ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
25 січня 2022 року м. ОдесаСправа № 923/536/21
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.
при секретарі - Лук'ященко В.Ю.
за участю представників:
від позивача: не з'явився
від відповідача 1: не з'явився
від відповідача 2: не з'явився
від відповідача 3: не з'явився
від відповідача 4: не з'явився
від третіх осіб: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу господарського суду Херсонської області від 19.11.2021, суддя в І інстанції Нікітенко С.В., повний текст якої складено 23.11.2021 в м. Херсоні
у справі № 923/536/21
за позовом: ОСОБА_1
до відповідачів:
1. ОСОБА_2
2. ОСОБА_3 ,
3. ОСОБА_4 ,
4. ОСОБА_5 ,
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:
1. Товариства з обмеженою відповідальністю "С Клаус"
2. ОСОБА_6
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Херсонської міської ради
про визнання недійсними актів приймання-передачі частки у статутному капіталі та скасування реєстраційних дій в Єдиному державному реєстрі.
У квітні 2021 ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Херсонської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в якому просив:
- визнати недійсним акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "С Клаус" від 04 березня 2021 року, складений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ;
- визнати недійсним акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "С Клаус" від 04 березня 2021 року, складений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;
- визнати недійсним акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "С Клаус" від 04 березня 2021 року, складений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ;
- скасувати у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань записи:
- Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, 04.03.2021 15.38.17, 1005001070030001715, Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи., ОСОБА_7 , Херсонська міська рада;
- Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, 04.03.2021 16.12.37, 1005001070031001715, Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи., ОСОБА_7 , Херсонська міська рада;
- Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, 05.03.2021 10.05.01, 1005001070032001715, Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи., ОСОБА_7 , Херсонська міська рада.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що зазначені акти приймання-передачі частки у статутному капіталі TOB "С Клаус", укладені між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 04.03.2021, а також акт приймання-передачі частки у статутному капіталі TOB "С Клаус", укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 04.03.2021, мають бути визнані недійсними, а також мають бути скасовані відповідні записи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, які є наслідком державної реєстрації вказаних актів приймання-передачі частки у статутному капіталі TOB "С Клаус", з огляду на те, що відчуження ОСОБА_2 , ОСОБА_3 часток у статутному капіталі TOB "С Клаус" на користь ОСОБА_4 та у подальшому ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 відбулось без укладення зазначених в актах приймання-передачі цивільно-правових договорів, тому включення до складу учасників TOB "С Клаус" ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , яким перейшла у власність частка статутного капіталу TOB "С Клаус", здійснено без належних правових підстав. Зважаючи на те, що Цивільний кодекс України вимагає обов'язкового дотримання письмової форми правочинів (договору дарування та договору про припинення зобов'язання передачею відступного), такі правочини як акти приймання-передачі частки у статутному капіталі TOB "С Клаус", вчинені на виконання зазначених цивільно-правових договорів, мають дефекти форми, відповідно вчинені з порушенням вимог статей 203, 600, 719 ЦК України. Приймаючи до уваги недійсність актів приймання-передачі частки у статутному капіталі TOB "С Клаус", на підставі яких до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань внесені відповідні записи про зміну відомостей про юридичну особу (в частині зміни складу учасників), наявні правові підстави для скасування в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань спірних записів.
Ухвалою господарського суду Херсонської області від 24.05.2021, зокрема, прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження у справі; призначено підготовче засідання у справі на 22 червня 2021 року; залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: - Товариство з обмеженою відповідальністю "Є Клаус" та ОСОБА_6 ; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Херсонську міську раду Херсонської області.
Ухвалою господарського суду Херсонської області від 04.11.2021 задоволено заяву ОСОБА_1 про залишення позову без розгляду та залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України. Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про повернення судового збору.
10.11.2021 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до господарського суду Херсонської області з клопотанням, в якому на підставі приписів 9 ст. 129, ч. 5 ст. 130 ГПК України просили стягнути з ОСОБА_1 на свою користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13 000 грн. кожному, посилаючись на те, що внаслідок необґрунтованих дій позивача відповідачі з метою захисту своїх прав у даній справі були вимушені звернутися за правовою допомогою до адвокатського об'єднання, у зв'язку з чим понесли матеріальні витрати.
