Справа № 759/8866/20
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/3143/2022
Головуючий у суді першої інстанції: Петренко Н.О.
Доповідач у суді апеляційної інстанції:Семенюк Т.А.
19 січня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - Семенюк Т.А
Суддів - Рейнарт І.М., Кирилюк Г.М.,
розглянувши в порядку ст. 369 ЦПК України в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами Державного підприємства «Інфоресурс» та ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 вересня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Інфоресурс» про компенсацію моральної шкоди,-
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що протиправні дії відповідача, а саме порушення п.б ст. 30 Закону України «Про оплату праці» та ч. 1 ст. 128 КЗпП України викликали у позивача страждання: фізичні, душевні та психічні.
Зазначала, що оскільки посада заступника головного бухгалтера бухгалтерсько-економічного відділу ДП «Інфоресурс» була єдиним місцем роботи і доходу, але у зв'язку із порушенням відповідачем її трудових прав, позивач була позбавлена сталого способу життя та фінансового забезпечення.
Через душевні, моральні хвилювання, погане харчування, стреси, через відсутність коштів, без жодних пояснень з боку роботодавця, ОСОБА_1 почала постійно хворіти, що підтверджується листами непрацездатності. Після тривалого, виснажливого та болючого лікування 03.05.2018 року вийшла на роботу та надала на підприємство документи, що підтверджували вагітність. Однак її було повідомлено, що 23.04.2018 року її звільнено з роботи у зв'язку з нез'явленням на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києві від 12.02.2019 року, яке залишено без змін Постановою Верховного Суду від 22.01.2020 року визнано незаконним звільнення і позовні вимоги задоволено. 12.02.2019 року позивача поновлено на роботі з 24.04.2018 року.
Також зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року народила дитину, але період вагітності проходив у неймовірних моральних стражданнях, адже ОСОБА_1 довелося доводити незаконність свого звільнення, відвідувати судові засідання, замість того, щоб вести нормальний, усталений спосіб життя, до якого вона звикла і мала право. Через незаконне звільнення за період з червня 2018 року по лютий 2019 року вона не отримала від ДП «Інфоресурс» жодних коштів. Найбільше страждань, переживань, тривог пов'язано з тим, що потрібно було жити, лікуватися та зберігати свою вагітність лише за соціальні виплати як безробітній. Через хвилювання позивач знаходилась на стаціонарному лікуванні у Київському міському пологовому будинку № 3 в період з 15.06.2018 року по 04.07.2018 року. Розмір відшкодування моральної шкоди визначила через характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних), які на її думку, були дуже сильними, адже від цього залежало не просто здоров'я і самопочуття, а і життя та нормальний розвиток дитини, ця шкода тривала всю вагітність і після народження дитини.
З урахуванням збільшених позовних вимог ОСОБА_1 просила стягненути з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 220 000,00 грн. та понесенні судові витрати у розмірі 4 000,00 грн.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 20 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ДП «Інфоресурс» на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду у розмірі 2 000,00 грн.
Стягнуто з ДП «Інфоресурс» на користь держави судовий збір у розмірі 908,00 грн.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду, ДП «Інфоресурс» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі вважаючи, що судом порушено норми процесуального та матеріального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт заподіяння відповідачем позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру. Позивачем додано до позовної заяви лише докази, що підтверджують наявність хвороби, однак не додано жодних доказів, які б підтверджували, що хвороба виникла внаслідок дій відповідача.
Також зазначав, що на момент прийняття наказу від 23.04.2018 № 19-К «Про звільнення з роботи» позивач жодним чином не повідомляла відповідача, що перебувала у стані вагітності (ні письмово, ні усно), вважає, що звільнення позивача відбулося саме з вини позивача.
Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1 також подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі вважаючи, що судом порушено норми процесуального та матеріального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала позивач - були неймовірні: постійні переживання, нервування, страхи, за життя і здоров'я себе і дитини, відсутність коштів на прожиття, лікування, постійні судові засідання, листи від відповідача з приниженням її професійного рівня.
Також зазначала, що перед незаконним звільненням позивачу діагностували онкологічне захворювання, що потребує значних коштів та моральних ресурсів.
Вказала, що повідомила відповідача про вагітність, відразу, коли повернулася на роботу після лікарняного, надала докази вагітності, проте відповідач не поновив її на роботі, а здійснив приниження її професійної честі і репутації, запропонувавши роботу з неповним окладом і поза кваліфікацією позивача.
Щодо правничої допомоги, зазначає, що звернулася до адвоката ще у 2018 році, тоді ж були надані послуги та сплачені кошти, що підтверджується заявою про переказ готівки та актом виконаних робіт від 12.03.2020 року, що підтверджує сплачені 4 000,00 грн.
Позовна заява про відшкодування моральної шкоди була подана 29.05.2020 року, оскільки рішення у справі про звільнення було прийнято Постановою Верховного Суду від 22.01.2020 року.
Щодо доказів представлення інтересів адвокатом, вказала, що ордер позивачем не надано, оскільки адвокат не приймав участь у судових засіданнях, а позивач через пандемію теж не змогла бути присутня на судових засіданнях, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія КС № 6613/10 від 26 квітня 2018 року, позивачем не долучено, оскільки на момент подання позовної заяви Право на заняття адвокатською діяльністю Яковченко О.В. зупинено згідно п.1 ч. 1 ст.31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» з 08.04.2020 року, а договір укладений між ОСОБА_1 та адвокатом не надала, оскільки даний договір містить адвокатську таємницю та інформацію, яку позивач не бажала розголошувати не інакше як на вимогу суду, у зв'язку із викладеним просила прийняти копію Договору про надання правової допомоги № 2 від 04.05.2018 року, оскільки вказаний доказ не був поданий до суду першої інстанції, на її думку з поважних причин.
16 грудня 2021 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від директора ДП «Інфоресурс» Бєлік О.М. в якій відповідач просила апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що про свою готовність прийняти позивача на роботу ДО «Інфоресурс» неодноразово повідомляв ОСОБА_1 , однак позивач на працевлаштування не погоджувалась, а тому в позивача була можливість відразу ж після звільнення працевлаштуватися у відповідача і отримувати відповідні виплати.
Вважає, що поведінка позивача, а саме - не бажання обійняти запропоновану відповідачем посаду, свідчить про те, що позивачеві не так вже й потрібно було матеріальне забезпечення. Крім того, працевлаштування позивача на запропонованій посаді не позбавляло можливості ОСОБА_1 оскаржувати наказ про звільнення в судовому порядку.
Також вважає, необґрунтованою вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 4000,00 грн. понесених судових витрат, оскільки позивачем не було додано до позовної заяви копії договору про надання правничої допомоги, а також копій документів, що підтверджують правовий статус адвоката, додана до позовної заяви копія квитанції не підтверджує здійснення відповідних витрат, так як із неї не можливо встановити які саме послуги були оплачені позивачем і чи мають вони відношення до цієї справи.
Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною 13 статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційних скарг, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
Судом встановлено, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12.02.2019 року визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади заступника головного бухгалтера бухгалтерсько-економічного відділу ДП «Інфоресурс» відповідно до п. 5 ст. 40 КЗпП України, визнано незаконним наказ про звільнення, поновлено на посаді заступника головного бухгалтера бухгалтерсько-економічного відділу ДП «Інфоресурс» з 23.04.2018 року та стягнуто середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 03.05.2018 року по 12.02.2019 року в розмірі 53 767, 50 грн. (а.с. 31-33).
Постановою Київського апеляційного суду від 13.05.2019 року рішення суду першої інстанції від 12.02.2019 року змінено та визначено розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 в сумі 26 455, 75 грн., також змінено в частині стягнення судового збору. В іншій частині рішення суду залишено без змін (а.с. 91-96).
Постановою Верховного Суду від 22.01.2020 року постанову Київського апеляційного суду від 13.05.2019 року в частині зміни суми стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та судового збору скасовано та залишено в силі в цій частині рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12.02.2019 року (а.с. 97-107).
Виписним епікризом із медичної карти стаціонарного хворого відділення онкогематології вбачається, що ОСОБА_1 має онкологічне захворювання (а.с. 28,45,46).
Задовольняючи частково позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Святошинського районного суду міста Києва №759/7441/18 від 12.02.2019 року, залишене без змін постановою Верховного Суду від 22.01.2020 року, свідчить про те, що були відсутні законні підстави для звільнення позивача, чим і була спричинена моральна шкода, що порушило звичний уклад життя ОСОБА_1 , проте сума моральної шкоди в розмірі 220 000,00 грн. є завищеною, такою, що не відповідає ступеню перенесених страждань.
Крім того, позивачем до справи не долучено ордер, копії посвідчення адвоката, який мав би надавати допомогу, договір, укладений між позивачем та Яковченко О.В . Також судом надана оцінка тому, що перерахунок було зроблено у 2018 році, тоді як позов подано до суду у травні 2020 року,тому у задоволенні вимоги про стягнення 4 000,00 витрат на правничу допомогу судом першої інстанції відмовлено.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина'є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках та інше.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
При заподіянні особі моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню покладається на осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України.
За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин. КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, а тому розмір такого відшкодування суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті та з урахуванням інших обставин справи.
Доводи апеляційної скарги відповідача про недоведеність позивачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.
Встановлене Конституцією України та законами України право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, а також одним із засобів захисту порушених цивільних прав та інтересів, які передбачені ст. 16 Цивільного Кодексу України.
КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексупередбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.
Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом стягнення середньомісячного заробітку за затримку розрахунку при звільненні, а має самостійне юридичне значення.
За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, в даному випадку незаконне звільнення, відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 25 квітня 2012 року у справі № 6-23цс12.
Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Посилання позивача, на несправедливо занижений судом першої інстанції розмір моральної шкоди колегією суддів не приймаються, з огляду на наступне.
Як зазначалось вище, підставою для відшкодування моральної шкоди за ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Як вбачається з рішення Святошинського районного суду м. Києва від 19.11.2018 року у справі № 759/5987/18, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ДП «Інфоресурси» про стягнення заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року рішення від 19.11.2018 року скасовано в частині розподілу судових витрат, в іншій частині рішення суду залишено без змін (а.с. 71-83).
