Справа № 428/2582/21
Провадження № 22-ц/810/916/21
11 січня 2022 року м. Сєвєродонецьк
Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Лозко Ю.П.
суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В.,
за участю секретаря судового засідання - Сінько А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 21 вересня 2021 року ухваленого судом у складі судді Кордюкової Ж.І. в приміщенні того ж суду
у справі про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та зобов'язання зняти її з реєстрації,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
третя особа - Центр надання адміністративних послуг у м. Сєвєродонецьку Військово-цивільної адміністрації міста Сєвєродонецьк Луганської області
встановив:
У березні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним вище позовом, в якому просив визнати відповідача ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язати третю особу зняти відповідача ОСОБА_2 з реєстрації по вказаній адресі.
Позов мотивований тим, що позивач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 , в якій він зареєстрований та постійно проживає.
З 03 жовтня 2003 року по вказаній адресі зареєстрований син позивача, відповідач ОСОБА_2 , який народився під час шлюбу позивача у період з 26 січня 2002 по ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте з 2005 року у вказаній квартирі відповідач за місцем своєї реєстрації не проживає без поважних причин, понад встановленого законом строку, визначеного ст. 405 ЦК України, комунальні платежі не сплачує, будь - які особисті речі останнього у квартирі відсутні.
Реєстрація відповідача за вказаною адресою порушує права позивача на користування і утримання цього житла, розпорядження цим майном, і позбавляє можливості отримати субсидію.
Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 21 вересня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Приходько Є.В., посилаючись на обставини, якими обґрунтовується позов, вказує, що судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, а висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог з підстав наведених у змісті оскаржуваного рішення є помилковими, і не відповідають обставинам справи, вважає, що підстави позову повністю доведені, тому просить скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення скаржника та його представника, представника відповідача - адвоката Оверченко О.А. за доводами апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши її доводи, колегія суддів вважає скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст.263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам рішення суду відповідає.
Судом першої інстанції встановлені та матеріалами справи підтверджуються такі факти та обставини.
Позивач ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 18 грудня 2002 року є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
По вказаній вище адресі з 03 жовтня 2003 року зареєстрований син позивача, відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який набув право користування зазначеним жилим приміщенням в якості члена сім'ї власника житла на підставі ст.405 ЦК України ст.29 ЦК України, що не заперечується позивачем.
Відповідно до довідки від 26 травня 2021 року №258373057 за ОСОБА_2 право власності на нерухоме майно не зареєстроване.
Права членів сім'ї власника на користування житловим приміщенням врегульовані ст. 405 ЦК України та ст. 156 ЖК України, відповідно до вимог яких члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону та в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.
Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (ч.4 ст. 9 ЖК України).
Згідно із ч.1, ч. 4 ст.156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Відповідно до ст.3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Положення ч. 2 ст. 64 ЖК України зазначає, що до членів сім'ї належать дружина наймача (власника), їхні діти, батьки та інші особи, якщо вони проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
За ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім'ї власника житла може бути визнаний таким, що втратив право користування цим жилим приміщенням, внаслідок відсутності цієї особи в цьому приміщені понад один рік без поважних причин.
Отже, збереження або втрата права користування житлом за відсутнім мешканцем, у будь-якому випадку, прямо залежить від причин відсутності, тобто волі, намірів та свідомих дій цієї особи щодо реалізації свого права на проживання у спірному приміщенні.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ст. 89 ЦПК України щодо оцінки доказів.
Допитані судом за клопотанням позивача свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 підтвердили обставини на які посилається позивач, зокрема, щодо не проживання відповідача ОСОБА_2 , який є сином позивача за місцем реєстрації у вказаній вище квартирі АДРЕСА_3 , впродовж тривалого часу, а саме приблизно з 2005 року після припинення шлюбних відносин позивача з матір'ю відповідача.
Акт про фактичне непроживання відповідача у вказаній вище квартирі із зазначенням часу з якого останній не проживає у цьому житловому приміщенні, позивачем суду не наданий.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказує, що з часу розірвання шлюбу між ним та матір'ю відповідача ОСОБА_2 , з 2005 року останній не проживає у належній позивачу квартирі, без поважних причин, тобто, понад встановленого статтею 405 ЦК України строку, хоча позивач не чинив перешкод відповідачу у користуванні цим житловим приміщенням.
Разом з цим, під час апеляційного перегляду справи позивач не заперечував, що у відповідача відсутні ключі від належної позивачу квартири, оскільки вважає, що відповідач не має права на користування цією квартирою, що розташована по вказаній вище адресі, отже, відповідач не має вільного доступу до цього житлового приміщення за місцем своє реєстрації.
Сторони також вказували про напружені стосунки між позивачем та його сином відповідачем ОСОБА_2 впродовж тривалого часу, проте, ці обставини не є підставою позбавлення відповідача права на користування цією квартирою, яке виникло в нього як члена сім"ї власника житла.
Доказів, які б свідчили про добровільне, безпричинне не проживання відповідача у квартирі розташованій по вказаній адресі понад встановлений ст. 405 ЦК України строк, позивачем не надано.
Крім того, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме реєстрація відповідача у квартирі АДРЕСА_3 , що розташована по вказаній вище адресі і належить на праві власності позивачу, позбавляє останнього можливості отримати субсидію, і стала підставою відмови відповідного органу в її оформленні.
Отже, обставин, щодо відсутності відповідача як члена сім'ї позивача як власника вказаного вище жилого приміщення без поважних причин понад один рік, останнім суду не доведено.
За таких обставин, підстави для визнання відповідача таким, що втратив право користування вищевказаним житловим приміщенням відсутні.
Доказів на спростування вірного висновку суду про відмову в задоволенні позову в зв'язку з недоведеністю позивачем підстав позову, скаржником не надано.
Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено.
Доводи скаржника за своєю суттю є обґрунтуванням позовних вимог, зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, яким суд надав належну правову оцінку.
У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З вказаних підстав, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 21 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова Луганського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Дата складення повної постанови - 17 січня 2022 року.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді: В.В. Кострицький
М.В. Назарова