вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
19.01.2022м. ДніпроСправа № 904/7574/21
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мельниченко І.Ф. за участю секретаря судового засідання Лєшукової Н.М., розглянув спір
за позовом Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод", м. Дніпро
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропромметал", с. Дослідне, Дніпропетровська обл.
про визнання договору недійсним
Представники:
Від позивача не з'явився
Від відповідача Кошовий В.К.
Від відповідача Кошова Т.О.
Приватне акціонерне товариство "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом про визнання недійсним договору поставки № 21083 від 31.03.2021 року.
Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що дії директора Романової Н.В. під час підписання спірного договору не відповідали внутрішній волі ТОВ «Дніпропромметал» та виходили за межі її компетенції, оскільки, сума договору поставки перевищувала 50% вартості чистих активів ТОВ «Дніпропромметал», а договір був підписаний без отримання згоди загальних зборів учасників ТОВ «Дніпропромметал».
Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про те, що спірний договір укладено з порушеннями вимог статті 203 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим наявні підстави для визнання останнього недійсним відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України.
У відзиві на позов, відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що твердження позивача про відсутність повноважень у директора Романової Н.В. на укладання спірного договору, у якому вартість майна перевищує 50% вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу, через відсутність згоди на це загальних зборів учасників ТОВ «Дніпропромметал», спростовуються протоколом (рішенням) зборів учасників ТОВ «Дніпропромметал» №2/10 від 19.10.2020, згідно якого засновником товариства - ОСОБА_2 у відповідності з вимогами ч. 2 ст. 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» надано згоду директору товариства - Романовій Надії Володимирівні на вчинення будь-яких правочинів, які можуть вчинятися ТОВ «Дніпропромметал» у період з 19.10.2020 до 19.10.2021, у випадках, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом таких правочинів, перевищує 50 % вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу.
Крім того, відповідач вказує про те, що позивачем не ставилося питання про необхідність підтвердження повноважень директора на укладання спірного договору та надання відповідного протоколу Зборів учасників для участі в електронних торгах.
Також відповідач зазначає, що у зв'язку зі смертю єдиного засновника ТОВ «Дніпропромметал» - ОСОБА_2 , що сталася 29.12.2020, внесено та зареєстровано зміни до установчих документів товариства, за якими з 09.07.2021 єдиним учасником (100%) ТОВ «Дніпропромметал» стала спадкоємиця дружина померлого - ОСОБА_3 .
Крім того, відповідачем долучено до матеріалів справи протокол (Рішення) Зборів учасників ТОВ «Дніпропромметал» № 1/7 від 13.07.2021 про схвалення значних правочинів, відповідно до якого єдиним учасником товариства - ОСОБА_3 схвалено значні правочини, зокрема, спірний договір поставки.
У відзиві на позов відповідачем заявлено орієнтований розмір судових витрат, які останній очікує понести в сумі 15 000,00 грн.
Ухвалою від 01.09.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 28.09.2021.
Ухвалою від 28.09.2021 підготовче засідання відкладено на 26.10.2021.
26.10.2021 від позивача на електронну адресу надійшло клопотання про витребування доказів та призначення експертизи.
Господарським судом розгляд вище зазначеного клопотання відтерміновано до наступного засідання.
Ухвалою господарського суду від 26.10.2021 строк підготовчого провадження продовжено до 01.12.2021, підготовче засідання відкладено на 09.11.2021.
Підготовче засідання, призначене на 09.11.2021, не відбулось у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та перебуванням судді на лікарняному з 01.11.2021 по 15.11.2021 включно.
Ухвалою від 16.11.2021 підготовче засідання відкладено до 15.12.2021.
26.10.2021 від позивача надійшло клопотання про витребування доказів та призначення експертизи у справі.
Розглянувши у підготовчому засіданні 15.12.2021 подане клопотання про призначення експертизи, господарський суд його відхилив, зазначивши те, що обставини, які входять до предмету доказування та мають значення для вирішення даного спору можуть бути встановленні за допомогою інших наявних у справі доказів.
З огляду на відмову в задоволенні клопотання про призначення експертизи, судом відхилено і клопотання щодо витребування у відповідача оригіналів доказів.
Під час підготовчого провадження господарським судом вирішені питання, визначені частиною 2 статті 182 ГПК України, у зв'язку з чим підготовче провадження завершено, справу призначено до розгляду по суті на 11.01.2022, про що постановлено відповідну ухвалу.
11.01.2022 від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду спору по суті, яке судом задоволено.
Розгляд справи відкладено до 19.01.2022.
Представник позивача у судове засідання 19.01.2022 не з'явився, надіславши клопотання про розгляд справи без його участі.
19.01.2022 у судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення (стаття 240 Господарського процесуального кодексу України).
