пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
25 січня 2022 року Справа № 903/841/21
Господарський суд Волинської області у складі:
головуючого судді - Гарбара Ігоря Олексійовича
секретар судового засідання - Коваль Олександр Миколайович
за участю представників сторін:
від позивача: н/з
від відповідача-1: Зміян М.В. - наказ №1/143к від 01.10.2020
від відповідача-2: Лисак О.О. - паспорт НОМЕР_1 віл 30.12.2015, Лисак О.М. -довіреність від 20.12.2021
взяв участь прокурор відділу Волинської обласної прокуратури: Лопоха О.С. - посвідчення №059394 від 25.01.2021
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області справу №903/841/21 за позовом заступника керівника Володимир-Волинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі уповноваженого органу здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Міністерства освіти і науки України до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській, Львівській, Волинській областях, фізичної особи-підприємця Лисак Олега Олександровича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державний вищий навчальний заклад "Нововолинський електромеханічний коледж" про визнання недійсним договору, зобов'язання звільнити та повернути майно,
11.10.2021 заступник керівника Володимир-Волинської окружної прокуратури надіслав на адресу суду позов в інтересах держави в особі уповноваженого органу здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Міністерства освіти і науки України до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській, Львівській, Волинській областях, фізичної особи-підприємця Лисак Олега Олександровича, в якому просить:
-визнати недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 02.07.2015 № 924, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Волинській області та фізичною - особою-підприємцем Лисак О.О.;
- зобов'язати фізичну особу - підприємця Лисака О.О. звільнити та повернути балансоутримувачу - державному вищому навчальному закладу "Нововолинський електромеханічний коледж" (приміщення площею 33,8 кв.м., яке розташоване за адресою: Волинська область, м. Нововолинськ, вул. Шахтарська, 16).
Заяву обґрунтовує, тим що здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється. Однак, спірне приміщення передане в оренду Лисак О.О. всупереч забороні, встановленій чинним законодавством, оскільки спірне майно передано в оренду з метою використання для проведення діяльності з виробництва будівельних виробів (пластмас), виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі тощо, тобто для діяльності, не пов'язаної з освітнім процесом ДНЗ "Нововолинський електромеханічний коледж".
Ухвалою суду від 18.10.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
11.11.2021 ФОП Лисак О.О. надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі (а.с.79-122).
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Закарпатській, Львівській, Волинській областях 22.11.202 подало до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд позов залишити без задоволення в повному обсязі (а.с.123-132).
18.11.2021 заступник керівника Володимир-Волинської окружної прокуратури надіслав на адресу суду відповідь на відзив ФОП Лисака О.О. (а.с.133-146).
Протокольною ухвалою від 23.11.2021 суд відклав розгляд справи в підготовчому судовому засіданні на 07.12.2021 о 10:45 год.(а.с.151-152).
03.12.2021 прокурор надіслав до суду заяву про зміну нормативного обгрунтування позовних вимог (а.с.155-170).
06.12.2021 на електронну адресу суду надійшли заперечення ФОП Лисака О.О. на відповідь на відзив (а.с.171-180).
07.12.2021 прокурор подав до суду клопотання, яким приєднав до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, ФОП та громадських формувань №288419169549 та заяву Лисака О.О. щодо державної реєстрації ФОП від 21.10.2021 (а.с.181-198).
Протокольною ухвалою від 01.12.2021 суд з власної ініціативи продовжив розгляд підготовчого засідання на 30 днів, відклав розгляд справи в підготовчому судовому засіданні на 21.12.2021 о 11:00 год.
ФОП Лисак О.О. 21.12.2021 подав до суду клопотання про застосування строків позовної давності (а.с.206) та заперечення (а.с.208).
Протокольною ухвалою від 21.12.2021 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив розгляд справи по суті на 25.01.2022 о 11:00 год.
11.01.2021 заступник керівника окружної прокуратури надіслав до суду заперечення щодо клопотання про застосування строків позовної давності (а.с.227-238).
