Справа № 522/17334/21
Провадження № 2/522/1556/22
17 січня 2022 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси
у складі: головуючого судді - Домусчі Л.В.,
за участі секретаря судового засідання - Семешиної Л.В.,
розглянувши у судовому засіданні матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю,
ОСОБА_1 09.09.2021 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила встановити факт окремого проживання та фактичного припинення шлюбних відносин ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із 01.01.2019 року; просила визнати автомобіль «БМВ Х3» 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , придбаний 10.12.2019 року, особистою її приватною власністю.
Позов обґрунтувала тим, що з 28 лютого 2017 року перебувала в зареєстрованому шлюбі, проте в подальшому спільне подружнє життя з ОСОБА_2 не склалося. Останні роки між ними були відсутні порозуміння та взаємоповага, особисті відносини вже тривалий час мають негативний характер. Через постійні сварки, ще з 2019 року фактично проживала разом зі своїми батьками, що підтверджується відповідним актом про проживання без реєстрації. Шлюбні відносини між ними фактично припинені, шлюб є формальним. Наразі в Приморському районному суді м.Одеси знаходиться на розгляді справа № 522/11875/21 за її позовом про розірвання шлюбу. Через те, що у 2019 році народилась донька ОСОБА_3 , вона не мала можливості звернутися до суду з позовом про розірвання шлюбу раніше, адже позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини. В цей період 10.12.2019 року за кошти подаровані батьками та за особисті кошти у розмірі 171 931 грн., було придбано рухоме майно, а саме автомобіль BMW ХЗ 2016 року випуску р.н. НОМЕР_2 . Вказувала, що чоловік ніколи ніяких майнових претензій стосовно автомобіля BMW ХЗ 2016 року випуску не пред'являв. Тому, враховуючи, що вона набула право власності на майно, яке вважається сумісною власністю подружжя, на момент окремого проживання та фактичного припинення шлюбних відносин змушена звернутися до суду із заявою про встановлення факту окремого проживання з чоловіком у період з 01.01.2019 року по теперішній час, та встановлення факту припинення шлюбних відносин між ними з 01.01.2019 року. У зв'язку із тим, що вона набула право власності на майно, яке вважається сумісною власністю подружжя, з метою безперешкодного розпорядження особистим майном без згоди чоловіка, просить судовим рішенням встановити факт окремого проживання подружжя та припинення шлюбних відносин з 01.01.2019 року; та визнати автомобіль «БМВ Х3» 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , придбаний 10.12.2019 року, особистою її приватною власністю.
Провадження у справі було відкрито ухвалою суду від 11.10.2021 року.
Через неявку сторін, розгляд справи 02.11.2021 року та 22.11.2021 року відкладався.
До суду 10.12.2021 року надійшли : заява позивачки, згідно якої просила справу розглядати за її відсутності та задовольнити позов, та заява відповідача, згідно якої також просив справу розглядати за його відсутності. Додатково відповідач у своїй заяві посилався на те, що шлюбні відносин із позивачем припинені з 2019 року та не заперечував, що автомобіль був придбаний позивачем за власні кошти, а тому позовні вимоги він визнає.
У підготовче засідання 13.12.2021 року сторони не з'явились, були сповіщені про час та місце розгляду справи належним чином.
Ухвалою суду від 20.12.2021 року було відмовлено у прийнятті заяви відповідача про визнання позовних вимог; також провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині вимог про встановлення факту окремого проживання та фактичного припинення шлюбних відносин - було закрито. Закрито по справі підготовче провадження та призначено до розгляду по суті на 12.01.2022 року.
У судове засідання 12.01.2022 року сторони не з'явились, були сповіщені про час та місце розгляду справи належним чином, поважність причин неявки суду не повідомили. При цьому, згідно наявних у матеріалах справи заяв сторони просили справу розглядати за їх відсутності.
Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів (ч.3 ст. 211 ЦПК України).
Згідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку щодо можливості розгляду справи у відсутність сторін, оскільки сторони по справі звернулись із заявами про можливість розгляду справи за їх відсутності.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з розглядом справи за відсутності учасників справи.
Відповідно до ст. 268 ЦПК України, датою складання рішення суду є 17.01.2022 року.
Суд, дослідивши матеріали справи, письмові докази надані сторонами, дійшов наступних висновків.
Судом установлено, що 28 лютого 2017 року між сторонами був укладений шлюб, про що Суворовським районним у м. Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області здійснений актовий запис за № 175, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_3 .
У подружжя народились діти:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження № 6070, виданим Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області.
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження № 3051, виданим Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29.09.2021р. (справа №522/11875/21) шлюб між сторонами було розірвано.
Отже, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 28.02.2017 року по 29.09.2021 року.
Також, на розгляді Приморського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа №522/14302/21 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 , по якій заявниця просила встановити факт окремого проживання сторін у зв'язку із фактичним припиненням шлюбних відносин з 01.01.2019 року.
Судом встановлено, що за розглядом даної справи №522/14302/21 Приморським районним судом 11.08.2021 року було прийнято рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 .. Рішення суду набрало законної сили.
Судом встановлено, що 10 грудня 2019 року на ім'я позивача був придбаний автомобіль BMX Х3 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та останній був зареєстрований за позивачем 08.02.2020 року, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , тобто в період шлюбу.
Вказаний автомобіль позивачка просила визнати особистою її приватною власністю з посиланням на те, що останній був придбаний за власні кошти, отримані від продажу автомобілів Chevrolet Malibu, 2016 року випуску, та Daewoo Matiz, 2007 року випуску, та за рахунок позичених у батьків коштів.
Вирішуючи спір суд виходить із наступного.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
Згідно із роз'ясненнями, викладеними у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.
Відповідно до ст. 57 СК, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:
1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;
2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;
4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду";
5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги.
Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них.
Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
Так, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:
1) час набуття майна;
2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
У зв'язку з викладеним в разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
При цьому, зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя, може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із вимогами ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), якій міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За розглядом справи суд вбачає, що спірний автомобіль був придбаний у час перебування сторін у шлюбних відносинах. При цьому доказів того, що останній був придбаний за власні кошти позивача матеріали справи не містять та позивачем не надано.
Посилання на те, що на автомобіль були витрачені кошти, отриманні від продажу автомобілів Chevrolet Malibu, 2016 року випуску, та Daewoo Matiz, 2007 року випуску, суд вважає недоцільними та необґрунтованими, оскільки вказані автомобілі були продані пізніше, ніж придбано автомобіль BMW, а саме: автомобіль Daewoo Matiz був проданий 01.02.2020 року, а автомобіль Chevrolet Malibu -у квітні 2021 року. Спірний же автомобіль БМВ був придбаний позивачем 10.12.2019 року.
Також матеріали справи не містять доказів того, що батьки позивачки позичали останній кошти на придбання спірного автомобіля.
З огляду на наведене вище, ураховуючи що презумпцію права власності подружжя на майно, яке набуто ними в період шлюбу, не спростовано позивачем, спірний автомобіль «БМВ Х3» 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , придбаний 10.12.2019 року, не може бути визнаний особистою приватною власністю позивача.
За викладеного, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.
Керуючись с.11, 15-16, 316, 318, 321, 328, 364-365 ЦК України, ст. 57-59, 60-63, 70, 71 Сімейного кодексу України, ст.ст.2, 4, 12, 13, 43-44, 49, 76 - 81, 82, 83, 89, 90, 95, 133, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.
Повний текст рішення суду складено 17.01.2022 року.
Суддя Домусчі Л.В.