20.01.2022 227/2321/21
20 січня 2022 року м. Добропілля
Добропільський міськрайонний суд Донецької області в складі:
головуючого судді Корнєєвої В.В.
при секретарі Савіній І.О.
за участю:
позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2
представника позивачів ОСОБА_3
представника третьої особи Бажинової О.М.
відповідача ОСОБА_4 ,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду м. Добропілля в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , третя особа Служба у справах дітей Добропільської міської ради, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення з квартири,-
Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Добропільського міськрайонного суду Донецької області з позовом (уточнено заявою 15.06.2021р) до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення з квартири, в обґрунтування якого зазначили, позивачі є співвласниками на праві сумісної приватної власності квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , згідно договору купівлі - продажу квартири від 03.11.2009 року. Син позивача ОСОБА_1 17.03.2012 року уклав шлюб із ОСОБА_4 , у зв'язку з чим остання була вселена разом із своїм неповнолітнім сином ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , до квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а згодом за її проханням зареєстрована в ній. На підставі рішення суду 25.03.2021 року вищевказаний шлюб було розірвано, але після цього відповідач із своїм сином залишилися проживати в даній квартирі. Відповідач не є членом сім'ї позивачів або колишнім членом їх сім'ї, договору найму житла з ними не укладала, на неодноразові прохання самовільно звільнити зайняту квартиру відмовляється. Крім того, через протиправні дії відповідача позивачі несуть матеріальні втрати з оплати житлово-комунальних послуг, оскільки остання не проводить оплату за комунальні послуги. На даний час позивачі зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідач спільно з власниками спірного житлового приміщення не проживала, спільним побутом не пов'язана. Позивачі вважають, що своїми діями відповідач суттєво обмежує та створює перешкоди у здійсненні позивачами свого права власності, користуванні та розпорядженні майном, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі викладеного позивачі звернулись до суду за захистом своїх прав та просять усунути їм перешкоди в користуванні майном шляхом виселення ОСОБА_4 та її сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а також просили стягнути з останньої понесені судові витрати у розмірі 908,00 грн.
Ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 22.06.2021 року у вказаній справі було відкрито спрощене позовне провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, відповідачу надано строк для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідачем ОСОБА_4 до суду було надано відзив, в якому вона просить відмовити в задоволенні позовних вимог, зазначивши, що вона дійсно перебувала у зареєстрованому шлюбі з сином позивача ОСОБА_6 та під час знаходження в цьому шлюбі вони разом всиновили дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стали проживати разом у спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Саме перед всиновленням дитини позивачі надали добровільну згоду на реєстрацію її в спірній квартирі, а після всиновлення дитини також дитини. 25.03.2021 року шлюб між нею та сином позивачки було розірвано. На даний час відповідачка сплачує самостійно комунальні послуги , допомоги від колишнього чоловіка не отримує, перешкод у користуванні власністю позивачам не створює, оскільки останні мають ключі від спірної квартири. Також зазначила, що позивачі, які є бабусею та дідусем ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та його батько ОСОБА_6 відмовляються від спілкування та відвідування дитини. Спірна квартира є єдиним місцем проживання її та всиновленої дитини.
В судовому засіданні позивачі підтримали свої позовні вимоги. Представник позивачів в судовому засіданні підтримав позов та зазначив, що позивачі є власниками спірної квартири, мають право володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, мають намір продати вказану квартиру, оскільки їм необхідні гроші на лікування.
Відповідачка в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та пояснила, що не має іншого житла, куди б могла переїхати зі своїм неповнолітнім сином, якого вони разом із сином позивачів усиновили. Вона в силу своїх фінансових можливостей сплачує комунальні послуги, слідкує за квартирою, будь-яких перешкод в користуванні квартирою позивачам вона не чинить. Також відповідач зазначила, що іншого місця проживання або нерухомого майна вона не має, оскільки в неї колись було житло в м.Донецьку, але вона його продала, після цього вони із колишнім чоловіком ОСОБА_6 придбали автомобіль, яким наразі він і користується. Таким чином, спірна квартира є єдиним місцем проживання її та всиновленої дитини, і виселятися їй з дитиною нема куди. Позивачка ОСОБА_1 особисто надавала письмову згоду на їх проживання із неповнолітнім сином у спірній квартирі при усиновленні дитини ОСОБА_5 .
