ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"27" січня 2022 р. справа № 300/5479/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Остап'юка С.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Косівської районної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
27.09.2021 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Косівської районної державної адміністрації (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік та за 2021 рік у розмірі відповідно до частини п'ятої до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та зобов'язання перерахувати і виплатити щорічну разову грошову допомогу до 05 травня 2020 року та 2021 року, як учаснику бойових дій, у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з врахуванням виплачених сум.
04.10.2021 ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження за вказаним позовом, а справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Позивач позовні вимоги щодо предмету даного адміністративного позову обґрунтовує тим, що є учасником бойових дій, на виконання постанов Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 №112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" та від 08.04.2021 за № 325 "Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" йому виплачено до 5 травня за 2020 рік та за 2021 рік щорічну разову грошову допомогу в розмірі 1 390 гривень та в розмірі 1 491 гривень відповідно. Однак, рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року у справі № 3-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів. Враховуючи рішення Конституційного Суду України, відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, що у 2020 році має складати суму 8 190,00 гривень, а у 2021 році - 8 845 гривень. На його заяву відповідач відмовив у виплаті недоотриманої щорічної разової допомоги в розмірі 6 800 гривень за 2020 рік та за 2021 рік в розмірі за 7 354 гривень.
Відповідач правом подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Суд, розглянувши відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заяві по суті справи, встановив наступне.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 10.12.2002 Косівським райвіськкоматом Івано-Франківської області.
Відповідач виплатив позивачу разову щорічну грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік в розмірі 1 390 гривень та за 2021 рік в розмірі 1 491 гривень.
Позивач звернувся до відповідача із заявами про проведення виплати недоплаченої разової грошової допомоги як учаснику бойових дій за 2020 рік та за 2021 рік в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
03.09. 2021 відповідач повідомив позивача про те, що відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України. Сума разової грошової допомоги для учасників бойових дій на 2020 рік визначена постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" у розмірі 1 390 гривень, а на 2021 рік - постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 за № 325 "Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" у розмірі 1 491 гривень.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік та 2021 рік, як учаснику бойових дій, не у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Суд, відповідно до статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішуючи питання про те, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, виходить з положень нормативних актів в редакціях, що діяли на момент виникнення цих правовідносин та зазначає зміст норм права відповідно до них.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).
Спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон №3551-XII). Цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Пільги часникам бойових дій встановлені статтею 12 вказаного Закону №3551-XII.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону №3551-XII (в редакції Закону України від 25 грудня 1998 року №367-XIV "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Як визначено статтею 17 цього Закону, фінансування витрат, пов'язаних з введенням його в дію, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.
Підпунктом "б" підпункту 1 пункту 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України від 28 грудня 2007 року №107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (набрав чинності 01 січня 2008 року) частину п'яту статті 12 Закону №3551-XII викладено у новій редакції, за змістом якої разова грошова допомога учасникам бойових дій до 5 травня виплачується щорічно у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Однак, рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 у справі №1-28/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Надалі Законом України від 28 грудня 2014 року №79-VІІІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" (набрав чинності 01 січня 2015 року) розділ VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з частиною першою статті 17-1 Закону №3551-XII щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
З метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", Кабінетом Міністрів України кожного бюджетного року приймалися відповідні постанови.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року №112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" (далі - Постанова №112) встановлено, що у 2020 році виплату до 5 травня разової грошової допомоги проводить Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення), які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення), центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що відповідають вимогам пункту 47 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України (далі - центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат). Районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах: учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1390,00 грн.
Також, постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 за № 325 "Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" затверджено Порядок використання коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань (надалі - Порядок), яким визначається механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою "Щорічна разова грошова допомога ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань та соціальна допомога особам, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною" для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань.
Відповідно до пункту 5 Порядку бюджетні кошти розподіляються Мінсоцполітики в межах бюджетних призначень і спрямовуються регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між місцевими органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що перераховують кошти за місцем отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання через відділення організації, що здійснює виплату і доставку пенсій та грошової допомоги за місцем фактичного проживання, або на поточні рахунки уповноваженого банку (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у розмірах згідно з додатком до цього Порядку. Право на отримання грошової допомоги мають громадяни таких категорій: особи з інвалідністю внаслідок війни та колишні малолітні (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язні концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнані особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин; учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та колишні неповнолітні (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язні концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також діти, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків; особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; члени сімей загиблих і дружини (чоловіки) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, дружини (чоловіки) померлих учасників бойових дій, учасників війни та жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге; учасники війни та колишні в'язні концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особи, яких було насильно вивезено на примусові роботи, діти партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога.
