П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
28 січня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/11299/21
Головуючий І інстанції: Глуханчук О.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Домусчі С.Д., Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Господарського суду Одеської області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення - 28.10.2021р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Господарського суду Одеської області та третьої особи - Державної судової адміністрації України про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії,
01.07.2021р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Господарського суду Одеської області та третьої особи - ДСА України, в якому просив суд:
- скасувати наказ голови Господарського суду Одеської області від 11.06.2021р. №5-К в частині припинення з 01.06.2021р. виплати йому, як судді господарського суду Одеської області, доплат до посадового окладу судді, який не здійснює правосуддя, а саме: надбавки за вислугу років;
- зобов'язати Господарський суд Одеської області провести нарахування та виплату йому, як судді Господарського суду Одеської області, суддівської винагороди з 01.06.2021р., а саме: виплату доплат до посадового окладу суддям, які не здійснюють правосуддя, у вигляді надбавки за вислугу років;
- допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що указом Президента України від 18.05.2012р. позивач був призначений строком на 5 (п'ять) років на посаду судді Господарського суду Одеської області. У травні 2017р. повноваження позивача як судді припинились, а на момент подання даного позову він обіймає посаду судді зазначеного суду, проте, не здійснює правосуддя у зв'язку із закінченням строку повноважень та неможливістю закінчити процедуру первинного оцінювання, розпочату у 2018р. через відсутність правомочного складу ВККС України. Разом із тим, оскаржуваним наказом з 01.06.2021р. позивачу було припинено нарахування та виплата доплат до посадового окладу за вислугу років, з огляду на неоднакове застосування судами положень ч.10 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Вважаючи таке рішення протиправним та враховуючи позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України від 04.12.2018р. №11-р/2018 (4016/15), позивач звернувся до суду із даним позовом.
Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року (ухваленим в порядку письмового провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ голови Господарського суду Одеської області від 11.06.2021р. №5-К в частині припинення з 01.06.2021р. виплати доплат до посадового окладу судді, який не здійснює правосуддя, ОСОБА_1 , судді господарського суду Одеської області, а саме: надбавки за вислугу років. Зобов'язано Господарський суд Одеської області провести нарахування та виплату судді господарського суду Одеської області ОСОБА_1 суддівської винагороди з 01.06.2021р., а саме: виплату доплат до посадового окладу судді, який не здійснює правосуддя, у виді надбавки за вислугу років. Стягнуто з Господарського суду Одеської області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 908 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, голова Господарського суду Одеської області (відповідач) 26.11.2021р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.10.2021р. та прийняти нове - про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
За результатами автоматизованого розподілу даної справу передано на розгляд колегії суддів у складі судді-доповідача - Семенюка Г.В., суддів - Домусчі С.Д. та Шляхтицького О.І.
14.12.2021р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 01.12.2021р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Господарського суду Одеської області та витребувано дану справу з Одеського окружного адміністративного суду.
20.12.2021р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2021р. заяву Семенюка Г.В. про самовідвід - задоволено та справу №420/11299/21 передано на повторний розподіл в порядку, встановленому ч.1 ст.31 КАС України.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи від 20.12.2021р., для розгляду справи визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Осіпов Ю.В., судді - Домусчі С.Д. та Шляхтицького О.І.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28.12.2021р. дану апеляційну скаргу Господарського суду Одеської області було прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
28.12.2021р. ДСА України подала письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому додаткового звернула увагу на те, що позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення такого судді від посади чи від здійснення правосуддя. Однак, позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього або не обумовлені його поведінкою, є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим.
Як передбачено п.1 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
18.05.2012р. Указом Президента України №336/2012 позивача - ОСОБА_1 призначено на посаду судді Господарського суду Одеської області строком на п'ять років.
30.05.2012р. наказом Господарського суду Одеської області №15-к ОСОБА_1 зараховано до складу суддів Господарського суду Одеської області з 30.05.2012р.з посадовим окладом 8758 грн. на місяць. Позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 15% посадового окладу відповідно до п.5 ст.129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
06.06.2019р. наказом Господарського суду Одеської області №22-к «Про відновлення доплати за вислугу років суддям», у відповідності до ст.ст.135,137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч.ч.3,10 ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 04.12.2018р. №11-р/2018 та рішення Ради суддів України «Про право суддів здійснювати правосуддя після спливу строку відсторонення та на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04.12.2018р. №11-р/2018» від 19.04.2019р. №21, наказано, окрім іншого, відновити судді ОСОБА_1 :
- з 04.12.2018р. щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 20% від посадового окладу, як такому, стаж роботи якого становить більше 5р.;
- з 30.05.2019р. щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 20% від посадового окладу, як такому, стаж роботи якого становить більше 10р.
11.06.2021р. голова Господарського суду Одеської області звернувся листом №08-26/3390/2021 до ДСА України, в якому просив надати роз'яснення в частині виплати доплат до посадового окладу за вислугу років у складі суддівської винагороди з 01.01.2020р.
01.07.2021р. ДСА України, у відповідь на вказане звернення, направила лист №10-12986/21, у якому надала роз'яснення, що згідно з ч.10 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, крім того, вона не визнана такою, що не відповідає Конституції України та є чинною.
11.06.2021р. наказом Господарського суду Одеської області №5-к, нарахування та виплати доплати до посадового окладу за вислугу років судді господарського суду Одеської області ОСОБА_1 , який не здійснює правосуддя, припинено з 01.06.2021р.
Відповідно до розрахункових листів, позивачу за червень 2021р. не була нарахована доплата до посадового окладу за вислугу років.
Позивач, вважаючи наказ відповідача від 11.06.2021р. №5-к протиправним, звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, з неправомірності спірного рішення відповідача.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими та заснованими на законі, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.14 ч.1 ст.92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема судоустрій, судочинство та статус суддів.
Частинами 1,2 ст. 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій ВРП.
Розмір винагороди судді встановлюється Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016р. №1402-VIII.
Як передбачено ч.ч.1,2 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з п.1 ч.3 вказаної вище статті 135, базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 4 ст.135 Закону №1402-VIII регламентовано, що до базового розміру посадового окладу, визначеного ч.3 цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:
1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;
2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб;
3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Окрім того, згідно з ч.ч.5-8 цієї ж статті суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15%, більше 5 років - 20%, більше 10 років - 30%, більше 15 років - 40%, більше 20 років - 50%, більше 25 років - 60%, більше 30 років - 70%, більше 35 років - 80% посадового окладу.
Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15% і 20% посадового окладу судді відповідного суду.
Також, суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Цілком таємно», - 10% посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Таємно», - 5% посадового окладу судді відповідного суду.
Обсяги же видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків (ч.9 ст.135 Закону №1402-VIII).
Відповідно до ч.10 ст.135 Закону №1402-VIII, суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
Так, за правилами п.17 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, повноваження суддів, призначених на посаду строком на п'ять років до набрання чинності цим Законом, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Судді, повноваження яких припинилися у зв'язку із закінченням такого строку, можуть бути призначені на посаду судді за результатами конкурсу, що проводиться в порядку, встановленому цим Законом.
Пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII визначено те, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (Закон №1401-VIII), оцінюється колегіями ВККС України в порядку, визначеному цим Законом.
Виявлення за результатами такого оцінювання «невідповідності» судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії ВККС України.
Право ж на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. У той же час, судді, які на день набрання чинності Законом №1402-VIII пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01.01.2017р. отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (п.22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, чинного до 01.01.2020р.).
За змістом п.23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII (чинного до 01.01.2020р.) до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Разом із тим, на підставі пп.16 п.1 розділу I Закону України від 16.10.2019р. №193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», було виключено вказані вище п.п.22,23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що у відповідності до ч.ч.1-3 ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010р. №2453-VI (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015р. за №192-VIII), суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Згідно з ч.ч.5,7 ст.133 Закону №2453-VI, суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15%, більше 5 років - 20%, більше 10 років - 30%, більше 15 років - 40%, більше 20 років - 50%, більше 25 років - 60%, більше 30 років - 70%, більше 35 років - 80% посадового окладу.
Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук з відповідної спеціальності у розмірі відповідно 15% та 20% посадового окладу судді відповідного суду.
У силу вимог ч.10 ст.133 вказаного Закону №2453-VI, суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
Втім, як загально відомо, положення ч.ч.3,10 ст.133 Закону №2453-VI визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) за Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018р. №11-р/2018. Згідно з висновками цього Рішення, Конституційний Суд України вирішив:
1. визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення ч.3 ст.133 Закону №2453-VI в редакції Закону №192-VIII. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01.01.2011р. - 6 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2012р. - 8 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2013р. - 10 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2014р. - 12 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2015р. - 15 мінімальних заробітних плат».
2. визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення ч.10 ст.133 Закону №2453-VI у редакції Закону №192-VIII, за яким «суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу», для цілей застосування окремих положень Закону №1402-VIII, зі змінами, а саме:
- ч.1 ст.55 стосовно нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв'язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом чи іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду;
- ч.8 ст.56 та ч.ч.1,2 ст.89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку із обов'язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації;
- ч.3 ст.82 та ч.ч.6,7 ст.147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді».
За змістом п.3 резолютивної частини Рішення від 04.12.2018р. №11-р/2018, положення ч.ч.3,10 ст.133 Закону №2453-VI у редакції Закону №192-VIII, які визнані неконституційними п.п.1 та 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до ч.2 ст.151-2 Конституції України, рішення та висновки Конституційного Суду України є остаточними і обов'язковими до виконання.
Обов'язок виконання рішення Конституційного Суду України є вимогою Конституції України, яка має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів (п.п.3,4 мотивувальної частини Рішення КСУ від 14.12.2000р. №15-рп/2000у справі про порядок виконання рішень Конституційного Суду України).
Надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції у вимірі встановлених обставин даної справи та доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, позивача вперше призначено на посаду судді (у 2012р.) строком на 5 (п'ять) років й відомостей про призначення його на посаду судді «безстроково» у справі немає.
З огляду на дату призначення на посаду ОСОБА_1 , п'ятирічний строк його повноважень як судді мав закінчитися у травні 2017р.
У відповідності до інформації, розміщеної на офіційному сайті ВККС України (електронна адреса: https://vkksu.gov.ua/userfiles/spisok_syddiv1.pdf), згідно з рішенням ВККС України від 01.02.2018р. було розміщено список суддів, стосовно яких призначено кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді, серед яких значиться і позивач - суддя ОСОБА_1 .
Також, на офіційному сайті ВККС України містяться і загальні результати іспиту (загальний бал іспиту) у межах процедури кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді станом на 27.09.2019р. (електронна адреса: https://vkksu.gov.ua/userfiles/doc/zagrezults260419.pdf), серед яких значиться суддя ОСОБА_1 .
Як встановлено колегією суддів, суддя Господарського суду Одеської області ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді отримав - 653 бали. У зв'язку із цим, рішенням Комісії від 23.07.2018р. позивача «визнано таким, що не відповідає займаній посаді», та рекомендовано ВРП розглянути питання про звільнення судді ОСОБА_1 з посади.
Однак, як свідчать матеріали справи, рішенням ВРП від 24.09.2019р. №2544/0/15-19 у задоволенні подання ВККС України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду Одеської області відповідно до пп.4 п.16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України - відмовлено, з огляду на невмотивованість рішення ВККС України від 23.07.2018р. №1286/ко-18. Тобто, рішення ВККС України від 23.07.2018р. №1286/ко-18 фактично втратило своє юридичне значення.
Слід зазначити, що до набрання чинності Законами №1401-VIII та № 1402-VIII призначення на посаду судді вперше (за Законом №2453-VI) здійснювалося строком на п'ять років, після закінчення якого ВККС України могла рекомендувати для обрання його Верховною Радою України на посаду судді безстроково, якщо відсутні визначені законом обставини, які перешкоджали б цьому.
Отже, відповідно до раніше чинного Закону №2453-VI, після закінчення п'ятирічного строку повноважень суддя не міг здійснювати правосуддя допоки не буде вирішено питання про обрання його на посаду судді «безстроково».
Далі, з набранням чинності Законами України №1401-VIII і №1402-VIII, призначення на посаду судді (вперше) здійснюється безстроково, водночас призначення на посаду судді безстроково суддів, яких до того призначено на посади в межах п'ятирічного строку (відповідно до раніше чинного правового регулювання цих правовідносин), фактично поставлено у залежність від результатів кваліфікаційного оцінювання.
У той же час, у зв'язку із прийняттям Закону №193-ІХ, повноваження складу ВККС України припинились ще з 07.11.2019р. і до цього часу повноважний склад ВККСУ так і не обраний.
При цьому, як вірно зазначив суд 1-ї інстанції, відповідачем, відповідно до відзиву на позовну заяву, не заперечується факт того, що суддя ОСОБА_1 саме з незалежних від останнього причин не здійснює відправлення правосуддя.
У п.3.4 свого рішення від 04.12.2018р. №11-р/2018 Конституційний Суд України зазначив про те, що питання отримання суддею винагороди до проходження ним кваліфікаційного оцінювання регулюється саме Законом №2453-VI в редакції Закону №192-VIII, а випадки, коли такий суддя не здійснює правосуддя, визначаються Законом №1402-VIII.
Зі змісту цього Рішення КСУ вбачається, що якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту ч.10 ст.133 Закону №2453-VI у редакції Закону №192-VIII, є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим.
Застосований законодавцем у положенні ч.10 ст.133 Закону №2453-VI у редакції Закону №192-VIII підхід до об'єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та домірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.
Конституційний Суд України вважає, що юридичне регулювання, встановлене у ч.10 ст.133 Закону №2453-VI в редакції Закону №192-VIII, яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їх поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів. Отже, положення ч.10 ст.133 Закону №2453-VI у редакції Закону №192-VIII для цілей застосування окремих положень Закону №1402-VIII суперечить ч.ч.1,2 ст.126 Конституції України.
Таким чином, суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04.12.2018р. №11-р/2018.
До того ж, слід зазначити, що аналогічна правова позиція з цього спірного питання також була наведена і Верховним Судом, зокрема, у постанові від 13.10.2021р. по справі №120/1655/21-а та згідно з ч.5 ст.242 КАС України, підлягає врахуванню при розгляді цієї справи.
Окрім того, судова колегія враховує позицію Ради суддів України, викладену у своєму рішенні від 03.09.2021р. №35, відповідно до якої, сам по собі факт, що у Рішенні Конституційного Суду України від 04.12.2018р. №11-р/2018 не наведені усі випадки, коли суддя не здійснює правосуддя (у т.ч. виплата винагороди суддям, повноваження яких припинились, виплата винагороди суддям, які не здійснюють правосуддя через не приведення їх до присяги тощо) не дає підстав вважати, що дане Рішення не може бути застосовним до них.
Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі голови Господарського суду Одеської області.
Слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, не було відповідним чином реалізовано апелянтом при розгляді справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій.
З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Господарського суду Одеської області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст.328 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено: 28.01.2022р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: С.Д. Домусчі
О.І. Шляхтицький