Справа № 602/563/19Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/817/75/22 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - тримання під вартою
27 січня 2022 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника Свиріпи - ОСОБА_8 ,
розглянувши 27 січня 2022 р. у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку в залі Тернопільського апеляційного суду матеріали судового провадження (справа №602/563/19) за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката Свиріпи - ОСОБА_8 на ухвалу Збаразького районного суду Тернопільської області від 13 січня 2022 р.,
Ухвалою Збаразького районного суду Тернопільської області від 13 січня 2022 р. задоволено клопотання прокурора Лановецького відділу Кременецької місцевої прокуратури про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , встановлено строк тримання під вартою останньому до 12 березня 2022 року із визначенням розміру застави в сумі 99 240 (дев'яносто дев'ять тисяч двісті сорок) грн. із покладенням на нього відповідних обов'язків у випадку її внесення.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_9 просить у задоволенні клопотання прокурора відмовити, ухвалу суду скасувати.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм кримінального процесуального законодавства.
Зазначає, що в ході судового розгляду стороною обвинувачення у зв'язку із неявкою обвинуваченого у судові засідання заявлено клопотання про обрання ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Задовольняючи клопотання прокурора, місцевий суд, на думку апелянта, не врахував, що обвинувачений змінив місце проживання, оскільки житловий будинок у АДРЕСА_1 знаходиться у непридатному для проживання стані.
В судові засідання останній не з'являвся, оскільки йому не були відомі дата та час судових засідань, так як судові повістки надходили не за адресою його постійного проживання.
Вказує, що працівники правоохоронних органів щодо його приводу до суду не звертались, необхідність повідомляти суд про зміну свого місця проживання йому відомо не було.
Крім того, посилається на зміст “пам'ятки про процесуальні права та обов'язки обвинуваченого”, яка вручена Збаразьким районним судом ОСОБА_7 у порядку ч. 8 ст. 42 КПК України, обов'язок повідомляти суд про зміну місця проживання обвинуваченому не роз'яснювались та на нього не покладались.
Вказує, що місцевим судом допущено порушення вимог кримінального процесуального закону та не визнано неприбуття ОСОБА_7 на судовий виклик через відрядження, що є поважною причиною, яка узгоджується із вимогою п. 4 ч. 1 ст. 138 КПК України: поважними причинами неприбуття особи на виклик є: відсутність особи у місці проживання протягом тривалого часу внаслідок відрядження.
Також посилається на те, що в ході судового розгляду судом не встановлено та прокурором не доведено, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Заслухавши суддю - доповідача, який виклав суть ухвали та доводи апеляційної скарги, обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу в повному обсязі та просили її задовольнити, прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін, виходячи з таких підстав.
Відповідно до положень статей 7, 9 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження. Під час кримінального провадження суд зобов'язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. У ньому мають бути наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення. Тобто, рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Положеннями ст. 422-1 КПК України передбаченого порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Згідно із ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається із матеріалів справи, в провадженні Збаразького районного суду Тернопільської області перебуває обвинувальний акт по обвинуваченню ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України.
Висновок, викладений в ухвалі Збаразького районного суду Тернопільської області від 13 січня 2022 року щодо підстав для обрання ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою ґрунтується на матеріалах провадження та відповідає вимогам закону.
Так, суд, задовольняючи клопотання прокурора про застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, послався на наявність ризиків, перелічених у ст. 177 КПК України, які у даному провадженні полягають у тому, що обвинувачений перебуваючи на волі може продовжувати ухилятись від явки до суду, продовжити вчиняти інші злочини та перешкоджати іншим чином кримінальному провадженню, оскільки існують достатні підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_7 , може продовжувати переховуватися від суду.
З таким рішенням суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, зважаючи на наступне.
Вказаний висновок суду ґрунтується на тому, що з метою забезпечення участі обвинуваченого в судовому засіданні при розгляді вищевказаного кримінального провадження до обвинуваченого ОСОБА_7 відповідно до ухвал суду від 01.06.2021, від 22.07.2021, від 18.08.2021 тричі застосовувався привід, однак обвинуваченого в судове засідання не було доставлено.
Працівниками відділення поліції №2 (м. Ланівці) Кременецького районного відділу поліції ГУНП в Тернопільській області привід обвинуваченого ОСОБА_7 не було виконано у зв'язку з відсутністю останнього за місцем проживання, що знайшло своє підтвердження рапортами працівників поліції, які містяться в матеріалах справи.
Відповідно до ухвали Збаразького районного суду Тернопільської області від 14 вересня 2021 року обвинуваченого ОСОБА_7 було оголошено в розшук та надано дозвіл на його затримання з метою приводу. 12 січня 2022 року дану ухвалу суду було виконано.
Згідно з вимогами ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Таким чином, розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд для прийняття законного й обґрунтованого рішення відповідно до ст. ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Як зазначає колегія суддів, судом першої інстанції були дотримані вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 , повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість обрання такого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі докладно наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.
Рішення про обрання обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд належним чином мотивував, обґрунтувавши наявність підозри, ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також врахував обставини, визначені ст. 178 КПК України, пов'язані з характеризуючими особу обвинуваченого даними.
При цьому колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» (заява №33977/96 від 26 липня 2001 року) ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
У рішенні по справі «W. проти Швейцарії» (заява №14379/88 від 26.01.1993 р.) Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції» заява №12369/86 від 26 червня 1991 року).
Враховуючи, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорії нетяжкого та тяжкого злочинів, з огляду на існування обґрунтованих ризиків, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може переховуватися від суду, тяжкість покарання, яке може бути призначено у випадку встановлення його вини, суспільно-небезпечний характер протиправних дій, в яких він обвинувачується, враховуючи ту обставину, що дане кримінальне провадження в суді першої інстанції не завершено, - колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної ухвали за тими доводами, на які посилається захисник в своїй апеляційній скарзі.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при вирішенні судом першої інстанції питання доцільності обрання запобіжного заходу у виді тримання обвинуваченого під вартою, як і підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу, колегія суддів не встановила.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Окрім того, з оскаржуваної ухвали суду убачається, що суд, обираючи обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою, обґрунтовано не врахував пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 про те, що він не знав дати призначення судових засідань у даному кримінальному провадженні, оскільки не одержував судових повісток, постійно проживав по АДРЕСА_2 . Обвинувачений, як вбачається із матеріалів справи, достеменно знав, що дане кримінальне провадження знаходиться на розгляді в Збаразькому районному суді, не повідомив суд про зміну місця проживання.
Отже, доводи апелянта про відсутність у матеріалах кримінального провадження інформації про належне повідомлення обвинуваченого про дату та час проведення судових засідань, є неспроможними.
З наданих суду апеляційної інстанції матеріалів не вбачається, що обвинувачений ОСОБА_7 повідомляв Збаразький районний суд Тернопільської області про зміну місця проживання чи вказував адресу проживання - с. Загірці Кременецького району.
Суд, обираючи ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою, врахував, що обвинувачений ОСОБА_7 , будучи обізнаним про наявність в провадженні Збаразького районного суду кримінального провадження стосовно нього, будь-яких заходів, спрямованих на те, щоб дізнатися про стан розгляду провадження, не застосовував, провадженням у справі не цікавився, поштової кореспонденції з суду не отримував, а тому у суду були всі підстави вважати, що останній недобросовісно ставиться до процесуальних обов'язків, неухильне виконання яких визначено вимогами КПК України.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про неможливість обрання стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 іншого запобіжного заходу, передбаченого ст. 176 КПК України, оскільки він не забезпечить належної поведінки останнього під час розгляду кримінального провадження.
Крім цього, як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_7 неодноразово судимий за скоєння умисних тяжких злочинів, однак на шлях виправлення не став, а вчинив новий умисний тяжкий злочин.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого, судом на даному етапі не встановлено, у зв'язку з чим колегія суддів вважає недостатнім застосування обвинуваченому ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу для запобігання наявним ризикам, а ніж тримання під вартою, як це зазначив захисник обвинуваченого.
Беззаперечних доказів того, що до обвинуваченого не може бути застосовано тримання під вартою, в матеріалах справи не міститься та стороною захисту не надано.
Отже, приймаючи рішення про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість обрання цього запобіжного заходу, врахував ступінь тяжкості інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, дані про його особу, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та прийняв відповідне судове рішення, яке не суперечить вимогам закону та загальним засадам кримінального провадження.
При цьому, застосувавши до підозрюваного запобіжний захід у виді тримання під вартою, суд при розгляді клопотання прокурора, врахувавши конкретні обставини кримінального провадження, також дійшов вірного висновку щодо можливості визначення обвинуваченому ОСОБА_7 застави в сумі 99 240 (дев'яносто дев'ять тисяч двісті сорок) грн. із покладенням на нього відповідних обов'язків у випадку її внесення.
Доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні апеляційного суду, інших доказів, які б могли поставити під сумнів рішення суду першої інстанції, не надано.
З огляду на викладене судом першої інстанції при розгляді клопотання повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а тому зазначені в апеляційній скарзі підстави, з яких захисник обвинуваченого просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи та не є визначеними законом підставами для скасування оскаржуваного рішення.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити судді постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегією суддів апеляційної інстанції не виявлено.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла остаточного висновку про залишення апеляційної скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката Свиріпи - ОСОБА_8 без задоволення.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката Свиріпи - ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу Збаразького районного суду Тернопільської області від 13 січня 2022 р., якою обвинуваченому ОСОБА_7 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, - без змін.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді