Справа № 165/987/21 Головуючий у 1 інстанції: Ушаков М. М.
Провадження № 22-ц/802/53/22 Категорія: 77 Доповідач: Матвійчук Л. В.
11 січня 2022 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Матвійчук Л. В.,
суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,
з участю секретаря судового засідання - Губарик К. А.,
позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Дирекція по будівництву об'єктів» про визнання наказу незаконним, зміну дати звільнення, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення належних сум при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за невикористану відпустку та відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою відповідача Державного підприємства «Дирекція по будівництву об'єктів» на рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 11 жовтня 2021 року,
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що з 07 серпня 2019 року вона працювала на посаді провідного юрисконсульта на Державному підприємстві «Дирекція по будівництву об'єктів» (далі - ДП «Дирекція по будівництву об'єктів») за строковим трудовим договором. Наказом т.в.о. директора підприємства Надолинного Р. В. від 01 березня 2021 року № 08-к її було звільнено із займаної посади на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку трудового договору.
Позивач зазначала, що звільнення її з роботи є незаконним, а вказаний наказ таким, що підлягає скасуванню, оскільки згідно листка непрацездатності від 01 березня 2021 року серії АДФ №159295 вона перебувала на лікарняному з 01 березня 2021 року по 12 березня 2021 року, про що відповідачу було відомо. Так як 13 та 14 березня 2021 року були вихідними днями, тому вона вийшла на роботу після лікарняного 15 березня 2021 року, і в той же день дізналась, що 01 березня 2021 року її звільнили з роботи у зв'язку із закінченням строку трудового договору та зробили відповідний запис у трудовій книжці. Вважає, що звільнення її у період тимчасової непрацездатності є незаконним, оскільки порушує вимоги ч. 3 ст. 40 КЗпП України. Про звільнення відповідач не повідомив її вчасно, а лише 15 березня 2021 року, не ознайомив з наказом та записом у трудовій книжці. Крім того вказує, що у 2021 році вона взагалі не отримувала заробітної плати, в тому числі відпускних та лікарняних, перші нарахування на картку від адміністрації підприємства надійшли 01 березня 2021 року, які були її розрахунковими. На її запит про надання інформації щодо сум розрахункових коштів, виплачених їй при звільненні, відповідач лише надіслав поштою ксерокопії розрахункових листів за січень, лютий, березень 2021 року, що не відповідає вимогам щодо форми та змісту документів. Згідно її розрахункового листка за березень слідує, що відповідач оплатив перші 5 днів її непрацездатності за період з 01 березня по 12 березня 2021 року, тим самим підтвердивши факт неправомірності своїх дій в частині звільнення її з посади провідного юрисконсульта в період тимчасової непрацездатності. Підприємство заборгувало їй розрахункові при звільненні станом на 15 березня 2021 року із врахуванням заохочувальної виплати до дня 8-го Березня у розмірі 1 135 грн та компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за період 2020-2021 років тривалістю 5 календарних днів та додаткову соціальну відпустку за 2021 рік тривалістю 10 календарних днів, всього за 15 календарних днів. Крім того, залишилась невиплаченою і компенсація витрат, понесених нею за поїздки, пов'язані із господарською діяльністю, у розмірі 326 грн 43 коп.
Позивач також вказувала, що відповідач ДП «Дирекція по будівництву об'єктів» на момент звільнення не провів з нею повного розрахунку, а тому зобов'язаний сплатити на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 62 371 грн 75 коп.
Крім того вважає, що внаслідок порушення відповідачем її трудових прав їй було завдано моральної шкоди, яка полягає у тяжких психологічних стражданнях та переживаннях з приводу розуміння цілковитої незаконності дій відповідача, нехтуванні її законних прав на відпустку, заробітну плату за договором, компенсацію витрат на проїзд за договором, незаконності дій відповідача щодо невиконання умов договору стосовно оплати праці, починаючи з січня 2021 року по 15 березня 2021 року, використанні відповідачем свого домінуючого положення, що призвело до вчинення ним протиправних дій. З моменту виникнення такого протиправного ставлення до неї зі сторони відповідача, вона втратила душевний спокій, постійно перебуває у роздратованому стані, переживаннях, внаслідок чого погіршився сон, апетит, відчуває пригніченість, перебуває в сумнівах щодо добровільного відновлення порушених відповідачем її законних прав. В сім'ї виникають сварки, через що вона постійно відчуває психологічний дискомфорт, розуміючи про можливі проблеми, які можуть виникнути при наступному працевлаштуванні на інше місце роботи. Це все спричиняє їй життєвий дискомфорт, вона вимушена додавати додаткових зусиль для організації свого життя, витрачати свій час та здоров'я для відновлення справедливості та поновлення своїх прав, що завдає додаткових моральних страждань, а тому завдану їй відповідачем моральну шкоду оцінює в 3 000 грн.
Ураховуючи наведене, позивач ОСОБА_1 уточнивши та збільшивши позовні вимоги, просила суд: визнати незаконним та скасувати наказ т.в.о. директора ДП «Дирекція по будівництву об'єктів» Надолинного Р. В. від 01 березня 2021 року № 08-к «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 »; визнати дату звільнення її з посади провідного юрисконсульта ДП «Дирекція по будівництву об'єктів» перший день після закінчення періоду непрацездатності за наявності підстав для звільнення, а саме 15 березня 2021 року; визнати дії т.в.о. директора ДП «Дирекція по будівництву об'єктів» Надолинного Р. В. незаконними та протиправними щодо її незаконного звільнення в період тимчасової непрацездатності; зобов'язати ДП «Дирекція по будівництву об'єктів» протягом двох календарних днів з дня набрання рішення суду законної сили, внести відповідний запис до трудової книжки серії НОМЕР_1 про зміну дати її звільнення з посади провідного юрисконсульта з 01 березня 2021 року на 15 березня 2021 року; зобов'язати ДП «Дирекція по будівництву об'єктів» провести з нею повний розрахунок при звільненні станом на 15 березня 2021 року із врахуванням заохочувальної виплати до дня 8 Березня у розмірі 1 135 грн, компенсації за невикористану відпустку тривалістю 15 календарних днів, компенсації витрат, понесених нею на робочі поїздки до об'єкту будівництва шахти № 10 «Нововолинська» у розмірі 326 грн 43 коп.; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та затримки в розрахунку у розмірі 62 371 грн 75 коп.; стягнути з відповідача на її користь на відшкодування моральної шкоди 3 000 грн та 908 грн понесених судових витрат по сплаті судового збору.
Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 11 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано незаконним та скасовано наказ т.в.о. директора ДП «Дирекція по будівництву об'єктів» Надолинного Р. В. від 01 березня 2021 року № 08-к «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 ».
Визнано дату звільнення ОСОБА_1 з посади провідного юрисконсульта ДП «Дирекція по будівництву об'єктів» перший день після закінчення періоду непрацездатності за наявності підстав для звільнення, а саме 15 березня 2021 року.
Визнано дії т.в.о. директора ДП «Дирекція по будівництву об'єктів» Надолинного Р. В. незаконними та протиправними щодо незаконного звільнення ОСОБА_1 в період тимчасової непрацездатності.
Зобов'язано ДП «Дирекція по будівництву об'єктів» протягом двох календарних днів з дня набрання рішення суду законної сили внести відповідний запис до трудової книжки серії НОМЕР_1 , належної ОСОБА_1 , про зміну дати її звільнення з посади провідного юрисконсульта з 01 березня 2021 року на 15 березня 2021 року.
Стягнуто з ДП «Дирекція по будівництву об'єктів» на користь ОСОБА_1 1 135 грн сум належних при звільненні із врахуванням заохочувальної виплати до дня 8 Березня, 62 371 грн 75 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 15 березня 2021 року по 11 жовтня 2021 року включно, 3 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Стягнуто з ДП «Дирекція по будівництву об'єктів» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку тривалістю 15 календарних днів у розмірі 4 380 грн 15 коп., а також 326 грн 43 коп. компенсації витрат, понесених на робочі поїздки до об'єкту будівництва шахти № 10 «Нововолинська».
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі відповідач ДП «Дирекція по будівництву об'єктів», покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки судом не враховано тієї обставини, що позивач не надала переконливих доказів на підтвердження причинного зв'язку між бездіяльністю відповідача та завданням моральної шкоди. Сам лише факт порушення прав позивача не може бути підставою для стягнення моральної шкоди. Крім того, стягнення судом з ДП «Дирекція по будівництву об'єктів» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 62 371 грн 75 коп., втрачає свій компенсаційний характер виходячи з принципів розумності, справедливості, пропорційності та набуває ознак каральної санкції. Обсяг відповідальності є нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Тому вважає, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позов ОСОБА_1 .
У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 просила апеляційну скаргу відповідача ДП «Дирекція по будівництву об'єктів» залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши пояснення позивача, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - скасуванню, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову, виходячи з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що з 07 серпня 2019 року позивач ОСОБА_1 працювала на посаді провідного юрисконсульта на ДП «Дирекція по будівництву об'єктів» за строковим трудовим договором, що підтверджується копією її трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с.17, 18).
Наказом т.в.о. директора ДП «Дирекція по будівництву об'єктів» ОСОБА_2 від 01 березня 2021 року № 08-к ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку трудового договору (а.с.16).
Як слідує з копії листка непрацездатності від 01 березня 2021 року серії АДФ № 159295 позивач перебувала на лікарняному з 01 березня 2021 року по 12 березня 2021 року та мала стати до роботи 13 березня 2021 року (а.с.19).
Оскільки 13 та 14 березня 2021 року були вихідними днями, тому до роботи позивач мала стати 15 березня 2021 року.
Отже, відповідач звільнив позивача з роботи в період її тимчасової непрацездатності.
Частиною 3 ст. 40 КЗпП України передбачено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 вказала на те, що в разі порушення гарантії, передбаченої ч. 3 ст. 40 КЗпП України негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності чи відпустки.
Отже, з огляду на наведені обставини та враховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, ефективним способом захисту порушеного права позивача є зміна дати її звільнення, у зв'язку з чим датою припинення трудових відносин слід визначити перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності, а саме 15 березня 2021 року, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.
Разом з тим, позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування наказу т.в.о. директора ДП «Дирекція по будівництву об'єктів» Надолинного Р.В. від 01 березня 2021 року № 08-к «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 » та визнання дій т.в.о. директора ДП «Дирекція по будівництву об'єктів» Надолинного Р. В. незаконними та протиправними щодо незаконного звільнення ОСОБА_1 в період тимчасової непрацездатності, зобов'язання ДП «Дирекція по будівництву об'єктів» протягом двох календарних днів з дня набрання рішення суду законної сили, внести відповідний запис до трудової книжки серії НОМЕР_1 про зміну дати звільнення ОСОБА_1 з посади провідного юрисконсульта з 01 березня 2021 року на 15 березня 2021 року до задоволення не підлягають, оскільки не сприятимуть ефективному захисту порушених прав позивача.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що ДП «Дирекція по будівництву об'єктів» не виплатило ОСОБА_1 на час звільнення 1 135 грн заохочувальної виплати до дня 8 Березня, компенсацію за невикористану відпустку тривалістю 15 календарних днів у розмірі 4 380 грн 15 коп., компенсацію витрат, понесених на робочі поїздки до об'єкту будівництва шахти № 10 «Нововолинська» у розмірі 326 грн 43 коп.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказані кошти підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 свої вимоги також мотивувала тим, що в день її звільнення ДП «Дирекція по будівництву об'єктів» не виплатило всіх сум, що належать їй від підприємства, а відтак відповідач зобов'язаний виплатити на її користь також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 березня 2021 року по 11 жовтня 2021 року включно.
Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу
Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зробила правовий висновок про те, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст. 117 КЗпП України.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 вказала, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо.)
Судом встановлено, що відповідач не здійснив повного розрахунку з позивачем в день звільнення, а саме не сплатив 5 841,58 грн належних сум при звільненні, тому він зобов'язаний сплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що є компенсацією їй як працівнику майнових втрат, яких вона зазнала внаслідок несвоєчасного здійснення з нею розрахунку з боку роботодавця.
Однак, задовольняючи вказану позовну вимогу та стягуючи з відповідача на користь позивача 62 371 грн 75 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні при тому, що розмір невиплачених при звільненні сум становить 5 841 грн 58 коп., суд першої інстанції не врахував правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, а тому виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, колегія суддів дійшла висновку, що до стягнення з ДП «Дирекція по будівництву об'єктів» на користь ОСОБА_1 підлягає 5 800 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України,
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року за № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Згідно з ст. 237-1 КЗпП України, у разі якщо порушення законних прав працівника призвели до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, власником або уповноваженим ним органом проводиться відшкодування моральної шкоди працівнику.
Пленум Верховного Суду України у п. 13 постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з наступними змінами та доповненнями) зазначив, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків або змушує докладати додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок відшкодувати моральну (немайнову) шкоду покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що невиплата відповідачем усіх належних позивачу сум в день звільнення завдала ОСОБА_1 психологічних страждань та переживань, проте визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди в 3 000 грн, суд не врахував засад розумності, виваженості та справедливості, а тому колегія суддів дійшла висновку, що розмір відшкодування моральної шкоди, яка підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, слід визначити в 200 грн, що відповідатиме моральним стражданням позивача, які вона зазнала внаслідок звільнення з роботи в період тимчасової непрацездатності.
Отже, на думку колегії суддів, суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а його висновки не відповідають обставинам справи, тому з підстав, передбачених п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, його необхідно скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову з наведених вище підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на те, що апеляційним судом у цій справі ухвалюється нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , тому відповідно до наведених положень ЦПК України суд змінює розподіл судових витрат. З позивача ОСОБА_1 в дохід держави необхідно стягнути 1 816 грн судового збору за вимоги немайнового характеру у задоволенні яких апеляційним судом відмовлено і які не пов'язані із поновленням на роботі, тобто позивач на час подання позовної заяви від сплати судового збору за їх пред'явлення не була звільнена, а на її користь з відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог майнового характеру підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 151 грн . З відповідача в дохід держави необхідно стягнути 908 грн судового збору за задоволену немайнову позовну вимогу про зміну дати звільнення позивача з роботи, оскільки остання при звернення до суду за вказану позовну вимогу не сплачувала судового збору. Водночас, на користь відповідача з позивача підлягає до стягнення пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 950 грн 50 коп.
Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Враховуючи наведене та ч. 10 ст. 141 ЦПК України колегія суддів вважає за необхідне зобов'язати позивача ОСОБА_1 , на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю витрат відповідачу ДП «Дирекція по будівництву об'єктів» у розмірі 2 799 грн 50 коп. (2 950 грн 50 коп. - 151 грн).
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу відповідача Державного підприємства «Дирекція по будівництву об'єктів» задовольнити частково.
Рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 11 жовтня 2021 року у цій справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов задовольнити частково.
Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з роботи з посади провідного юрисконсульта Державного підприємства «Дирекція по будівництву об'єктів» з 01 березня 2021 року на 15 березня 2021 року.
Стягнути з Державного підприємства «Дирекція по будівництву об'єктів» на користь ОСОБА_1 1 135 (одну тисячу сто тридцять п'ять) гривень сум належних при звільненні із врахуванням заохочувальної виплати до дня 8 Березня, компенсацію за невикористану відпустку тривалістю 15 (п'ятнадцять) календарних днів у розмірі 4 380 (чотири тисячі триста вісімдесят) гривень 15 копійок, компенсацію витрат, понесених на робочі поїздки до об'єкту будівництва шахти № 10 «Нововолинська» у розмірі 326 (триста двадцять шість) гривень 43 копійки.
Стягнути з Державного підприємства «Дирекція по будівництву об'єктів» на користь ОСОБА_1 5 800 (п'ять тисяч вісімсот) гривень середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 200 (двісті) гривень на відшкодування моральної шкоди.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного підприємства «Дирекція по будівництву об'єктів» в дохід держави судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства «Дирекція по будівництву об'єктів» судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 799 (дві тисячі сімсот дев'яносто дев'ять) гривень 50 копійок.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя
Судді: