21 січня 2022 року Справа № 915/1668/21
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО АРЕНА» (18008, м. Черкаси, вул. Смілянська, буд. 144/1; адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_2; ідентифікаційний код 40724098)
до відповідача: Державного підприємства «Племрепродуктор «Степове» (57107, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, село Степове, вул. Козацька, буд. 39; адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_1; ідентифікаційний код 00854995)
про: стягнення 84 022,66 грн,
Суть спору:
15.11.2021 до Господарського суду Миколаївської області від Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО АРЕНА» надійшла позовна заява б/н від 08.11.2021 (вх. № 17112/21) (з додатками), в якій позивач просить суд:
- стягнути з Державного підприємства «Племрепродуктор «Степове», ЄДРПОУ 00854995 суму заборгованості, яка складається з процентів річних(3%) від простроченої суми, а також встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та штраф у розмірі 40 % (сорок) відсотків від вартості несплаченого або несвоєчасно сплаченого Товару та становить: 11 795,73 грн + 25 557,73 грн + 46 669,20 грн = 84 022,66 грн на користь ТОВ «АГРО АРЕНА» (ЄДРПОУ 40724098), ІПН 407240923012;
- стягнути з Державного підприємства «Племрепродуктор «Степове», ЄДРПОУ 00854995 на користь ТОВ «АГРО АРЕНА» (ЄДРПОУ 40724098), ІПН 407240923012 - судові витрати в розмірі 2 270,00 грн.
Позовні вимоги ґрунтуються на підставі: Договору поставки № 0197 від 15.03.2018 з додатком до нього; видаткової накладної № 1162 від 31.03.2018; листа № 191/06 від 24.10.2019; довідки про розмір заборгованості № 146/06 від 08.11.2021; банківської виписки; застосування норм статей 611, 625 Цивільного кодексу України, статей 193, 236 Господарського кодексу України; та мотивовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за укладеним між сторонами договором.
Ухвалою суду від 22.11.2021 позовну заяву було прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1668/21 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено для учасників справи процесуальні строки для подання заяв по суті справи.
Копія вказаної ухвали була направлена учасникам справи, на їх адреси місцезнаходження, визначені у відповідності до приписів ч. 2 ст. 27 ГПК України.
Так, позивач отримав копію ухвали 02.12.2021, що вбачається з наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 5400144872203.
Відповідач отримав копію ухвали 25.11.2021, що вбачається з наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 5400144872017.
07.12.2021 до суду від Державного підприємства «Племрепродуктор «Степове» надійшов відзив на позовну заяву № 254 від 27.12.2021, за замісто якого відповідач не визнає заявлені позовні вимоги та просить суд відмовити в їх задоволенні, мотивуючи, зокрема, таким:
По-перше, відповідач не визнає вимоги стосовно нарахування інфляційних втрат в розмірі 25 557,73 грн та вважає їх такими, що нараховані з порушенням вимог ч. 2 ст. 533, ч. 2 ст. 621 ЦК України. Відповідач зазначає, що в Договорі сторони передбачили порядок відновлення втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції іншим шляхом, ніж зазначений в ч. 2 ст. 625 ЦК України, а саме шляхом відновлення еквіваленту іноземної валюти. У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.
По-друге, відповідач вважає, що сума донарахованих позивачем 58 464,93 грн із яких: штрафу (40 %) - 46 669,20 грн та 3 % річних - 11 795,73 грн не відповідає загальним засадам добросовісності, справедливості та розумності (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України), тому просить суд відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України зменшити розмір штрафних санкцій та процентів.
Станом на час розгляду справи інших заяв чи клопотань як по суті справи, так і з процесуальних питань, від учасників справи до суду не надходило.
За правилами ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд розглянув дану справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст. 252 ГПК України).
Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, суд -
15 березня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРО АРЕНА», як постачальником, та Державним підприємством «Племрепродуктор «Степове», як покупцем, був укладений Договір поставки № 0197 (далі - Договір), відповідно до предмету якого за цим Договором - Постачальник зобов'язався передавати (постачати) у зумовлені строки (строк) Покупцеві Товар (насіння сільськогосподарських культур) у кількості, асортименті і по цінах, згідно з накладними (додатками, специфікаціями), що є невід'ємними частинами цього Договору, а Покупець зобов'язується прийняти вказані Товари і своєчасно сплатити за них певну грошову суму на умовах цього Договору (п. 1.1). Вартість даного Договору складається з суми вартості партій Товарів, поставлених Постачальником протягом строку дії даного Договору. Ціна Товару та загальна вартість Договору визначається згідно видатковими накладними (додатками, специфікаціями), які є невід'ємною частиною даного Договору (п. 1.2).
За умовами наведеного Договору:
- Покупець оплачує поставлені Постачальником Товари за цінами, зазначеними у специфікаціях та видаткових накладних, що є невід'ємними частинами цього Договору (п. 2.1);
- ціни, вказані в накладних, включають вартість відвантаження, пакування, маркування. Сторони можуть визначити та зафіксувати в Специфікації грошовий еквіваленті ціни Товару в іноземній валюті - у доларах США або у ЄВРО. Вид та комерційний курс іноземної валюти вказується в Специфікаціях до Договору (п. 2.2);
- Сторони домовились, що комерційним курсом гривні до іноземної валюти слід вважати міжбанківський валютний курс продажу іноземної валюти до гривні, який щоденно розміщується за адресою на інтернет-сторінці (http://minfin.com.ua/currency/mb/), а у разі її недоступності або відсутності відповідної інформації на ній, визначається як курс готівкового продажу долару США або ЄВРО на початок відповідного дня у Публічне акціонерне товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» за адресою на інтернет-сторінці (http://privatbank.ua/) (п. 2.2.1);
- ціни, які вказані у специфікації та накладній на окрему партію Товарів є узгодженими між Сторонами і не можуть бути змінені Покупцем в односторонньому порядку (п. 2.3);
- строк оплати Товару визначається у відповідній Специфікації. Оплата товару, погодженого Сторонами шляхом підписання відповідної Специфікації, на умовах післяоплати здійснюється у порядку, визначеному у п. 2.6 (п. 2.4);
- у разі збільшення курсу долара США або Євро по відношенню до курсу гривні (міжбанківський валютний курс) цін Товару, визначена на момент підписання відповідного додатку, специфікації або видаткової накладної (у разі, якщо специфікація не підписувалася), змінюється пропорційно такому збільшенню згідно умов п.2.6 (п. 2.5);
- якщо у Специфікації визначений еквівалент Ціни Товару (її частини) в доларах США або ЄВРО, то сума ціни Товару (її частина), яку має сплатити Покупець у гривнях України визначається шляхом множення грошового еквівалента ціни Товару (її частини), вираженого в доларах США або ЄВРО, що зазначений в Специфікаціях, на курс продажу долара США або ЄВРО, що склався на міжбанківському валютному ринку України на день фактичної оплати і конкретної партії Товару, а в разі несплати отриманого товару в строк зазначений в договорі, додатку або специфікації, на день виставлення вимоги про виконання зобов'язання або на день звернення з позовною заявою до Господарського суду на вибір Постачальника (п. 2.6);
- пропорційне збільшення ціни товару у разі збільшення курсу долара США або Євро по відношенню до курсу гривні, не потребує додаткового узгодження між сторонами, підписання додаткових угод та доповнень до даного Договору, та сплачується Покупцем на вимогу Постачальника (п. 2.7);
- Сторони прийшли до згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40 % (п. 7.7);
- якщо Покупець прострочить сплату за товар то, окрім неустойки та інших санкцій, передбачених цим Договором, він додатково сплачує Постачальнику штраф у розмірі 40 % (сорок) відсотків від вартості несплаченого або несвоєчасно сплаченого Товару (п. 7.9);
- цей Договір набуває чинності з моменту його підписання повноважними представниками Сторін та його скріплення печатками Сторін і діє до 01 січня 2019 року та у будь-якому випадку до остаточного виконання Сторонами своїх зобов'язань (п. 10.1).
До вказаного Договору сторонами було підписано Специфікацію №1 від 15.03.2018, відповідно до умов якої постачальник зобов'язався поставити покупцю в строк до 30.03.2018 товар (насіння гібридної кукурудзи) на загальну суму 335 001,00 грн, а продавець оплатити товар в строк: до 23.03.2018 - 67 000,20 грн та до 01.11.2018 - 268 000,80 грн.
Вищенаведений Договір та Специфікація до нього скріплені підписами та печатками обох сторін.
Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача, як постачальника, до відповідача, як покупця, щодо стягнення з останнього інфляційних втрат, відсотків річних та штрафу, внаслідок порушення відповідачем грошового зобов'язання за укладеним між сторонами договором.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Таким чином, до предмету доказування у даній справі належить встановлення обставин порушення відповідачем грошового зобов'язання за укладеним між сторонами договором.
Позивач підтверджує власну правову позицію такими доказами:
- Договір поставки № 0197 від 15.03.2018 з додатком до нього;
- видаткова накладна № 1162 від 31.03.2018;
- лист № 191/06 від 24.10.2019;
- довідка про розмір заборгованості № 146/06 від 08.11.2021;
- банківська виписка.
Відповідач надав суду такі докази:
- роздруківки з Автоматизованої системи виконавчого провадження постанов про арешт коштів боржника (4 шт.);
- довідки про кредиторську заборгованість (6 шт.).
Статтями 73, 74 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши фактичні обставини справи згідно з вимогами чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з такого.
Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями чинного законодавства про поставку.
Так, згідно з приписами ч. ч. 1 та 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За умовами ч. 1 ст. 662 та ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Згідно з ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Матеріали справи свідчать про те, що на виконання умов вищенаведеного Договору позивач поставив відповідачу, а останній прийняв у власність товар на загальну суму 335 001,00 грн, що підтверджується підписаною обома сторонами без будь-яких зауважень та заперечень видатковою накладною № 1162 від 31.03.2018.
Відповідач, у свою чергу, за період з 11.04.2018 по 04.01.2019 здійснив часткову оплату поставленого за договором товару на суму 218 328,00 грн, що вбачається з наявної в матеріалах справи банківської виписки.
З огляду на наявну заборгованість 28.10.2019 позивачем було скеровано на адресу відповідача лист № 191/06 від 24.10.2019, з вимогою про сплату боргу, який за даними позивача, залишися без реагування.
Вищенаведені обставини підтверджуються також рішенням Господарського суду Миколаївської області від 25.10.2021 у справі № 915/1184/21, яким було задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО АРЕНА» до Державного підприємства «Племрепродуктор «Степове»; стягнуто з відповідача на користь позивача 116673,0 грн основного боргу та 2270,0 грн судового збору.
Вказаним рішенням було, зокрема, встановлено, що:
«15.03.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро Арена», як постачальником, та Державним підприємством «Племрепродуктор «Степове», як покупцем, було укладено договір поставки №0197 (далі - Договір), згідно з п.1.1 якого постачальник зобов'язався передати (постачати) у зумовлені строки (строк) покупцеві товар (насіння сільськогосподарських культур, засоби захисту рослин, агрохімікати, мікродобрива) у кількості, асортименті і по цінах, згідно з видатковими накладними (додатками, специфікаціями), що є невід'ємними частинами цього договору, а покупець зобов'язується прийняти вказані товари і своєчасно сплатити за них певну грошову суму на умовах цього договору.
…
Постачальник 31.03.2018 здійснив поставку покупцю товару на загальну суму 335001,0 грн, що підтверджується підписаною сторонами та скріпленою їх печатками без жодних зауважень видатковою накладною №1162.
За поставлений по Договору товар покупець у період з 11.04.2018 по 04.01.2019 здійснив частково оплату на загальну суму 218328,0 грн, що підтверджується банківською випискою.
28.10.2019 позивачем було направлено на адресу відповідача претензію від 24.10.2019 про сплату заборгованості, яка, за твердженням позивача, залишилась без відповіді та без задоволення.
Враховуючи викладене, позивач стверджує, а відповідач не спростовує, що розмір заборгованості відповідача за поставлений позивачем по Договору товар становить 116673,0 грн.
…
Будь-яких доказів того, що відповідач належним чином і в повному обсязі виконав свої зобов'язання щодо повної оплати позивачеві вартості поставленого товару згідно умов та в строки визначених Договором, відповідач, у порушення приписів ст.73,74 ГПК України, суду не надав, тобто не довів безпідставність позовних вимог, тоді як надані позивачем докази підтверджують наявність вказаної у позові заборгованості, а відтак і обґрунтованість позовних вимог».
Суд відмічає, що за приписами ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з абз. 1, 3 п. 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від у 03.07.2018 у справі № 917/1345/17: преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом; преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини; преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 910/28079/14 зазначено, що не встановлено залежності звільнення від доказування обставин справи від підстав і предмета позову у справах, подібності правовідносин тощо.
Таким чином, оскільки факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за Договором та наявність відповідного розміру заборгованості відповідача перед позивачем встановлено рішенням Господарського суду Миколаївської області від 25.10.2021 у справі № 915/1184/21, яке набрало законної сили 16.11.2021, то вказані обставини не потребують доказування при розгляді даної справи.
З урахуванням наведеного суд зауважує, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У відповідності до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У зв'язку з простроченням Державним підприємством «Племрепродуктор «Степове» грошового зобов'язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРО АРЕНА» щодо оплати товару поставленого за Договором поставки № 0197 від 15.03.2018, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача:
1. 3 % річних на загальну суму 11 795,73 грн, у тому числі:
- щодо суми заборгованості 67 000,00 грн за період з 24.03.2018 по 08.11.2021 у розмірі 7 296,60 грн;
- щодо суми заборгованості 49 672,80 грн за період з 02.11.2018 по 08.11.2021 у розмірі 4 499,13 грн.
2. Інфляційні втрати на загальну суму 25 557,73 грн, у тому числі:
- щодо суми заборгованості 67 000,00 грн за період з 24.03.2018 по 08.11.2021 у розмірі 15 946,05 грн;
- щодо суми заборгованості 49 672,80 грн за період з 02.11.2018 по 08.11.2021 у розмірі 9 611,69 грн.
3. Штраф у розмірі 40 % від вартості несплаченого або несвоєчасно сплаченого товару - 46 669,20 грн.
Щодо заявлених до стягнення сум 3 % річних та інфляційних втрат суд зазначає таке.
За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд зауважує, що інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов'язання).
Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв'язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.
Ст. 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язання.
Суд також звертає увагу на те, що умовами п. 7.7 Договору сторони прийшли до згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40 %. Разом із тим, позивачем заявлено до стягнення з відповідача проценти річні у розмірі 3 %.
За перевіркою суду позивачем розрахунок процентів річних, виходячи зі ставки 3 %, проведено правильно, а тому, у відповідності до приписів ч. 2 ст. 237 ГПК України, суд, не виходячи за межі позовних вимог, з огляду на принцип диспозитивності господарського судочинства, визнає позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При цьому, щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення процентів річних відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України суд зазначає таке.
Положення ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України передбачають зменшення саме штрафних санкцій. Відповідальність передбачена положеннями ст. 625 ЦК України у вигляді обов'язку боржника сплатити інфляційні та 3% річних не є штрафною санкцією, а є мірою відповідальності, що носить компенсаторний характер і пов'язаний особливою природою грошей, що мають властивість знецінюватись. На відміну від штрафних санкцій метою яких є збагачення кредитора, інфляційні та 3% річні будучи акцесорними до основного зобов'язання у свої природі є особливого роду збиткам, (сателітні), що не вимагають доведення та існують в силу змісту грошового зобов'язання, завданням яких є відновлення майнових прав кредитора.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018р. у справі №904/4593/17, від 13.06.2018 р. у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 р. у справі №903/962/17, від 23.05.2018 р. у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 р. у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 р. у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 р. у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 р. у справі № 911/2845/18.
Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України.
Щодо заявлених позивачем до стягнення інфляційних втрат, суд зазначає, що відповідний розмір інфляційних втрат позивачем у розрахунку, наведеному в позовній заяві, визначено правильно.
При цьому, заперечення відповідача щодо здійснення таких нарахувань з порушенням вимог ч. 2 ст. 533, ч. 2 ст. 621 ЦК України відхиляються судом.
Так, відповідач, з посиланням, зокрема, на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц, та на умови п.п. 2.5, 2.6, 2.7 Договору, зазначає, що в Договорі сторони передбачили порядок відновлення втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції іншим шляхом, ніж зазначений в ч. 2 ст. 625 ЦК України, а саме шляхом відновлення еквіваленту іноземної валюти. У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.
Суд вважає за необхідне звернути увагу сторін на те, що п.п. 2.5, 2.6, 2.7 Договору сторони погодили такі умови:
- у разі збільшення курсу долара США або Євро по відношенню до курсу гривні (міжбанківський валютний курс) ціна Товару, визначена на момент підписання відповідного додатку, специфікації або видаткової накладної (у разі, якщо специфікація не підписувалася), змінюється пропорційно такому збільшенню згідно умов п.2.6 (п. 2.5);
- якщо у Специфікації визначений еквівалент Ціни Товару (її частини) в доларах США або ЄВРО, то сума ціни Товару (її частина), яку має сплатити Покупець у гривнях України визначається шляхом множення грошового еквівалента ціни Товару (її частини), вираженого в доларах США або ЄВРО, що зазначений в Специфікаціях, на курс продажу долара США або ЄВРО, що склався на міжбанківському валютному ринку України на день фактичної оплати і конкретної партії Товару, а в разі несплати отриманого товару в строк зазначений в договорі, додатку або специфікації, на день виставлення вимоги про виконання зобов'язання або на день звернення з позовною заявою до Господарського суду на вибір Постачальника (п. 2.6);
- пропорційне збільшення ціни товару у разі збільшення курсу долара США або Євро по відношенню до курсу гривні, не потребує додаткового узгодження між сторонами, підписання додаткових угод та доповнень до даного Договору, та сплачується Покупцем на вимогу Постачальника (п. 2.7).
Суд погоджується з твердженням відповідача про те, що у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.
Разом із тим, виходячи із комплексного аналізу умов Договору, на які посилається відповідач, судом встановлено, що відповідний механізм відновлення втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції еквівалентом іноземної валюти сторони погодили у тому випадку, якщо у Специфікації визначений еквівалент Ціни Товару (її частини) в доларах США або ЄВРО.
З наданої до позовної заяви Специфікації № 1 від 15.03.2018 до Договору поставки № 0197 від 15.03.2018 вбачається, що сторони погодили поставку товару на загальну суму 335 001,00 грн, тобто визначили ціну товару в національній валюті, без визначення її еквівалента в доларах США або ЄВРО. Не містить такого еквівалента і підписана обома сторонами видаткова накладна № 1162 від 31.03.2018.
З урахування наведеного судом відхиляють посилання відповідача на судову практику, як нерелевантну та сформовану щодо інших правовідносин ніж ті, які склалися між сторонами в межах даної господарської справи. Зокрема, суд наголошує, що у справі у постанові від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц відповідна правова позиція була сформована Великою Палатою Верховного Суду стосовно договору, в якому ціна нерухомого майна, яке передавалося за договором, була визначена у гривнях, з зазначенням її еквіваленту у доларах США.
Таким чином, у Договорі сторони передбачили порядок відновлення втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції іншим шляхом, ніж зазначений в ч. 2 ст. 625 ЦК України, а саме шляхом відновлення еквіваленту іноземної валюти лише у тому разі, якщо у Специфікації визначений еквівалент ціни товару (її частини) в іноземній валюті.
Отже, на підставі ст. 625 ЦК України позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за відповідні періоди.
За перевіркою суду нарахування інфляційних втрат позивачем проведено правильно, а отже позовні вимоги в цій частині також є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо заявленої позивачем до стягнення з відповідача суми штрафу, суд зазначає, що за приписами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Приписами ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Відповідно до п. 7.9 Договору якщо Покупець прострочить сплату за товар то, окрім неустойки та інших санкцій, передбачених цим Договором, він додатково сплачує Постачальнику штраф у розмірі 40 % (сорок) відсотків від вартості несплаченого або несвоєчасно сплаченого Товару (п. 7.9).
Отже, на підставі статті 549 ЦК України, статті 230 ГК України та умов Договору, позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф.
Судом перевірено наведений позивачем розрахунок штрафу та встановлено, що відповідні нарахування товариством проведені правильно, а, отже позовні вимоги в цій частині також є обґрунтованими.
При цьому, суд зауважує, що відповідачем у відзиві було заявлене клопотання щодо зменшення відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України розміру штрафних санкцій.
В обґрунтування вказаного клопотання відповідачем зазначено, зокрема, таке:
ДП «Племрепродуктор «Степове» частково виконало обов'язки за договором на суму 218 328,00 грн. Невиконання обов'язків за Договором повністю пов'язано із об'єктивною неспроможністю підприємства виконати ці зобов'язання.
ДП «Племрепродуктор «Степове» є підприємством, яке засноване на державній власності. Відповідно до Наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області від 15.06.2018 № 186-п прийнято рішення про приватизацію об'єкта державної власності єдиного майнового комплексу державного підприємства «Племрепродуктор «Степове» шляхом продажу на аукціоні. Обмеження щодо використання майнових активів підприємства дозволяли використовувати лише власні кошти та/або готову продукцію дія виконання своїх обов'язків.
Проте, постановами старшого державного виконавця Миколаївського РВ ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), винесеними 05.08.2020, 28.08.2020 та 07.10.2020 в межах виконавчого провадження 62706290 було накладено арешт на всі розрахункові рахунки ДП «Племрепродуктор «Степове». Одночасно, постановою старшого державного виконавця Миколаївського РВ ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства ЮСТИЦІЇ (м. Одеса) від 05.08.2020 винесеною в межах виконавчого провадження 62706290 накладено арешт на все майно, що належить ДП «Племрепродуктор «Степове».
Крім того, як вбачається із бухгалтерських довідок ДП «Племрепродуктор «Степове» станом на жовтень 2020 року: поточна кредиторська заборгованість підприємства складала 18 249 300 грн; заборгованість по заробітній платі складала 768,41 тис. грн; заборгованість по розрахункам з бюджетом складала суму 9 011 тис. грн. Станом на 30.04.2021 у підприємства існувала: заборгованість по заробітній платі 2 445,3 тис. грн; заборгованість по розрахункам з бюджетом складала суму 12 728,647 тис. грн. Станом на 12.09.2021 у ДП «Племрепродуктор «Степове» кредиторська заборгованість перед контрагентами складає суму 18 336,31 тис. грн; заборгованості перед бюджетом по сплаті податків та зборів складає 16 165 111,53 грн. Наведене, свідчить про поглиблення фінансової кризи і зростання рівня заборгованості підприємства.
Вказані обставини унеможливлюють самостійне виконання будь-яких господарських зобов'язань поза межами виконавчого провадження та ставлять під загрозу невиплату заробітної плати трудовому колективу підприємства.
Таким чином, відповідач зазначає, що часткове невиконання обов'язків за Договором викликано кризовими явищами в діяльності підприємства, які відбувалось протягом 2019-2021 років та скрутним майновим становищем.
За такого, з урахуванням майнового стану відповідача, об'єктивної неможливості виконати обов'язки за Договором, останній просить суд зменшити розмір штрафних санкцій та процентів за користування грошовими коштами повністю відмовивши у їх стягненні.
Розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу, суд вважає його таким, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке:
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Отже, за своєю правовою природою штраф, як один із видів штрафних санкцій, виконує стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов'язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягується в разі порушення такого зобов'язання.
Разом із тим, суд зауважує, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19, 04.02.2020 у справі № 918/116/19.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Господарський суд об'єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання) тощо.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Використання права на зменшення розміру штрафних санкцій та розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Відповідач подав суду заяву, у якій просив суд зменшити суму штрафних санкцій, повністю відмовивши у їх стягненні.
Водночас, суд зауважує, що надмірне зменшення штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін
Отже, враховуючи те, що відповідач є підприємством, яке засноване на державній власності, та оскільки в матеріалах справи позивачем не надано суду доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором або погіршення матеріального стану підприємства саме у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору, беручи до уваги факт часткового погашення відповідачем основної заборгованості за договором за спірний період, суд вважає, що стягнення з відповідача штрафу у повному обсязі, не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов'язання. За такого суд дійшов висновку про часткове задоволення клопотання відповідача та зменшення розміру штрафу на 50%, зокрема встановивши розмір належного до стягнення штрафу - 23 334,60 грн (50% обґрунтовано заявленого до стягнення розміру).
У задоволені ж позову про стягнення штрафу в іншій частині, а саме - в сумі 23 334,60 грн, господарський суд відмовляє.
Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема відомості про розподіл судових витрат.
За правилами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, відповідно до п.4.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Крім того, відповідно до положень п. 2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.
З урахуванням наведеного, судовий збір покладається на відповідача в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 73-79, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Племрепродуктор «Степове» (57107, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, село Степове, вул. Козацька, буд. 39; ідентифікаційний код 00854995) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО АРЕНА» (18008, м. Черкаси, вул. Смілянська, буд. 144/1; ідентифікаційний код 40724098) 3 % річних у розмірі 11 795,73 грн, інфляційні втрати у розмірі 25 557,73 грн, штраф у розмірі 23 334,60 грн, а також 2270,00 грн судового збору.
В задоволені решти позовних вимог в частині стягнення з відповідача штрафу у розмірі 23 334,60 грн відмовити позивачу.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.
Сторони та інші учасники справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРО АРЕНА» (18008, м. Черкаси, вул. Смілянська, буд. 144/1; ідентифікаційний код 40724098);
Відповідач: Державне підприємство «Племрепродуктор «Степове» (57107, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, село Степове, вул. Козацька, буд. 39; ідентифікаційний код 00854995).
Повне рішення складено та підписано судом 21.01.2022.
Суддя О.Г. Смородінова