Справа №760/991/22
1-кс/760/668/22
19 січня 2022 року слідчий суддя Солом'янського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , розглянувши матеріали справи за скаргою ОСОБА_2 , поданою в його інтересах адвокатом ОСОБА_3 , на повідомлення про підозру від 21 жовтня 2021 року у кримінальному провадженні № 420211020900000074 від 01 червня 2021 року, -
До Солом'янського районного суду м. Києва надійшла скарга ОСОБА_2 , подана в його інтересах адвокатом ОСОБА_3 , в якому просить скасувати повідомлення про підозру від 21.10.2021 року, складене старшим слідчим СВ Солом'янського УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_4 , погоджене прокурором Солом'янської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 , у кримінальному провадженні № 420211020900000074, вручену ОСОБА_2 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України.
Дослідивши матеріали скарги, слідчий суддя приходиться до висновку, що подана скарга підлягає поверненню з наступних підстав.
Глава 26 КПК України регламентує право оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування. Згідно п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, зокрема, повідомлення слідчого, дізнавача, прокурора про підозру після спливу одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку або двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, але не пізніше закриття прокурором кримінального провадження або звернення
Як вбачається з матеріалів скарги, ОСОБА_2 є підозрюваним в кримінальному провадженні № 420211020900000074 від 01.06.2021 року, матеріали якого перебувають провадженні СВ Солом'янського УП ГУ НП у м. Києві відносно нього, який в силу ч. 3 ст. 42 КПК України має право мати захисника.
Подана скарга підписана адвокатом ОСОБА_3 , яким на підтвердження повноважень надано копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та копію договору про надання правової допомоги від 10.08.2021 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
При цьому, згідно з ч. 3 цієї статті повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.
Статтею 45 КПК України визначено, що захисником є адвокат, який здійснює захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, а також особи, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію).
Так, перелік документів, що засвідчують повноваження адвоката у кримінальному провадженні, встановлено в ч. 1 ст. 50 КПК, за вимогами якої повноваження захисника на участь у кримінальному провадженні підтверджуються: 1) свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю; 2) ордером, договором із захисником або дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Слідчий суддя приходить до висновку, що всупереч вимогам чинного кримінального процесуального законодавства адвокатом не надано ордеру, а тому його повноваження на здійснення представництва, захисту та, зокрема, і підпису та подання відповідної скарги не підтверджено належним чином, враховуючи наступне.
У ч. 1 ст. 50 КПК законодавець закріпив дві групи документів, наявність яких підтверджує повноваження захисника на участь у конкретному кримінальному провадженні та які обов'язково надаються суду: документ, що підтверджує право особи на заняття адвокатською діяльністю (оскільки захисником може бути тільки адвокат); документи, що підтверджують право цієї особи бути захисником (здійснювати захист у конкретному кримінальному провадженні) - ордер та надав право альтернативного вибору щодо документів на підставі, яких видається ордер, а саме договору із захисником або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Слідчій суддя звертає увагу на наявність у судовій практиці різних підходів у застосуванні зазначених норм, зокрема, і висновок об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, який міститься в постанові від 18.11.2019 року № 51-9792кмо18 (справа № 648/3629/17), з якого вбачається, що відповідно до чинного національного законодавства повноваження адвоката у кримінальному провадженні слід вважати належним чином підтвердженими, якщо захисник до свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю надав хоча б один із документів, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 50 КПК, а саме: або ордер, виданий відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», або договір із захисником, або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
В основу постанови, зокрема, покладено те, що п. 2 ч. 1 ст. 50 КПК сформульовано за допомогою синтаксичної конструкції, в якій однорідні члени речення, а саме: «ордер», «договір» та «доручення», пов'язані безсполучниковим розділовим зв'язком, а між двома останніми вжито сполучник «або», який виразно вказує на альтернативний перелік, тобто передбачено можливість вибору одного з трьох зазначених у переліку документів. Крім того, якщо у такому переліку наведено умови для настання певного правового наслідку, то використання розділового сполучника «або» вказує на те, що наслідок настає за наявності хоча б однієї з перелічених умов.
Проте, зазначений висновок з таким формулюванням - або ордер, або договір із захисником, або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, - фактично змінює зміст п. 2 ч. 1 ст. 50 КПК, згідно з яким обов'язково повинен надаватись ордер та залежно від того, на підставі чого він був виданий, - договір із захисником або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
При цьому можлива у подальшому відповідальність адвоката за недостовірність вказаних в ордері даних сама собою не зможе усунути можливих негативних наслідків у разі розгляду кримінального провадження за участю належним чином не уповноваженого захисника, а саме не зможе виправити можливі порушення:
- права на доступ до правосуддя у строки, передбачені законом;
- належного права на захист;
- принципу законності;
- принципу рівності сторін перед законом і судом у частині перевірки повноважень;
- розумності строків розгляду.
Як наслідок, такі порушення можуть призвести до порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме права на справедливий суд та повторного перегляду кримінального провадження.
Аналогічна позиція викладена в ухвалі ККС ВС від 09.07.2020 року (справа № 522/20835/19, провадження № 51-794км20). У вказаній ухвалі з метою забезпечення розвитку права й формування єдиної правозастосовчої практики колегія суддів дійшла висновку про необхідність передати кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду
В свою чергу Велика Палата Верховного Суду в своїй ухвалі від 09.09.2020 року № 13-62кс20 (справа № 522/20835/19, провадження № 51-794км20) зазначила, що не вбачає підстав для висновку про недостатню нормативну урегульованість питання щодо переліку документів, які є необхідними для підтвердження повноважень захисника у кримінальному провадженні, оскільки як КПК (ст. 50), так і Закони України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», «Про безоплатну правову допомогу» встановлюють такий перелік.
Велика Палата дійшла висновку про те, що окреслені судом касаційної інстанції питання, не становлять виключної правової проблеми, вирішення якої було б необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а підлягають вирішенню цим судом у межах своїх повноважень відповідно до вимог закону.
Тобто, Велика Палата в черговий раз закріпила, що слідчий суддя самостійно при розгляді конкретної справ має діяти в межах своїх повноважень та відповідно до вимог закону, в даному випадку до вимог Кримінального процесуального кодексу України.
За змістом ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Отже, аналізуючи зміст зазначеної статті, висновок Верховного Суду може враховуватися суддею при розгляді справи, але не в обов'язковому порядку.
Таким чином, слідчий суддя прийшов до обґрунтованого висновку з підстав, викладених вище, що особа, що підписала скаргу - ОСОБА_3 , не є ні заявником, ні представником ОСОБА_2 , так як не надала всіх необхідних на підтвердження своїх повноважень документів.
Керуючись ст. 7, 9, 50, 51, 60, 303, 304 КПК України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Законом України «Про безоплатну правову допомогу», слідчий суддя, -
Скаргу ОСОБА_2 , поданою в його інтересах адвокатом ОСОБА_3 , на повідомлення про підозру від 21 жовтня 2021 року у кримінальному провадженні № 420211020900000074 від 01 червня 2021 року, повернути особі, яка її подала.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.
Якщо ухвалу суду або слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Слідчий суддя: