П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
27 січня 2022 р.м. ОдесаСправа № 400/6614/21
Головуючий в І інстанції: Мороз А.О.
Дата та місце ухвалення рішення: 30.11.2021 р. м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шеметенко Л.П.
судді - Стас Л.В.
судді - Турецької І.О.
за участю секретаря - Чернецької В.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», про визнання протиправною та скасування постанови, -
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», в якому просить: визнати протиправною та скасувати постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 30 липня 2021 року ВП № 62712946.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року позов задоволено. Постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 30 липня 2021 роу ВП № 62712946, визнано протиправною та скасовано.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, наголошуючи на неповному з'ясуванні судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, неправильному застосуванні норм матеріального права та порушенні норм процесуального права.
Позивачем поданий відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме відповідно до паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 з 17.12.2004 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Судом першої інстанції встановлено, що приватним виконавцем Клименком Р.В., виконавчим округом якого є м. Київ, постановою від 04.08.2020 року, відкрито виконавче провадження № 62712946 з примусового виконання виконавчого напису № 11977 від 16 липня 2020 року, виданого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. про стягнення з боржника, яким є ОСОБА_1 , на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості в розмірі 22847,63 грн.
Також, 30 липня 2021 року відповідач прийняв постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ВП № 62712946, якою звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 , які остання отримує від дитячої музичної школи № 2 м. Миколаєва.
В наведеній постанові відповідачем зазначені дві адреси позивача: 1) АДРЕСА_2 ; 2) АДРЕСА_1 .
У заяві про примусове виконання рішення, поданій представником ТОВ «Вердикт Капітал», вказано адресу місця реєстрації позивача: АДРЕСА_1 , а також адресу проживання: АДРЕСА_2 .
У виконавчому написі від 16.07.2020 року приватного нотаріусу Житомирського міського нотаріального округу Горая О.С. також вказано адресу місця реєстрації позивача: АДРЕСА_1 та адресу проживання: АДРЕСА_2 .
У кредитному договорі від 11.07.2013 року, який укладений ОСОБА_1 з ПАТ «Альфа-Банк», відсутні будь-які відомості щодо місця проживання позивача у м. Києві, договір, укладений у м. Миколаєві із зазначенням лише адреси реєстрації позивача: АДРЕСА_1 .
Позивач зазначає, що не проживає у м. Києві, а тому, у приватного виконавця не було підстав для прийняття до свого провадження виконавчого документа та відповідно не було підстав для прийняття постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, оскільки місце реєстрації боржника (місце проживання) знаходиться поза межами його виконавчого округу.
Вирішуючи справу та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до відомостей, які містяться в Єдиному реєстрі приватних виконавців України, приватний виконавець Клименко Р.В. здійснює свою діяльність у виконавчому окрузі м. Києва, а згідно з паспортними даними, місцем реєстрації ОСОБА_1 з грудня 2004 року є АДРЕСА_1 та позивач наголошує, що іншої адреси реєстрації або проживання вона не має.
Суд першої інстанції вказав на те, що ані відповідач, ані третя особа не надали ніяких пояснень та підтверджуючих доказів, з яких можливо встановити, яким чином їм стала відома адреса позивачки в м. Києві.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач діяв протиправно, відкривши виконавче провадження щодо боржника ОСОБА_1 , яка зареєстрована поза межами виконавчого округу і відсутні докази того, що вона фактично проживає в м. Києві, та протиправно прийняв оскаржувану постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 30 липня 2021 року ВП № 62712946.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на викладене.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих написів нотаріусів.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно частини першої статті 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02 червня 2016 року № 1403-VIII (далі - Закон № 1403-VIII) завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Частиною першої статті 4 Закону № 1403-VIII визначено, що діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: 1) верховенства права; 2) законності; 3) незалежності; 4) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 5) обов'язковості виконання рішень; 6) диспозитивності; 7) гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; 8) розумності строків виконавчого провадження; 9) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.
Державний виконавець та приватний виконавець повинні здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, не розголошувати в будь-який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність (частина друга статті 4 Закону № 1403-VIII).
Відповідно до частини першої статті 27 Закону № 1403-VIII фізичні або юридичні особи мають право вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною першої статті 4 Закону № 1404-VIII передбачено, що у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред'явлення рішення до виконання.
У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1404-VIII виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України (частина друга статті 24 Закону № 1404-VIII).
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1404-VIII виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.
Згідно з частиною п'ятою статті 24 Закону № 1404-VIII у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби.
Відповідно до частин першої, другої і шостої статті 25 Закону № 1403-VIII виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.
Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.
Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Відповідно до частини п'ятої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Згідно з частиною першою статті 28 Закону № 1404-VIII копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1 - 4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.
Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.
Відповідно до частин першої, шостої статті 29 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Статтею 3 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон № 1382-IV) визначено: вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист; реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Згідно з частиною десятою статті 6 Закону № 1382-IV реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
У разі якщо нове місце проживання особи знаходиться в іншій адміністративно-територіальній одиниці, орган реєстрації після реєстрації такого місця проживання надсилає повідомлення про зняття особи з реєстрації відповідному органу реєстрації за попереднім місцем проживання особи в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина одинадцята статті 6 Закону № 1382-IV).
Відповідно до норм частини першої статті 4 Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон № 5492-VI) Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 7 Закону № 5492-VI до Реєстру вноситься додаткова змінна інформація про місце проживання, про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності - інформація про податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платників податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган), а також про місце роботи та посаду (у разі оформлення посвідчення члена екіпажу).
Згідно з частиною другою цієї статті, у разі відсутності інформації, передбаченої зокрема, пунктами 9-14 частини першої цієї статті, вноситься відповідна відмітка.
Відповідно до пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VІІІ виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
З аналізу наведених вимог чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства вбачається, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, в іншому випадку - виконавець зобов'язаний повернути виконавчий документ стягувачу.
В свою чергу, місце виконання визначається, виходячи із місця проживання/перебування боржника або з місцезнаходження майна боржника.
Визначення місця проживання та місця перебування наведено у Законі № 1382-IV, відповідно до якого місцем проживання є житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Виходячи з приписів статті 6 Закону № 1382-IV, місце проживання підлягає обов'язковій реєстрації, тобто, Закон № 1382-IV пов'язує місце проживання особи насамперед із зареєстрованим місцем проживання.
Таким чином, факт реєстрації особою свого місця проживання безумовно свідчить про те, що особа обрала певну адресу місцем свого проживання.
Законом не заборонено особі мати декілька місць проживання, але у будь-якому випадку адреса, зареєстрована особою у встановленому порядку, виходячи з положень частини десятої статті 6 Закону, є офіційною адресою, а отже, особа правомірно очікує, що за цією адресою з нею буде вестися офіційне листування, а також вчинятимуться й інші юридичні дії, що пов'язані з місцем її проживання.
Отже, відкриття виконавчого провадження у виконавчому окрузі, до якого належить зареєстрована адреса місця проживання боржника, відповідатиме принципу юридичної визначеності, вимогам, установленим частиною другою статті 2 КАС України та вимогам статті 24 Закону України «Про виконавче провадження».
Що стосується місця проживання боржника, яке незареєстроване у встановленому законом порядку, колегія суддів виходить з того, що таке місце проживання боржника, в силу відсутності в нього офіційного характеру, має бути повідомлено самим боржником (що відповідатиме принципу вільного вибору місця проживання, встановленому Законом № 1382-IV) або підтверджено належним чином з урахуванням принципу офіційного з'ясування обставин, оскільки просте зазначення будь-якої адреси без перевірки відповідних обставин не робить цю адресу саме адресою місця проживання особи у розумінні Закону № 1382-IV.
Колегія суддів зазначає, що аналізуючи вимоги Закону № 1404-VІІІ можна дійти висновку про те, що місце проживання має відповідати дійсності, тобто, не стільки номінальна адреса проживання боржника, скільки його фактичне, реальне місце проживання повинні визначати місце виконання рішення задля досягнення мети виконавчого провадження і дотримання його засад, визначених статтею 2 Закону № 1404-VIII. Примусове виконання рішень має бути певним чином наближеним, прив'язаним до місця проживання/перебування боржника що, окрім іншого, дасть змогу останньому (чи принаймні створить йому відповідні умови) належним чином реалізовувати свої права та обов'язки як учасника виконавчого провадження, зокрема, передбачені статтею 19 Закону № 1404-VIII, а саме ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення.
Згідно матеріалів справи, а саме відповідно до паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 з 17.12.2004 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Разом з цим, у заяві про примусове виконання рішення, поданій представником ТОВ «Вердикт Капітал», вказано адресу місця реєстрації позивача: АДРЕСА_1 , а також адресу проживання: АДРЕСА_2 .
У виконавчому написі від 16.07.2020 року приватного нотаріусу Житомирського міського нотаріального округу Горая О.С. також вказано адресу місця реєстрації позивача: АДРЕСА_1 та адресу проживання: АДРЕСА_2 .
Цей виконавчий напис приватний нотаріус Горай О.С. вчинив на підставі відповідного звернення ТОВ «Вердикт Капітал» (стягувач), який набув право вимоги за вказаним кредитним договором.
При цьому, у кредитному договорі від 11.07.2013 року, який укладений ОСОБА_1 з ПАТ «Альфа-Банк», відсутні будь-які відомості щодо місця проживання позивача у м. Києві, договір, укладений у м. Миколаєві із зазначенням лише адреси реєстрації позивача: АДРЕСА_1 .
Тобто, інформацію про «адресу проживання» боржника повідомив саме стягувач - ТОВ «Вердикт Капітал» та ця адреса вказана нотаріусом у виконавчому написі не на підставі відповідного кредитного договору.
Колегія суддів враховує, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус не встановлює відповідних обставин, адже не викликає особу, не спілкується з нею та не отримує від неї жодної інформації.
Матеріали справи також не містять доказів на підтвердження того, що вищезазначена адреса піддавалась перевірці на предмет її достовірності.
Таким чином, якщо зареєстроване місце проживання боржника має офіційне підтвердження (відповідні відомості зазначено у паспорті громадянина України), то «адреса проживання» у цьому випадку базується виключно «на словах» стягувача (тобто особи, яка у виконавчому провадженні є заінтересованою стороною).
Колегія суддів наголошує, що у даній справі встановлено, що зареєстрованим місцем проживання позивача є: АДРЕСА_1 , і ця інформація міститься у паспорті громадянина України.
Також, у даній справі позивач наголошує, що ніколи не проживала у м. Києві.
Окрім того, як встановлено самим приватним виконавцем та відображено у постанові про звернення стягнення на заробітну плату від 30.07.2021 року ВП № 62712946, позивач працює у м. Миколаєві у дитячій музичній школі.
Вказані обставини не спростовуються відповідачем.
Щодо «адреси проживання», яку повідомив стягувач (ТОВ «Вердикт Капітал»), то жодного підтвердження вірогідності цієї інформації немає.
Тобто, об'єктивних даних, на основі яких можна було б стверджувати, що позивач проживала у місті Києві (хоча б на дату відкриття виконавчого провадження), чи має майно на території цього виконавчого округу, відповідач, на підтвердження правомірності спірної постанови у вимірі мотивів, з яких її оскаржено, не надав.
Що стосується посилань відповідача в апеляційній скарзі на те, що місце проживання позивача за адресою м. Києва вказано у заяві про примусове виконання виконавчого напису, а тому, на думку відповідача, ним цілком правомірно прийнято до виконання виконавчий документ та прийнято оскаржувану постанову про звернення стягнення на заробітну плату позивача, колегія суддів зазначає, що частина друга статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» пов'язує місце виконання рішення приватним виконавцем з фактичним місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходженням боржника - юридичної особи, а не з адресою, зазначеною у виконавчому документі. Колегія суддів наголошує, що будь-які об'єктивні дані, на основі яких можна було б стверджувати, що позивач проживала у місті Києві, відсутні. За таких обставин, колегія суддів вважає безпідставними наведені доводи відповідача.
Що стосується посилань відповідача в апеляційній скарзі на те, що виконавець не має обов'язку перевіряти вірогідність відомостей щодо «місця проживання, перебування боржника», які зазначено у виконавчому документі, колегія суддів зазначає наступне.
Так, в силу частин першої та другої статті 4 Закону № 1403-VIII приватний виконавець повинен здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність, а також повинен дотримуватися принципів верховенства права, законності, справедливості, неупередженості та об'єктивності.
Також, в силу положень статті 16 Закону № 1403-VIII, приватний виконавець є особою, уповноваженою державою на примусове виконання рішень, тобто є суб'єктом владних повноважень, на дії якої поширюються вимоги, встановлені статтею 2 КАС України.
Зокрема, суб'єкти владних повноважень мають приймати рішення (вчиняти дії) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно, розсудливо та неупереджено.
Отримавши заяву ТОВ «Вердикт Капітал» про примусове виконання виконавчого напису приватного нотаріуса, в якому, як і в указаному виконавчому документі, зазначено дві різні адреси боржника, приватний виконавець не міг не звернути уваги, що ці адреси, якщо вирішувати питання про прийняття до виконання цього виконавчого документа, відсилають до різних виконавчих округів (місто Миколаїв та місто Київ відповідно).
При цьому, аналізуючи положення статей 9, 18 Закону № 1404-VІІІ, положення статті 27 Закону № 1403-VIII, а також положення Закону № 5942-VI, колегія суддів приходить до висновку про те, що виконавець має реальну можливість перевірити місце знаходження боржника шляхом перевірки необхідної інформації у Єдиному демографічному реєстрі або шляхом запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи. Такі дії відповідатимуть вимогам частини другої статті 2 КАС України, яких приватний виконавець має дотримуватись.
В свою чергу, відсутність прямого обов'язку приватного виконавця перевіряти адресу проживання боржника не спростовує необхідності дотримання ним принципів верховенства права; законності; незалежності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; диспозитивності; гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями, які визначені частиною першою статті 4 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та кореспондуються з положеннями частини другої статті 2 КАС України, на відповідність яким суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень.
В іншому випадку, не з'ясування адреси проживання боржника може мати наслідком порушення прав боржника, що виражатиметься у штучному створенні перешкод для вчинення боржником дій, зазначених у статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» (ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій тощо). Колегія суддів наголошує, що відсутність прямої вказівки в Законі України «Про виконавче провадження» на обов'язок виконавця перевіряти місце проживання боржника не повинна слугувати інструментом ймовірних порушень прав боржника з боку виконавця - суб'єкта владних повноважень.
Колегія суддів вважає за необхідне також звернути увагу на положення пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIIІ, відповідно до якої виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Виходячи із системного аналізу цієї норми в сукупності з іншими положеннями Закону № 1404-VII, колегія суддів констатує, що надання триденного терміну для вирішення питання щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання спрямоване саме на необхідність перевірки органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем, зокрема і відповідності зареєстрованого місця проживання боржника - фізичної особи адресі боржника, вказаної у виконавчому документі, і належності такого зареєстрованого місця проживання виконавчому округу, на який поширюються повноваження приватного виконавця.
Підсумовуючи викладене, саме лише зазначення місця проживання, яке не має жодного взаємозв'язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якого охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою.
За встановлених обставин, визначення місця виконання виконавчого документа щодо позивача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника. Будь-яка інша адреса місця проживання чи відомості про місце перебування особи-боржника можуть слугувати додатковою інформацією і сприяти примусовому виконанню рішення, але не використовуватися як юридичний факт, з яким Закон № 1404-VIII пов'язує місце виконання рішення, а з ним і виконавчий округ приватного виконавця.
Якщо трактувати місце виконання рішення у ситуації, подібній до тієї, яку маємо у цій справі, у той спосіб, як це зробив відповідач, то це (за своєю зовнішньою формою прояву) створюватиме умови для підміни суті визначеного Законом № 1404-VIII місця виконання рішення і пов'язаного з ним визначенням виконавчого округу приватного виконавця на формальність, що у підсумку нівелюватиме сенс виконавчого провадження і засади, з дотриманням яких воно має здійснюватися загалом.
Зважаючи на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що приватний виконавець Клименко Р.В., виконавчим округом якого є місто Київ, не міг прийняти до примусового виконання виконавчий документ, місце виконання якого знаходиться в іншому виконавчому окрузі та відповідно у відповідача не було підстав для прийняття оскаржуваної постанови про звернення стягнення на заробітку плату позивача. З огляду також на критерії, визначені у частині другій статті 2 КАС України, на відповідність яким адміністративний суд повинен перевіряти рішення суб'єкта владних повноважень у справах про їх оскарження, правильним є висновок суду першої інстанції про протиправність оскарженої постанови про звернення стягнення на заробітку плату позивача.
Висновки суду у даній справі відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах від 31 березня 2021 року по справі № 380/7750/20, від 29 квітня 2021 року по справі № 300/3258/20, від 15 липня 2021 року по справі № 380/9335/20, яка за правилами ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при розгляді даної справи.
Що стосується посилань відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та як наслідок неповне з'ясування обставин у даній справі, що виразилось у позбавленні відповідача права на подання відзиву на позовну заяву з огляду на отримання відповідачем ухвали про відкриття провадження у справі у день закінчення строку на подання відзиву на позовну заяву, колегія суддів вважає такі доводи відповідача безпідставними, оскільки відповідач не позбавлений був права подати заяву про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву, як того вимагають положення ст. 121 КАС України. Також, колегія суддів наголошує, що ухвалу про відкриття провадження у даній справі, як зазначає сам відповідач, ним було отримано 30.08.2021 року, а рішення суду першої інстанції прийнято 30.11.2021 року, тобто, у відповідача було достатньо часу для підготовки та подання відзиву на позовну заяву до прийняття рішення у справі. Однак, наданими КАС України правом на подання заяви про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву та відповідно правом на подання самого відзиву відповідач не скористався, а посилання на позбавлення його такого права є безпідставним та спростовується наведеними обставини.
Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовуються наведеними висновками суду апеляційної інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 272, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва - Клименка Романа Васильовича - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судове рішення складено у повному обсязі 27.01.2022 р.
Суддя-доповідач: Л.П. Шеметенко
Суддя: Л.В. Стас
Суддя: І.О. Турецька