Справа № 588/384/21
№ провадження 1-кп/588/14/22
18.01.2022 року Тростянецький районний суд Сумської області у складі:
головуючої судді ОСОБА_1 ,
за участю секретарів судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тростянці кримінальне провадження №12018200270000432 відносно
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Тростянець Сумської області, громадянина України, з повною загальною середньою освітою, який офіційно не працює, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України,
за участі учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
потерпілого ОСОБА_9 ,
Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним
ОСОБА_7 12 грудня 2018 близько 16 год. 30 хв., керуючи автомобілем марки ВАЗ 2108 з державним номером НОМЕР_1 , на передньому сидінні якого перевозив ОСОБА_9 , рухався по автодорозі Суми-Полтава у напрямку від м.Тростянець до с.Боромля Охтирського району.
Проїжджаючи 52 км. вказаної автодороги, порушуючи вимоги пункту 12.1 Правил дорожнього руху, ОСОБА_7 не вибрав безпечної швидкості руху, не врахував дорожню обстановку та втратив контроль над керуванням транспортним засобом, унаслідок чого він почав втрачати курсову стійкість та зміщуватись ліворуч в межі зустрічної смуги руху, де допустив зіткнення із зустрічним автомобілем марки Audi Q7 з державним номером НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_10 .
У результаті указаної події пасажиру автомобіля марки ВАЗ 2108 з державним номером НОМЕР_1 ОСОБА_9 заподіяно тілесні ушкодження середньої тяжкості (двосторонній перелом нижньої щелепи зліва, ангулярний, середній зі зміщенням) та тяжкі тілесні ушкодження (сполучена торако-скелетна травма, ЗТКГ, переломи I-VIII ребер зліва, II-IV ребер справа, закритий перелом рукоятки грудини без зміщення, перелом поперечного відростку Th-6 без зміщення, двосторонній гемопневмоторакс, пнемвомедіастінум, підшкірна емфізема, закритий оскольчатий перелом лівої ключиці зі зміщенням).
Порушення ОСОБА_7 пункту 12.1 Правил дорожнього руху з технічної точки зору знаходиться в прямому причинному зв'язку з подією та її наслідками у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_9 .
Стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений
За встановлених обставин діяння ОСОБА_7 суд кваліфікує за частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України, тобто як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому ОСОБА_9 тяжке тілесне ушкодження.
Докази на підтвердження встановлених судом обставин пред'явленого обвинувачення
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 за пред'явленим йому обвинуваченням за частиною 2 статті 286 КК України винним визнав себе повністю і суду показав, що не оспорює обставин пред'явленого обвинувачення. Обвинувачений пояснив, що з потерпілим ОСОБА_9 товаришують з дитинства, на момент пригоди, яка сталась 12.12.2018 року вони разом винаймали квартиру у м.Суми. В указаний день вони були у м.Тростянець у своїх батьків. Увечері зустрілись і домовились про те, що ОСОБА_7 відвезе потерпілого на автовокзал у м.Тростянець, який мав намір повернутись цього дня в м.Суми. Обвинувачений зазначив, що з дозволу колишньої дружини ОСОБА_11 та її батька користувався належним останньому автомобілем ВАЗ 2108 з державним номером НОМЕР_1 . Рухаючись на указаному автомобілі разом з ОСОБА_9 , який сидів на передньому пасажирському сидінні в напрямку автовокзалу, вони побачили маршрутку до м.Суми, тому вони домовились її наздогнати, щоб потерпілий встиг на неї. У межах міста Тростянець це не вдалось, тому обвинувачений поїхав далі за маршрутним таксі. ОСОБА_7 повідомив, що в цей день були погані погодні умови, йшов сніг, проїзна частина була не розчищена, не було видно асфальту, було слизько. Він їхав у напрямку с.Боромля з допустимою швидкістю близько 40-50 км/год, оскільки швидше погодні умови не дозволяли. Проїхавши декілька кілометрів на ділянці дороги, яка має поворот праворуч, його автомобіль правим колесом зачепив край колії, після чого автомобіль почало розвертати та виносити на зустрічну смугу, він намагався вирівняти автомобіль, що не вдалось. Перед зіткненням автомобіль зробив декілька повільних обертів при зміщенні на зустрічну смугу руху. Потерпілий в цей момент спав на пасажирському сидінні. Перед зіткненням обвинувачений побачив як наближається зустрічний автомобіль, з яким відбулось зіткнення, обвинувачений лише встиг смикнути потерпілого за руку і щось сказати. ОСОБА_7 вважав, що зустрічний автомобіль марки Audi Q7 з державним номером НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_10 міг їх об'їхати та уникнути зіткнення.
Обвинувачений вказав, що після пригоди у зустрічному автомобілі ніхто не постраждав, але він та потерпілий зазнали травм, проходили стаціонарне лікування. Потерпілий отримав більш тяжкі ушкодження, після пригоди він був доставлений у важкому стані на автомобілі швидкої допомоги до лікарні, де тривалий час проходив лікування. Після лікування під час спільного орендування квартири у м.Суми обвинувачений допомагав потерпілому робити те, що йому через травми важко було робити, вину за собою відчував, ОСОБА_12 на той час конкретних вимог про відшкодування шкоди до нього не пред'являв. Останнім часом вони не підтримують відносини.
ОСОБА_7 вказав, що він розуміє, що є його вина у пригоді, оскільки він необережно керував автомобілем, розуміє, що повинен понести відповідальність, просив вибачення, але просив врахувати, що пригода сталась через погані погодні умови та нечищену дорогу, жодного умислу з його боку ні щодо допущення порушень Правил дорожнього руху, ні щодо наслідків у нього не було.
За змістом протоколу слідчого експерименту від 17.04.2019 ОСОБА_7 пояснив втрату курсової стійкості тим, що змістив транспортний засіб праворуч для безпечного минування заокруглення проїзної частини, після чого автомобіль в некерованому стані почав рухатись на зустрічну смугу руху. Обвинувачений продемонстрував на місці пригоди положення керованого ним транспортного засобу на початку заносу, в момент перетинання осьової смуги та розташування місця зіткнення. При цьому ОСОБА_7 під час слідчого експерименту зазначив, що виявив зустрічний автомобіль в момент перетинання осьової смуги у стані заносу, але характер, режими руху зустрічного автомобіля вказати не може (а.с.21-24 том 2).
Допитані як свідки указаної процесуальної дії понятий ОСОБА_13 та слідчий ОСОБА_14 підтвердили добровільність надання обвинуваченим пояснень під час слідчого експерименту, відсутність з його боку зауважень.
