Київський районний суд м. Полтави
Справа № 552/6988/21
Провадження № 2/552/504/22
20.01.2022 Київський районний суд м. Полтави в складі:
головуючого судді Яковенко Н.Л.,
секретаря судового засідання Кондра Ю.Ю.,
розглянувши в приміщенні суду в м. Полтава в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 552/6988/21 за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Полтавська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 5 Полтавської міської ради Полтавської області» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов'язання виплатити заробітну плату, -
Позивач ОСОБА_1 10.12.2021 звернулася в Київський районний суд м. Полтави з позовом до Комунального закладу «Полтавська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 5 Полтавської міської ради Полтавської області» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов'язання виплатити заробітну плату.
Позовна заява обґрунтована тим, що протягом тривалого часу перебуває в трудових відносинах з відповідачем, 26.06.2014 з нею було переукладено трудовий договір з строкового на безстроковий, працює на посаді вчителя української мови та літератури.
Вказувала, що 27.10.2021 їй було вручено повідомлення про обов'язкове щеплення проти COVID-19, попередили про можливе відсторонення від роботи без збереження заробітної плати.
Позивач зазначала, що 01.11.2021 на ім'я директора закладу подала заяву, про відмову від надання інформацію щодо своїх щеплень.
Наказом директора КЗ «Полтавська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 5 Полтавської міської ради Полтавської області» від 08.11.2021 № 164-к позивача ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08.11.2021 без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення проти COVID-19 та медичного висновку про наявність протипоказань до нього.
З наказом позивач не погоджується, вважає його незаконним та таким, що підлягає скасуванню.
В поданій до суду позовній заяві просила визнати незаконним та скасувати наказ № 164-к від 08.11.2021 про відсторонення від роботи ОСОБА_1 . Просила зобов'язати відповідача виплатити їй заробітну плату в розмірі середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Згідно з ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 17.12.2021 відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач відзив на позовну заяву не подавав.
Суд, розглянувши матеріали позовної заяви, дослідивши зібрані в справі докази, приходить до таких висновків.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебуває з відповідачем КЗ «Полтавська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 5 Полтавської міської ради Полтавської області» в трудових відносинах, працює на посаді вчителя української мови та літератури (а.с. 11).
Також встановлено, що 27.10.2021 вчителя української мови та літератури КЗ «Полтавська загальноосвітня школа І-ІІІ степенів № 5 Полтавської міської ради Полтавської області» ОСОБА_1 повідомили про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 та попередили за відсутності щеплень чи протипоказань про відсторонення від роботи без збереження заробітної лати на підстав ст. 46 КЗпП України та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (а.с. 12).
З повідомленням позивач ОСОБА_1 особисто ознайомилася 27.10.2021, але документ про профілактичне щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання не надала, що позивачем не оспорюється в поданій до суду позовній заяві.
Також судом встановлено, що наказом Комунального закладу «Полтавська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 5 Полтавської міської ради Полтавської області» від 08.11.2021 № 164-к відсторонено від роботи ОСОБА_1 , вчителя української мови та літератури, з 08.11.2021 без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення проти COVID-19 чи медичного висновку про наявність протипоказань до нього (а.с. 16).
З наказом позивач особисто ознайомилася під підпис та зазначила про свою незгоду з ним.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» громадяни України зобов'язані, зокрема, піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках робити щеплення; виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.
Підстави відсторонення від роботи передбачені ст. 46 КЗпП України, зокрема, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» держава забезпечує планомірне науково обґрунтоване попередження, лікування, локалізацію та ліквідацію масових інфекційних захворювань. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов'язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України. У разі загрози виникнення або поширення епідемічних захворювань Кабінетом Міністрів України у порядку, встановленому законом можуть запроваджуватися особливі умови і режими праці, навчання, пересування і перевезення на всій території України або в окремих її місцевостях, спрямовані на запобігання поширенню та ліквідацію цих захворювань.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статтею 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах можуть проводитися обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.
Наразі наказом МОЗ від 04.10.2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» на період дії карантину обов'язковій вакцинації проти COVID-19 підлягають працівники, зокрема, закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Цим наказом передбачається, що щеплення є обов'язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16.09.2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 11.10.2019 року № 2070).
Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.
Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов'язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 № 731)
Тож вказаний вище наказ МОЗ необхідну процедуру введення його в дію пройшов.
Таким чином, вакцинування для працівників з наведеного вище переліку наказу МОЗ № 2153 є обов'язковим, не робити його можуть лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.
Позивач ОСОБА_1 не надала відповідачу та суду доказів наявності у неї абсолютних протипоказань до щеплення проти COVID-19.
Відповідач, видавши оспорюваний наказ, застосував в порядку, передбаченому законом (ст. 46 КЗпП України), відсторонення від роботи, оскільки це прямо передбачено нормами законодавства.
Подібна позиція суду викладена у постанові ВС від 04.10.2021 у справі № 336/1368/20, у постанові від 01.04.2020 у справі № 761/12073/18, у постанові від 23.01.2019 у справі № 755/6458/15-ц.
Тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є повністю безпідставними та не підлягають задоволенню.
Щодо тверджень позивача про те, що інформація щодо щеплень є конфіденційною в розумінні норм ст. 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» суд зауважує таке.
Статтею 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» передбачено, що пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта.
Інформація про наявність профілактичного щеплення не включає в себе відомостей щодо звернень до лікаря та/чи діагнозу, не є конфіденційною в розумінні норм ст. 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я».
Закон України «Про захист персональних даних», на який посилається позивач в поданій до суду позовній заяві, регулює правові відносини, пов'язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв'язку з обробкою персональних даних. Закон поширюється на діяльність з обробки персональних даних, яка здійснюється повністю або частково із застосуванням автоматизованих засобів, а також на обробку персональних даних, що містяться у картотеці чи призначені до внесення до картотеки, із застосуванням неавтоматизованих засобів.
Тому зазначений Закон не підлягає застосуванню в спірних правовідносинах.
Твердження позивача про порушення відповідачем права на працю не заслуговує на увагу.
Відсторонення від роботи означає тимчасове увільнення працівника від обов'язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і, в свою чергу, тимчасове увільнення роботодавця від обов'язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання та відповідно, сплачувати заробітну плату.
Тимчасове увільнення працівника від виконання ним його трудових обов'язків в порядку відсторонення від роботи (на умовах та підставах встановлених законодавством) за своєю суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом. Застосовується такий захід у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків. Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов'язкове припинення самих трудових відносин. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.
Відсторонення від роботи оформляється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому мають бути наведені підстава та строки відсторонення.
Працівник має ознайомитись з таким наказом, оскільки йдеться про реалізацію права працівника на працю.
Стверджуване позивачем порушення його права на працю та одержання заробітної плати в судовому засіданні свого підтвердження не знайшло.
Зокрема, розглядаючи питання стосовно порушення права на працю позивача, що відмовився надати роботодавцю документи, що підтверджують проходження щеплення, ЄСПЛ в своєму рішенні зазначив таке:
«306. Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов'язку, метою якого є захист здоров'я».
Крім того, Верховний Суд у своїй практиці цілком послідовно стверджує наступне (постанова від 10.03.2021 у справі №331/5291/19):
«Вимога про обов'язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров'я, а також здоров'я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об'єктивні підстави, тобто було виправданим.
Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов'язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов'язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей.
Отже, право позивача на працю у шкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовилася від обов'язкового щеплення.
Втручання у вигляді обов'язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві».
На підставі викладеного судом встановлено, що відповідачем у встановленому законом порядку було повідомлено позивача про необхідність зробити вакцинацію від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та надати медичну документацію щодо проходження цієї процедури або про наявність абсолютних протипоказань до такої вакцинації. Також позивачу було роз'яснено наслідки ненадання одного з таких документів у вигляді відсторонення від роботи без збереження заробітної плати.
Оскільки позивачем один із зазначених документів відповідачу надано не було, відповідачем у повній відповідності до вимог чинного законодавства видано оскаржуваний наказ №164-к від 08.11.2021 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ».
Видання вказаного наказу жодним чином не порушує прав позивача, а є передбаченим чинним законодавством наслідком свідомого рішення позивача та її дій у виді ненадання роботодавцю документу про вакцинацію від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, або про наявність абсолютних протипоказань до такої вакцинації.
При розгляді справи судом також враховується, що в законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. А саме, навіть якщо щеплення обов'язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників від роботи без виплати заробітної плати.
Розглядаючи цю справу, суд зазначає, що обов'язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантовано ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Між тим, такі втручання цілком припустимі.
Для визначення законності таких втручань Європейський суд з прав людини вказує на те, що «аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону» і чи має воно наметі законні цілі, і чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».
Досліджуючи питання наявності закону Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в ухваленому 08.04.2021 року рішенні у справі Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява № 47621/13) у рішенні, яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п. 266):
«Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11і 28473/12, § 167, 15 листопада 2016 р., з додатковим посиланням).»
ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов'язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.
В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов'язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272):
«Що стосується мети, яку переслідує обов'язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами,ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров'я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров'я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».
А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов'язкової вакцинації суд наводить такі доводи:
«285. … Хоча система обов'язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров'я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.
В контексті охорони здоров'я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров'я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов'язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.
Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов'язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».
З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов'язкову вакцинацію має вагомі причини.
Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов'язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров'я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.
Стосовно доводів про відсутність доказів безпечності вакцин, то ЄСПЛ посилається на загальний консенсус щодо життєвої важливості такого заходу та засобу захисту населення від хвороб, які можуть мати серйозні наслідки для здоров'я людини та які в разі серйозних спалахів можуть викликати проблеми в суспільстві. Зважаючи на те, що частота ускладнень є досить незначною, однак безсумнівно, їх виникнення є досить загрозливим для здоров'я людини, органи Конвенції підкреслили важливість прийняття необхідних запобіжних заходів перед вакцинацією… Очевидно, це стосується перевірки в кожному окремому випадку можливих протипоказань. Це також відноситься до моніторингу безпеки застосовуваних вакцин. У кожному з цих аспектів Суд не вбачає підстав ставити під сумнів адекватність національної системи вакцинації. Вакцинація проводиться медичними працівниками тільки при відсутності протипоказань, які попередньо перевіряються відповідно до звичайного протоколу, відповідні медичні працівники зобов'язані повідомляти про будь-які підозри на серйозні або несподівані побічні ефекти. Відповідно, безпека використовуваних вакцин знаходиться під постійним контролем компетентних органів».
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Оскільки судом не встановлено порушення, оспорення або невизнання відповідачем прав, свобод чи законних інтересів позивача, відсутні підстави для їх захисту чи відновлення судом.
Відповідно до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд дійшов висновку про необхідність відмовити в задоволенні позовних вимог, понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають та покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 264, 265 ЦПК України, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального закладу «Полтавська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 5 Полтавської міської ради Полтавської області» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов'язання виплатити заробітну плату відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
- позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків відсутній, паспорт НОМЕР_1 , виданий 17.05.1996 Зіньківським РВУ МВС України в Полтавській області;
- відповідач Комунальний заклад «Полтавська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів 5 Полтавської міської ради Полтавської області», місцезнаходження 36014, м. Полтава, вул. Соборності, 64, код ЄДРПОУ 21045857.
Повне судове рішення складено 20.01.2022.
Головуючий суддя Н.Л.Яковенко