Справа № 600/2480/21-а
Головуючий у 1-й інстанції: Маренич І.В.
Суддя-доповідач: Біла Л.М.
19 січня 2022 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Гонтарука В. М. Матохнюка Д.Б.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Антитерористичного центру при Службі безпеки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов"язання вчинити дії,
В червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Антитерористичного центру при Службі безпеки України, в якому просив:
- визнати протиправним рішення Антитерористичного центру при Службі безпеки України щодо виключення зі складу сил та засобів які залучались та брали безпосередню участь у антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей з метою виконання службових (бойових) завдань старшого слідчого другого відділу військової прокуратури Донецького гарнізону сил АТО підполковника юстиції ОСОБА_1 з 04.11.2015 року, відображеного в п. 2.1.1.5. наказу Першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України №313 від 09.11.2015 року;
- зобов'язати Антитерористичний центр при Службі безпеки України прийняти рішення (видати наказ), яким скасувати, як незаконний п. 2.1.1.5 наказу Першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України № 313 від 09.11.2015, в частині виключення з 04.11.2015 зі складу сил та засобів які залучались та брали безпосередню участь у Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей з метою виконання службових (бойових) завдань старшого слідчого другого відділу військової прокуратури Донецького гарнізону сил АТО підполковника юстиції ОСОБА_1 ;
- визнати протиправною бездіяльність Антитерористичного центру при Службі безпеки України щодо не прийняття рішення (виданого наказу), яким вважати слідчого в особливо важливих справах військової прокуратури сил АТО полковника юстиції ОСОБА_1 , на момент завершення антитерористичної операції, виключеним зі складу сил та засобів які залучались та брали безпосередню участь у Антитерористичній операції на території Донецької та луганської областей, забезпеченні її проведення, з метою виконання службових (бойових) завдань, з 30.04.2018 року;
- зобов'язати Антитерористичний центр при Службі безпеки України прийняти рішення (видати наказ), яким виключити слідчого в особливо важливих справах військової прокуратури сил АТО полковника юстиції ОСОБА_1 , зі складу сил та засобів які залучались та брали безпосередню участь у Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, забезпеченні її проведення, з метою виконання службових (бойових) завдань з 30.04.2018 року.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 11.06.2021 року подану позовну заяву визнано такою, що відповідає вимогам статей 160, 161, 171 КАС України та постановлено відкрити провадження у справі.
Після відкриття провадження в адміністративній справі судом було виявлено факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою суду від 08.09.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та запропоновано заявнику звернутись до суду з відповідним клопотанням про поновлення строку звернення до суду, надавши докази поважності причин його пропуску.
20.09.2021 р. на адресу суду надійшла заява позивача про поновлення строку звернення до суду, розглянувши яку, суд дійшов висновку, що позивачем жодних обставин на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду не відзначено.
Ухвалою від 22.09.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечив доводи позивача та просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що у поданій заяві позивачем не наведено поважних підстав, які б унеможливили його звернення до суду в межах встановленого законом строку.
Так, на переконання суду першої інстанції, обставини, на які посилається позивач, не свідчать про існування будь-яких об'єктивних перешкод у реалізації ним своїх прав на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів.
Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (ч. 4 ст. 9 КАС України).
Відповідно ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
У відповідності до ч.1 ст.6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Згідно висновків, викладених у п.п. 23, 25 Рішення ЄСПЛ у справі "Проніна проти України", суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен з специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а також давати обґрунтування своїх рішень.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, які дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Таким чином, у контексті наведених приписів до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, оскільки підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що поняття «забезпечення права» за своїм змістом є більш широким поняттям, ніж поняття «право», яке використовується у законі, бо воно передбачає, крім самого «права», ще й гарантований державою механізм його реалізації. Забезпечення права на апеляційне і касаційне оскарження включає як можливість оскарження судового рішення, так і обов'язок суду прийняти та розглянути подану апеляцію чи касацію.
Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп, абзац 7 пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11 - рп/2012).
Згідно з приписами ч. ч. 3, 4 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
З наведених норм слідує, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися, або необізнаність з наявними правами, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами, законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій, а також досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, щоб після спливу значного проміжку часу, сторони не повертались до вже сталих правовідносин.
У свою чергу, слід врахувати, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Як вбачається з матеріалів справи, під час відкриття провадження у справі суд першої інстанції вважав, що позов подано з дотриманням встановленого у статті 122, 123 КАС України строку звернення до суду.
В подальшому, залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції забезпечив позивачу право на подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.
Однак, судова колегія зауважує, що лише у разі, якщо заявлені особою підстави будуть визнані неповажними, суд має право залишити позовну заяву без розгляду.
В даному випадку, судом першої інстанції обставини, наведені позивачем в підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду, неповажними не визнавались. Описова частина оскаржуваної ухвали суду містить лише оцінку доводів заявника, однак в резолютивній частині ухвали жодних висновків з даного приводу не відображено.
Тобто дій, направлених на реалізацію процесуальних гарантій позивача надати докази на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду, судом першої інстанції вжито не в повному обсязі.
Судова колегія переконана, що не визнавши неповажними вказані позивачем причини пропуску строку звернення до суду, останній не надав можливості заявнику вказати інші причини поважності пропущеного строку, як це передбачено статтею 122, 123 КАС України.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом у постановах від 23.09.2020 у справі № 640/5645/19, від 08.08.2019 року у справі №480/106/19, від 11.02.2020 року у справі №640/9242/19, від 10.06.2020 року у справі №620/1715/19, від 23.09.2020 року в справі 640/5645/19, тощо.
В той же час, суд першої інстанції на вказані особливості залишення без розгляду позовних заяв з підстав пропуску строку звернення до суду уваги не звернув, чим допустив процесуальні порушення.
Окрім того, як встановлено з матеріалів справи, позивач у поданому клопотанні про поновлення строку звернення до суду та в обгрунтування поважності причин його пропуску відзначав, що про існування оскаржуваного наказу Першого заступника керівника АТЦ при СБУ (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей (по строковій частині) від 09.11.2015 р. №313, яким його з 04.11.2015 р. виключено зі складу сил та засобів, які залучись та брали безпосередню участь у Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, він дізнався під час розгляду Чернівецьким окружним адміністративним судом справи №600/571/20-а за його позовом до Міністерства оборони України про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії.
В подальшому, не погоджуючись із п. 2.1.1.5 вказаного наказу, позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Чернівці із заявою про встановлення юридичного факту, а саме факту помилки у п. 2.1.1.5 наказу Першого заступника керівника АТЦ при СБУ (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей (по строковій частині) від 09.11.2015 р. №313.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 04.03.2021 р. в задоволенні його заяви відмовлено.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 03.06.2021 р. апеляційна скарга задоволена частково, рішення суду першої інстанції скасовано, а його заяву про встановлення юридичного факту залишено без розгляду. При цьому, судом даний спір визнано таким, що підлягає вирішенню у порядку позовного провадження, оскільки вбачається спір про право.
Отримавши рішення апеляційного суду, позивач звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з даним позовом.
Таким чином позивач вважає, що причини пропущення строку звернення до суду є поважними, тому просив суд поновити строк звернення до суду.
Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина.
В даному випадку, позивачем вживались активні дії задля відновлення його порушених прав. Тобто, в діях позивача, яким було обрано невірний спосіб захисту його прав, не вбачається ознак бездіяльності та халатного зволікання зі зверненням до суду з даним позовом.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.
Так, у справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
У рішенні по справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13.01.2000 Європейський суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог.
Таким чином, за результатом апеляційного розгляду, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам позивача, що підтверджують існування обставин, що об'єктивно перешкоджали йому звернутись з даним позовом до суду у межах строків, встановлених законом.
Отже, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє порушене, на його думку, право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи вищенаведені правові норми та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не врахував зазначені обставини та не надав їм належної правової оцінки, а тому дійшов передчасного висновку про залишення позову без розгляду.
Водночас, колегія суддів зазначає, що якщо в подальшому, будуть встановлені інші обставини, які будуть свідчити про пропуск позивачем строку звернення до суду, суд першої інстанції не позбавлений можливості повторно, з інших підстав, вирішити питання про залишення позовної заяви без розгляду.
Таким чином, на думку колегії суддів, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду справи, а тому з метою забезпечення права позивача на доступ до суду є всі підстави для скасування ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду.
Згідно з ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Антитерористичного центру при Службі безпеки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов"язання вчинити дії скасувати.
Справу направити до Чернівецького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Гонтарук В. М. Матохнюк Д.Б.