 надана ОСОБА_3 позика в розмірі 5000,00 доларів США, останній зобов'язався повернути позику в валюті до 01.08.2019 року в розмірі 5500,00доларів США. Отримання позики підтверджується розпискою від 12.11.2018 року. Станом на 21.04.2021 року позику за розпискою не було повернуто. 21.04.2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого ОСОБА_4 відступив, а ОСОБА_2 набув право вимоги в розмірі 5500,00 доларів США за розпискою. Відповідач свої зобов'язання не виконав, позивач неодноразово звертався до відповідача про повернення позики, однак ці звернення залишені без реагування. За таких обставин позивач просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь борг в сумі 5790,22 долара США, що складається з 5500,00 доларів США - основний борг, 290,22 доларів США - 3% річних.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 26.05.2021 року позовна заява прийнята до розгляду у загальному позовному провадженні.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 28.07.2021 року підготовче провадження в справі закрите.
Представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Пинзар І.В., який діє на підставі ордера АВ №1013804 від 05.05.2021року, в судовому засіданні позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просив його задовольнити.
Представник позивача ОСОБА_3 - адвокат Олійник Р.О., який діє на підставі ордера ВН №172279 від 25.06.2021 року, в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся в порядку, визначеному чином законодавством, про причини неявки суд не повідомив. Водночас, у судовому засіданні 28.07.2021 року позов не визнав, заперечував щодо його задоволення.
Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Судом встановлено наступні фактичні обставини справи та правовідносини врегульовані нормами ЦК України стосовно позики та виконання зобов'язань.
Судом встановлено, що 12 листопада 2018 року ОСОБА_4 надана ОСОБА_3 позика в розмірі 5000,00 доларів США, останній зобов'язався повернути позику в валюті до 01.08.2019 року в розмірі 5500,00 доларів США, що підтверджується оригіналом розписки від 12.11.2018 року (а.с. 44).
21.04.2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення права вимоги (а.с.6).
Згідно п.1 вказаного договору про відступлення права вимоги від 21.04.2021 року первісний кредитор ( ОСОБА_4 ) відступає, новий кредитор ( ОСОБА_2 ) набуває право вимоги в розмірі 5500,00 доларів США у ОСОБА_3 , належне первісному кредиторові на підставі договору позики укладеного між ОСОБА_4 та боржником ( ОСОБА_3 ) шляхом оформлення боржником розписки від 12.11.2018року.
Право вимоги за основним договором настало 02.08.2019 року (п.2 договору про відступлення права вимоги від 21.04.2021року).
З цього договору випливає, що новий кредитор займає місце первісного кредитора в зобов'язаннях, що виникли з основного договору в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього договору. Право вимоги, що відступається за цим договором за 5500,00 доларів США, які передані новим кредитором первісному кредиторі до укладення цього договору (п. 3, 4 договору про відступлення права вимоги від 21.04.2021року).
На виконання п. 5 Договору про відступлення права вимоги від 21.04.2021року, позивачем та первісним кредитором на адресу реєстрації місця проживання відповідача 28.04.2021 року було направлено письмове повідомлення про відступлення права вимоги та вимогу про повернення грошових коштів, що підтверджується накладними №2103602172253 та № 2103602172245 та описом (а.с. 8,9).
Однак, відповідачем кошти повернуті не були.
Рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 20.12.2021 року у справі № 134/1552/21 в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 21.04.2021 року відмовлено (а.с.79-81).
Положеннями статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
У правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18.09.2013 № 6-63цс13, вказано, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Аналогічні по суті висновки містяться й у постановах Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі №6-1967цс15,від 08.06.2016 у справі №6-1103цс16 та вказівки в постанові ВСУ від 26.09.2018 у справі № 483/1953/16-ц, які відповідно до ст. 417 ЦПК України є обов'язковими для застосування іншими судами загальної юрисдикції таких норм права.
Так, відповідно до вказаних висновків Верховного Суду України, досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні також виявляти справжню правову природу укладеного договору незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.
Відповідно до вимог ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Суд вважає, що зазначена розписка від 12 листопада 2018 року є належним письмовим доказом укладення між сторонами договору позики в указаній в ній сумі. Вона підтверджує як його укладення, так і умови договору, суму позики, дату отримання коштів в борг, зобов'язання їх повернення у визначену в ній дату; а також засвідчує отримання відповідачем (боржником) від кредитора (позивача) вказаної грошової суми. Розписка також підтверджує право позивача вимагати від відповідача повернення суми боргу, і обов'язок відповідача - виплатити позивачу зазначену суму боргу.
31.10.2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду (справа № 707/2606/16-ц, провадження № 61-28762св18, досліджуючи питання виконання боргового зобов'язання при наявності оригіналу боргової розписки у кредитора, зробив наступний висновок, статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а ч.1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно ст. 1049, 1050 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 ЦК України.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, в якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона і на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі ж отримання в позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, відповідає чинному законодавству.
Суд зважає, що сторони уклали позику в іноземній валюті, відповідачем отримана сума коштів у позику в іноземній валюті, договір передбачає виконання зобов'язання в валюті зобов'язання, отримана сума не повернута і до цього часу, а тому на користь позивача слід стягнути борг за договором позики саме в іноземній валюті.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з огляду на положення ч.1 ст.1046 ЦК України, а також ч.1 ст. 1049 ЦК України, відповідно до яких належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц. Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 в справі № 14-134цс18 та від 23 жовтня 2019 року в справі №723/304/16-ц.
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
З урахуванням договору про відступлення права вимоги від 21 квітня 2021 року, встановивши наявність складеної відповідачем розписки про отримання в борг коштів, що було обумовлено сторонами у розписці, підписано власноручно відповідачем, факт неповернення цих коштів, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики (розпискою) суми боргу в розмірі 5 500,00 доларів США.
При викладених обставинах, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення суми позики в розмірі 5 500,00 доларів США підлягають задоволенню.
Що стосується вимоги про стягнення 3 відсотків річних, то суд виходить з наступного.
Позивач просить в порядку ст. 625 ЦК України, стягнути з відповідача 3% річних на фактичну суму позики, починаючи з 02.08.2019 року до 05.05.2021 року, за формулою: С х 3 х Д : К : 100, де: С - несплачена сума позики (станом на дату подання позову - 5 500,00 доларів США); Д - кількість днів прострочення; К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість, що становить 290,22 доларів США.
За змістом статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При обрахунку трьох процентів річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні. Три проценти річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).
Дана правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16 січня 2019 року справа № 373/2054/16-ц.
За таких обставин підлягає стягненню сума 3% річних від простроченої суми заборгованості за період з 02.08.2019 року по 05.05.2021 року у розмірі 290,22 доларів США за борговою розпискою.
Правомірність нарахування 3 % річних і їх стягнення саме в іноземній валюті підтверджується висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 р. у справі 464/3790/16-ц: «Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такої позиції. У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи, що позивач надав належні та допустимі докази існування між ним та ОСОБА_3 зобов'язальних правовідносин, невиконання зобов'язання відповідачем, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Згідно ст. 141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 1605,63 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
На підставі викладеного, згідно ст. ст. 510, 524-527, 530, 533, 553-554, 610, 612, 625, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, керуючись ст. ст. 13, 49, 81, 141, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) 5500,00 доларів США (п'ять тисяч п'ятсот доларів США) - борг за договором позики від 12.11.2018 року та 290,22 доларів США (двісті дев'яносто доларів США 22 центи) - 3% річних.
Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) 1605,63 грн (одна тисяча шістсот п'ять гривень шістдесят три копійки) судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ;
відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Повний текст судового рішення виготовлено 31.01.2022 року.
Суддя Шаміна Юлія Анатоліївна