Ухвалою господарського суду Херсонської області від 19.11.2021 клопотання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення судових витрат задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12000 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12000 грн. У задоволенні іншої частини вимог клопотання про стягнення судових витрат відмовлено.
Задовольняючи клопотання відповідачів про стягнення витрат на професійну правничу допомогу частково, суд першої інстанції керувався приписами ч.ч. З, 6 ст. 130, ч.ч. 1 - 6 ст. 126, ч. 5, 8 ст. 129 ГПК України та враховуючи складність справи, частково підтверджений об'єм виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), керуючись критерієм розумності розміру адвокатських витрат, з урахуванням обставин справи, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат, дійшов висновку про часткове задоволення клопотання відповідача-1 та відповідача-2 про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу з позивача. Суд вважав, що оскільки представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не приймав участі у підготовчих засідання 14.09.2021 та 05.10.2021 у справі 923/536/21, а тому в цій частині надані правничі послуги на загальну суму 2000 грн. (по 1000,00 грн кожному) є безпідставними та необґрунтованими.
ОСОБА_1 звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Херсонської області від 19.11.2021 в частині задоволення клопотання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12000 грн. кожному та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення витрат на правничу допомогу.
Позивач вважає, що оскаржувана ухвала не відповідає вимогам статті 236 ГПК України, є незаконною та необґрунтованою, оскільки суд першої інстанції неповно та невсебічно дослідив обставини справи та докази, неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права, не врахував доводи і аргументи позивача щодо неможливості стягнення витрат на правничу допомогу.
Окрім того, суд першої інстанції під час прийняття оскаржуваної ухвали не застосував до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду в аналогічних правовідносинах.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги скаржник посилається на те, що представник відповідачів 1, 2 не дотримався вимог статей 129, 130 Господарського процесуального кодексу України, а відтак, до господарського суду Херсонської області подано процесуальний документ, який не може бути підставою для винесення додаткового рішення. У той же час, суд першої інстанції не лише не зважив на вказані доводи позивача, а й взагалі не висловився щодо таких аргументів, тобто, не зазначив мотивів, з яких твердження позивача підлягають відхиленню, із зазначенням правових підстав для такого відхилення.
До клопотання про стягнення з позивача на користь відповідачів 1, 2 витрат на правничу допомогу не надано доказів фактичного понесення таких витрат у вигляді сплати за надану правничу допомогу, як-то документи, що свідчать про оплату гонорару, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ тощо). За відсутності доказів оплати правничої допомоги, витрати відповідачів 1, 2 на таку правничу допомогу не є фактичними та неминучими, відповідно, відшкодуванню не підлягають. Проте, суд першої інстанції не звернув увагу на твердження позивача, а також не навів власних висновків про те, що витрати відповідачів 1, 2 не є фактичними і неминучими, оскільки відповідачами 1, 2 правнича допомога є не сплаченою.
Позивач вважає, що представником відповідачів 1, 2 штучно та істотно (необґрунтовано) завищено розмір витрат на правничу допомогу, вказаний у відзиві на позовну заяву (попередній (орієнтовний) розрахунок), який значно відрізняється від остаточного визначення таких витрат. На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув, а також жодним чином не мотивував відхилення вказаних аргументів позивача.
Суд першої інстанції залишив поза увагою, що клопотання представника відповідачів 1, 2 не містить посилання на необґрунтованість дій позивача, не наведено жодних доказів неправильності дій позивача або зловживання останнім процесуальними правами, наявності у позивача протиправної мети на вчинення таких дій, наслідком чого стало залишення позову без розгляду. Таким чином, за відсутності встановленого та належним чином підтвердженого факту зловживання позивачем або його представником процесуальними правами, відсутності встановленого факту неправильних або необґрунтованих дій позивача, витрати на професійну правничу допомогу відшкодовані бути не можуть. Тобто, стягнення з позивача компенсації понесених відповідачами витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, у разі залишення позову без розгляду можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача.
Позивач вважає, що суд першої інстанції не дотримався вимог Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язкової вмотивованості судового рішення, що, в свою чергу, є підставою для скасування такого судового рішення.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги сторони та треті особи в порядку передбаченому ст. ст. 120, 121 ГПК України заздалегідь були повідомлені належним чином, проте не скористалися наданим законом правом на участь своїх представників в засіданні суду.
Оскільки матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду апеляційної скарги, а частиною 12 ст. 270 ГПК передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представників сторін та третіх осіб за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Розглянувши доводи відповідачів, що містяться у клопотанні про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу, надані докази на підтвердження понесення ними судових витрат, заперечення на клопотання, у контексті обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про стягнення з позивача зазначених відповідачами судових витрат, з огляду на таке.
Апеляційний суд відзначає, що відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення є однієї з основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необгрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частина друга статті 123 ГПК України).
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (частина третя статті 123 ГГЖ України).
Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При цьому розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 цього Кодексу).
Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 ГПК України).
У розумінні положень частини п'ятої статті 126 цього Кодексу зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до послідовної та сталої судової практики розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом за умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Зазначений висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, згідно з якою (постановою) об'єднана палата відступила від висновку щодо застосування положень статті 126 ГПК України, викладеного у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 906/194/18, про необхідність надання доказів, які підтверджують фактичне здійснення учасником справи витрат на професійну правничу допомогу, для вирішення питання про розподіл судових витрат. У подальшому наведений висновок об'єднаної палати викладений також у низці постанов Верховного Суду, зокрема: від 01.12.2020 зі справи № 904/5818/19, від 22.01.2021 зі справи № 925/1137/19, від 25.03.2021 зі справи № 903/330/20, від 08.06.2021 зі справи № 910/9243/20, від 02.09.2021 зі справи № 910/21300/17, від 13.09.2021 зі справи № 910/11739/19, від 11.11.2021 зі справи № 922/449/21.
Наведеним спростовується твердження скаржника про те, що за відсутності доказів оплати правничої допомоги, витрати відповідачів 1, 2 на таку правничу допомогу не є фактичними та неминучими, відповідно, відшкодуванню не підлягають.
Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
Стаття 16 ГПК України вказує, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-УІ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-УІ) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Частиною першою статті 244 ГПК України визначено: суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
За частиною п'ятою статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необгрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до ч. 2 ст. 185 ГПК України, за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про: 1) залишення позовної заяви без розгляду; 2) закриття провадження у справі; 3) закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.
Частиною п'ятою статті 130 ГПК України встановлено, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необгрунтованих дій позивача.
Аналіз статей 129, 130 ГПК України дає підстави для висновку, що у разі закриття провадження у справі суд зобов'язаний виходити з положень частини п'ятої статті 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною (близька за змістом правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №922/3787/17, від 09.07.2019 у справі №922/592/17, додатковій ухвалі Верховного Суду від 20.05.2021 у справі №910/14162/17, додатковій ухвалі Верховного Суду від 12.07.2021 у справі №903/254/20, додатковій ухвалі Верховного Суду від 23.07.2021 у справі №910/13025/19).
Стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на правничу допомогу у разі закриття провадження у справі, можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача. Така правова позиція висловлена Верховним Судом і низці судових рішень, зокрема: у додаткових ухвалах Верховного Суду від 20.05.2021 у справі №910/14162/17, від 23.07.2021 у справі №910/13025/19, від 12.07.2021 у справі №903/254/20, від 02.09.2021 у справі №922/2568/20).
Апеляційний суд виходить з положень статей 2, 4, 14, 226, 130 ГПК України, з яких вбачається, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується, і ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Подання заяви про залишення позову без розгляду є правом позивача і формою закінчення справи без ухвалення рішення та без з'ясування обставин, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються, що не свідчить про необґрунтованість дій та зловживання правами.
Тобто, стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, у разі залишення позову без розгляду можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача.
Подання заяви про залишення позову без розгляду є практичною реалізацією принципу диспозитивності господарського судочинства, адже саме учаснику справи належить право розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
ГПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак очевидно, що під такими діями не можна розуміти реалізацію позивачем своїх процесуальних прав.
Водночас обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, відповідачам слід було довести, які саме необгрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необгрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідачів; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується тощо.
Поряд з тим, аргументованих обґрунтувань наведених вище обставин як і доказів на їх підтвердження клопотання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не містить.
Безпредметне посилання на те, що внаслідок необґрунтованих дій позивача відповідачі з метою захисту своїх прав у даній справі були вимушені звернутися за правовою допомогою до адвокатського об'єднання, у зв'язку з чим понесли матеріальні витрати, не свідчить про необґрунтованість позовних вимог та не дає підстави для висновку, що внаслідок саме неправильних дій позивача виник спір у даній справі.
Поряд з тим, аналіз обставин розгляду цієї справи свідчить про добросовісність користування позивачем наданими йому процесуальними правами та відсутність з його сторони зловживань щодо них.
Отже відповідачами не доведено та судом не встановлено, що спір виник внаслідок неправильних дій позивача, а тому відсутні підстави для покладення на позивача судових витрат на професійну правничу допомогу.
З огляду на викладене, враховуючи наведені мотиви відмови у задоволенні клопотання відповідачів про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, частково беруться до уваги доводи позивача, викладені у запереченнях на клопотання відповідачів.
При цьому, апеляційний суд зазначає, що доводи скаржника щодо порядку та строків подання доказів про розмір судових витрат, відхиляються судом, оскільки підстави для стягнення витрат на професійну правничу допомогу не підтвердилися, з огляду на викладені вище мотиви.
У постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, на яку посилається скаржник в апеляційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду за результатами перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 20.04.2017 з підстав різної практики застосування положень ч. 1 ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», зробила висновок щодо можливості відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу лише за умови їх фактичного понесення, тобто за наявності обставин надання стороною належним чином оформлених документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат на правову допомогу, та вказала, що відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Разом з цим зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду стосуються застосування норм Кодексу адміністративного судочинства України та не підлягають застосуванню до цієї господарської справи, вирішення якої здійснюється за правилами Господарського процесуального кодексу України. Крім того, зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду стосуються застосування норм Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній до 15.12.2017, які визначали (як і Господарський процесуальний кодекс України у редакції, чинній до 15.12.2017), інші умови для відшкодування витрат на правову допомогу, ніж редакції цих кодексів, чинні після 15.12.2017.
В той же час, за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 вказаного Кодексу), тобто, коли у сторони виникло зобов'язання за умовами договору з оплати адвокатських послуг.
Зважаючи на викладене, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення заяви відповідачів про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі по 12 000 грн. кожному, є помилковими.
З огляду на зазначене, клопотання відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13 000 грн. кожному задоволенню не підлягає.
Викладене в цій постанові не було враховано судом попередньої інстанції під час розгляду клопотання відповідачів про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу та винесення оскаржуваної ухвали.
Згідно статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: не з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За вказаних вище обставин ухвала місцевого господарського суду підлягає скасуванню в частині задоволення клопотання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та стягнення з ОСОБА_1 на їхню користь витрат на професійну правничу допомогу у розмірі по 12000 грн. кожному, із прийняттям у цій частині нового рішення про відмову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у стягненні з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, а в решті частини має бути залишена без змін.
Керуючись ст.ст. 244, 253, 269, 270, 271, 275, 277, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу господарського суду Херсонської області від 19 листопада 2021 у справі № 923/536/21 скасувати в частині задоволення клопотання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та стягнення з ОСОБА_1 на їхню користь витрат на професійну правничу допомогу у розмірі по 12000 грн. кожному та прийняти в цій частині нове рішення про відмову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у стягненні з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу.
В решті ухвалу господарського суду Херсонської області від 19 листопада 2021 у справі № 923/536/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 27.01.2022р.
Головуючий суддя: Бєляновський В.В.
Судді: Богатир К.В.
Філінюк І.Г.