Справа № 161/14949/20 Головуючий у 1 інстанції: Ковтуненко В. В.
Провадження № 22-ц/802/59/22 Категорія: 53 Доповідач: Шевчук Л. Я.
14 січня 2022 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Шевчук Л. Я.,
суддів Данилюк В. А., Киці С. І.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до ОСОБА_1 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО», про стягнення шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, за апеляційною скаргою позивача Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 січня 2021 року,
У вересні 2020 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія (далі - ПрАТ СК) «ПЗУ Україна») звернулося в суд з позовними вимогами до ОСОБА_1 , третя особа на стороні відповідача Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія (далі - ПрАТ СК) «ВУСО» про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, які обгрунтувані тим, що 14 травня 2018 року між ПрАТ СК «ПЗУ Україна» та ОСОБА_2 був укладений договір добровільного страхування наземного транспортного засобу № АМ125594, предметом якого є страхування транспортного засобу - автомобіля марки «Лексус» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
23 квітня 2019 року з вини водія автомобіля марки «Фольксваген» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_1 за участю застрахованого автомобіля марки «Лексус», яким керувала ОСОБА_2 , сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок чого був пошкоджений застрахований автомобіль.
ПрАТ СК «ПЗУ Україна» на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів відшкодувало власнику застрахованого автомобіля ОСОБА_2 страхове відшкодування у розмірі 28772,27 грн, що підтверджується відповідним платіжним дорученням.
Цивільно-правова відповідальність перед третіми особами власника транспортного засобу ОСОБА_1 , з вини якої сталася дорожньо-транспортна пригода, була застрахована у ПрАТ СК «ВУСО» за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АМ № 5889441.
ПрАТ СК «ПЗУ Україна» відшкодувало власнику пошкодженого транспортного засобу ОСОБА_2 страхову суму у розмірі 28772,27 грн. В свою чергу страховик ПрАТ СК «ВУСО» виплатило ПрАТ СК «ПЗУ Україна» страхове відшкодування з урахуванням коефіцієнта зносу у розмірі 23520,96 грн.
Позивач вважає, що решту суми страхового відшкодування у розмірі 5251,31 грн повинна відшкодувати відповідачка в цій справі ОСОБА_1 , з вини якої сталася дорожньо-транспортна пригоду, а тому просив суд стягнути з останньої зазначену суму страхового відшкодування у свою користь.
Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 січня 2021 року в цій справі у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із постановленим судовим рішенням, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційний суд розглянув справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
Як передбачено частинами 4, 5 статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Апеляційну скаргу представника позивача слід задовольнити, заочне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог ПрАТ СК «ПЗУ Україна» з таких підстав.
За матеріалами справи судом встановлено, що 14 травня 2018 року між ПрАТ СК «ПЗУ Україна» та ОСОБА_2 був укладений договір добровільного страхування наземного транспортного засобу № АМ 125594, за умовами якого був застрахований автомобіль марки «Лексус» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (а. с. 19-24).
Крім того, судом встановлено, що 23 квітня 2019 року з вини водія ОСОБА_1 , яка керувала автомобілем марки «Фольксваген» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок чого був пошкоджений застрахований автомобіль марки «Лексус».
Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 червня 2019 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, і на неї накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн (а. с. 16).
23 квітня 2019 року власник застрахованого транспортного засобу - ОСОБА_2 звернулася до страховика - позивача у цій справі із заявою про виплату страхового відшкодування на підставі договору добровільного страхування наземного транспортного засобу. Страховиком 06 травня 2019 року був складений страховий акт № UA2019042300031/L02/01 та розрахунок до нього (а. с. 32), на підставі чого страховик ПрАТ СК «ПЗУ Україна» виплатив ОСОБА_2 страхове відшкодування у розмірі 28772,27 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 29636 від 06 травня 2019 року (а. с. 33).
Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки «Фольксваген» ОСОБА_1 , з вини якої сталася дорожньо-транспортна пригода, перед третіми особами була застрахована у ПрАТ СК «ВУСО» за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АМ № 5889441 (а. с. 45).
Страховик ПрАТ СК «ВУСО» в порядку регресу здійснило виплату страхового відшкодування у розмірі 23520,96 грн страховику ПрАТ СК «ПЗУ Україна» (а. с. 45-46).
Розмір страхового відшкодування, яке було відшкодовано потерпілій ОСОБА_2 страховиком ПрАТ СК «ПЗУ Україна» на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів згідно рахунку-фактури № АК00039804 від 25 квітня 2019 pоку ТзОВ «Автоконцепт» складає 28772,27 грн (а. с. 30).
Разом з тим, при визначенні розміру страхового відшкодування, яке в порядку регресу було відшкодовано страховиком ПрАТ СК «ВУСО» страховику ПрАТ СК «ПЗУ Україна», були враховані положення Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів щодо врахування коефіцієнту зносу замінених в пошкодженому автомобілі складових (коефіцієнт зносу - 0,23), у зв'язку з чим страховик ПрАТ СК «ВУСО» виплатив страховику ПрАТ СК «ПЗУ Україна» в порядку регресу страхове відшкодування у розмірі 23520,96 грн, врахувавши при цьому коефіцієнт зносу замінених в пошкодженому автомобілі складових в розмірі 0,23, у зв'язку з чим різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою складає 5251,31 грн, яку страховик ПрАТ СК «ПЗУ Україна» просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 , з вини якої сталася дорожньо-транспортна пригода.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_1 різниці між розміром шкоди і страховою виплатою немає, оскільки суду не подано доказів сплати страховиком ПрАТ СК «ВУСО» страховику ПрАТ СК «ПЗУ Україна» страхового відшкодування саме у тому розмірі, який зазначено у позовній заяві, а тому, суд був позбавлений можливості встановити реальну різницю між страховим відшкодуванням ПрАТ СК «ВУСО» та загальною сумою страхової виплати, здійсненою ПрАТ СК «ПЗУ Україна» в користь ОСОБА_2 , яка підлягає стягненню з відповідача.
Такі висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи і зроблені з порушенням вимог закону.
Частиною 1 статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частинами 1, 2 статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1, частини 1 статті 1188 ЦК України).
Відповідно до абзацу 3 пункту 3 частини 1 статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (стаття 1194 ЦК України).
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі-Закон) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов'язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
Статтями 28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП.
При цьому у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно з поважних причин помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
У випадку, коли для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).
У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що зазначені збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Судом при цьому встановлено, що страховик ПрАТ СК «ВУСО» відшкодував страховику ПрАТ СК «ПЗУ Україна» витрати, пов'язані з ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнта зносу замінених в пошкодженому автомобілі складових у розмірі 23520,96 грн.
Натомість згідно з рахунком-фактурою № АК00039804 від 25 квітня 2019 року та згідно з актом виконаних робіт № АК00035123 від 28 травня 2019 року сума збитків, пов'язаних з ремонтом пошкодженого автомобіля, складає 28772,27 грн.
Системний аналіз статті 22, абзацу третього пункту 3 частини першої статті 988, статей 1166, 1187, 1194 ЦК України, Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 дає можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі майнова шкода у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку.
Суд першої інстанції зазначених обставин не врахував, а тому дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ПрАТ СК «ПЗУ Україна».
У своєму рішенні суд першої інстанції посилався на те, що позивач не надав жодних доказів на підтвердження виплати в порядку регресу страховиком ПрАТ СК «ВУСО» позивачу у цій справі ПрАТ СК «ПЗУ Україна» страхового відшкодування саме у розмірі 23520, 96 грн.
Відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
У своїх письмових поясненнях третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ПрАТ СК «ВУСО», яка виплатила в порядку регресу страхове відшкодування страховику ПрАТ СК «ПЗУ Україна», підтвердила, що розмір виплаченого в порядку регресу страхового відшкодування складав 23520,96 грн, оскільки при його визначенні був врахований коефіцієнт зносу.
Разом з тим, відповідач ОСОБА_1 не надала суду доказів, які б спростовували доводи позивача щодо вартості відновлювального ремонту пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу або ж розмір здійсненої страховиком виплати.
За таких обставин суд апеляційної інстанції доходить висновку, що із-за порушення судом норм матеріального і процесуального права, невідповідності висновків суду встановленим обставинам справи, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позовних вимог ПрАТ СК «ПЗУ Україна».
Керуючись статтями 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу позивача Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» задовольнити.
Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 січня 2021 року у цій справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги позивача Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки задовольнити.
Стягнути з відповідача ОСОБА_1 в користь позивача Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» 5251,31 (п'ять тисяч двісті п'ятдесят одну) грн 31 коп шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді