вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"27" січня 2022 р. Cправа № 902/1099/21
Господарський суд Вінницької області у складу судді Маслія І.В., при секретарі судового засідання Шушковій А.П.
За участю представників сторін
позивача Покоєвич А.О., ордер АІ № 1168045 від 01.11.2021;
відповідача Люлик Р.І., ордер АВ №1023289 від 26.01.2022 (з'явився після виходу суду з нарадчої кімнати)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали справи
за позовом: Фізичної особи-підприємця Заколесника Володимира Дмитровича ( АДРЕСА_1 )
до: Фермерського господарства "Токарчука В.М." (вул. Незалежності, 73, смт. Теплик, Вінницька обл., 23800)
про стягнення 236844 грн.
Фізична особа-підприємець Заколесник Володимир Дмитрович звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Фермерського господарства "Токарчука В.М." про стягнення 236 844,00 грн. заборгованості, з яких: 154 800,00 грн. основного боргу та 82 044,00 грн. пені.
Позовні вимоги обгрунтовані порушенням відповідачем умов договору на постачання нафтопродуктів №01 від 01.03.2020 в частині оплати за поставлені нафтопродукти.
Ухвалою від 05.11.2021 суд постановив відкрити провадження у справі, розгляд справи здійснити за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання у справі призначити на 02 грудня 2021 року.
На визначену судом дату (02.12.2021) представники сторін не з'явились.
Ухвалою від 02.12.2021 суд постановив продовжити строк підготовчого провадження по справі на 30 днів та відкласти підготовче засідання на 11 січня 2022.
На визначену судом дату (11.01.2022) представники сторін не з'явились.
Ухвалою суду від 11.01.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу № 902/1099/21 для судового розгляду по суті на 27 січня 2022
На визначену судом дату в судове засідання 27.01.2022 з'явився представник позивача.
Відповідач правом участі свого представника в судовому засіданні не скористався, вимог ухвал суду не виконав. Про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та в установленому законом порядку, що стверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відзиву, будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи (27.01.2022) від відповідача до суду не надходило. Подальше ж відкладення розгляду справи призведе до затягування судового процесу і є порушенням приписів статті 42 ГПК України, зокрема, стосовно виявлення поваги до суду та до інших учасників судового процесу; сприяння своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
У зв'язку з вищезазначеним, справа розглядається у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 ГПК України за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.
Після виходу суду з нарадчої кімнати в судове засідання зявився представник відповідача, у судовому засіданні 27.01.2022 судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено сторін, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ФОП Заколесник В.Д. здійснює діяльність, пов'язану з оптовою торгівлею пальним, що підтверджується Ліцензією на право оптової торгівлі пальним, за відсутності місць оптової торгівлі № 990614201901482 від 25.07.2019 року, термін дії з 25.07.2019 по 25.07.2024.
01.03.2020 між Фізичною особою-підприємцем Заколесником Володимиром Дмитровичем (позивач, в договорі Продавець) та Фермерським господарством "Токарчука В.М." (відповідач, в договорі Покупець) було укладено договір на постачання нафтопродуктів № 01 (далі Договір), відповідно до п. 2. якого Продавець продає, а покупець купує слідуючий товар: Дизпаливо в кількості 200 тон.
Відповідно до п. 3. Договору Товар оплачується по ціні з урахуванням ПДВ: Дизпаливо 20 000,00 грн, за тону.
Сума договору складає 4 000 000,00 грн (п. 4 Договору).
Вид оплати товару - попередня оплата в повному обсязі (п. 5 Договору).
Відповідно до п. 6. Договору ціна на нафтопродукти може змінюватись Продавцем в залежності від кон'юнктури ринку, з наступним відображенням у рахунку на оплату.
Отримання нафтопродуктів - за рахунок постачальника (п. 7 Договору).
Приймання товару по кількості та якості проводиться на умовах передбачених Інструкціями затвердженими спільним наказом Держнафтогазпрому. Міністерства Економіки, Міністерства транспорту, Держкомстандарту та Держкомітету України №81/38/101/235/122 від 02.04.1998року, а також інших діючих норм законодавства України, що регулюють дані правовідносини (п. 8 Договору).
Згідно п. 9 Договору у випадку порушення Покупцем умов передбачених п. 5 він сплачує Продавцю пеню в розмірі 1% від несвоєчасно оплаченої суми за кожний день прострочки.
В решті питань, що не передбачено цим договором, сторони керуються, діючим законодавством України (п. 10 Договору)
Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 11 Договору).
Як зазначено позивачем в позовній заяві, відповідно до накладної №26 від 08.12.2020 та товарно-транспортної накладної №972344 від 08.12.2020 позивач поставив, а відповідач на підставі довіреності №102 від 08.12.2020 отримав дизпаливо на загальну суму 154800,00 грн.
За поставлений товар відповідач у визначений договором строк не здійснив оплату, на підставі цього між сторонами підписано та скріплено печатками сторін Акт звірки розрахунків в якому відповідачем визнано заборгованість перед позивачем в розмірі 154800,00 грн.
20.10.2021 позивач направив на адресу відповідача претензію від 19.10.2021 з вимогою виконати свої зобов'язання за Договором на постачання нафтопродуктів № 01 від 01.03.2020 в частині оплати за поставлений товар в сумі 154800,00 грн. Разом з тим, відповідач відповіді на претензію не надав борг не сплатив.
З огляду на це позивач був змушений звернутись з позовом до суду в якому просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 236 844,00 грн., з яких: 154 800,00 грн. основного боргу та 82 044,00 грн. пені.
З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.
Приписами статей ст. 173, 175 Господарського кодексу України унормовано, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
У відповідності до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до положень ст.ст. 662, 664 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як встановлено статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем, в порушення прийнятих на себе зобов'язань за договором на постачання нафтопродуктів №01 від 01.03.2020р., не було здійснено оплати вартості поставленого позивачем товару на суму 154800,00 грн.
В результаті викладеного, господарський суд доходить висновку, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Заколесника Володимира Дмитровича в частині стягнення з Фермерського господарства "Токарчука В.М." основної заборгованості у розмірі 154800,00 грн. є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
Крім суми основного боргу позивач просить стягнути з відповідача 82 044,00 грн. пені
Згідно з ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Так, відповідно до п. п. 9 Договору, сторони досягли згоди, що у випадку порушення Покупцем умов передбачених п. 5 він сплачує Продавцю пеню в розмірі 1% від несвоєчасно оплаченої суми за кожний день прострочки.
Позивачем здійснено нарахування пені за період з 08.12.2020 по 01.11.2021, однак заявлено до стягнення з відповідача пеню за період з 10.09.2021 по 01.11.2021 у розмірі визначеному в договорі (1% від несвоєчасно оплаченої суми).
Разом з тим, Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що Цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи суб'єкти підприємницької діяльності.
Відповідно до ст. 1 вказаного Закону, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
А ст. 3 даного Закону визначено, що Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Крім того, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
З огляду на викладене, суд приходить до переконання, що оскільки інший строк нарахування пені договором не встановлено, то підлягає застосуванню ч. 6 ст. 232 ГК України, а саме нарахування пені повинно бути припинено через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано та в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Суд, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені в системі «Ліга Закон» за період з 08.12.2020 по 08.06.2021, зазначає, що арифметично вірний розмір пені становить 10175,29 грн, вимога позивача про стягнення з відповідача 82044,00 грн - пені, підлягає частковому задоволенню у розмірі визначеному судом.
Як визначає ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимоги позивача правомірними та обґрунтованими, доказів, спростовуючих викладене, відповідачем суду надано не було, з огляду на що позовні вимоги підлягають задоволенню судом частково.
В зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються судом на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.
Крім того, суд зазначає, що в позовній заяві позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Так позивачем заявлено до стягнення з відповідача 10000,00 грн. витрат на правничу допомогу, дані витрати підтверджуються Договором про надання правової допомоги б/н від 08.10.2021 в якому визначено, що Адвокатське об'єднання бере на себе зобов'язання надавати правничу допомогу, а саме подачу та підготовку позовної заяви про стягнення заборгованості з ФГ «Токарчука В.М.», вартість послуг за даним договором становить 10000,00 грн; Ордером серія АІ №1168045 від 01.11.2021; розрахунком витрат на правову допомогу в розмірі 10000,00 грн та квитанцією до прибуткового касового ордера від 08.10.2021 в якій зазначено про прийняття від ФОП Заколесник В.Д. 10000,00 грн за договором про надання правової допомоги б/н від 08.10.2021.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Суд зазначає, що у разі встановлення адвокатом та клієнтом фіксованого розміру гонорару детальний опис робіт, виконаних під час надання правової допомоги не потрібен. Даний висновок викладений у постанові Верховного суду по справі №640/18402/19 від 28.12.2020 р.
Дослідивши докази, надані позивачем в підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу судом встановлено, що заявлені витрати підтверджені належними та допустимими доказами.
Згідно із ч. 5 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 6 ст. 126 ГПК України встановлено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Разом з цим, відповідачем не подано клопотання про зменшення розміру витрат понесених позивача на професійну правничу допомогу адвоката.
У п.3 ч. 4 ст. 129 ГПК України вказано, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на викладене, беручи до уваги факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, а також те, що сума зазначених витрат підтверджується матеріалами справи та враховуючи, що відповідачем в порядку, визначеному п. 6 ст. 126 ГПК України не доведено неспівмірність заявлених витрат, суд дійшов висновку про необхідність покладення зазначених витрат на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 3, 7, 13, 46, 73, 74, 76-80, 86, 91, 113, 118, 123, 126, 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 252, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фермерського господарства "Токарчука В.М." (вул. Незалежності, 73, смт. Теплик, Вінницька обл., 23800, код ЄДРПОУ 34704697) на користь Фізичної особи-підприємця Заколесника Володимира Дмитровича ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) 154800,00 грн. - основного боргу, 10175,29 грн - пені, 6965,56 грн - судових витрат на правову допомогу та 2474,63 грн. - відшкодування витрат на сплату судового збору.
3. У частині стягнення з відповідача 71868,71 грн. пені відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
5. Копію рішення направити сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення та на відому суду адресу електронної пошти позивача: pokoyevich@ukr.net.
Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).
Апеляційна скарга подається у порядку, визначеному ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повне рішення складено 31 січня 2022 р.
Суддя Ігор МАСЛІЙ
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - позивачу (АДРЕСА_1)
3 - відповідачу (вул. Незалежності, 73, смт. Теплик, Вінницька обл., 23800)