іменем України
31 січня 2022 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 732/1232/21
Головуючий у першій інстанції - Карпинська Н. М.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/267/22
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої - судді Мамонової О.Є.,
суддів - Висоцької Н.В., Шитченко Н.В.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 26 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3 процентів річних за прострочення виконання зобов'язання по сплаті грошового відшкодування моральної шкоди, завданої злочином, -
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила стягнути на її користь з ОСОБА_2 30 549,44 грн прострочення по виконанню зобов'язання з виплати моральної шкоди завданої злочином, яка складається з 22 136,13 грн інфляційних втрат та 8 413,31 грн трьох відсотків річних.
Позов обґрунтовувала тим, що на примусовому виконанні у виконавчій службі перебуває виконавчий лист № 732/1674/16-к про стягнення з ОСОБА_2 на її користь моральної шкоди в сумі 100 000 грн. Станом на 30.07.2021 заборгованість становить 95 934,31 грн. У зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання вона має право на компенсаційні виплати відповідно до приписів ст. 625 ЦК України.
Рішенням Городнянського районного суду Чернігівської області від 26.10.2021 позов ОСОБА_3 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 30 549,44 грн, що включає 22 136,13 грн інфляційних втрат та 8 413,31 грн як 3 проценти річних з 30.07.2018 по 01.07.2021 за прострочення виконання зобов'язання по сплаті грошового відшкодування моральної шкоди, завданої злочином.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне встановлення судом обставин, що мають значення для справи.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідач визнає суму присудженої моральної шкоди на користь позивачки та зобов'язання з її виплати і має намір погасити наявну заборгованість, однак на даний момент він безробітний і не має стабільного джерела доходу та фінансової підтримки.
Заявник вказує, що відповідно до розписки від 07.11.2016 ним було сплачено ОСОБА_1 40 000 грн в рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди, однак ці кошти не були включені в присуджену суму відшкодування моральної шкоди під час розгляду кримінальної справи.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач порушив грошове зобов'язання перед позивачкою по відшкодуванню моральної шкоди на суму 95 934,31 грн щодо його своєчасного виконання, у останньої виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.
З таким висновком районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.
Судом у справі встановлено, що на примусовому виконанні Городнянського районного відділу ДВС Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) перебуває виконавчий лист № 732/1674/16-к, виданий Городнянським районним судом Чернігівської області 30.07.2018, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, завданої злочином, 100 000 грн.
16.08.2018 за вказаним виконавчим листом постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження ВП № 56998553, державним виконавцем проводяться відповідні виконавчі дії.
За спірний період, з 30.07.2018 по 01.07.2021, на виконання виконавчого листа № 732/1674/16-к від боржника надійшли кошти: 15.01.2019 в сумі 193 грн, 15.04.2019 в сумі 45 грн, 09.07.2019 в сумі 45 грн, 30.10.2019 в сумі 45 грн, 09.12.2019 в сумі 90 грн, 17.01.2020 в сумі 270 грн, 28.01.2021 в сумі 246,07 грн, 16.04.2021 в сумі 3 131,62 грн, а всього на суму 4 065,69 грн.
Згідно з довідкою Городнянського районного відділу ДВС Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) від 03.08.2021 №10851/21 станом на 03.08.2021 заборгованість по виконавчому провадженню №56998553 з виконання виконавчого листа № 732/1674/16-к від 30.07.2018 становить 95 934,31 грн (а.с. 3).
Вищезазначене сторонами не заперечується та було встановлено за дослідженими судом матеріалами виконавчого провадження АСВП № 56998553.
Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 18 ЦПК України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Судове рішення, що набрало законної сили, є підставою для його виконання. Виконання судового рішення сприяє втіленню законів у життя та зміцненню їх авторитету. Рішення суду охороняє права, свободи та законні інтереси громадян, а також є завершальною стадією судового провадження.
За статтею 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Право на справедливий суд, гарантоване особі у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, розповсюджує дію і на стадію виконання судового рішення. Право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов'язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї із сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинно розглядатися як невід'ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції («Іммобільяре Саффі» проти Італії», заява 22774/93, 28.07.1999, § 63; «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997, § 40). У пілотному рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява 40450/04, п. 46) Європейський суд з прав людини зазначив: «...що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (див. рішення у справі «Метаксас проти Греції» (Metaxas v. Greece), N 8415/02, п.19, від 27 травня 2004 року; та у справі «Лізанец проти України» (Lizanets v. Ukraine), N 6725/03, п. 43, від 31 травня 2007 року). У п. 54 звернув увагу, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v .Ukraine), N1811/06, від 19 лютого 2009 року).
Практика Європейського суду з прав людини визнає неотримані за рішенням суду кошти саме порушенням Протоколу 1 («Бурдов проти Росії», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Агрокомплекс проти України»).
Згідно із ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 5 статті 11 ЦК України передбачено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Ці висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.
Судом установлено, що предметом позову у даній справі є стягнення на підставі ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за період невиконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі судового вироку, на виконання якого 30.07.2018 Городнянським районним судом Чернігівської області видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 100 000 грн моральної шкоди.
На виконання виконавчого листа відповідачем сплачено 4 065,69 грн та прострочена сума грошового зобов'язання становить 95 934,31 грн.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Вищевказане узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду, не знайшовши підстав для відступлення від нього у постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Враховуючи, що відповідачем порушено виконання грошового зобов'язання, встановленого вироком суду, у позивачки виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України, а тому районний суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення вимог ОСОБА_1 про стягнення на її користь 30 549,44 грн, що становить інфляційні втрати у сумі 22 136,13 грн та 3% річних у сумі 8 413,31 грн.
Суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги наданий позивачкою розрахунок, вказаний розрахунок інфляційних втрат та 3 відсотків річних і період його проведення відповідачем не заперечується та не спростовується.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, а тому посилання відповідача на те, що він має намір погасити наявну заборгованість, однак на даний момент він безробітний і не має стабільного джерела доходу та фінансової підтримки, не може бути підставою для скасування вірного по суті рішення суду та відмови у задоволенні позову.
Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги про те, що відповідно до розписки від 07.11.2016 відповідачем було сплачено ОСОБА_1 40 000 грн в рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди, однак ці кошти не були включені в присуджену суму відшкодування моральної шкоди під час розгляду кримінальної справи, оскільки стягнута з ОСОБА_2 сума моральної шкоди, тобто грошове зобов'язання, встановлене вироком суду та не підлягає перегляду, збільшенню чи зменшенню, в рамках судового розгляду даної справи.
Обґрунтованих доводів про порушення судом першої інстанції норм процесуального або матеріального права, а також посилання на обставини, які давали б суду апеляційної інстанції підстави для переоцінки доказів та спростування висновків суду, апеляційна скарга не містить, а тому апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, а рішення районного суду - без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 26 жовтня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуюча О.Є.Мамонова
Судді: Н.В.Висоцька
Н.В.Шитченко