ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 24/3702.07.10
Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І.,
при секретарі Храмовій О.Ю., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовною заявою: Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1), м.Черкаси
до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Хортиця-2000»(ідентифікаційний код 31168778), м. Київ
про: стягнення 12 719,95 грн.
за участю:
представника Позивача -ОСОБА_2 (за довіреністю №б/н від 11.09.2009р.);
представника Відповідача - не з'явився.
Фізична особа підприємець ОСОБА_1, м.Черкаси (далі -Позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хортиця-2000», м. Київ (далі -Відповідач) про стягнення суми основного боргу у розмірі 11 808,68 грн., 3% річних -81,52 грн., процентів за користування чужими коштами - 278,55грн., інфляційних -551,20 грн.
В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов'язань внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість.
На підтвердження вказаних обставин Позивач надав належним чином засвідчені копії наступних документів: Договір поставки №63 від 09.06.2009р., видаткові накладні, акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.07.2009р., банківські виписки, вимога від 04.12.2009р. та докази направлення її Відповідачу, правоустановчі документи, рішення господарського суду міста Києва по справі №43/297 від 13.08.2009р., по справі №24/355 від 28.10.2009р., по справі №53/626 від 30.11.2009р.
Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 11, 13, 91, 207, 530, 536, 612, 625, 692, 712, 1048, 1054-1057 Цивільного кодексу України, ст.ст.181 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 12, 49, 54, 58, 64, 66-68, 69 Господарського процесуального кодексу України.
13 квітня 2010р. через канцелярію суду надійшла заява Позивача про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач перераховує три відсотки річних, проценти за користування чужими грошовими коштами та донараховує інфляційні збитки, просить стягнути з Відповідача 12951,22 грн., зокрема: 11 808,68грн., 108,70-3% річних, 371,40грн. -проценти за користування чужими грошовими коштами, 662,44грн. -інфляційні нарахування. Крім того, позивач просить накласти арешт на грошові кошти Відповідача в сумі 13317,22грн., які знаходяться на рахунках Відповідача для забезпечення позовних вимог в порядку ст.67 ГПК України.
З приводу зазначеного збільшення позовних вимог, судом розглядаються остаточні позовні вимоги позивача.
Представник позивача в судовому засіданні 02.07.2010р. підтримав позовні вимоги, просив суд припинити провадження у справі в частині стягнення 6000,00 грн., у зв'язку з частковою оплатою заборгованості 20.05.2010р. у сумі 6000,00 грн., надав Довідку про відсутність в провадженні інших господарських судів та іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, виписку з банківського рахунку, щодо сплати Відповідачем 6 000,00 грн., Витяг з ЄДРПОУ щодо статусу та місцезнаходження Позивача.
Клопотання щодо фіксації судового процесу Позивачем заявлено не було, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 ГПК України.
Відповідач у судові засідання не з'являвся, відзиву та доказів сплати заборгованості не надав, хоча належним чином повідомлявся про судові засідання шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою, визначеною за матеріалами справи.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 р. N 02-5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").
В інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 р. N 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).
Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.
У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду надсилались відповідачу за адресою, зазначеною в позовній заяві та в копії Свідоцтва про державну реєстрацію Відповідача.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Таким чином, судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судового засідання.
Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позов та витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Зважаючи на строки вирішення спору передбачені ст.69 Господарського процесуального кодексу України та на достатність представлених позивачем документів, згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, долучивши до матеріалів справи надані позивачем докази, суд
9 червня 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Хортиця-2000» (Покупець) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (Постачальник) був укладений Договір №63 (надалі-Договір).
Відповідно п.1.1. Договору Постачальник зобов'язується поставляти товар, а Покупець прийняти його та оплатити вартість товару на протязі ______ днів з дати отримання товару. Право власності на товар переходить від Постачальника до Покупця з моменту підписання уповноваженими представниками Сторін, накладної, що свідчить про момент передачі товару.
Розділом 4 Договору сторони визначили ціну та порядок розрахунків, зокрема:
- Ціна за товар вказується в накладній (п.4.2.)
- Оплата за отриманий товар проводиться кожні 14 календарних днів за реалізований товар (п.4.2.).
- Загальна сума даного Договору складається із суми всіх накладних до даного Договору (4.5.).
Згідно п.8.1. даний Договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками обох Сторін і діє до розторгнення, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань.
Позивачем на адресу Відповідача була здійснена поставка продукції на загальну суму 24 914,50грн. Факт постачання продукції Відповідачеві, її обсяг і вартість підтверджується видатковими накладними (№МА-0849 від 08.06.2009р. на суму 11 676,40грн., №МА-0919 від 19.06.2009р. на суму 409,50грн., №МА-1071 від 17.07.2009р. на суму 2646,20 грн., №МА-1482 від 07.10.2009р. на суму 10182,40грн.) підписаними та завіреними печатками та штампами з обох сторін.
Відповідачем була здійснена часткова оплата поставленого товару на суму 8500,00 грн., а саме: 1000,00 грн. -05.08.2009р., 5000,00 грн. -16.09.2009р., 2500,00грн. -03.11.2009р., що підтверджується копіями банківських виписок, які містяться в матеріалах справи.
Відповідач частково повернув нереалізований товар на суму 4605,82грн. по накладних №№ХО-014134 від 08.10.2009р. та ХО-014416 від 10.11.2009р.
04.12.2009р. Позивач на адресу Відповідача направив Вимогу, в порядку ст.530 ЦК України, про що свідчить опис вкладення у цінний лист від 04.12.2009р.
09.12.2009р. Відповідач отримав вказану вимогу, що підтверджено відміткою про прийняття на повідомленні про вручення поштового відправлення.
Таким чином, судом встановлено, що заборгованість Відповідача на день подання позову становила 11808,68грн.
За таких обставин та у зв'язку із неналежним виконанням грошових зобов'язань Відповідачем Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості.
Судом встановлено, що після подання позову Відповідач 21.05.2010р. сплатив 6000,00 грн. за товар, згідно договору №63 від 09.06.2009р., про що свідчить копія банківської виписки.
Відповідач процесуальними правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, хоча належним чином повідомлявся про судові засідання шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою, визначеною за матеріалами справи.
Дослідивши матеріали справи суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:
Як вбачається із матеріалів справи, сутність позову що розглядається полягає у примусовому спонуканні Відповідача до виконання грошових зобов'язань за договором поставки та застосуванні наслідків їх невиконання у вигляді стягнення пені.
Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.
Беручи до уваги правову природу укладеного договору, кореспондуючі права та обов'язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки.
Як встановлено ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за поставлену продукцію покупець зобов'язаний сплатити постачальнику певну грошову суму.
В силу приписів ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст.712 Цивільного кодексу України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, які (ст.655, ч.1 ст.691) також передбачають обов'язок покупця сплатити за придбаний товар певну суму грошових коштів.
Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем договір №63 від 09.06.2009р. є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначених його умовами.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.
При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Позивачем на адресу Відповідача була здійснена поставка продукції на загальну суму 24 914,50грн. Факт постачання продукції Відповідачеві, її обсяг і вартість підтверджується видатковими накладними (№МА-0849 від 08.06.2009р. на суму 11 676,40грн., №МА-0919 від 19.06.2009р. на суму 409,50грн., №МА-1071 від 17.07.2009р. на суму 2646,20 грн., №МА-1482 від 07.10.2009р. на суму 10182,40грн.) підписаними та завіреними печатками та штампами з боку обох сторін.
Відповідачем була здійснена часткова оплата поставленого товару на суму 8500,00 грн., а саме: 1000,00 грн. -05.08.2009р., 5000,00 грн. -16.09.2009р., 2500,00грн. -03.11.2009р., 6000,00грн. -21.05.2010р. що підтверджується копіями банківських виписок, які містяться в матеріалах справи.
Відповідач частково повернув нереалізований товар на суму 4605,82грн. по накладних №№ХО-014134 від 08.10.2009р. та ХО-014416 від 10.11.2009р.
В зв'язку з тим, що сторони не визначили конкретного строку оплати Відповідачем грошових коштів за поставлений товар, Позивач в порядку ст.530 ЦК України 04.12.2009р. направив Вимогу, яка була отримана Відповідачем 09.12.2009р., що підтверджено відміткою про прийняття на повідомленні про вручення поштового відправлення.
Таким чином, судом встановлено, що починаючи з 17.12.2009р. Відповідач прострочив виконання прийнятих на себе зобов'язань щодо оплати поставленого йому товару.
Таке невиконання грошових зобов'язань кваліфікується судом як їх порушення зобов'язання у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України.
За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу, що узгоджується із правами постачальника, передбаченими ч.3 ст.692 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст.598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Приймаючи до уваги, що наявність заборгованості перед Позивачем за поставлену продукцію та її розмір, підтверджується матеріалами справи, Відповідачем в порядку ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не спростована (наявність)/недоведене припинення зобов'язання будь-яким передбаченим законом способом, позовні вимоги в частині 11808,68грн. підлягають задоволенню частково на суму 5808,68 грн.
Щодо часткової сплати 21.05.2010р. суми заборгованості за поставлений товар згідно Договору у розмірі 6000,00 грн.:
Оскільки часткове погашення заборгованості відбулося після звернення із розглядуваним позовом до суду -21.05.2010р., таке усунення існування предмету спору в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 6 000,00 грн. у зв'язку із його врегулюванням сторонами зумовлює припинення провадження у справі відповідно до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. Аналогічної позиції дотримується і Вищий господарський суд України в п.3.2. Роз'яснення „Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України” від 23.08.94 р. N 02-5/612.
За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора має сплатити, суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних.
Суд, перевіривши арифметичних розрахунок в цій частині позовних вимог за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Ліга:ЗАКОН”, встановив:
- що визначена Позивачем інфляційна індексація у сумі 662,44грн. за період з 17.12.2009р. по березень 2010р., перевищує розміру індексації, яка може бути нарахована за період з моменту прострочення і по березень 2010р., а отже підлягає стягненню з Відповідача лише у розмірі 555,01 грн.; В решті суми 107,43 грн. - відмовити.
- що розмір 3% річних, який може бути нарахований протягом періоду з моменту прострочення 17.12.2009р. по 07.04.2010р. включно, не перевищує відповідного розміру, що може бути нарахований, а отже - підлягає стягненню у сумі 108,70 грн.
Суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 371,40грн. за користування чужими грошовими коштами з огляду на наступне:
Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договорам або законом, зокрема:
-припиення зобов'язання;
- зміна умов зобов'язання;
- сплата неустойки;
- відшкодування збитків та моральної шкоди.
Виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при тримання, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штраф, пеня) яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення гсоопдарської діяльності, невиконання або неналежного виконная господарських зобов'язань.
Відповідно до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Отже, сплата відсотків за користування грошовими коштами не відноситься до складу штрафних санкцій, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання грошових зобов'язань.
Суд відмовляє у задоволенні вимог Позивача про вжиття судом заходів до забезпечення позову, шляхом накладання арешту на грошові кошти Відповідача, які знаходяться на рахунках належних Відповідачу в сумі 13 317,22 грн.: - 2600519588001 в АБ «Київська Русь»м.Києва, МФО 319092, українська гривня; - 2600830100080 в АКБ «Трансбанк», МФО 322896, українська гривня, з огляду на наступне.
Відповідно до ст.66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника судового процесу, має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Отже, існування ймовірності утруднення або унеможливлення виконання рішення суду є обов'язковою умовою застосування відповідних заходів судом, на чому, серед іншого, наголошувалося в Інформаційному листі „Про деякі питання практики забезпечення позову” від 12.12.2006р. № 01-8/2776.
При цьому, у світлі приписів ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення відповідними доказами наявності зазначеної обов'язкової умови покладається саме на заявника клопотання, в розглядуваному випадку -Позивача.
Між тим, Позивачем не надано жодних доказів на підтвердження існування обставин, необхідних для вжиття забезпечувальних заходів.
Судові витрати підлягають стягненню відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 42, 43, 33, 36, 43, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. Позовні вимоги Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м.Черкаси задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хортиця-2000»(ідентифікаційний код 31168778), м. Київ на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1), м.Черкаси суму основного боргу у розмірі у розмірі 5808,68 грн., інфляційних нарахувань -555,01 грн.; 3% річних -108,70грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. Відмовити у стягненні з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хортиця-2000»(ідентифікаційний код 31168778), м. Київ на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1), м.Черкаси суму інфляційних нарахувань у розмірі 107,43 грн., процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 371,40грн.
4. Припинити провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 6000,00 грн.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хортиця-2000»(ідентифікаційний код 31168778), м. Київ на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1), м.Черкаси витрати по сплаті державного мита в розмірі 124,72 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 227,27 грн.
Видати наказ після набрання рішення законної сили.
За згодою представника Позивача у судовому засіданні 02.07.2010р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення підписано 02.07.2010р.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його прийняття та може бути оскаржене через Господарський суд міста Києва в апеляційному порядку протягом 10-ти днів з дня прийняття рішення або в касаційному порядку протягом 1-го місяця з дня набрання рішенням законної сили.
Суддя Н.І. Ягічева