Представник третьої особи ОСОБА_7 в судовому засіданні заперечувала проти позову в частині виселення неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки відомості про належність відповідачу ОСОБА_4 нерухомого майна на праві власності або праві користування відсутні, тому виселення неповнолітньої дитини призведе до порушення його житлових прав, через що просить у задоволенні позову про виселенні дитини відмовити.Також представник третьої особи суду пояснила, що перед усиновленянм дитини позивачі дійсно надали добровільну згоду на проживання та реєстрацію як відповідача, так і всиновленої дитини в подальшому.
Суд, заслухавши учасників судового засідання, дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи зі свого внутрішнього переконання, дійшов наступного висновку.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).
Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, що виникають із приватно-правових відносин, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 03.11.2009 року на праві приватної власності є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що також підтверджується долученою до матеріалів справи копією витягу з Державного реєстру правочинів від 03.11.2009 року, копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 18.11.2009 року та копією технічного паспорту на квртиру. (а.с.10,11,12,15-17)
Згідно матеріалів справи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають в зареєстрованому шлюбі з 08.04.1989р.н.(а.с. 35).
Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою відділу реєстрації Добропільської міської ради № 16.01.08/2138 від 21.05.2021 року про склад осіб, які зареєстровані у житловому приміщенні. (а.с.23) Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що позивачі фактично користуються не спірною квартирою, а іншим житловим приміщенням.
З матеріалів справи встановлено, що син позивачки ОСОБА_6 з 17.03.2012 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою по справі ОСОБА_4 , який було розірвано на підставі рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 25.03.2021 року. (а.с.30)
Як вбачається з матеріалів справи, під час перебування у шлюбі ОСОБА_6 та ОСОБА_4 за рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 01.03.2019 року усиновили дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 01.03.2019 року(а.с.94-96,97)
З довідки відділу реєстрації Добропільської міської ради № 16.01.08/2148 від 21.05.2021 року про склад осіб, які зареєстровані у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 вбачається, що за вказаною адресою зареєстровані ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (а.с.22)
Згідно довідки- розрахунку Добропільського міськрайонного ВДВС СМУМЮ (м. Харків) №17.27-28995 від 03.08.2021 року ОСОБА_6 , який повинен сплачувати аліменти на користь ОСОБА_4 на утримання дитини ОСОБА_5 , має заборгованість станом на 01.08.2021 року в розмірі 10677,42 грн. (а.с.105,106)
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 257875434 від 24.05.2021 року за ОСОБА_4 не зареєстровано право власності на об'єкти нерухомо майна.(а.с.61).
З довідки, наданої головою правління ОСББ «Луганський22», вбачається, що ОСОБА_4 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає в цій квартирі з листопада 2011 року, даний факт підтверджений підписами сусідів. (а.с.89) Слід звернути увагу, що згідно матеріалів справи саме з 06.10.2011 року в цій квартирі є зареєстрованим ОСОБА_6 , з яким 17.03.2012 року відповідач уклала шлюб(а.с.20)
Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що відповідач тривалий час проживала в спірній квартирі, іншого житла у власності відповідача не має, і вона була вселена, а потім зареєстрована в спірній квартирі з дозволу власників.
З наданих позивачами довідок про заборгованість житлово-комунальних послуг вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 мається заборгованість за централізоване опалення станом на 20.05.2021 року в розмірі 4449,78 грн. та за квартирну плату станом на 01.05.2021 року в розмірі 3789,28 грн. (а.с.24,25)
З наданих відповідачем роздруківок з сайту «Ощадбанк» вбачається перерахування нею оплати за опалення до КП «Добро». (а.с.98-103). Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_4 дійсно починаючи з лютого 2021 року проводилася щомісячна оплата комунальних послуг щодо квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1
Відповідно до ч.2 ст. 3 Сімейного кодексу України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно зі статтею 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
До членів власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
У статті 162 ЖК України вказано, що плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника квартири користуватись жилим приміщення може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім'ї власника житлового приміщення власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім'ї.
Як встановлено судом, відповідач разом із неповнолітнім сином були вселені та зареєстровані у спірну квартиру в якості невістки та онука позивачів, тобто як члени сім'ї позивачів, та за їх згоди.
У статті 7 ЖК України визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з частинами першою та другою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто, непорушність права власності проявляється у тому, що правомірним буде визнане лише таке позбавлення права власності або обмеження у його здійсненні, яке відбувається у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів сім'ї своєї інших осіб.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Частиною першою статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, зокрема, право кожної особи на повагу до свого житла.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною четвертою статті 10 ЦПК України визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини констатував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України»).
Тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла (рішення ЄСПЛ у справі «Прокопович проти Росії»).
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 09 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини»; рішення ЄСПЛ від 15 січня 2009 року у справі «Косіч проти Хорватії»; рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 2009 року у справі «Пауліч проти Хорватії»).
Так, при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім'ї власника житла, суди мають брати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин із власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Право членів сім'ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім'ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім'ї. Неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю. Припинення права користування житловим приміщенням колишнього члена сім'ї власника житлового будинку може бути підтверджено у судовому порядку, якщо це право пов'язане із захистом права власності відповідно до статті 391 ЦК України, за змістом якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном».
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В свою чергу, позивачами не доведено того, що відповідачка перешкоджає їм у користуванні та володінні квартирою, і відповідно не доведено наявності законних підстав для її виселення.
Крім того, суд вважає безпідставними посилання позивачів про те, що ОСОБА_4 не приймає участі в утримання квартири, а саме не своєчасно сплачує комунальні послуги, оскільки позивачами не надано належних доказів на підтвердження наявності між сторонами будь-яких угод чи домовленостей, які б підтверджували наявність обов'язку відповідача вносити плату за користування житловим приміщенням, періодичність та її розмір. Натомість, відповідач починаючи з лютого 2021 року добровільно самостійно сплачує комунальні платежі по спірній квартирі, на підтвердження чого надала до суду докази, які були дослідженні в судовому засіданні.
Вирішуючи питання стосовно усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке належить дитині, а у випадках, визначених законом, - також щодо нерухомого майна, право користування яким належить дитині, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.
Частиною другою та третьою статті 29 ЦК України передбачено, що фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини визначається за місцем проживання батьків.
Неповнолітня дитина не має права вільно та самостійно обирати місце свого проживання і набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає.
Права неповнолітньої дитини є похідними від права батьків (або одного з них). Причини не проживання неповнолітньої дитини за місцем реєстрації не залежать від волі дитини, а тому неможливо встановити їх характер (поважні або неповажні) окремо для неповнолітньої дитини, незалежно від причин відсутності батьків.
З матеріалів справи вбачається, що після розірвання шлюбу між подружжям ОСОБА_8 , всиновлена подружжям дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишилася проживати із матір"ю ОСОБА_4 та знаходиться на її утриманні. Згідно матеріалів справи, на цей час відповідач, всиновлена дитина та колишній чоловік є зареєстрованими в спірній квартирі(а.с. 22). Тобто, дитина є зареєстрованою та проживає за місцем реєстрації своїх батьків.
В той же час, з рішення Добропільського міськрайонного суду від 26.04.2021 року вбачається, що батько дитини ОСОБА_6 проживає окремо, з дитиною не спілкується, добровільно матеріальної допомоги не надає(а.с. 31). Згідно довідки Добропільського МВ ВДВС Східного міжрегіонального управління Міністерства юстицї (м.Хаків) за період з 26.03.2021 року до 26.07.2021 року ОСОБА_6 перерахував на користь відповідача аліменти в розмірі 2000 гривень. Таким чином, позивачами не доведено в судовому засіданні як наявність у відповідача ОСОБА_4 в користуванні іншого житлового приміщення, так і наявність доходів у відповідача, які б давали їй можливість придбати нове житло в зв"язку із залишенням спірної квартири.
Враховуючи наведені вище обставини, жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач до квартири вселилася без дозволу власників та чинить будь-які перешкоди позивачам у користуванні спірною житловою квартирою позивачами суду не надано.
Таким чином, враховуючи викладене та дотримання балансу між захистом права власності та реалізацією права відповідача як колишнього члена сім"ї власників квартири на користування квартирою, інтересів неповнолітньої дитини, керуючись принципами розумності та справедливості, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Враховуючи вимоги ст. 141 ЦПК України, оскільки судом відмовлено у задоволенні позову, сплачений позивачами судовий збір відшкодуванню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10,12,13, 76-77, 81, 141, 258, 259, 263, 265, 268, 273, 274, 354 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , третя особа Служба у справах дітей Добропільської міської ради, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення з квартири - відмовити.
Судові витрати, понесені позивачами по сплаті судового збору - залишити за позивачами.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення до Донецького апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду виготовлено 24 січня 2022 року.
Сторони по справі:
Позивачі - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , іпн НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , іпн НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ;
представник позивача - адвокат Гос Володимир Васильович, адреса: Донецька область, м. Добропілля, вул. Луганського, 15а;
відповідач - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , іпн НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ;
третя особа - Служба у справах дітей Добропільської міської ради, адреса: Донецька область, м. Добропілля, вул. Першотравнева, 83.
Суддя В.В.Корнєєва
20.01.2022