Провадження № 22-ц/803/1287/22 Справа № 206/1209/21 Суддя у 1-й інстанції - Сухоруков А. О. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.
25 січня 2022 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Куценко Т.Р.,
суддів: Демченко Е.Л., Макаров М.О.,
за участю секретаря - Заворотного К.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою
Акціонерного товариства "Банк Форвард",
на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 серпня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Банк Форвард" про визнання недійсним умов кредитного договору, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів, -
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, пред'явленим до Акціонерного товариства "Банк Форвард", на предмет визнання недійсним умов договору №2002101119 від 16 липня 2019 року, укладеним між АТ "Банк Форвард" та ОСОБА_1 в частині встановлення щомісячної комісії за обслуговування кредиту у розмірі 2,99 % на загальну суму кредиту на день видачі у розмірі 1 231,11 грн., а також зобов'язання відповідача зарахувати суму у розмірі 24 622,20 грн., яка сплачена позивачем в рахунок комісії за обслуговування кредиту, в рахунок погашення суми кредиту, при цьому стягнути з відповідача на користь позивача 6 339 грн., які сплачені позивачем за обслуговування кредиту, з підстав несправедливості таких умов договору, в силу положень ст.ст.11,18 Закону України "Про захист прав споживачів", які містяться в договорі всупереч принципу добросовісності та є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, оскільки за своїм характером такі умови кредитного договору банк здійснює на власну користь та не може включати комісію за обслуговування кредиту в графік щомісячних платежів по кредиту за весь строк дії договору.
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 серпня 2010 року позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним умови кредитного договору №200210119 від 16 липня 2019 року, укладеного між ПАТ №Банк Форвард" та ОСОБА_1 , а саме його положення в частині встановлення щомісячної комісії за обслуговування кредиту у розмірі 2,99% на загальну суму кредиту на день видачі, що в гривневому еквіваленті становить 1231,11 грн.; зобов'язано АТ "Банк Форвард" суму в розмірі 24622,20 грн.. яка була сплачена ОСОБА_1 в рахунок комісії за обслуговування кредиту, зарахувати в рахунок погашення суми кредиту; стянуто з АТ "Банк Форвард" на користь ОСОБА_1 6 339 грн., які були сплачені нею за обслуговування кредиту. Вирішено питання щодо судових витрат.
Судове рішення місцевого суду мотивовано тим, що у кредитному договору відсутнє обґрунтування щомісячної комісії та що ця сума входить до послуг, які фактично надаються банком для встановлення фактичної вартості послуги, яка надана, однак така послуга надана саме споживачеві не була, а банком встановлено комісію за обслуговування кредиту на власну користь, що суперечить положенням Закону України "Про захист прав споживачів" та положенням Закону України "Про банки та банківську діяльність".
Не погоджуючись з вказаним рішенням, АТ "Банк Форвард" через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Зокрема, доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивач звернувся до суду з цим позовом з метою ухилення від виконання взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, які станом на тепер нею не погашені, при цьому вона, при укладенні спірного кредитного договору виявила самостійне бажання підписати цей договір з цими умовами, що є погодженими сторонами договору, користувалась кредитними коштами з власної ініціативи з моменту укладання цього договору, а також виконувала умови договору зі сплати комісії за обслуговування кредиту, про що зазначено у Заяві-оферті та що складає істотні умови при укладанні цього договору за ініціативою позивача.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 23021 року відкрито апеляційне провадження у справі та ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року призначено справу до розгляду.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 16 липня 2019 року між Акціонерним товариством «Банк Форвард» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №200210119 про надання кредиту в сумі 41174,00 грн. на споживчі потреби, зі сплатою 0,01% річних (а.с.31).
16 липня 2019 року між Акціонерним товариством «Банк Форвард» та ОСОБА_1 було укладено паспорт споживчого кредиту, додаток до договору №200210119 від 16 липня 2019 року. З графіку платежів (Додаток до договору № 200210119 від 16 липня 2019 року) судом встановлено, що щомісячна комісія за управління кредитом становить 1231,11грн. (а.с. 10-11).
Відповідно до виписки з особового рахунку до кредитного договору №200210119 від 16 липня 2019 року за період з 01 червня 2019 року по 04 березня 2021 року позивачем ОСОБА_1 було сплачено комісію за обслуговування кредиту в сумі 24622,20 грн, а в рахунок погашення кредиту було сплачено 47513,00 грн. (а.с.12-16).
Відповідно до частини першоїстатті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1.ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Статтею 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти: правочини між юридичними особами; правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За змістом статей 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.
Відповідно до ст. 55 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
У рішенні Конституційного Суду України №15-рп/2011 від 10.11.2011р. зазначено, що у справі про захист прав споживачів кредитних послуг держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також факту, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних відносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дій принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладання цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.
Правова позиція, викладена у постанові №6-1746цс16 Верховного суду України від 16.11.2016 року вказує, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Разом з цим колегія суддів зазначає, що відповідно до положень абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, що діяла на момент укладення спірного договору, кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як обслуговування заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Така операція відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов'язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику. Послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, не відповідають змісту кредитних відносин.
Вказаний висновок узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 369/9293/15-ц (провадження № 61-29646св18), від 02 вересня 2019 року у справі № 361/7528/17 (провадження № 61-45662св18), від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).
Однак, судом першої інстанції вірно встановлено в межах позовних вимог та їх обґрунтувань, що умова кредитного договору, якою встановлено сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту в сумі 1231,11 грн., банк здійснює на власну користь та в кредитному договорі відсутнє обґрунтування щомісячної комісії, а саме, що входить в цю послугу і що фактично зроблено ПАТ «Банк Форвард» для можливості встановлення фактичної вартості послуги, яка надана, однак фактично вона споживачеві надана не була, що суперечить положенням ст.ст.11,18 Закону України "Про захист прав споживачів" та такі умови кредитного договору є несправедливими і підлягають визнанню їх недійсними з моменту укладання спірного кредитного договору, в силу ст. 215 ЦК України, та як наслідок підлягають і зарахуванню сплачені позивачем кошти за обслуговування кредиту в рахунок основної заборгованості за кредитом, оскільки інших заборгованостей у ОСОБА_1 по статтям розподілу погашення кредиту судом не встановлено, з висновками чого погоджується і колегія суддів.
Виходячи з викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
З огляду на наведене, доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості та незаконності рішення не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування рішення, оскільки скарга не містить обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування висновків суду, а доводи, зазначені в апеляційній скарзі, є аналогічними з відзивом на позов, які вже були об'єктом дослідження судом першої інстанції та яким надана правова оцінка.
Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Рішення суду відповідає матеріалам справи, доказам та вимогам матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстав для задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.
Судові витрати понесені у зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Банк Форвард" - залишити без задоволення.
Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 серпня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Т.Р. Куценко
Судді: Е.Л. Демченко
М.О.Макаров