П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
28 січня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/10574/21
Головуючий в 1 інстанції: Бойко О.Я.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Ступакової І.Г.
- Кравченка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві, Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Титора Дмитра Павловича про визнання протиправною бездіяльність по ненаданню публічної інформації на запит на інформацію від 25.12.2020 р. та зобов'язання надати копії посадових інструкцій, -
22 червня 2021 року позивач, ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до відповідачів: директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві Титора Дмитра Павловича, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві, в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві Титора Дмитра Павловича по ненаданню публічної інформації на запит на інформацію ОСОБА_1 від 25 грудня 2020 року про надання копій посадових інструкцій начальника Другого слідчого відділу Слідчого управління ТУ ДБР у м. Миколаєві та його заступника.
- зобов'язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Миколаєві надати, ОСОБА_1 копії посадових інструкцій начальника Другого слідчого відділу Слідчого управління ТУ ДБР у м. Миколаєві та його заступника станом на дату запиту і з дня набрання судовим рішенням законної сили надати до суду звіт про виконання судового рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що 25 грудня 2020 року він звернувся до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві (далі - ТУ ДБР у м. Миколаєві) із запитом, у якому просив надати копії посадових інструкцій начальника Другого слідчого відділу Слідчого управління ТУ ДБР у м. Миколаєві та його заступника, проте, станом на момент подання позовної заяви такої інформації не отримав, що, на його думку, є порушенням Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві по ненаданню публічної інформації на запит на інформацію ОСОБА_1 від 25 грудня 2020 року про надання копій посадових інструкцій начальника Другого слідчого відділу Слідчого управління ТУ ДБР у м. Миколаєві та його заступника. Зобов'язано Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Миколаєві, надати ОСОБА_1 копії посадових інструкцій начальника Другого слідчого відділу Слідчого управління ТУ ДБР у м. Миколаєві та його заступника за виключенням інформації про режимно-секретні підрозділи, підрозділи внутрішнього контролю, підрозділи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність та досудове розслідування. У решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча),00 грн.
Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу, ОСОБА_1 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення суду першої інстанції та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5434 грн.
Крім того, не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване в м. Миколаєві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Окрім цього, представник позивача адвокат Єрмолатін Віктор Іванович звернувся до суду апеляційної інстанції із заявою про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в апеляційній інстанції у сумі 2717 грн.
Згідно з вимогами ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 слід відмовити, а апеляційна скарга Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване в м. Миколаєві - підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 25 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві, із запитом на інформацію, в якому просив надати на адресу електронної пошти та на домашню адресу копію посадової інструкції начальника Другого слідчого відділу Слідчого управління ТУ ДБР у м.Миколаєві та його заступника.
Позивач у позові вказує, що станом на теперішній час (на момент подання позову у червні 2021 року) запитувана інформація йому не була надана.
04 січня 2021 року за підписом директора Територіального управління ДБР у м. Миколаєві Титора Дмитра Павловича, позивачу за №178-ПІ/16-12/20 надано відповідь на запит, в якій повідомлено, що відповідно до п.1.14 Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, затвердженого наказом Державного бюро розслідувань від 20 серпня 2020 року №434 (зі змінами), відомості, що містяться в положення про підрозділи, які здійснюють досудове розслідування та посадових інструкціях працівників цих підрозділів становлять інформацію з обмеженим доступом. Таким чином, керуючись п.2 ч.1 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» ТУ ДБР у м. Миколаєві відмовила ОСОБА_1 у наданні запитуваних копій документів.
Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає та враховує наступне.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року №2939-VI (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2939-VI) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Статтею 13 Закону №2939-VI визначено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
До розпорядників інформації, зобов'язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб'єкти господарювання, які володіють: 1) інформацією про стан довкілля; 2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; 3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян; 4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).
На розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами.
Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
Згідно з вимогами п.2 ч.1 ст.5 Закону №2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема, надання інформації за запитами на інформацію.
За правилами статті 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим.
У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Відповідно до вимог ст.23 Закону №2939-VI рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.
Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
Приписами п.2 ч.1 ст.22 Закону №2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
Згідно з вимогами ч.1, ч.2 ст.6 Закону №2939-VI інформацією з обмеженим доступом є:
1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
2. Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні».
Отже, норми законодавства забезпечують право кожного вільно одержувати та використовувати інформацію, крім випадків, коли це право порушує права, свободи та законні інтереси інших громадян та в свою чергу, може бути обмежено законом для захисту репутації або прав інших людей.
Стаття 9 Закону №2939-VI до службової відносить інформацію:
1) що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;
2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці (частини перша цієї статті).
Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф «для службового користування». Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону (частина друга статті 9 Закону).
Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб'єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі (частина третя статті 9).
Отже, аналізуючи норми Закону України «Про доступ до публічної інформації», можна прийти до висновку, що обмеження доступу до конкретної інформації допускається у разі, якщо розпорядником віднесено її до службової та надання останньої може завдати шкоди правам та інтересам інших осіб.
У даній справі ОСОБА_1 просив визнати протиправною бездіяльність директора ТУ ДБР в м. Миколаєві Титора Д.П. щодо ненадання публічної інформації на його запит на інформацію.
Позивач зазначив, що 25 грудня 2020 року звернувся до ТУ ДБР у м. Миколаєві із запитом на інформацію щодо надання копії посадових інструкцій начальника Другого слідчого відділу Слідчого управління ТУ ДБР у м.Миколаєві, проте, станом на час подання позову (в червні 2021 року) така інформація не була йому надана.
Крім того, ОСОБА_1 в позові посилається на те, що бездіяльність - це пасивна поведінка особи, яка полягає у невиконанні нею дій, які вона повинна була і могла вчинити відповідно до покладених на неї посадових обов'язків і згідно з законодавством України.
З урахуванням викладеного, позивач вказав, що неотримання відповіді на запит тривалий час свідчить, що директор ТУ ДБР у м. Миколаєві Титор Д.П. не здійснює організацію роботи управління належним чином, навіть у таких дрібницях, як надання інформації на запит.
Таким чином, предметом даного позову є саме протиправна, на думку позивача, бездіяльність директора ТУ ДБР в м. Миколаєві Титора Д.П. щодо ненадання публічної інформації на його запит на інформацію.
Отже, у даній справі позивач звернувся за захистом своїх прав, які порушені внаслідок ненадання відповіді на запит на інформацію та допущення протиправної бездіяльності з боку директора ТУ ДБР у м. Миколаєві Титора Д.П.
Водночас, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, ТУ ДБР у м. Миколаєві, розглянуто запит позивача від 25 грудня 2020 року протягом п'яти робочих днів, як того вимагають наведені положення ст.20 Закону №2939-VI, та направлено відповідь від 04 січня 2021 року №178-ПІ/16-20/20 за підписом директора ТУ ДБР у м. Миколаєві Титора Д.П. на такий запит на електронну адресу позивача, яка була вказана у запиті (а.с.24).
З наведеного слідує, що усі доводи позовної заяви ОСОБА_1 щодо неотримання станом на момент подання позову (22.06.2021 року) відповіді на запит позивача та відповідно допущення протиправної бездіяльності з боку директора ТУ ДБР у м. Миколаєві Титора Д.П. спростовані в ході розгляду справи.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з урахуванням необхідності ефективного захисту прав та інтересів позивача.
Проте, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, оскільки у даній справі позивач не оскаржував відмову в задоволенні запиту на інформацію та будь-яких доводів щодо протиправності такої відмови у заявленому позові не наведено, хоча станом на момент подання позову ним отримано таку відмову.
Так, під час звернення до суду, ОСОБА_1 просив відновити його право, яке, як вказав останній, порушено внаслідок ненадання відповіді на запит на інформацію та допущення протиправної бездіяльності з боку директора ТУ ДБР у м. Миколаєві Титора Д.П.
Однак, під час апеляційного розгляду встановлено, що таке право позивача не було порушено та ним у встановлені строки отримано відповідь на запит.
Крім того, своїм правом на зміну підстав або предмету позову згідно з вимогами ст.47 КАС України позивач не скористався та це питання відповідно не розглядалось судом першої інстанції.
При цьому, доходячи вказаного висновку, колегія суддів відхиляє доводи заперечень позивача на апеляційну скаргу стосовно відсутності у особи, що підписала апеляційну скаргу, права на представництво відповідача у даній справі, з огляду на викладене.
Так, згідно з вимогами ст.55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, крім випадку, встановленого частиною дев'ятою статті 266 цього Кодексу.
Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.
Юридична особа незалежно від порядку її створення, суб'єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб'єкта владних повноважень), або через представника.
Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.
Згідно з вимогами ч.3 ст.9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» обов'язковому відображенню (реєстрації) в Єдиному державному реєстрі, серед інших перелічених у цій статті відомостей, належать: відомості щодо керівників державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб та осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта.
При цьому, відповідно до п.2 ч.1 ст.1 цього Закону витяг з Єдиного державного реєстру (далі - Реєстр) містить відомості, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі.
Статус документів та відомостей, «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», яка, зокрема, визначає, що внесені до Реєстру документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі. Якщо ж відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі.
Отже, наявність відповідного запису у Реєстрі про те, що особа, що підписала апеляційну скаргу, Горнецька М.В. має повноваження вчиняти дії від імені юридичної особи ТУ ДБР у м. Миколаєві, діє в судах без окремого доручення (самопредставництво) з усіма правами та обов'язками сторони, в тому числі, подання процесуальних документів, оскарження судових рішень та надана апелянтом Виписка з ЄДРПОУ (а.с.132) є належними і достатніми (достовірними) підтвердженнями наявності таких відомостей (інформації) для будь-якого державного органу, яким є і суд, що повністю спростовує доводи позивача.
Разом з тим, колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з положеннями ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення є, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Враховуючи викладені обставини, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2021 року та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні позову.
Зважаючи на те, що суд апеляційної інстанції у даній справі дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, колегія суддів, на підставі ст.139 КАС України, вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги позивача в частині стягнення на його користь з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу та вимог заяви про стягнення таких витрат під час апеляційного розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 317; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві - задовольнити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві, Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Титора Дмитра Павловича про визнання протиправною бездіяльність по ненаданню публічної інформації на запит на інформацію від 25.12.2020 р. та зобов'язання надати копії посадових інструкцій - скасувати.
Прийняти у справі №420/10574/21 нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Головуючий суддя Джабурія О.В.
Судді Кравченко К.В. Ступакова І.Г.