ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"27" січня 2022 р. справа № 300/5374/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Остап'юка С.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, -
23.09.2021 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради (далі - відповідач) про визнання протиправними дії щодо відмови у нарахуванні та виплаті щорічної разової грошової допомоги у розмірі семи мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та зобов'язання перерахувати та виплатити щорічну разову грошову допомогу до 5 травня 2021 року, як особі з інвалідністю ІІІ групи внаслідок війни, в розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з врахуванням виплаченої суми.
28.09.2021 ухвалою суду відкрито провадження за вказаним позовом, а справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Позивач позовні вимоги щодо предмету даного адміністративного позову обґрунтовує тим, що є особою з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 за № 3-р/2020, відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право на отримання до 5 травня разової щорічної грошової допомоги у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, яка у 2021 році виплачена відповідачем у меншому розмірі, ніж встановлено Законом, а саме у сумі 3 391 гривень на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 за № 325 "Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань". На його заяву відповідач відмовив у виплаті недоотриманої щорічної разової допомоги в повному обсязі.
Відповідач направив суду відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням у ньому на відповідні норми права та твердження, просив в задоволенні позову відмовити.
Суд, розглянувши відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заяві по суті справи, встановив наступне.
ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок війни та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 29.03.2018 Департаментом соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради позивачу.
У квітні 2021 року відповідач виплатив позивачу разову щорічну грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік в розмірі 3 391 гривень.
31.08.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік, як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи в розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з врахуванням виплачених сум.
17.09.2021 відповідач повідомив позивача про те, що відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічно до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України. Сума разової грошової допомоги для осіб з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи на 2021 рік визначена постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 за № 325 "Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" у розмірі 3 391 гривень.
Вважаючи протиправною відмову відповідача щодо нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2021 року, як особі з інвалідністю ІІІ групи внаслідок війни, у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Суд, відповідно до статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішуючи питання про те, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, виходить з положень нормативних актів в редакціях, що діяли на момент виникнення цих правовідносин та зазначає зміст норм права відповідно до них.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).
Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон №3551-XII).
Пільги особам з інвалідністю внаслідок війни встановлені статтею 13 вказаного Закону.
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 за № 367-XIV статтю 13 Закону № 3551-XII доповнено частиною 4, згідно з якою: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком".
Пунктом 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України від 28.12.2007 за № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" частину 5 статті 13 Закону № 3551-ХІІ викладено у такій редакції: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 за № 10-рп/2008 визнано неконституційними, зокрема, положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Законом України від 28.12.2014 за № 79-VІІІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", який набрав чинності 01.01.2015, розділ VІ "Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України" доповнено пунктом 26 яким, серед іншого, встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На реалізацію зазначених приписів Бюджетного кодексу України, з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", Кабінетом Міністрів України щороку приймались відповідні щодо окремого бюджетного року постанови, а саме: від 31.03.2015 за № 147, від 02.03.2016 за № 141, від 05.04.2017 за № 223, від 14.03.2018 за № 170, від 20.03.2019 за № 237, від 19.02.2020 за № 112 та від 08.04.2021 № 325, якими установлювався, зокрема, розмір та порядок виплати разової грошової допомоги до 05 травня.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 за № 325 "Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" затверджено Порядок використання коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань (надалі - Порядок), яким визначається механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою "Щорічна разова грошова допомога ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань та соціальна допомога особам, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною" для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань.
Відповідно до пункту 5 Порядку бюджетні кошти розподіляються Мінсоцполітики в межах бюджетних призначень і спрямовуються регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між місцевими органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що перераховують кошти за місцем отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання через відділення організації, що здійснює виплату і доставку пенсій та грошової допомоги за місцем фактичного проживання, або на поточні рахунки уповноваженого банку (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у розмірах згідно з додатком до цього Порядку. Право на отримання грошової допомоги мають громадяни таких категорій: особи з інвалідністю внаслідок війни та колишні малолітні (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язні концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнані особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин; учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та колишні неповнолітні (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язні концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також діти, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків; особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; члени сімей загиблих і дружини (чоловіки) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, дружини (чоловіки) померлих учасників бойових дій, учасників війни та жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге; учасники війни та колишні в'язні концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особи, яких було насильно вивезено на примусові роботи, діти партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога.
Додатком до цього Порядку встановлено, що разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році виплачується в таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 4 421 гривня; II групи - 3 906 гривень; III групи - 3 391 гривня.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 за № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018 (3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. Встановлення пунктом 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону № 3551, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
У рішенні також зазначено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов'язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, підриває довіру до держави.
Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов'язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту (абзаци 2, 3 пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18.12.2018 за № 12-р/2018).
Водночас, Конституційний Суд України у рішенні від 18.12.2018 за № 12-р/2018 уже наголошував, що забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов'язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною п'ятою статті 17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави (абзац дев'ятий пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 18.12.2018 за № 12-р/2018).
Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, суд дійшов висновку, що починаючи з 27.02.2020 позивач набув право на соціальне забезпечення в порядку статті 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону від 25.12.1998 за № 367-XIV, яка передбачала виплату разової грошової допомоги до 5 травня особам з інвалідністю ІІІ групи внаслідок війни у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.
Такий висновок суду у повній мірі відповідає правовій позиції, висвітленій в рішенні Верховного Суду від 29.09.2020 у зразковій справі № 440/2722/20 (адміністративне провадження № Пз/9901/14/20), яке набрало законної сили 13.01.2021.
При цьому, суд зазначає, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанови Кабінету Міністрів України, на яку посилається відповідач, не можуть змінювати приписів закону України, і позбавляти позивача вищевказаного права. Відсутність встановленого механізму їх виплати не звільняє державу в особі уповноваженого органу від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум допомоги.
Відповідно до частини 2 статті 7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 за № 1058-IV пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму визначеному законом для осіб, які втратили працездатність.
Разом з тим, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 за № 1082-ІХ, який вступив в дію з 01.01.2021, визначено прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність з 01.01.2021 у розмірі 1769 гривень.
Враховуючи внесені рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 за № 3-р/2020 зміни у законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд зазначає, що відповідачем за 2021 рік мала бути виплачена позивачу разова грошова допомога до 5 травня у розмірі 12 383 гривень (1 769 х 7).
Зважаючи на ту обставину, що позивачу виплачено кошти у розмірі 3 391 гривень, сума недоотриманої позивачем разової грошової допомоги за 2021 рік становить 8 992 гривень (12 383 - 3 391 = 8 992).
Оскільки разову грошову допомогу позивачу виплачено у 2021 році у розмірі меншому, ніж передбачено частиною 5 статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", суд дійшов висновку про порушення прав позивача на отримання такої допомоги у належному розмірі.
Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно статтей 1, 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої витребовується майно.
У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції "майном" визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання" на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення Європейського суду з прав людини у справі (далі - ЄСПЛ) "Стретч проти Сполученого Королівства", заява № 44277/98 (п.32)), а також право на певні суми соціальних виплат, у тому числі, у разі їх невиплати є втручанням у право на мирне володіння майном (пункт 34 рішення ЄСПЛ по справі "Суханов та Ільченко проти України" (заяви № 68385/10 та №71378/10).
"Законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (рішення у справі "Копецький проти Словаччини" (заява № 44912/98, пункт 52).
Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (рішення у справі "Формер Кінг з Греції та інші проти Греції", заява № 25701/94, пункт 79 та пункт 82).
У справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) Суд встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Дослідивши та проаналізувавши фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про наявність "законних сподівань" на отримання позивачем власності у розумінні статті 1 Протоколу 1, оскільки статус особи з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи передбачає право на нарахування та виплату щорічної разової грошової допомоги у розмірі, визначеному положеннями статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", що становить сім мінімальних пенсій за віком. Натомість, відповідач, відмовляючи у здійсненні доплати сум грошової допомоги, фактично звужує право позивача на отримання гарантованої виплати.
У рішенні від 27.11.2008 у справі № 1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 27.11.2008 у справі № 1-37/2008).
Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов'язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.
При цьому, Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі № 21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
За таких обставин, є протиправною дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2021 року, як особі з інвалідністю ІІІ групи внаслідок війни, у розмірі семи мінімальних пенсій за віком відповідно до частини п'ятої статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а тому, для відновлення прав позивача, необхідно зобов'язати відповідача перерахувати і виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи у розмірі семи мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з урахуванням раніше виплаченої суми.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає заявлені позивачем позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає до задоволення.
Судові витрати, які підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік як особі з інвалідністю ІІІ групи внаслідок війни, у розмірі семи мінімальних пенсій за віком відповідно до частини п'ятої статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Зобов'язати Департамент соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради (вулиця Грушевського, будинок 29, місто Івано-Франківськ, 76004, код ЄДРПОУ - 36733431) перерахувати і виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи у розмірі семи мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з урахуванням раніше виплаченої суми.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Остап'юк С.В.