Допитаний у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_9 підтвердив показання обвинуваченого про те, що вони тривалий час товаришували, 12.12.2018 року він приїжджав до своєї родини у м.Тростянець і ввечері мав намір повернутись до м.Суми, де на той час працював в Управлінні патрульної поліції в Сумській області. Домовились з обвинуваченим, що він на автомобілі дружини його підвезе до автовокзалу у м.Тростянець. По дорозі на автовокзал близько 16 год. 15 хв. - 16 год.20 хв. вони побачили маршрутку, вирішили не повертати до автовокзалу, а їхати у напрямку м.Суми, щоб обігнати маршрутку. Вже темніло, йшов сніг, асфальт не було видно. Після цього за твердженням потерпілого він нічого не пам'ятає, оскільки ймовірно заснув, бо був стомлений після нічної зміни. Єдине що пам'ятає, що на них летів автомобіль. Причини зіткнення потерпілому не відомі, до цього моменту він спав на передньому пасажирському сидінні, чи був пристебнутий паском безпеки не пам'ятає. ОСОБА_9 вказав, що на той час товаришував з ОСОБА_7 , претензій до нього не висував, не хотів, щоб у нього були проблеми, очікував від нього ініціативи, він лише вибачався на словах, але за перебігом декількох років після події так нічого і не компенсував. Отримані травми до цього часу турбують потерпілого, зруйнувались після пригоди його життєві плани, він наразі потребує подальшого лікування. Через травму щелепи у нього порушився прикус, він відчуває дискомфорт у ротовій порожнині, ключиця болить постійно, він займався спортом, але за рекомендацією травматолога два роки не ходив до спортзалу, не працював 2 місяці, після виходу з лікарні із втратою ваги (21 кг), в патрульній поліції його було переведено на роботу з прийому громадян.
Свідок ОСОБА_10 суду показав, що багато пройшло часу, точно всіх деталей вже не пам'ятає, всі попередні пояснення, які давав він підтримує. Свідок пояснив, що їхав 12.12.2018 року додому з м.Суми разом з ОСОБА_15 та ОСОБА_16 на належному йому автомобілі Audi Q7 зі швидкістю 60-80 км/год. Йшов сніг і була ожеледиця, був тонкий шар мокрого снігу, вже було темно, точного часу події не пам'ятає. Пригода сталась перед м.Тростянець за поворотом і через 60-80 метрів від нього сталось зіткнення. ОСОБА_10 зазначив, що раптово побачив як перед ним на його смузі руху опинився зустрічний автомобіль, все сталось миттєво, удар прийшовся у бокову частину зустрічного автомобіля, який перед зіткнення не стояв, а рухався. Автомобіль Audi Q7 був правою частиною на узбіччі, можливо від того, що він перед зіткнення повернув кермо праворуч. В автомобілі, яким керував свідок ніхто не постраждав, а в зустрічному автомобілі були постраждалі, для них викликали швидку і поліцію.
В ході слідчого експерименту за змістом протоколу від 17.04.2019 свідок ОСОБА_10 зазначив, що рухаючись за межами населеного пункту у напрямку м.Тростянець з допустимою швидкістю, на шляху прямування виявив зустрічний автомобіль ВАЗ, водій якого почав втрачати контроль над його керуванням та рухатись в межі смуги руху свідка, який натиснув на гальма, але зіткнення не уникнув. ОСОБА_10 на місці події вказав взаємне розташування його автомобіля та автомобіля ВАЗ на момент зіткнення, зазначив їх траєкторії руху перед зіткненням, швидкості в цей момент (70 та 40 км/год відповідно), взаємне розташування транспортних засобів, коли зустрічний автомобіль ВАЗ знаходився на осьовій смузі руху та взаємне розташування автомобілів, коли він виявив зустрічний автомобіль ВАЗ у стані заносу. Повідомлені свідком обставини відображені на схемі складеній слідчим, яка додається до протоколу слідчого експерименту від 17.04.2019 (а.с.17-20 том 2).
Свідок ОСОБА_17 суду показав, що у грудні 2018 року увечері в період з 17 по 19 год. їхав в автомобілі Audi Q7, яким керував його знайомий ОСОБА_10 з міста Суми у напрямку м.Харкова. Свідок перебував на задньому пасажирському сидінні. Було слизько, йшов сніг, на дорожньому покритті утворювалась корка, колій на дорозі ще не було. Перед м.Тростянець назустріч вилетів автомобіль, водій ОСОБА_18 Q7 намагався уникнути зіткнення, гальмуючи та зміщуючись правіше, але не вийшло. Удар прийшов у передню частину зліва автомобіля Audi Q7. Зустрічний автомобіль виїхав з-за повороту, його почало кидати ще в межах своєї смуги, в останній момент його винесло на зустрічну смугу і через незначну відстань 30-50 м відбулось зіткнення. Від удару автомобіль, яким керував обвинувачений відкинуло під кутом на узбіччя. В момент зіткнення автомобілі рухались. Ділянка дороги представляє собою підйом на гірку після крутого повороту, зіткнення сталось на підйомі. Після зіткнення надали допомогу постраждалим зустрічного автомобілю, викликали швидку та поліцію.
В ході слідчого експерименту за змістом протоколу від 17.04.2019 свідок ОСОБА_17 надав аналогічні пояснення щодо механізму зіткнення та вказав взаємне розташування транспортних засобів, коли свідок виявив зустрічний автомобіль ВАЗ без ознак стану заносу та взаємне розташування автомобілів коли зустрічний транспортний засіб ВАЗ перебував у стані заносу, якого почало заносити за годинниковою стрілкою. Взаємне розташування транспортних засобів на момент їх первинного контакту свідок не вказав, оскільки не спостерігав, зазначив, що водій Audi Q7 застосовував гальмування перед зіткненням. Повідомлені свідком обставини відображені на схемі складеній слідчим, яка додається до протоколу слідчого експерименту від 17.04.2019 (а.с.13-16 том 2).
Свідок ОСОБА_19 під час допиту показав, що з моменту події пройшов тривалий час і тому деякі деталі він не пам'ятає, підтримує свої показання, надані на досудовому розслідуванні. Дорожня пригода сталась у грудні 2018 року після 16 год., за кермом автомобіля Audi Q7 перебував ОСОБА_10 , свідок був на передньому пасажирському сидінні, позаду сидів ОСОБА_17 , вони рухались між с.Боромля і м.Тростянець. Вже було темно, падав сніг, який ще не покривав суцільним шаром дорожнє покриття. Проїжджаючи різкий поворот, за яким одразу йде підйом, проїхавши декілька десятків метрів, їм назустріч раптом виїхав автомобіль, який нісся на них на смузі руху автомобіля Audi Q7, його розкручувало, все відбулось миттєво. ОСОБА_10 спробував уникнути зіткнення, але це не вдалось. Удар у зустрічний автомобіль прийшовся в його бокову частину. Після зіткнення автомобіль Audi Q7 зупинився на узбіччі, з них ніхто не постраждав. Зустрічний автомобіль ВАЗ відкинуло теж на узбіччя, в ньому були постраждалі, пасажира забрала швидка допомога.
