ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.01.2022Справа № 910/18902/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/18902/21
За позовом Акціонерного товариства «Завод залізобетонних конструкцій імені Світлани Ковальської»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автогран»
про стягнення 315912,33 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Акціонерне товариство "Завод залізобетонних конструкцій імені Світлани Ковальської" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автогран" (далі - відповідач) про стягнення 315912,33 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань, не здійснив повної та своєчасної оплати за поставлений товар, у зв'язку з чим позивачем заявлено до стягнення основний борг у розмірі 300000,00 грн, пеню у розмірі 10438,36 грн, 3% річних у розмірі 1873,97 грн та інфляційні втрати у розмірі 3600,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2021 відкрито провадження у справі №910/18902/21 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 24.11.2021 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01103, м. Київ, вул. Залізничне шосе, буд. 25.
Втім, ухвала суду була повернута органом поштового зв'язку без вручення відповідачу з відміткою "адресат відсутній".
Згідно з п.5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки "адресат відсутній" вважається днем вручення відповідачу ухвали суду в силу положень п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, судом також враховано, що відповідно до ч. 2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.
За змістом частини 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 24.11.2021 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Разом з цим, у відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Втім відповідач у визначений законом строк не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.
Приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -
Акціонерним товариством «Завод залізобетонних конструкцій імені Світлани Ковальської» (далі - продавець) на підставі видаткових накладних №1/06397 від 23.01.2021 на суму 14217,98 грн, №1/06664 від 28.01.2021 на суму 6310,66 грн, №1/06663 від 28.01.2021 на суму 21263,62 грн, №1/07853 від 04.02.2021 на суму 4298,98 грн, №1/07854 від 04.02.2021 на суму 26564,74 грн, №1/13331 від 05.03.2021 на суму 18851,71 грн, №1/18885 від 31.03.2021 на суму 87650,10 грн, №5/20909 від 31.03.2021 на суму 28230,72 грн, №5/22146 від 05.04.2021 на суму 19727,88 грн, №1/19983 від 05.04.2021 на суму 80683,20 грн, №1/21117 від 10.04.2021 на суму 26894,40 грн, №5/23373 від 10.04.2021 на суму 58104,24 грн, №1/23486 від 14.04.2021 на суму 5170,80 грн, №5/25025 від 15.04.2021 на суму 70150,68 грн, №1/22655 від 15.04.2021 на суму 73959,60 грн, №1/24319 від 17.04.2021 на суму 33618,00 грн, №5/26975 від 20.04.2021 на суму 51373,20 грн, №5/28868 від 24.04.2021 на суму 56510,52 грн, №1/26098 від 24.04.2021 на суму 87406,80 грн та №5/30960 від 29.04.2021 на суму 42237,48 грн, які підписані представниками сторін без заперечень та скріплені печатками, було поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Автогран» (далі - покупець) товар на загальну суму 813225,31 грн.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про недотримання позивачем домовленості щодо поставки товару або його якості.
Позаяк Товариство з обмеженою відповідальністю «Автогран» оплату отриманого товару здійснило частково в сумі 513225,31 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи платіжні доручення №1372 від 18.01.2021 на суму 63561,68 грн, №1380 від 22.02.2021 на суму 40000,00 грн, №1371 від 22.02.2021 на суму 40000,00 грн, №1451 від 08.04.2021 на суму 50000,00 грн, №1584 від 13.10.2021 на суму 119663,63 грн та лист відповідача вих.№32 від 06.07.2021 про зарахування переплати у розмірі 200000,00 грн за договором №БТРО 2021/04/042 від 07.04.2021 в якості оплати боргу за поставлений товар за вказаними вище накладними, у зв'язку з чим виник борг у сумі 300000,00 грн.
11.08.2021 позивач звернувся до відповідача з вимогою, в якій просив Товариство з обмеженою відповідальністю «Автогран» здійснити повний розрахунок за поставлений товар за видатковими накладними, яку відповідач залишив без відповіді та задоволення, що і стало підставою звернення до суду із даним позовом.
Згідно зі статті 11 Цивільний кодекс України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).
За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
За статтею 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).
У свою чергу, відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Отже, поставкою/отриманням товару та частковою оплатою сторони вчинили фактичні дії щодо укладення договору поставки у спрощений спосіб і відповідно між сторонами виникли та існують зобов'язальні відносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Так, згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
При цьому, частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт виконання позивачем своїх зобов'язань по поставці товару та факт порушення відповідачем своїх зобов'язань в частині повної оплати отриманого товару підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 300000,00 грн основного боргу.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019).
Враховуючи, що відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за отриманий товар, на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 1873,97 грн та інфляційні втрати в сумі 3600,00 грн.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних у межах заявленого періоду, суд дійшов висновку про те, що він є арифметично вірним, обґрунтованим та здійснений у відповідності до приписів чинного законодавства, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення 3% річних підлягають задоволенню в повному обсязі.
В той же час, за розрахунком суду, розмір інфляційних витрат за визначений позивачем період прострочення є більшим, а ніж заявлено позивачем.
Статтею 14 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Нормативне визначення принципу диспозитивності надає право учаснику справи вільно розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд ч. 2 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України.
При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (ч.2 ст. 237 ГПК України).
З огляду на вищевикладене, враховуючи, що позивач у позовній заяві просить стягнути інфляційні втрати у розмірі 3600,00 грн, а суд не може виходити за межі позовних вимог, сума інфляційних втрат підлягає стягненню у заявленому позивачем розмірі.
Окрім цього, позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 10438,36 грн за неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати отриманого товару.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності (ч.1 ст. 546 Цивільного кодексу України).
За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пеня, за визначенням ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
З ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності, в тому числі пені.
За змістом ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Тобто, пеня стягується тільки у тому разі, коли її розмір визначено в договорі.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №904/4156/18.
Втім, у даному випадку, сторонами не було визначено відповідальність відповідача у формі пені у разі несвоєчасного виконання грошового зобов'язання (порядок її сплати та розмір) і законодавством, яке регулює дані правовідносини відповідний обов'язок не встановлений, відтак господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача пені в сумі 10438,36 грн, у зв'язку з чим в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, як і не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.
Приймаючи до уваги все вищевикладене, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог Акціонерного товариства «Завод залізобетонних конструкцій імені Світлани Ковальської».
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись статтями 13, 14, 73, 74, 76-80, 86, 129, 178, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Акціонерного товариства «Завод залізобетонних конструкцій імені Світлани Ковальської» до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автогран" про стягнення 315912,33 грн задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автогран" (01103, м. Київ, вул. Залізничне шосе, буд. 25; ідентифікаційний код 36474069) на користь Акціонерного товариства «Завод залізобетонних конструкцій імені Світлани Ковальської» (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, буд. 7; ідентифікаційний код 05523398) основний борг у розмірі 300000 (триста тисяч) грн 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 3600 (три тисячі шістсот) грн 00 коп., 3% річних у розмірі 1873 (одна тисяча вісімсот сімдесят три) грн 97 коп. та судовий збір у розмірі 4582 (чотири тисячі п'ятсот вісімдесят дві) грн 10 коп.
3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.
4. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 25.01.2022.
Суддя Т.В. Васильченко