Справа: № 953/9515/21 Головуючий І інстанції: ОСОБА_1
Провадження: № 11-кп/818/1111/22 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: Продовження строку тримання під вартою (ч.4 ст. 422-1 КПК України)
17 січня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , без участі сторін, належним чином повідомлених про розгляд справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові дану справу, в порядку ч.4 ст.422-1 КПК України, тобто без виклику сторін, за умови, що ніхто із учасників не заявив клопотання про розгляд справи з участю сторін, за апеляційними скаргами обвинуваченого та його захисника на ухвалу Київського районного суду м.Харкова від 21.12.2021 року,-
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Вказаною вище ухвалою продовжено строк застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою до обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком до 18.02.2022 року, включно.
В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції вказав, що застосування більш м'яких запобіжних заходів до обвинуваченого не здатні в повній мірі запобігти ризикам, передбаченим п.1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу суду першої інстанції скасувати та застосувати до обвинуваченого запобіжний захід із застосуванням розміру застави.
В обґрунтування своїх вимог вказав, що обвинувачений має дружину та двох малолітніх дітей, що на його думку свідчить про можливість застосування до нього застави.
Вважає, що ризики, передбачені ст.177 КПК України відсутні у даному кримінальному провадженні, обвинувачений не має наміру переховуватись від суду, впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, у нього не має можливості скоювати інші правопорушення, а сама лише тяжкість інкримінованого злочину не може бути підставою для продовження запобіжного заходу.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Враховуючи, що, в порядку ч.4 ст.422-1 КПК України, що ніхто із учасників не заявив клопотання про розгляд справи з участю сторін, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу без їх участі.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного .
Суд апеляційної інстанції, відповідно до положень ч.1 ст.404 КПК України, переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків, передбачених п. 1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, здійснювати вплив на свідків, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих злочинів може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.1ст.152 КК України, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі до 5 років, на що обґрунтовано послався суд в своєму рішенні.
Також колегія суддів бере до уваги, відомості про особу, а саме те, що ОСОБА_6 раніше неодноразово судимий, одружений, має двох неповнолітніх дітей, не працює, що свідчить про зухвале не бажання останнього стати на шлях виправлення.
Суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо наявності підстав для продовження строку тримання під вартою, встановив, що з часу обрання запобіжного заходу не змінилися підстави для такого запобіжного заходу.
Такі висновки суду не є безпідставними з огляду на зміст обвинувачення, пред'явленого ОСОБА_7 , згідно якого вбачається, що останній вчинив дії сексуального характеру, пов'язані із вагінальним, оральним проникненням у тіло іншої особи з використанням геніталій, без добровільної згоди потерпілої особи (зґвалтування). При цьому перебував у алкогольному сп'янінні.
Поряд з цим, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Враховуючи фактичні обставини злочину, який інкримінується ОСОБА_7 , передбачений ч.1 ст.152 КК України, а саме вчинення злочину проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, беручи до уваги відомості по його особу, те що він раніше судимий, на думку колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні свідчить про наявний суспільний інтерес.
За таких обставин, обґрунтування ризиків, передбачених п.1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України об'єктивно вбачається з відомостей, що є наявними у кримінальному провадженні та не спростовані доводами апеляційних скарг.
Відповідно до п.1 ч.4. ст.183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Враховуючи фактичні обставини злочину, який інкримінується ОСОБА_7 , передбачений ч.1 ст.152 КК України, а саме вчинення злочину проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано не було визначено у даному провадженні розмір застави.
Також колегія суддів критично оцінює доводи викладені в апеляційній скарзі щодо наявності у обвинуваченого дружини та двох неповнолітніх дітей, оскільки такі обставини існували на час вчинення ним інкримінованого злочину та не стали для нього стримуючим фактором.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення та дійшов обґрунтованого висновку про те, що ризики встановленні під час обрання запобіжного заходу на даний час не зменшилися та продовжують існувати, яким неможливо запобігти іншим більш м'яким запобіжним заходом.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 та відсутності підстав для зміни чи скасування судового рішення за доводами апеляційних скарг.
Керуючись ч.2 ст.376, ч.6 ст.9, ст.7, 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426, ч.4 ст.422-1 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Київського районного суду м.Харкова від 21.12.2021 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 18.02.2022 року, включно, щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , - залишити без змін.
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого, - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Оскарження даної ухвали, у відповідності до ч.2 ст.424 КПК України, в касаційному порядку не передбачено, оскільки така ухвала не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню.
Судді:
____________ ____________ ____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4