В ході слідчого експерименту за змістом протоколу від 17.04.2019 свідок ОСОБА_19 повідомив аналогічний механізм пригоди, про який розповів в суді, зазначив на місці події взаємне розташування транспортних засобів, коли він виявив зустрічний автомобіль ВАЗ у стані заносу на осьовій смузі, зазначив положення автомобіля Audi Q7 в момент застосовування робочого гальмування та його швидкість в цей момент та вказав на взаємне розташування транспортних засобів на момент їх зіткнення та швидкість автомобіля Audi Q7 в цей момент. Повідомлені свідком обставини відображені на схемі складеній слідчим, яка додається до протоколу слідчого експерименту від 17.04.2019 (а.с.9-12 том 2).
Показання обвинуваченого, потерпілого та свідків стосовно часу, дати, місця дорожньої-транспортної пригоди узгоджуються між собою не містять протиріч і підтверджують пред'явлене ОСОБА_20 обвинувачення в цій частині. Також указані учасники події (крім потерпілого) причиною зіткнення вказали виїзд автомобіля ВАЗ, яким керував обвинувачений, на зустрічну смугу руху в некерованому стані, підтвердили, що після зіткнення автомобілі зупинились на правому узбіччі по ходу руху автомобіля Audi Q7.
Час, дата та місце дорожньо-транспортної пригоди, дорожні умови, стан дорожнього покриття, обстановка на місці після зіткнення транспортних засобів підтверджується протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 12.12.2018 та додатками до нього (ілюстративна фототаблиця та схема до протоколу), з яких установлено, що дорожньо-транспортна пригода мала місце на ділянці проїзної частини 52 км автодороги Суми-Полтава, поза межами населеного пункту, яка призначена для руху транспортних засобів у двох напрямках, загальною шириною в місці пригоди 7,2 м. Дорожнє покриття асфальтобетонне, без пошкоджень, на момент огляду вологе, вкрите незначним шаром рихлого снігу, є осьова переривчаста розмітка, узбіччя з двох боків 3 та 4 м відповідно вкрите шаром снігу. Під огляду місця ДТП було зафіксовано положення транспортних засобів між якими відбулось зіткнення: автомобіль Audi Q7 знаходився в межах правого узбіччя , передньою частиною у напрямку м.Тростянець, а автомобіль ВАЗ - на правому узбіччі передньою частиною у напрямку м.Суми, зафіксовано відстані до транспортних засобів від лінії орієнтиру. Також в ході огляду транспортних засобів встановлено, що концентрація механічних пошкоджень автомобіля Audi Q7 зосереджена в передній частині, а в автомобілі ВАЗ - в лівій задній частині (а.с.201-211 том 1).
Відповідно до висновку судової експертизи технічного стану транспортного засобу від 13.02.2019 № 19/119/9-1/24е виявлені технічні несправності робочої гальмівної системи, рульового керування та ходової частини автомобіля ВАЗ носять аварійний характер та характері для виникнення під час ДТП, технічна несправність гальмівної системи указаного автомобіля у вигляді наявності повздовжніх боріздок на робочій поверхні барабану лівого заднього колеса носять експлуатаційних характер, що визначає час її виникнення до ДТП (а.с.218-229 том 1)
Відповідно до висновку транспортно-трасологічної експертизи від 22.02.2019 року № СЕ-19/119/9-1/23е місце зіткнення автомобілів ВАЗ та Audi Q7 відносно елементів проїзної частини експертним шляхом не вдалось встановити через відсутність достатніх інформативних ознак слідової картини. При цьому встановлено, що на момент первинного контакту кут між умовними повздовжніми осями транспортних засобів складав 350 + 50, розгорнутий вліво відносно повздовжньої вісі автомобіля Audi Q7 (а.с.233-250 том 1).
На підставі вихідних даних отриманих в ході огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, з висновків експертизи технічного стану автомобілів, висновку транспортно-трасологічної експертизи та під час слідчих експериментів за участі ОСОБА_7 та свідків була проведена судова-автотехнічна експертиза судовим експертом Сумського НДЕКЦ МВС України ОСОБА_21 (а.с.27-36 том 2). На основі заданих вихідних даних експерт ОСОБА_21 дійшов висновку, що в даній дорожній ситуації, яка розглядається, виїзд автомобіля ВАЗ, яким керував ОСОБА_7 на смугу зустрічного руху, де відбулось зіткнення транспортних засобів, був зумовлений втратою ним курсової стійкості та рухом у некерованому стані. При цьому безпосередньо перед початком втрати водієм контролю над рухом транспортного засобу наближаючись до заокруглення проїзної частини, він змістив транспортний засіб ближче до краю проїзної частини, у подальшому автомобіль втратив керованість та почав рухатись у стані заносу. Експерт вказав, що причин технічного характеру, перешкод та небезпеки для руху водія ВАЗ до початку втрати курсової стійкості не виникало, також був відсутній фактор небезпеки у цій дорожній обстановці.
Виходячи з викладеного експерт ОСОБА_21 дійшов висновку, що сам факт виникнення дорожньо-транспортної пригоди за указаних обставин вказує на те, що виїзд автомобіля ВАЗ, яким керував ОСОБА_7 на смугу зустрічного руху зумовлений його управлінськими діями, які не забезпечували безпеки руху в даних дорожніх умовах, а тому в цій дорожній ситуації обвинувачений мав технічну можливість попередити виникнення цієї події шляхом виконання ним вимог пункту 12.1 Правил дорожнього руху, тобто шляхом вибору швидкісного режиму автомобіля та виконання таких управлінських дій по керуванні ним, які б давали змогу постійно контролювати рух та безпечно керувати ним.
Виходячи з викладеного, експерт ОСОБА_21 дійшов висновку, що в діях обвинуваченого є невідповідність вимогам пункту 12.1 Правил дорожнього руху, які з технічної точки зору перебувають у прямому причинному зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою.
Під час допиту в суді з метою роз'яснення висновку судової автотехнічної експертизи експерт ОСОБА_21 підтвердив зазначене, пояснивши, що обвинувачений мав обрати плавні прийоми керування та безпечний швидкісний режим для даних дорожніх умов, щоб мати змогу постійно контролювати рух свого транспортного засобу та безпечно керувати ним, що виключало б виїзд на зустрічну смугу та зіткнення із зустрічним автомобілем. Факторів, які зумовлювали екстрені дії водія не було. Втрата керованості автомобіля та рух у стані заносу вже свідчать про те, що обрана швидкість була більше, ніж дозволяла в цій ситуації постійно контролювати рух автомобіля, що свідчить про недотримання пункту 12.1 Правил дорожнього руху.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» №14 від 23.12.2005 року, у випадках, коли передбачені ст.286 КК України суспільно небезпечні наслідки настали через порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту двома або більше водіями транспортних засобів, суди повинні з'ясовувати характер порушень, які допустив кожен із них, а також чи не було причиною порушення зазначених правил одним водієм їх недодержання іншим і чи мав перший можливість уникнути дорожньо-транспортної події та її наслідків. При цьому, треба мати на увазі, що за певних умов виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила Правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, котра керувала транспортним засобом.
Експертом ОСОБА_21 також аналізувались дії водія ОСОБА_10 на відповідність Правилам дорожнього руху та оцінювалась його можливість уникнути зіткнення. При цьому дослідження цього питання здійснювалось виходячи з механізму зближення автомобілів до зіткнення, які слідують з показань ОСОБА_10 , оскільки показання ОСОБА_7 та свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_19 стосовно такого механізму є неповними, не містять до достатньої для експерта кількості вихідних даних.
За змістом висновку судової автотехнічної експертизи експерт ОСОБА_21 вказав, що діями водія ОСОБА_7 були створені умови, які не забезпечували безпеки подальшого руху водію автомобіля Audi Q7 ОСОБА_10 , який повинен був реагувати на дії обвинуваченого шляхом виконання вимог пункту 12.3 Правил дорожнього руху (у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкод). Виходячи з того, що для водія автомобіля Audi Q7 в дорожній ситуації, що розглядаються, виникла небезпека для руху, тому під технічною можливістю водія ОСОБА_10 попередити зіткнення з автомобілем ВАЗ слід розуміти можливість уникнути його шляхом зниження швидкості руху свого транспортного засобу до повної його зупинки.
Провівши технічний аналіз дій водія ОСОБА_10 у дорожній ситуації, що розглядається експерт ОСОБА_21 , виходячи з наданих вихідних даних, дійшов висновку, що указаний водій не мав технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем ВАЗ, оскільки в момент, коли у водія ОСОБА_10 з'явилась можливість виявити рух автомобіля ВАЗ в некерованому стані, автомобіль Audi Q7 знаходився на такій відстані від місця зіткнення, яка не дозволяла його водію зупинити свій транспортний засіб до місця зіткнення шляхом своєчасного застосування гальмування.
Суд вважає, що висновок судової автотехнічної експертизи експерта ОСОБА_21 є обґрунтований, ґрунтується на досліджених судом доказах та вимогах Правил дорожнього руху, а тому указаний висновок суд визнає належним та допустимим доказом, що не спростовано стороною захисту, який дає підстави суду для висновку, що в діях водія автомобіля Audi Q7 немає не відповідностей Правилам дорожнього руху, які б знаходились у прямому причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди.
Посилання обвинуваченого ОСОБА_7 на те, що на його думку водій ОСОБА_10 мав можливість уникнути зіткнення, об'їхавши керований ним автомобіль ВАЗ, суд вважає необґрунтованими, оскільки з показань свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_17 та ОСОБА_19 судом установлено, що перед зіткненням автомобіль ВАЗ рухався їм назустріч по смузі руху автомобіля Audi Q7 у некерованому стані, що свідчить про виникнення у водія автомобіля Audi Q7 небезпеки для руху, а не перешкоди для руху, про що вказав експерт ОСОБА_21 у висновку експертизи та під час його роз'яснення в суді. Указані пояснення свідків, які категорично під час допиту зазначали, що на момент зіткнення зустрічний автомобіль, яким керував ОСОБА_7 рухався і не був зупинений, не спростовані стороною захисту і підстав їх не брати до уваги судом немає.
Виходячи з визначень термінів «небезпека для руху» та «перешкода для руху», наведених у пункту 1.10 Правил дорожнього руху, автомобіль ВАЗ, який виїхав на зустрічну смугу руху та почав рухатись назустріч автомобілю, яким керував ОСОБА_10 та рухався у межах своєї смуги руху слід визнати небезпекою для руху автомобіля Audi Q7, а не перешкодою для руху. Отже, в цій дорожній обстановці водій ОСОБА_10 відповідно до пункту 12.3 Правил дорожнього руху не повинен був вживати заходів для об'їзду, оскільки перешкод для руху в нього не було, а повинен був негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки, але як встановив експерт ОСОБА_21 в результаті технічного аналізу дій ОСОБА_10 він не міг зупинити свій транспортний засіб до місця зіткнення шляхом своєчасного застосування гальмування через недостатність відстані від моменту отримання ним можливості виявити зустрічний автомобіль ВАЗ.
Вимоги пункту 12.3 Правил дорожнього руху зобов'язаюсь водія здійснити об'їзд у випадку перешкоду для руху, до яких належать нерухомі об'єкти та попутні транспортні засоби.
За таких обставин, виходячи з досліджених в ході судового розгляду доказів, які суд визнає належними, допустимими та достовірними, а їх сукупність достатньою для висновку про те, що дорожньо-транспортна пригода сталась внаслідок порушення Правил дорожнього руху лише з боку водія ОСОБА_7 , а наслідки, які настали перебувають у прямому причинному зв'язку із порушенням обвинуваченим пункту 12.1 Правил дорожнього руху. Невідповідність дій водія ОСОБА_10 . Правилам дорожнього руху не доведена.
Висновком судово-медичної експертизи № 26 складеним 03.04.2019 року підтверджуються види, локалізація, механізм утворення 12.12.2018 тілесних ушкоджень у потерпілого ОСОБА_9 та їх належність до тяжких тілесних ушкоджень та тілесних ушкоджень середньої тяжкості (а.с. 7-8 том 2). Отримані в результаті пригоди обвинуваченим легкі тілесні ушкодження, які спричинили короткочасний розлад здоров'я понад 6 днів встановлені висновком судово-медичної експертизи № 11 складеним 13.03.2019 (а.с. 3-4 том 2).
Оцінивши в сукупності досліджені в ході судового розгляду докази надані стороною обвинувачення, суд вважає, що вина ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин встановлених судом та викладених у вироку, доведена у повному обсязі поза розумним сумнівом.
Обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання.
Як пом'якшуючі вину обвинуваченого обставини суд відповідно до статті 66 КК України вважає: 1) щире каяття обвинуваченого, який висловив критичну оцінку своєї поведінки шляхом повного визнання вини та готовності нести кримінальну відповідальність; 2) активне сприяння розкриттю злочину, оскільки обвинувачений добровільно своїми активними діями надавав допомогу органам досудового розслідування та суду в з'ясуванні тих обставин вчинення злочину, що мають істотне значення для повного його розкриття.
Обставини, які обтяжують покарання ОСОБА_7 не встановлено.
Мотиви призначення покарання
Визначаючи обвинуваченому покарання, суд виходить з таких мотивів.
Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" при призначенні покарання за статтею 286 КК України суди повинні враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину.
Положеннями статті 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Чинна на час вчинення ОСОБА_7 12.12.2018 кримінального правопорушення, редакція санкції частини 2 статті 286 КК України передбачала основне покарання у виді позбавлення волі та факультативне додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
При визначенні обвинуваченому ОСОБА_7 виду та міри основного покарання, керуючись правом судового розсуду, підстави та межі якого визначені КК України, суд враховує тяжкість та ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, яке належить до тяжких злочинів з необережною формою вини до наслідків у виді тяжких тілесних ушкоджень.
Допущені ОСОБА_7 порушення Правил дорожнього руху не є множинними, ним не було перевищено допустимої швидкості руху чи виконання недозволених маневрів, його порушення пов'язані з недотриманням одного пункту указаних Правил щодо обрання безпечного швидкісного режиму для дорожніх умов, які склались, що у сукупності за установлених судом обставин та своїм характером не можна вважати грубими.
ОСОБА_7 раніше не судимий, до кримінальної відповідальності притягається вперше, доказів притягнення обвинуваченого до відповідальності за допущення раніше порушення Правил дорожнього руху суду не надано. ОСОБА_7 є особою віком 28 років, на цей час не працює, був звільнений, розлучений, має на утриманні двох малолітніх синів, сплачує аліменти, також має на утриманні мати ОСОБА_22 , 1962 року народження, яка є особою з інвалідністю група 1 Б, яка потребує постійного стороннього догляду, за місцем проживання обвинувачений характеризується позитивно, на обліках у психіатра та нарколога не перебуває.
Відповідно до досудової доповіді, ураховуючи спосіб життя, історію правопорушень, на думку фахівця уповноваженого органу з питань пробації ОСОБА_7 не становить високої небезпеки для суспільства, його виправлення можливе без позбавлення чи обмеження волі, виконання покарання у громаді можливе за умови здійснення нагляду та застосування соціально-виховних заходів (а.с.66-67 том 1).
Ураховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для призначення обвинуваченому основного покарання на рівні мінімальної межі санкції частини 2 статті 286 КК України.
Частиною першою статті 75 КК України встановлено, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
При вирішенні питання про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням суду потрібно належним чином дослідити і оцінити всі обставини, які мають значення для справи. та обґрунтувати можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства.
Ураховуючи всі установлені судом обставини, які характеризують особу обвинуваченого, його репутацію, характер вчиненого ним діяння, відношення його до вчиненого та наслідків, наявність обставин, які пом'якшують його покарання, відсутність обтяжуючих вину обставин, позицію потерпілого, який остаточно в судових дебатах погодився із можливістю звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання із випробуванням, суд дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_7 без його ізоляції від суспільства, а тому на підставі статті 75 КК України його слід звільнити від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 2 роки, з покладенням на цей період на нього обов'язків, які передбачені пунктами 1,2 частини 1 та пунктом 3 частини 2 статті 76 КК України.
При призначенні додаткового покарання суд виходить з таких мотивів.
Так, відповідно до статті 55 КК України позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п'яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років.
Позбавлення права керувати транспортними засобами суд не вправі призначити як додаткове покарання особі, яка не має права керувати транспортними засобами, що узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №708/40/18.
Як установлено судом обвинувачений не отримував посвідчення водія на право керування транспортними засобами відповідної категорії, згідно зі статтею 15 Закону України «Про дорожній рух» та пунктом 2 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року № 340.
Відтак підстави для призначення обвинуваченому додаткового покарання відповідно до санкції частини 2 статті 286 КК України відсутні.
Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд
Мотиви рішення суду щодо цивільних позовів, пред'явлених до обвинуваченого
Департаментом фінансів Сумської обласної державної адміністрації було подано цивільний позов, в якому Департамент просить суд стягнути з ОСОБА_7 кошти у розмірі 32750,11 грн. витрачені КНП СОР «Сумська обласна клінічна лікарня» на стаціонарне лікування потерпілого від злочину ОСОБА_9 .
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_9 в зв'язку з заподіянням йому тілесних ушкоджень перебував на стаціонарному лікуванні з 14.12.2018 по 27.12.2018 у хірургічному торакальному відділенні (13 днів), з 27.12.2018 по 08.01.2019 (12 днів) в ортопедично-травматологічному відділенні, з 08.01.2019 по 20.01.2019 (13 днів) у стоматологічному відділенні. Вартість одного ліжко-дня становить у торакальному відділенні 899,36 гр. в ортопедично-травматологічному 1060,81 грн., в стоматологічному відділенні 640,67 грн. Сумарні витрати на лікування ОСОБА_9 в хірургічному відділенні складають 11691,68 грн., в ортопедично-травматологічному відділенні - 12729,72 грн., у стоматологічному - 8328,71 грн. (а.с.190-196 том 1).
Комунальним некомерційним підприємством «Тростянецька міська лікарня» Тростянецької міської ради також було подано цивільний позов про стягнення з ОСОБА_7 19369,24 грн. на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_9 , який перебував з 12 по 14 грудня 2018 року на стаціонарному лікуванні реанімайного відділення указаного закладу. Вартість одного ліжко-дня в реанімаційному відділенні складає 9684,62 гр. (а.с.91-95 том 1).
Обвинувачений ОСОБА_7 визнав позовні вимоги Департаменту фінансів Сумської обласної державної адміністрації та КНП «Тростянецька міська лікарня» Тростянецької міської ради, зазначивши, що розуміє, що в силу вимог закону має компенсувати витрати закладів охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого.
Згідно з частиною 1 статті 1206 ЦК України особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього кримінального правопорушення.
Відповідно до пункту 3 постнови Пленуму Верховного Суду України «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину та судових витрат» від 07.07.1995 року № 11 судам роз'яснено, що питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується згідно з "Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України N 545 від 16 липня 1993 року.
Як передбачено цим Порядком, сума коштів, що підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров'я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, з урахуванням кількості ліжко-днів, проведених ним у стаціонарі, та щоденної вартості його лікування.
Термін і обгрунтованість перебування потерпілого від злочину на стаціонарному лікуванні визначається на підставі даних лікувального закладу, де він перебував на лікуванні. До справи має бути приєднана довідка - розрахунок бухгалтерії цього закладу із записом про вартість одного ліжко-дня та загальну суму фактичних витрат на лікування потерпілого.
До суду Департамент фінансів Сумської обласної державної адміністрації та КНП «Тростянецька міська лікарня» Тростянецької міської ради подали належні довідки-розрахунки відповідних витрат на лікування ОСОБА_9 (а.с.94-95, 194 том 1), які не оспорюються обвинуваченим, а тому цивільні позови указаних цивільних позивачів підлягають задоволенню у повному обсязі.
Потерпілий ОСОБА_9 також подав цивільний позов, в якому просив стягнути з ОСОБА_7 на його користь матеріальну шкоду у розмірі 40602,75 грн. та моральну шкоду у розмірі 209397,25 грн., який він визначив як різницю між сумою 250000 грн. і його витратами на лікування (96-104 том 1). Майнова шкода, завдана ОСОБА_9 за змістом позовної заяви складається з 20602 грн. 75 коп. витрат на хірургічне втручання після дорожньо-транспортної пригоди, 7000 грн. - на оплату хірургічного втручання для зняття шин з щелепи, 13000 грн. витрат на оплату хірургічного втручання для зняття титанової пластини з ключиці.
В обґрунтування вимог про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_9 посилався на те, що тілесні ушкодження завдані внаслідок дорожньо-транспортної пригоди суттєво вплинули на фізичний і психологічний стан. Значні переломи кісток могли призвести до його смерті. Характер ушкодження призвів до порушення цілісності легеневої паренхими, ушкодження великих кровоносних судин всередині грудної порожнини із проникненням в плевральну порожнину, що в свою чергу призвело до кровохаркання. Для стабілізації в реанімаційному відділенні було в терміновому порядку видалено багато крові і газів з порожнини плеври для досягнення повного розкриття легенів, завдяки чому почав дихати і врятувався від смерті.
Заявлена сума моральної шкоди не є тією, яка в змозі покрити фізичний біль, які він періодично відчуває у щелепі, що фактично була роздроблена і неправильно зрослась. Наразі щелепа та плечовий суглоб неповністю відновлені, що завдає потерпілому страждань до цього часу. За час госпіталізації та лікувальних процедур ОСОБА_9 утратив 21 кг ваги, що суттєво вплинуло на стан самопочуття. Вчинки ОСОБА_7 на думку потерпілого пов'язані із зневажливим ставленням до закону, вимог безпеки дорожнього руху та безпеки інших учасників дорожнього руху, що призвело до отриманих потерпілим травм (а.с.96-163 том 1).
Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_8 не подали письмовий відзив на цивільний позов потерпілого. Під час судового розгляду обвинувачений зазначив, що не визнає позовні вимоги ОСОБА_9 про стягнення майнової шкоди, оскільки вважає, що не є належним відповідачем за цією вимогою. На момент пригоди його відповідальність була застрахована, поліс був чинним, транспортним засобом ВАЗ він володів правомірно, зі згоди його власника, тому майнову шкоду, пов'язану з лікуванням потерпілого має покривати страховик ТДВ «СК Альфа-Гарант». Стосовно вимог потерпілого про відшкодування моральної шкоди, обвинувачений вказав, що розуміє, що повинен виплатити відповідну компенсацію, але у визначення її розміру покладається на розсуд суду, визначений потерпілим розмір моральної шкоди вважав надмірним.
Статтями 1166, 1167 ЦК України визначено, що майнова та моральна шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За змістом вказаних норм зобов'язання з відшкодування шкоди - це такі цивільно-правові зобов'язання, в яких потерпіла сторона (кредитор) має право вимагати від боржника (заподіювача шкоди) повного відшкодування протиправно завданої шкоди шляхом надання відповідного майна в натурі або відшкодування збитків.
При цьому нормами глави 82 ЦК України, крім прямого обов'язку винної особи відповідати за спричинену шкоду, визначені також певні випадки, коли залежно від обставин події, за яких її завдано, та особи заподіювача, потерпілому замість заподіювача шкоди або спільно із ним відшкодовує шкоду інша особа.
Положеннями частини 2 статті 1187 ЦК України визначено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки
Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина 1 статті 1187 ЦК України).
Як установлено судом ОСОБА_9 шкода була завдана джерелом підвищеної небезпеки, тобто внаслідок діяльності, пов'язаної з використанням транспортного засобу, яким керував обвинувачений ОСОБА_7 .
На момент вчинення кримінального правопорушення відповідальність ОСОБА_7 була застрахована на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного між власником транспортного засобу та ТДВ «СК «Альфа-Гарант». Згідно з полісом про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності при настанні страхового випадку чинного з 31.05.2018 по 30.05.2019 серії АМ № 5138228 страхова компанія зобов'язується здійснити виплату страхового відшкодування, зокрема, за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю потерпілого та його майну, на суму завданих збитків, але не більше встановленого в договорі ліміту страхової суми: 200 000 грн. - за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю; 100 000 грн. - за шкоду, заподіяну майну, франшиза 500 грн. 00 коп. (а.с.234-235 том 2).
За вимогами статті 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 року № 1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Згідно із статтею 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує в установленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до статті 6 Закону № 1961 страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України № 1961-IV порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.
Згідно зі статтею 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застраховано за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо згідно з цим договором або Законом України № 1961-IV у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди та сумою страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (статті 3 Закону України № 1961-IV).
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди.
За таких обставин, у разі якщо позивач (особа, якій завдана шкода) не звертався до страховика завдавача шкоди та не отримував його відмову у виплаті страхового відшкодування, а пред'явив відразу вимогу до особи відповідальної за шкоду, то відсутні передбачені законом підстави для задоволення його позовних вимог.
Такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), яка відступила від висновку, висловленого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс18.
У цій справі деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Боржником у деліктному зобов'язанні за шкоду завдану здоров'ю потерпілого в межах суми страхового відшкодування виступає ТДВ «СК Альфа-Гарант». Обвинувачений зобов'язаний сплатити потерпілому відповідне відшкодування лише у разі, якщо недостатньо страхової виплати для повного відшкодування завданої ОСОБА_9 шкоди.
Потерпілий просив стягнути з ОСОБА_7 шкоду заподіяної його здоров'ю у розмірі 40602,75 грн., який не перевищує ліміту відповідальності страховика, який відповідно до полісу про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності серії АМ № 5138228 становить 200000 грн.
Отже, суд висновку про відсутність правових підстав для задоволення цивільного позову потерпілого в частині його вимог про стягнення з обвинуваченого витрат на лікування, які ураховуючи договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності та приписи Закону № 1961 має відшкодувати ТДВ «СК Альфа-Гарант». Позивачем не заявлено клопотання про залучення співвідповідачем указаного страховика. ОСОБА_9 не звертався до страховика відповідача та не отримував його відмови у виплаті страхового відшкодування.
ОСОБА_9 , обґрунтовуючи пред'явлення вимог про стягнення витрат на лікування до обвинуваченого посилався на те, що не вважає страховим випадком дорожню пригоду, що сталась з вини ОСОБА_7 , в якій він постраждав, оскільки обвинувачений не мав права керування транспортним засобом, тому страховик на його думку не несе відповідальність за завдану ним шкоду.
Указана позиція потерпілого є помилковою, зважаючи на такі мотиви.
Чинна на момент вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення редакція пункту 1.4 статті 1 Закону № 1961 (в редакції Закону № 5090-VI) визначає, що особи, відповідальність яких застрахована, - це страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
З 04 листопада 2012 року (з дня набранням чинності Законом № 5090-VI) законодавець по-іншому визначив поняття «особи, відповідальність яких застрахована», поклавши в основу такого визначення критерій «правомірного володіння», а не «законної експлуатації» транспортного засобу.
Власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах (пункт 1.6 статті 1 Закону № 1961 в редакції Закону № 3565-VI).
У контексті цього спору необхідно вказати на необхідність розмежування понять «правомірна експлуатація транспортного засобу» і «правомірне володіння транспортним засобом».
Основна ознака володіння полягає у пануванні (владі) особи над річчю, під чим розуміється вплив на річ, ставлення до речі. Друга ознака володіння полягає в тому, що панування має бути фактичним, хоча це і не завжди передбачає постійний контакт особи з річчю, характер панування визначається властивостями самої речі, її призначенням та характеристиками.
На відміну від володіння, експлуатація транспортного засобу за чинним правовим регулюванням пов'язується з наявністю у експлуатанта певного дозволу на здійснення такої діяльності. Відносини з експлуатації транспортних засобів регулюються імперативними нормами публічного права, такі відносини не регулюються цивільним законодавством, оскільки не відповідають критеріям, визначеним у статті 1 ЦК України.
Згідно з вимогами Правил дорожнього руху України водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.
Розмежовуючи категорії власника транспортного засобу і його експлуатанта (тобто особи, яка має право користуватися ним як водієм за правилами дорожнього руху), потрібно виходити з того, що не кожен власник (володілець) транспортного засобу має право його експлуатувати. Лише особа, яка має водійське посвідчення, або інші документи, встановлені законом та видані визначеним державою органом, має право керувати транспортним засобом за правилами дорожнього руху
Тобто, «правомірна експлуатація транспортного засобу» - це право особи, яка має водійське посвідчення або інший документ, встановлений законом, експлуатувати транспортний засіб, тоді як «правомірне володіння транспортним засобом» надає особі лише прав щодо володіння транспортним засобом як річчю, але за відсутності в особи водійського посвідчення, або іншого документа встановленого законом, у такої особи відсутнє право на експлуатацію автомобіля.
Відповідно до змісту частини першої статті 397 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) володільцем майна є особа, яка фактично тримає його у себе.
Положеннями статті 398 ЦК України встановлено, що право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом
Тобто правомірність володіння майном виникає на підставі певного юридичного факту, зокрема, укладення відповідного договору. Такий договір може укладатися як усно, так і письмово. Якщо власник майна передає іншій особі у володіння певне майно добровільно, проте без відповідного письмового оформлення договірних відносин (за винятком випадків, коли законом встановлена обов'язкова письмова форма такого правочину), то за загальним правилом вважається, що власник правомірно передав майно у володіння іншої особи.
За змістом пункту 2.2 із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 124 від 11 лютого 2009 року; в редакції постанови Кабінету Міністрів № 1029 від 26 вересня 2011 року власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Відповідно фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого у такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (доручення, договору тощо), допоки протилежне не буде встановлено судом або не зміниться воля власника, який вправі зажадати повернення власної речі від володільця.
Під неправомірним заволодінням майна потрібно розуміти заволодіння особою чужим майном усупереч волі його власника. Тож умовою, яка визначає відмінність між правомірним та неправомірним володінням особою майна, є наявність відповідної волі власника на передання володіння таким майном іншій особі.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що у разі наявності волі власника щодо передання іншій особі транспортного засобу, доказом якої є наявність у володільця реєстраційного документа на цей транспортний засіб, відсутні підстави вважати, що така особа володіє транспортним засобом неправомірно. При цьому будь-яке фактичне володіння має розглядатися як правомірне, допоки протилежне не буде встановлено судом
Отже, суд наголошує на тому, що власником, володільцем транспортного засобу може бути будь-яка правоздатна фізична особа. Вона вправі реалізовувати будь-які повноваження щодо такого автомобіля, безпосередньо не заборонені законом.
Проте експлуатація транспортного засобу перебуває у сфері регулювання норм публічного права, оскільки стосується прав невизначеного кола осіб та суспільства і держави в цілому, й можлива в силу наявності певного дозволу від держави.
Правомірність володіння транспортним засобом не виключає неправомірності його експлуатації.
Експлуатація оцінюється у сфері дорожнього руху, регулюється нормами публічного права. Натомість володіння оцінюється за загальними правилами цивільного права, виходячи з презумпції правомірності будь-якого фактичного володіння.
У цьому кримінальному провадженні не встановлено обставин того, що ОСОБА_7 протиправно володів транспортним засобом, що потрапив у пригоду. Обвинувачений пояснював, що він і до пригоди володів автомобілем ВАЗ 2108 з державним номером НОМЕР_1 , який належить батьку його колишньої дружини ОСОБА_23 . Указані обставини потерпілим не оспорюються.
Відповідно до визначень, які містяться у пунктах 1.4, 1.6 статті 1 Закону № 1961 особи, відповідальність яких застрахована - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом.
Фактична передача власником транспортного засобу іншій особі навіть із порушенням публічно-правових норм, зокрема, особі, яка не має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, тим не менше породжує правомірне володіння, з огляду на наявність волі власника транспортного засобу. У такому випадку має місце неправомірна експлуатація особою транспортного засобу, що не є тотожним неправомірному володінню особою транспортним засобом, а тому у розумінні пункту 1.6 статті 1 Закону № 720-ІХ особа не може вважатися такою, відповідальність якої не застрахована.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що у випадку заподіяння шкоди третім особам під час ДТП особою, яка правомірно володіє забезпеченим транспортним засобом, проте не має посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії, такий випадок є страховим і, як наслідок, у страховика виникає обов'язок здійснити страхову виплату за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу.
При цьому, права страховика у такому випадку захищені підпунктом «б» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 Закону № 1691, яким передбачено право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов до водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо він керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії.
Указаний висновок щодо застосування викладених норм права відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 08.11.2021 року у справі № 610/2229/18.
Отже, оскільки ДТП 12.12.2018 сталася із вини ОСОБА_7 , який є особою, яка не мала посвідчення на право керування транспортним засобом та керував транспортним засобом, цивільно-правова відповідальність пов'язана із експлуатацією якого застрахована у ТДВ «СК «Альфа-Гарант», суд дійшов висновку про те, що така подія є страховою та у зазначеного страховика виник обов'язок відшкодувати шкоду, заподіяну здоров'ю потерпілого.
Судом досліджувались також письмові докази, які потерпілий додав до позовної заяви в обґрунтування розміру понесених витрат на лікування, а також допитувались як свідки ОСОБА_24 , ОСОБА_25 та ОСОБА_26 , які підтверджували обставини, пов'язані із збором коштів на лікування потерпілого та перерахування їх на рахунок сестри потерпілого ОСОБА_25 .
Проте суд не вважає необхідним надання оцінки таким доказам, оскільки пред'явлення вимог про стягнення майнової шкоди до неналежного відповідача є самостійною підставою відмови у задоволенні позову.
Доводи потерпілого про необґрунтованість позиції ОСОБА_7 в частині визнання вимог закладів охорони здоров'я про відшкодування витрат на його лікування і одночасне не визнання його вимог, суд вважає помилковими і відхиляє з огляду на такі мотиви.
Визнання ОСОБА_7 вимог за цивільними позовами Департаменту фінансів Сумської обласної державної адміністрації та КНП «Тростянецька міська лікарня» Тростянецької міської ради ґрунтується на законі, зокрема, приписах статті 1206 ЦК України, яка саме на особу, яка вчинила кримінальне правопорушення покладає обов'язок відшкодування відповідним закладам відшкодувати витрати на стаціонарне лікування потерпілого від такого кримінального правопорушення.
Натомість правовідносини, які пов'язані з відшкодуванням шкоди потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди регулюються іншими нормами. Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає лише підстави для відшкодування шкоди потерпілим від дорожніх пригод, а не іншим особам, і не встановлює обов'язок страховика відшкодовувати витрати закладів охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілих.
Вирішуючи цивільний позов потерпілого про питання про обґрунтованість заявленого розміру моральної шкоди, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування
Внаслідок вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення ОСОБА_9 зазнав моральної шкоди, яка очевидно проявилась у фізичному болю від отриманих у момент пригоди ушкоджень, у період лікування та реабілітації, який складно піддати вартісному виміру. Перебування потерпілого на стаціонарному лікуванні тривалий час очевидно внесло в його життя вимушені зміни, які зазначені в його позові, що не оспорювалось обвинуваченим.
Ураховуючи тривалість лікування і відновлення потерпілого, характер та обсяг перенесених ним страждань, характер отриманих тілесних ушкоджень, які є тяжкими, але не є такими, що призвели до стійкої втрати працездатності, не обмежували після курсу лікування ОСОБА_12 в самостійному пересуванні, а тому з огляду на необережну форму вини обвинуваченого до заподіяних ним наслідків, його майновий стан, наявність утриманців, наявність обов'язків компенсації майнової шкоди завданої іншим особам, суд вважає, що розмір заподіяної ОСОБА_9 моральної шкоди, який підлягає компенсації ОСОБА_7 становить 50000 грн.
Потерпілий у позові також посилався на те, що заявлена ним сума моральної шкоди 209397,25 грн. є тією сумою, яка покриє його витрати на необхідні для нього неодноразові відвідування лікарів (фізіотерапевта, стоматолога тощо). Проте, розмір моральної шкоди не може обґрунтовуватись розміром витрат на подальше лікування отриманих травм, які у разі їх понесення потерпілим та доведення причинного зв'язку цього лікування з транспортною пригодою підлягають окремому відшкодуванню.
Суд вважає необґрунтованими доводи захисника та обвинуваченого про те, що при визначенні розміру моральної шкоди має бути враховано те, що потерпілий не був пристебнутий ременем безпеки.
Під час допиту 23.04.2021 року обвинувачений зазначив, що ні він, ні потерпілий не були пристебнутими, в автомобілі ВАЗ, яким він керував, не було фіксаторів для ременів безпеки. Потерпілий під час судового розгляду вказав, що не пам'ятає чи був пристебнутий.
Відповідно до пункту 2.3 «в» Правил дорожнього руху для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки.
З урахуванням вимог пункту 2.3 «в» Правил дорожнього руху та пояснень обвинуваченого щодо відсутності в автомобілі ВАЗ фіксаторів для ременів безпеки, що не спростовується матеріалами кримінального провадження суд дійшов висновку, що саме обвинувачений як особа, яка керувала транспортним засобом, зобов'язаний був забезпечити можливість потерпілого використати ремень безпеки і не мав права його перевозити не пристебнутим ременем безпеки.
З огляду на викладене, указані доводи сторони захисту, які зводяться до того, що потерпілий будучи пристебнутим, отримав би менш тяжкі тілесні ушкодження є припущеннями і підстави для врахування таких доводів для зменшення розміру моральної шкоди відсутні.
Доводи сторони захисту про те, що потерпілий одразу після події на стадії досудового розслідування подавав заяви про відсутність претензій до обвинуваченого не мають правового значення і не є підставою для стягнення на його корить обґрунтованого розміру моральної шкоди.
Процесуальні витрати, пов'язані із залученням експертів для проведення судових експертиз на загальну суму у розмірі 4859 грн. 10 коп. на підставі статті 124 КПК України слід стягнути з обвинуваченого.
Долю речових доказів слід вирішити відповідно до статті 100 КПК України, зокрема, транспортний засіб, свідоцтва про його реєстрацію повернути власникам.
Ухвалами слідчого судді Тростянецького районного суду Сумської області від 04.07.2019 та від 03.09.2020 року скасовано арешт на транспортні засоби ВАЗ та Аudi Q7 та свідоцтва про про їх реєстрацію.
На підставі викладеного та керуючись вимогами статей 368-374, 392, 395 КПК України, суд
ОСОБА_27 визнати винним у пред'явленому обвинуваченні за частиною 2 статті 286 КК України та призначити йому покарання у вигляді 3 (трьох) років позбавлення волі без позбавленням права керувати транспортними засобами.
На підставі статті 75 КК України звільнити ОСОБА_27 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 (два) роки.
На підставі статті 76 КК України покласти на ОСОБА_27 обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Іспитовий строк обчислюється з дня ухвалення вироку.
Цивільний позов ОСОБА_28 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_27 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь ОСОБА_28 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) 50000 грн. моральної шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням.
Цивільний позов ОСОБА_28 вчастині інших вимог - залишити без задоволення.
Цивільний позов Департамента фінансів Сумської обласної державної адміністрації - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_27 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Департамент фінансів Сумської обласної державної адміністрації (отримувач: ГУК у Сумській області/Сумська обл./24060300, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код отримувача 37970404, рахунок отримувача UA558999980314050544000018001, призначення платежу: «Інші надходження») 32750 грн. 11 коп. витрат на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення.
Цивільний позов Комунального некомерційного підприємства «Тростянецька міська лікарня» Тростянецької міської ради - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_27 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Комунального некомерційного підприємства «Тростянецька міська лікарня» Тростянецької міської ради (рахунок UA428201720344360001000034215 в Казначейській службі України, МФО 820170, ЄДРПОУ 01981508) 19369 грн. 24 коп. витрат на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення.
Стягнути з ОСОБА_27 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь держави процесуальні витрати, пов'язані із залученням експертів в сумі 4859 грн. 10 коп.
Речові докази:
- автомобіль Аudi Q7 з державним номером НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , який 09.07.2019 був повернутий під зберігальну розписку ОСОБА_29 - вважати повернутим власнику;
- автомобіль ВАЗ 2108 з державним номером НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 , які повернуто під зберігальну розписку ОСОБА_30 - вважати повернутим володільцю.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Сумського апеляційного суду через Тростянецький районний суд Сумської області шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з моменту його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.
Суддя ОСОБА_1