Представник позивача в призначене судове засідання не з'явився.
Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила позов задовольнити.
Представники відповідача в судовому засіданні в задоволенні позову просили відмовити. Предствник відповідача-2 просив суд застосувати строк позовної давності.
Оскільки неявка представника позивача не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути спір за відсутності представника позивача, за наявними в ній матеріалами на підставі ч. 9 ст.165 ГП України.
Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов'язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч.4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Заслухавши пояснення прокурора, представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, що 02.07.2015 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Волинській області (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Лисак Олегом Олександровичем (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №924 (а.с. 16-19).
Відповідно до п.1.1. договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користуванню державне окреме індивідуально визначене майно: частину приміщення корпусу №1 і №2 площею 33,8 кв.м. (далі-Майно), що знаходиться за адресою: 45403, Волинська обл., м.Нововолинськ, вул.Шахтарська, 16 та обліковується на балансі Державного вищого навчального закладу «Нововолинський електромеханічний коледж» (код за ЄДРПОУ 04656909) (далі - Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 31.01.2015, виконаним суб'єктом оціночної діяльності ФОП Малащицькою Оксаною Григорівною і становить за незалежною оцінкою - 73939,00 грн. без врахування ПДВ.
Згідно п.п.1.2.- 1.3. договору, майно передається в оренду з метою використання Орендарем для розміщення офісного приміщення. Стан Майна на момент укладення Договору вказано в акті приймання- передавання орендованого Майна.
Пунктом 10.1 договору визначено, що цей договір укладено строком на 2 роки 364 дні та діє з 03.07.2015 по 01.07.2018.
Згідно акту приймання-передачі орендованого майна від 03.07.2015 (а.с.20) балансоутримувач - Державний вищий навчальний заклад «Нововолинський електромеханічний коледж» передає, а Орендар - Фізична особа- підприємець Лисак Олег Олександрович приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: частину приміщення корпусу №1 і №2 площею 33,8 кв.м., що знаходиться за адресою: 45403, Волинська обл., м.Нововолинськ, вул.Шахтарська, 16 та обліковується на балансі Державного вищого навчального закладу «Нововолинський електромеханічний коледж».
В подальшому вказаний договір продовжувався, востаннє згідно додаткової угоди № 1 від 02.04.2018 та № 2 від 02.07.2018, до 30.06.2021 (а.с.21-22).
Згідно акту приймання-передачі орендованого майна від 02.07.2018 (а.с.23) балансоутримувач - Державний вищий навчальний заклад «Нововолинський електромеханічний коледж» передає, а Орендар - Фізична особа- підприємець Лисак Олег Олександрович приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: частину приміщення корпусу №1 і №2 площею 33,8 кв.м., що знаходиться за адресою: 45403, Волинська обл., м.Нововолинськ, вул.Шахтарська, 16 та обліковується на балансі Державного вищого навчального закладу «Нововолинський електромеханічний коледж».
У відповідності до додаткової угоди №3 від 01.07.2021, строк дії договору - 5 років з дати набрання чинності цим договором (а.с.84-97).
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 268698832, власником будівель ДНЗ "Нововолинський електромеханічний коледж зокрема приміщення за адресою: Волинська область, м.Нововолинськ, вул. Шахтарська, 16 , є держава (а.с.47-49).
Відповідно до витягу з Реєстру суб'єктів освітньої діяльності ДНЗ «Нововолинський електромеханічний коледж» належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України, форма власності -державна (а.с.13).
Згідно з Статутом ДНЗ «Нововолинський електромеханічний коледж», прийнятим загальними зборами колективу 24.06.2008 та затвердженим Міністерством освіти та науки 14.07.2008 (а.с.25-37), останній є бюджетною установою, заснований на держаній формі власності, основним видом діяльності якого є забезпечення умов для отримання особою вищої освіти, підготовка фахівців для держави, підпорядкований Міністерству освіти і науки України (п.1.6.Статуту).
Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про освіту" від 23.05.1991 №1060-ХІІ (у редакції, чинній на момент укладення договору оренди) навчальні заклади, засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.
За приписами ст. 28 Закону України "Про освіту" від 23.05.1991 №1060- XII (у редакції, чинній на момент укладення договору оренди) система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.
Структура освіти включає, зокрема, дошкільну освіту, загальну середню освіту, позашкільну освіту, професійно-технічну освіту, вищу освіту, післядипломну освіту (ст. 29 Закону України "Про освіту" від 23.05.1991 М1060-ХІІ).
Згідно з Статутом ДНЗ «Нововолинський електромеханічний коледж», прийнятим загальними зборами колективу 24.06.2008 та затвердженим Міністерством освіти та науки 14.07.2008, останній є бюджетною установою, заснований на держаній формі власності, основним видом діяльності якого є забезпечення умов для отримання особою вищої освіти, підготовка фахівців для держави, підпорядкований Міністерству освіти і науки України (п.1.6.Статуту).
Фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування є: доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання (ч.ч. 1,4 ст. 61 Закону України "Про освіту" від 23.05.1991 №1060-ХІІ).
Матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством. Об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням (ч.ч.1,5 ст. 63 Закону України "Про освіту").
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10 квітня 1992 року N 2269-ХІІ (у редакції, чинній на момент укладення договору оренди), серед іншого, не можуть бути об'єктами оренди об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) (крім пам'яток культурної спадщини, нерухомих об'єктів, які знаходяться на території історико-культурних заповідників та гідротехнічних споруд рибогосподарської технологічної водойми, причалів морських портів).
Приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. Загальнодержавне значення мають, зокрема об'єкти освіти, крім навчальних закладів, майно яких вноситься до статутного капіталу публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету (ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 року № 2163-XII, у редакції, чинній на момент укладення договору оренди).
Отже, зі змісту наведених вище норм вбачається, що об'єкт освіти - це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти (подібний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 906/164/17, від 25.07.2018 у справі № 906/143/17, від 10.10.2018 у справі № 917/1934/17).
Приміщення - це частина внутрішнього об'єму будівлі, обмежена будівельними елементами, з можливістю входу і виходу (постанова Кабінету Міністрів України № 1442 від 28.10.2004 "Про затвердження Національного стандарту № 2 "Оцінка нерухомого майна").
Отже, вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог зазначеної норми законодавець визначає обов'язкове використання об'єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов'язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі на умовах оренди).
Невикористання певного приміщення навчальним закладом не свідчить про неприналежність цього приміщення до об'єкта освіти.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 905/1266/17, від 10.04.2018 у справі № 906/165/17, від 04.07.2018 у справі № 902/653/17, від 14.04.2021 у справі 917/782/20.
У п.п. 2 п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" (у редакції, чинній на момент укладання договору оренди) вказано, що навчальні заклади мають право надавати інші послуги, зокрема, надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.
Пунктом 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально- виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України №63 від 14.08.2001 (у редакції, чинній на момент укладання договору оренди), встановлено, що здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється.
Отже, виходячи зі змісту наведених вище правових положень, як додаткове джерело фінансування навчальних закладів законом передбачена можливість залучати, у тому числі, доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання. Проте, надання в оренду таких приміщень, споруд, обладнання, що тимчасово не задіяні, дозволяється лише для їх використання, пов'язаного з освітнім процесом відповідного навчального закладу, за умови, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.
Невикористання навчальним закладом спірних приміщень для навчального (освітнього) процесу не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов'язаною з освітнім процесом.
Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 906/164/17, від 05.08.2020 у справі №913/152/18).
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, фізична особа - підприємець Лисак О.О. здійснює діяльність з виробництва будівельних виробів (пластмас), виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі, виробництво кухонних меблів, виробництво інших меблів, виробництво інших дерев'яних будівельних конструкцій і столярних виробів, виробництво дерев'яної тари, формування й оброблення листового скла, холодне штампування та гнуття, виробництво будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій, виробництво металевих дверей і вікон, кування, пресування, штампування, профілювання, порошкова металургія, оброблення металів та нанесення покриття на метали, механічне оброблення металевих виробів, монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування, інші будівельно-монтажні роботи, становлення столярних виробів, інші спеціалізовані будівельні роботи, діяльність посередників у торгівлі деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами, оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно- технічним обладнанням, діяльність у сфері архітектури, ремонт і технічне обслуговування готових металевих виробів, організація будівництва будівель, будівництво житлових і нежитлових будівель, інша професійна, наукова, технічна діяльність, таким чином з вищевказаного вбачається, що ФОП Лисак О.О. в орендованих приміщеннях здійснює підприємницьку діяльність, яка не пов'язана з навчально-виховним процесом навчального закладу (а.с.9, 67).
Отже, спірне приміщення передане в оренду ФОП Лисак О.О. всупереч забороні, встановленій чинним законодавством, оскільки спірне майно передано в оренду з метою використання для проведення діяльності з виробництва будівельних виробів (пластмас), виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі тощо, тобто для діяльності, не пов'язаної з освітнім процесом ДНЗ "Нововолинський електромеханічний коледж".
З огляду на це, спірне приміщення навчального закладу використовується не за освітнім призначенням та в цілях, не пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу.
Згідно ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
У відповідності до вимог ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Статтею 204 Цивільного кодексу закріплено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною 1 ст.215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (постанова Верховного Суду №917/782/20 від 14.04.2021).
Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що спірне приміщення передане в оренду підприємцю Лисак О.О. всупереч забороні, встановленій чинним законодавством, оскільки використовується підприємцем з метою розміщення офісного приміщення, тобто спірне приміщення навчального закладу використовується не за освітнім призначенням та в цілях, не пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 02.07.2015 №924 підлягає задоволенню.
Щодо другої вимоги прокурора про зобов'язання ФОП Лисака О.О. звільнити та повернути балансоутримувачу - державному вищому навчальному закладу «Нововолинський електромеханічний коледж» (приміщення площею 33,8 кв.м., яке розташоване за адресою: Волинська область, м. Нововолинськ, вул. Шахтарська, 16), суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Згідно із частиною 2 статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту, як правило, договір найму припиняється.
Як визначено ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Таким чином, визнання недійсним договору оренди є правовим наслідком повернення цього приміщення орендодавцю в порядку і на умовах, які встановлені законом.
Враховуючи норми чинного законодавства, з припиненням дії договору оренди, відповідач втрачає статус орендаря, а тому суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про зобов'язання ФОП Лисака О.О. звільнити та повернути балансоутримувачу - державному вищому навчальному закладу «Нововолинський електромеханічний коледж» (приміщення площею 33,8 кв.м., яке розташоване за адресою: Волинська область, м.Нововолинськ, вул. Шахтарська, 16), є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №917/782/20 від 14.01.2021.
Враховуючи викладене вище, договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 02.07.2015 №924 укладений з порушенням вимог ст. 63 Закону України «Про освіту», пункту 3.19. Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001 № 63, підпункту 2 пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності», у зв'язку з чим підлягає визнанню недійсним за приписами статей 203, 215 Цивільного кодексу України, як такий, що суперечить актам цивільного законодавства, а приміщення поверненню його балансоутримувачу, позаяк визнання недійсним договору оренди приміщення має правовим наслідком повернення цього приміщення орендодавцю в порядку і на умовах, які встановлені законом.
Заперечення відповідача-2 з посиланням на укладення з Державним вищим навчальним закладом «Нововолинський електромеханічний коледж» угод про проведення практики студентів вищих навчальних закладів (а.с.101-109,111), згідно умов якого база практики зобов'язується приймати студентів навчального закладу на практику згідно з відповідним календарним планом не приймається судом, оскільки відповідач не є особою, пов'язаною з освітньою діяльністю, згідно витягу з ЄДРПОУ для відповідача (а.с.9) визначені такі види економічної діяльності: 22.23 Виробництво будівельних виробів із пластмас (основний), 31.01 Виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі, 31.02 Виробництво кухонних меблів, 31.09 Виробництво інших меблів, 16.23 Виробництво інших дерев'яних будівельних конструкцій і столярних виробів, 16.24 Виробництво дерев'яної тари, 23.12 Формування й оброблення листового скла, 24.33 Холодне штампування та гнуття, 25.11 Виробництво будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій, 25.12 Виробництво металевих дверей і вікон, 25.50 Кування, пресування, штампування, профілювання; порошкова металургія, 25.61 Оброблення металів та нанесення покриття на метали, 25.62 Механічне оброблення металевих виробів, 43.22 Монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування, 43.29 Інші будівельно-монтажні роботи, 43.32 Установлення столярних виробів, 43.99 Інші спеціалізовані будівельні роботи, н.в.і.у., 46.13 Діяльність посередників у торгівлі деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами, 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, 71.11 Діяльність у сфері архітектури, 33.11 Ремонт і технічне обслуговування готових металевих виробів, 41.10 Організація будівництва будівель, 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель, 74.90 Інша професійна, наукова та технічна діяльність, н.в.і.у. (а.с. 67). Навчання у Державному вищому навчальному закладі «Нововолинський електромеханічний коледж» здійснюється за спеціальностями «Електроенергетика, електроніка та електромеханіка», «Монтаж і експлуатація електроустаткування підприємств і цивільних споруд», «Технічне обслуговування і ремонт устаткування підприємств машинобудування», «Прикладна механіка», «Підприємство, торгівля та біржова діяльність», «Прикладна механіка», «Комп'ютерна інженерія».
Погодження Міністерством освіти та науки України умов укладення договору оренди державного нерухомого майна не може бути підставою для використання об'єкта освіти не за цільовим призначенням, оскільки така господарська діяльність порушує імперативні приписи ЗУ "Про освіту".
Суд відхиляє посилання регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях в обґрунтування своєї правової позиції на постанови Вищого господарського суду України від 20.12.2016 №922/1761/16, від 20.12.2016 №922/1573/16, оскільки за змістом частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, тоді як постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми.
Крім того прокурор обґрунтував позовні вимоги постановами Верховного Суду, які прийняті після постанов Вищого господарського суду України.
Доводи відповідача про те, що він здійснює діяльність у сфері освіти є безпідставними, оскільки як слідує із заяви долученої прокурором до матеріалів справи (а.с.191-192) відповідач-2, 21.10.2021 звернувся із заявою про зміну виду економічної діяльності останнього.
29.10.2021 здійснено державну реєстрацію змін до відомостей про ФОП Лисака О.О., зокрема змінено види економічної діяльності останнього та додано КВЕДи 85:60 Допоміжна діяльність у сфері освіти та 79:19 Дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природничих і технічних наук (а.с.186-190).
Отже, на момент укладання спірного договору оренди відповідач-2 не здійснював господарську діяльність у сфері освіти.
Щодо наявності підстав прокурора для здійснення представництва інтересів держави в суді.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Аналогічні за змістом вимоги містяться в п. 3 ч. 4 ст. 19 Закону України "Про прокуратуру".
Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.
Відповідно до ч. 3-4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва - частина 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Таким чином, прокурор здійснює представництво інтересів держави у суді у разі їх порушення або загрози порушення виключно у випадках, якщо доведе наявність таких обставин: орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інших суб'єкт владних повноважень не здійснює захист цих інтересів; здійснює такий захист неналежним чином; такий орган взагалі відсутній.
Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (постанова Великої Палати Верховного Суду №912/2385/18 від 26.05.2020).
Повноваження прокурора на звернення до суду підтверджені матеріалами справи, зокрема листами Волинської обласної прокуратури, Міністерства освіти і науки України, в тому числі листом від 23.03.2021, у якому позивач зазначає про погодження умов укладення спірного договору, не звернення до суду з відповідним позовом (а.с. 42-45,50).
Заперечення відповідачів про відсутність порушеного інтересу держави не приймається судом, оскільки не дотримання визначеного законом порядку надання в оренду об'єктів державного майна та їх ефективне використання за цільовим призначенням становить суспільний інтерес та переважає приватний інтерес у використанні таких об'єктів окремими суб'єктами господарювання.
Звернення прокурора до суду спрямоване на забезпечення дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільних потреб у відновленні законності при вирішенні питання про передачу в оренду державного майна.
Щодо заяви відповідача-2, про застосування до позовних вимог строку позовної давності (а.с.206), слід зазначити таке.
В обгрунтування заяви, відповідач-2 вказує, що прокуратурі Волинської області Володимир-Волинської окружної прокуратури було відомо про укладення Договору оренди № 924 від 02.07.2015, що підтверджується численними запитами надісланими до ДВНЗ «Нововолинський електромеханічний коледж» № 34/4-2312вих-18 від 20.12.2018р, вих. № 34/4-235вих-18 від 28.12.2018, вих. № 34/4-841 вих-19 від 23.04.2019, вих. № 34/4-1585вих-19 від 09.08.2019 (а.с.174-176), реалізувати своє право на представництво в суді законних інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, міг ще у 2018 році. Проте ніяких дій вчинено не було.
Договір оренди укладено ще у 2015 році, а з позовом позивач звернувся через 6 років після його укладення. Проте, відповідних та переконливих доказів про те, що починаючи з липня 2015 року і по час звернення до суду позивач не знав і не міг знати про передачу спірного приміщення в оренду ним суду не надано.
Згідно ч. 1 ст. 6 «Право на справедливий суд» Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року, дата набрання чинності для України 11.09.1997 р.:
«Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.»
У п.137. Рішення у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine) від 9 січня 2013 року, заява No 21722/11, Європейським судом з прав людини було зазначено наступне:
«Суд вважає, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (див. рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom), п. 51, Reports 1996-IV). Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень.»
У постанові ВП ВС від 04.12.2018 по справі № 910/18560/16 (12-143гс18) сказано, що позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними:
«Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог».
Загальні положення застосування позовної давності також викладені у наступних постановах: № 522/1029/18 (14-270цс19); № 522/2110/15-ц (14-247 цс 18) /п. 61; № 522/2201/15-ц (14-179 цс 18) /п. 61/; № 522/2202/15-ц (14-132цс18) /п. 61/; № 372/1036/15-ц (14-252цс18);№ 904/10956/16 (12-90гс19); № 183/1617/16 (14-208 цс 18) /п.п. 73/; № 911/1437/17 (12-226гс18) /п. 76/.
Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.
Тлумачення цієї норми, положення якої сформульоване зі словом «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.
Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише із наявністю про це заяви сторони.
Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частинами 3 та 4 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За змістом ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Якщо у передбачених законом випадках, у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12.04.2017 року у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 22.05.2018 року у справі № 469/1203/15-ц та від 17.10.2018 у справі № 362/44/17).
У разі пред'явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18).
Це правило пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.
Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
Аналіз статті 261 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20.11.2018 у справі №907/50/16 зазначала, що правильним є висновок про те, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого процесуальним законодавством, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Згідно частини четвертої статті 267 наведеного Кодексу, сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Прокурором пред'явлено позов в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, як уповноваженого органу управління майном.
Як слідує з статуту Державного вищого навчального закладу "Нововолинський електромеханічний коледж" затвердженого Міністерством освіти і науки України (а.с.25-37) Коледж заснований на державній формі власності, підпорядкований Міністерству освіти і науки України і є вищим навчальним закладом першого рівня акредитації, що проводить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.
Відповідно до п.2.1.Статуту, Коледж підпорядкований Міністерству освіти і науки України, права та обов'язки його визначаються, законодавством України.
Міністерство освіти і науки України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов'язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.
Отже, уповноваженим органом управління майном, а саме: частина приміщення корпусів №1 і №2 Державного вищого навчального закладу ''Нововолинський електромеханічний коледж", площею 33,8 кв.м, який знаходиться за адресою: Волинська область, м. Нововолинськ, вул. Шахтарська, 16, є Міністерство освіти і науки України, а балансоутримувачем - Державний вищий навчальний заклад "Нововолинський електромеханічний коледж".
Відповідно до правового висновку, зробленого Верховним Судом у постанові від 30.05.2018 у справі №916/575/17, прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу строку позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із позовом про захист інтересів держави, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності відповідного клопотання з боку самої особи, в інтересах якої він звертається до суду.
Для правильного застосування частини 1 статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у своїх постановах (від 18.04.2018 у справі № 911/2646/17, від 10.05.2018 у справі № 902/422/17, від 24.01.2018 у справі № 914/801/17) при дослідженні питання пропуску позовної давності слід з'ясувати, коли про порушення своїх прав довідалася держава в особі уповноваженого органу, а не органи прокуратури.
Таким чином, суд погоджується з доводам другого відповідача про те, що перебіг позовної давності необхідно рахувати з часу, коли саме позивач - Міністерство освіти і науки України, як уповноважений орган управління державним майном, довідалося або могло довідатись про порушення прав держави.
Визначаючи початок перебігу позовної давності, суд звертає увагу на те, що Міністерство освіти і науки України було погоджено Договір, а тому з моменту його укладення орган, уповноважений виконувати функції держави у спірних правовідносинах знав про оренду відповідачем-2 приміщення.
Таким чином, з моменту укладення Договору у Міністерства освіти і науки України існувала об'єктивна можливість знати про обставини його укладення та можливе порушення інтересів держави.
Судом також встановлено, що Міністерством освіти і науки України погодило умови продовження строку дії договорів оренди від 02.07.2015 №924, що підтверджується листом (а.с.44).
З огляду на це, Міністерство освіти і науки України було обізнане про можливість сторін продовжувати строки виконання зобов'язань шляхом укладення додаткових угод до Договору.
Враховуючи вищевикладене, та те, що МОН України дізналося про виявленні порушення при укладенні спірного договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності у липні 2015.
Отже, із наведеного випливає те, що орган прокуратури в даному випадку є лише представником держави. Водночас перебіг позовної давності починається з моменту коли про порушення права стало відомо саме особі, права якої порушено, а не її представнику.
З огляду на викладене та враховуючи те, що з позовом до суду в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України прокурор звернувся 11.10.2021, що підтверджується штемпелем Укрпошти на конверті (а.с.65), в якому дана позовна заява надійшла до Господарського суду Волинської області), трьохрічний строк позовної давності охоплюється періодом з 02.07.2015 до 02.07.2018.
Таким чином, оскільки позивачем у справі є саме Міністерство освіти та науки України, в даному випадку пропущено трирічний строк позовної давності за вимогами прокурора, що з урахуванням відсутності документального підтвердження поважності причин такого пропуску є підставою для відмови у позові.
Враховуючи викладене, а також те, що прокурор в інтересах держави та в особі Міністерства освіти і науки України звернувся до суду з пропуском встановленого законом строку позовної давності, суд визнає заяву відповідача-2 про застосування до заявлених вимог наслідків спливу строку позовної давності обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, у задоволенні позову слід відмовити з прочин пропуску позовної давності з покладенням на прокуратуру судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
На підставі викладеного, керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 256 ГПК України, суд,-
в задоволенні позову заступника керівника Володимир-Волинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі уповноваженого органу здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Міністерства освіти і науки України до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській, Львівській, Волинській областях, фізичної особи-підприємця Лисак Олега Олександровича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державний вищий навчальний заклад "Нововолинський електромеханічний коледж" про визнання недійсним договору, зобов'язання звільнити та повернути майно, відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повний текст рішення складено 26.01.2022.
Суддя І. О. Гарбар