Справа №766/17335/21 н/п 2/766/957/22
26.01.2022 року Херсонський міський суд Херсонської області в складі:
головуючої судді Кузьміної О.І.,
за участю секретаря Білої А.Ю.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, у відкритому судовому засіданні, в м. Херсоні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
Позивач звернулася до суду із позовною заявою, в якій просить визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 . В обґрунтування своїх вимог посилалась на те, що вона є власником вказаної квартири відповідно до договору дарування від 15.06.1999 року. Окрім позивача у будинку зареєстрований колишній цивільний чоловік, проти він не проживає з червня 2017 року. Перебування відповідача на реєстраційному обліку перешкоджає їй вільно користуватись, володіти та розпоряджатися своєю власністю. Відповідач не приймає участі в утриманні квартири, а тому позивач несе додаткові витрати з утримання приміщення, а отже вимушена звернутись до суду.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 11.10.2021 року було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
В судове засідання позивач не з'явилась, надала заяву, в якій вимоги позову підтримала, просила розглянути справу у її відсутність, проти заочного розгляду не заперечувала.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив. Заяв, клопотань чи відзив на адресу суду не надходило, у зв'язку з чим суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних доказів відповідно до ст.280 ЦПК України.
Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти і користуватись своєю власністю; право власності є непорушним.
Конституцією України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Права власника житлового будинку /квартири/ визначені у ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають його права використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
З матеріалів справи вбачається, що на праві приватної власності позивачу належить квартира АДРЕСА_2 , що підтверджується договором дарування посвідченого 15.06.1999 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Херсонської області Скульським А.А. та зареєстровано 30.06.1999 року в Херсонському БТІ за №48283 в книзі №122.
Згідно актів ОСББ «Рутенія» від 14.09.2021 року, встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований у житловій квартирі АДРЕСА_2 , з січня 2020червня 2017 року фактично не проживає за місцем реєстрації. Під час обстеження квартири АДРЕСА_2 , комісією не виявлено особистих речей та предметів особистого вжитку.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика палата Верховного Суду в постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) звернула увагу на те, що ЖК УРСР був прийнятий 30 червня 1983 року і він не відображає усіх реалій сьогодення. В свою чергу Цивільний кодекс є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше у часі, тому темпоральна колізія вирішується саме на користь норм ЦК України.
Законодавець при прийнятті ЦК України не визначив особливостей застосування норм ЦК України до житлових правовідносин в цілому, разом з тим, відносини, які регулюються ЖК УРСР, у своїй більшості є цивільно-правовими та мають регулюватися саме нормами ЦК України.
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Згідно із ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Вказане положення закону визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб та будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Аналогічна правові позиції Верховного Суду України та Верховного Суду викладені в постановах від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16, 25.07.2018 року у справі №638/13030/13-ц та 14.08.2019 року у справі №702/101/18, які відповідно до ст.417 ЦПК України є обов'язковою для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Статтею 405 ЦК України передбачено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України, при цьому саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.
Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 09.12.2020 року по справі №209/2642/18.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивачем надано достатньо доказів того, що відповідач з червня 2017 року відсутній за місцем своєї реєстрації, що свідчить про втрату ним інтересу до вказаного житлового приміщення, інших домовленостей між сторонами щодо користування квартирою не було, підстав для збереження за відповідачем житлового приміщення не встановлено, реєстрація відповідача у квартирі позивача створює останній перешкоди у користуванні та розпорядженні належним їй майном, у зв'язку з чим вказане порушене право позивача підлягає захисту шляхом задоволення позову у повному обсязі та визнання відповідача таким, що втратив право користування вказаним житлом, що розташовано за адресою АДРЕСА_2 .
Керуючись Конституцією України, ст.ст. 317, 383, 391, 405 ЦК України, ст.ст. 2, 12, 13, 30, 76, 81, 258, 259, 263-265, 273, 277-279, 280-283, 289, 354, 355 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_2 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Херсонського апеляційного суду в порядку ст. 355 ЦПК України.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
СуддяО. І. Кузьміна