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, заслухавши представника відповідача, господарський суд, -
Предметом доказування у даній справі є обставини, які можуть бути підставою для визнання недійсним договору поставки № 21083 від 31.03.2021.
Приватним акціонерним товариством "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" проведено електронні торги за предметом закупівлі: металопрокат круглий (тендер № 9731335), згідно якого 16.03.2021 переможцем визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропромметал".
За результатами торгів 31.03.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпропромметал" (далі-Постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (далі-Покупець) укладено Договір поставки №21083 (далі-Договір).
Відповідно до умов Договору:
1.1. Постачальник зобов'язується поставити (передати) у власність Замовника Товар найменування, марка й кількість якого вказується в специфікації (Додаток №1), яка є невід'ємною частиною договору, на умовах, що викладені у цьому Договорі.
1.2. Найменування (асортимент) Товару: Металопрокат круглий.
1.3. Кількість Товарів: згідно специфікації.
1.4. Ціна товару, що поставляється за договором, вказана в специфікації, що є невід'ємною частиною цього договору.
1.5. Право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі або ушкодження товару переходить від Постачальника до Замовника у момент, коли товар поставлений відповідно до умов договору.
3.1. Загальна сума Договору складає: загальна сума Договору складає: 4 330 500,00 (чотири мільйона триста тридцять тисяч п'ятсот гривень, 0 копійок, у т.ч. ПДВ (20%) 721 750 (сімсот двадцять одна тисяча сімсот п'ятдесят гривень, 0 копійок).
4.1. Розрахунки провадяться у безготівковому порядку на рахунок Постачальник, вказаний в договорі, в національній валюті України - гривні.
4.2. Замовник здійснює оплату поставленого товару з відтермінуванням 60 (шістдесят) календарних днів з Дня поставки товару та на підставі отриманого від Постачальний оригіналу рахунку, але не раніше реєстрації податкової накладної, при умові своєчасне надання Постачальником належним чином оформлених рахунку - фактури, видаткові накладної, товарно-транспортної накладної, зареєстрованої належним чином, відповідної норм чинного законодавства України, податкової накладної, документів щодо якості на Товар. У документах, а саме: рахунку-фактурі, видатковій накладній, товарно-транспортній накладній, податковій накладній повинен бути код товару згідно УКТ ЗЕД.
5.1. Поставка Товарів здійснюється партіями, не пізніше 5 (п'яти) календарних днів з дня отримання Постачальником письмової заявки Замовника (за допомогою факсимільного зв'язку, Телеграмою, або шляхом передачі через е-mail пошту, яка зазначена в розділі 15 договору). Кількість та асортимент товару визначається в заявці Замовника (заявка реєструється ініціатором договору в відповідному підрозділі, службі, відділі з обов'язковими реквізитами),
5.2. Передача Товару Замовнику здійснюється за видатково-прибутковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, що постачається, кількість, в одиницях-вимірювання, узгоджену ціну Товару та загальну вартість партії товару, що постачається. На загальну вартість Товару нараховується ПДВ за ставкою, встановленою чинним законодавством України. Разом з видатково-прибутковою накладною Постачальник зобов'язується надати Замовнику 1 (один) екземпляр товарно-транспортної накладній та за необхідності документи визначені п. 6.3.3 даного Договору. Датою поставки товару є дата фактичної передачі Товару Замовнику, яка зазначена в товарно-транспортній накладній на Товар.
10.1. Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2021 року, але в будь-якому випадку до повного виконання зобов'язань.
Крім того, сторонами підписано Специфікацію №1, в якій визначено найменування продукції, кількість, ціну без ПДВ, вартість грн. без ПДВ, виробник.
Загальна сума Договору складає: 4 330 500,00 грн., у т.ч. ПДВ (20%) 721 750,00 грн.
Умови поставки: DDР відповідно до Міжнародних правил тлумачення термінів "Інкотермс - 2010", за рахунок та транспортом Постачальника. Місце поставки (передачі) Товарів: м. Дніпро, вул. Академіка Белелюбського, 7 (склад Замовника).
Дослідивши зміст укладеного між сторонами спірного договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.
Згідно з частинами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 13-1 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського справи.
За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
В обґрунтування позовних вимог, позивач вказує на те, що дії директора Романової Н.В. під час підписання спірного договору не відповідали внутрішній волі ТОВ «Дніпропромметал» та виходили за межі її компетенції, оскільки, сума договору поставки перевищувала 50% вартості чистих активів ТОВ «Дніпропромметал», а договір був підписаний без отримання згоди загальних зборів учасників ТОВ «Дніпропромметал».
Отже, вказані обставини, на думку позивача, свідчать про те, що спірний договір укладено з порушеннями вимог статті 203 Цивільного кодексу України, у зв'язку з наявні підстави для визнання останнього недійсним відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Порядок підписання правочину та визначення уповноваженою на це особи врегульовані нормами статті 207 Цивільного кодексу України, недодержання цих вимог є дефектом форми правочину.
Вимога щодо вчинення правочину у формі, встановленій законом, відповідно до частини 4 статті 203 Цивільного кодексу України, є однією із загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України недодержання в момент вчинення правочину вимог частини 4 статті 203 Цивільного кодексу України не є безумовною підставою для визнання такого правочину недійсним.
Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України зазначено якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (спірний правочин).
Відповідно до вимог статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Судом при розгляді даної справи встановлено, що залучені до матеріалів справи докази підтверджують факт вчинення спірного правочину і наступне його прийняття до виконання та схвалення.
Господарським судом приймається до уваги викладена у відзиві позиція відповідача стосовно того, що твердження позивача про відсутність повноважень у директора Романової Н.В. на укладання спірного договору, у якому вартість майна перевищує 50% вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу, через відсутність згоди на це загальних зборів учасників ТОВ «Дніпропромметал», спростовуються протоколом (рішенням) зборів учасників ТОВ «Дніпропромметал» №2/10 від 19.10.2020, згідно якого засновником товариства - ОСОБА_2 у відповідності з вимогами ч. 2 ст. 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» надано згоду директору товариства - Романовій Надії Володимирівні на вчинення будь-яких правочинів, які можуть вчинятися ТОВ «Дніпропромметал» у період з 19.10.2020 до 19.10.2021, у випадках, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом таких правочинів, перевищує 50 % вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу.
Судом встановлено, що у зв'язку зі смертю єдиного засновника ТОВ «Дніпропромметал» - ОСОБА_2 , що сталася 29.12.2020, внесено та зареєстровано зміни до установчих документів товариства, за якими з 09.07.2021 єдиним учасником (100%) ТОВ «Дніпропромметал» стала спадкоємиця дружина померлого - ОСОБА_3 .
Крім того, в матеріалах справи наявний протокол (Рішення) Зборів учасників ТОВ «Дніпропромметал» № 1/7 від 13.07.2021 про схвалення значних правочинів, відповідно до якого єдиним учасником товариства - ОСОБА_3 схвалено значні правочини, зокрема, спірний договір поставки (а.с. 103).
Таким чином, позивачем не доведено суду, що дії директора Романової Н.В. під час підписання спірного договору не відповідали внутрішній волі ТОВ «Дніпропромметал» та виходили за межі її компетенції.
Крім того, господарський суду зазначає, що у разі непідписання договору особою, зазначеною в ньому як сторона, за умови підтвердження цього факту належними доказами, при встановленні, що нею не вчинялись дії, спрямовані на виникнення відповідних правовідносин, такий договір за позовом цієї особи (або іншої заінтересованої особи) може бути визнаний недійсним у зв'язку з його невідповідністю вимогам частин 3 і 5 статті 203 ЦК, а саме: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Проте, слід зауважити, що визнання договору недійсним згідно зі статтями 203, 215 ЦК у зв'язку з підписанням договору особою, яка не має на це повноважень, та відсутністю волевиявлення власника, можливе лише у тому випадку якщо власник у подальшому не схвалив такого правочину.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2021 у справі 904/6780/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОПРОММЕТАЛ" до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" про стягнення 981930,00 грн, яке набрало законної сили 09.12.2021, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОПРОММЕТАЛ" до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" задоволено у повному обсязі.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОПРОММЕТАЛ" заборгованість за Договором поставки №21083 від 31.03.2021 в розмірі 758579,92 грн, 11378,70 грн судовий збір та 17000,00 грн витрати на професійну правничу допомогу.
Даним рішенням було встановлено наступне.
На виконання умов Договору Постачальник здійснив поставку товару на загальну суму 1766212,32 грн, що підтверджується видатковими накладними №РН-040501 від 05.04.2021 на суму 418924,80 грн; №РН-040701 від 07.04.2021 на суму 73170,00 грн; №РН-041901 від 19.04.2021 на суму 9883,80 грн; №РН-042701 від 27.04.2021; на суму 254584,20 грн; №РН-050501 від 05.05.2021; на суму 156672,00 грн; №РН-051301 від 13.05.2021; на суму 32478,00 грн; №РН-051901 від 19.05.2021 на суму 336217,20 грн; №РН-053101 від 31.05.2021 на суму 300751,32 грн; №РН-061001 від 10.06.2021 на суму 178044,00 грн; №РН-071301 від 13.07.2021 на суму 5 487,00 грн та довіреностями на отримання ТМЦ №442 від 01 квітня 2021, №442 від 06 квітня 2021, №509 від 16 квітня 2021, №537 від 26 квітня 2021, №551 від 29 квітня 2021, №580 від 11 травня 2021 та №613 від 18 травня 2021 на ім'я економіста мз, Смахтіна Михайла Юрійовича .
Відповідач отриманий товар оплатив частково на суму 1007632,40 грн, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість в сумі 758579,92 грн основного боргу (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, судом встановлено, що на виконання умов спірного договору, відповідачем (постачальником) здійснено поставку товару, а позивачем (покупцем) прийнято товар на загальну суму 1 766 212,32 грн., що підтверджується видатковими накладеними, копії яких залучені до матеріалів справи № 904/7574/21 (а.с. 46-55).
Крім того, покупцем було здійснено часткову оплату за спірний товар у сумі 1007632,40 грн.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").
Невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, суд приходить до висновку, що позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У частині третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд наголошує щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
До того ж, господарський суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).
Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1998 та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).
Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Господарський суд відзначає, що правило належності доказів обов'язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб'єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом.
Будь-яких інших доказів на підтвердження того, що на момент укладання спірного договору дії директора Романової Н.В. не відповідали внутрішній волі ТОВ «Дніпропромметал» та виходили за межі її компетенції, позивачем не надано.
Таким чином доводи позивача, що висвітлені у позові, не знайшли свого підтвердження при дослідженні доказів та встановленні обставин справи.
З огляду на наведене, та зважаючи на те, що спірний Договір не суперечить положенням статей 203, 215 Цивільного кодексу України, іншим вимогам чинного законодавства, містить всі істотні умови встановленні законодавством для даного виду правочину, зважаючи на підтвердженість фактів прийняття до виконання та вчинення дій щодо схвалення стороною позивача спірного правочину, у суду відсутні підстави для визнання недійсним договору поставки № 21083 від 31.03.2021.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
З урахуванням вказаного, суд зазначає, що інші доводи, міркування сторін, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, в тому числі належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідачем заявлено витрати на професійну правничу допомогу, відповідно до договору про надання правової (правничої) допомоги № 03/09 від 03.09.2021 на суму 15 000, 00 грн.
Статус адвоката Кошового В'ячеслава Костянтиновича підтверджується копією свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю серія ЗП №002407 від 22.10.2019 (арк.с. 108).
На підтвердження факту надання правничої допомоги позивачем до матеріалів справи надано: договір № 03/09 від 03.09.2021 надання правової (правничої) допомоги; акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг, наданої правничої допомоги) від 18.10.2021 на суму 15 000,00 грн.; звіт про надані послуги, надану правничу допомогу.
Пунктом 1.1. Договору визначено, що Клієнт доручає, а Адвокатське бюро приймає на себе зобов'язання надавати правову (правничу) допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором.
Згідно з пунктом 4.1. Договору вартість наданих юридичних послуг (наданої правничої допомоги) Адвокатським бюро складає 15 000,00 грн. без ПДВ. Даний розмір включає себе правничу допомогу на етапі підготовки процесуальних документів, надання консультацій, представництва та захисту інтересів Клієнта (Відповідача) в Господарському суді Дніпропетровської області по справі № 904/7574/21 за позовом Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропромметал» про визнання договору недійсним, в т.ч., але не виключно, підготовка, підпис та подання відзиву, скарг, пояснень, заперечень; підпис, подання та отримання заяв, клопотань, пояснень, інших процесуальних документів, доказів, пояснень, засвідчення власним підписом копій документів, тощо.
На підтвердження оплати за надані послуги відповідачем надано платіжне доручення № 3256 від 14.09.2021 на суму 15 000,00 грн.
Відповідно до статті 126 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно частиною 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспіврозмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Позивачем не заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Крім того, господарський суд зазначає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Таким чином, судом встановлено, що відповідна сума, обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, та є гонораром адвоката, тож належить до судових витрат.
Враховуючи, що у даній справі позивачем не доведено неспівмірність заявлених до компенсації витрат на правничу допомогу, суд, в силу приписів частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, оцінив витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, дійшов висновку про те, що справедливою та співрозмірною є компенсація витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн., яка заявлена до стягнення відповідачем.
У відповідності до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись статтями, статтями 203, 204, 215, 216, 234 Цивільного кодексу України, статтями 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
У задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропромметал" про визнання договору поставки № 21083 від 31.03.2021 недійсним - відмовити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (49038, м. Дніпро, вул. Академіка Белелюбського,7, код ЄДРПОУ 00659101) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропромметал" (52071, Дніпропетровська область, Дніпровський район, селище Дослідне, вул. Наукова, буд. 1, код ЄДРПОУ 36606977) 15 000,00 грн. - витрат на правничу допомогу, про що видати наказ.
Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повне рішення складено 31.01.2022.
Суддя І.Ф. Мельниченко