Додатком до цього Порядку встановлено, що разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році виплачується в таких розмірах учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1491 гривня.
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Конституційний Суд України у цьому рішенні вказав, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. Встановлення пунктом 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
Частиною другою статті 152 Конституції України встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Відповідно до резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Отже, з 27 лютого 2020 року норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII, не застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. У даному випадку застосуванню підлягають положення статті 12 Закону №3551-XII в редакції Закону №367-XIV "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", частиною п'ятою якої встановлено виплату разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" установлено у 2020 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2020 року - 1 638 гривень.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 за № 1082-ІХ, який вступив в дію з 01.01.2021, визначено прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність з 01.01.2021 у розмірі 1769 гривень.
Враховуючи внесені рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 за № 3-р/2020 зміни у законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд зазначає, що відповідачем за 2020 рік мала бути виплачена позивачу разова грошова допомога до 5 травня у розмірі 8 190 гривень (1 638 х 5) та за 2021 рік в розмірі 8 845 гривень (1 769 х 5).
Зважаючи на ту обставину, що позивачу виплачено кошти у розмірі 1 390 гривень та у розмірі 1 491 гривень, сума недоотриманої позивачем разової грошової допомоги за 2020 рік становить 6 800 гривень (8 190 - 1 390 = 6 800) та за 2021 рік становить 7 354 гривень (8 845 - 1 491 = 7 354).
Оскільки разову грошову допомогу позивачу виплачено у 2020-2021 роках у розмірі, меншому ніж передбачено частиною 5 статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", суд дійшов висновку про порушення прав позивача на отримання такої допомоги у належному розмірі.
Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно статтей 1, 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої витребовується майно.
У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції "майном" визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання" на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення Європейського суду з прав людини у справі (далі - ЄСПЛ) "Стретч проти Сполученого Королівства", заява № 44277/98 (п.32)), а також право на певні суми соціальних виплат, у тому числі, у разі їх невиплати є втручанням у право на мирне володіння майном (пункт 34 рішення ЄСПЛ по справі "Суханов та Ільченко проти України" (заяви № 68385/10 та №71378/10).
"Законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (рішення у справі "Копецький проти Словаччини" (заява № 44912/98, пункт 52).
Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (рішення у справі "Формер Кінг з Греції та інші проти Греції", заява № 25701/94, пункт 79 та пункт 82).
У справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) Суд встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Дослідивши та проаналізувавши фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про наявність "законних сподівань" на отримання позивачем власності у розумінні статті 1 Протоколу 1, оскільки статус учасника бойових дій передбачає право на нарахування та виплату щорічної разової грошової допомоги у розмірі, визначеному положеннями статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", що становить п'ять мінімальних пенсій за віком. Натомість, нарахована та виплачена відповідачем позивачу сума грошової допомоги у розмірі меншому, ніж передбачено частиною п'ятою статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", фактично звужує право позивача на отримання гарантованої виплати.
У рішенні від 27.11.2008 у справі № 1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 27.11.2008 у справі № 1-37/2008).
Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов'язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.
При цьому, Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі № 21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
За таких обставин, є протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік та за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком відповідно до частини 5 статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а тому, для відновлення прав позивача, необхідно зобов'язати відповідача перерахувати і виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік та за 2021 рік, як учаснику бойових дій, у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з врахуванням раніше виплачених сум.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає заявлені позивачем позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає до задоволення.
Судові витрати, які підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Косівської районної державної адміністрації щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік та за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Косівської районної державної адміністрації (вулиця Незалежності, будинок 41, місто Косів, Івано-Франківська область, 78600, код ЄДРПОУ - 03193442) перерахувати і виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) разову грошову допомогу до 5 травня за 2020 року та до 5 травня 2021 року як учаснику бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням раніше виплаченої суми.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Остап'юк С.В.