Також судом встановлено, що позивача 23.04.2018 року було незаконно звільнено із займаної посади, рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12.02.2019 року поновлено на роботі із стягненням середньоденного заробітку за час вимушеного прогулу.
Визначаючи розмір моральної шкоди, якої зазнала позивач, судом першої інстанції взято до уваги обставини справи, характер та тривалість страждань позивача, ступень вини відповідача та сімейні обставини ОСОБА_1 .
Виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, враховуючи вищевикладене, суд першої і станції дійшов правильного висновку щодо задоволення вимог про стягнення моральної шкоди в розмірі 2 000 грн.
За вказаних обставин доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду першої інстанції вимогам закону є безпідставними. Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга не містить.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Інші доводи, викладені в апеляційних скаргах, як позивача, так і відповідача, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди сторін з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена.
Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні з відповідача витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Позивач просила відшкодувати витрати на правову допомогу в розмірі 4 000,00 грн.
На підтвердження вказаних витрат ОСОБА_1 в суді першої інстанції надала акт № ОУ-0000001 здачі-прийняття робіт (надання послуг) та квитанцію про перерахування на користь Яковченко О.В. 4 025,10 грн.
Згідно ч. 3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місце знаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частиною 2 статтею 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Частиною першою статті 58 ЦПК України передбачено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Так, частиною 1, 2 статті 60 ЦПК передбачено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник. Під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.
Повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами, зокрема довіреністю фізичної особи, яка повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою. Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» - стаття 62 ЦПК України.
При цьому в ордері на надання правової допомоги має бути зазначено не абстрактний орган державної влади, а конкретна назва такого органу, зокрема суду, в якому надається така допомога (підпункт 15.4 пункту 15 Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17 грудня 2012 року № 36).
Згідно п. 4 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору
Відповідно до п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а і у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Отже, стороні, на користь якої прийняте рішення, для отримання відшкодування витрат на правову допомогу слід довести: факт і тривалість надання їй правової допомоги; факт надання допомоги адвокатом або іншим фахівцем у галузі права; факт оплати правової допомоги. При розрахунку розміру відшкодування має враховуватися час на надання правової допомоги: 1) у судовому засіданні; 2) під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; 3) під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено в п. 95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26 лютого 2015 року, п. п. 34-36 Рішення у справі Гімайдуліна і інших проти України від 10 грудня 2009 року, п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30 березня 2004 року, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Частиною 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачає, що укладаючи договір про надання адвокатських послуг між адвокатом та клієнтом, сторони вправі вільно та самостійно визначати порядок обчислення гонорару як у фіксованому розмірі за конкретну послугу, так і у формі погодинної оплати.
Так, за приписами даної норми передбачено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Згідно ч.1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України). Аналогічне положення міститься й у статті 81 ЦПК України.
Позивач в порушення вимог статтей 12, 81 ЦПК України не надала суду першої інстанції доказів щодо повноважень адвокатата Яковченко О.В. представляти інтереси ОСОБА_1 , зокрема довіреність або ордер, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» - стаття 62 ЦПК України.
У порушення вищезазначених вимог у справі також відстуній детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних її представником, не вказано час, витрачений представником на надання таких послуг, й вартість кожної з наданих послуг.
Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в стягненні з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу.
Крім того, ОСОБА_1 додала до апеляційної скарги копію Договору про надання правової допомоги №2 від 04 травня 2018 року, проте вказаний новий доказ колегія суддів не приймає до уваги, виходячи з наступного.
За правилами частин 1, 3 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до положень статті 83 ЦПК України, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії. спрямовані на отримання вказаного доказу.
Доводи апелянта щодо неможливості подачі доказів до суду першої інстанції щодо представництва інтересів ОСОБА_1 - адвокатом Яковченко О.В., колегія суддів до уваги не приймає з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У постанові Верховного Суду №308/15007/15-ц від 15.05.2019 року суд дійшов висновку, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Верховний Суд у своїй постанові від 03 травня 2018 року по справі № 372/1010/16-ц дійшов висновку, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат, стороні на користь якої ухвалено судове рішення.
Як вбачається з матеріалів справи позовна заява ОСОБА_1 подана у травні 2020 року, ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 10 червня 2020 року відкрито загальне позовне провадження та призначено розгляд справи в судовому засіданні, рішення у справі ухвалено 20 вересня 2021 року, тобто позивач мала достатньо часу для подачі всіх наявних доказів, тому колегія суддів не вбачає правових підстав для прийняття нових доказів.
Колегія суддів також звертає увагу позивача, що згідно з частинами 5, 6, 8 статті 43 ЦПК України документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом заповнення форм процесуальних документів відповідно до Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.
Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника). Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника).
Відповідно до підпункту 15.15 підпункту 15 пункту розділу XII «Перехідні положення» ЦПК України Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Наказом ДСА України № 628 від 22.12.2018 року «Про проведення тестування підсистеми «Електронний суд» у місцевих та апеляційних судах» вирішено запровадити тестовий режим експлуатації підсистеми «Електронний суд» у всіх місцевих та апеляційних судах України.
Святошинський районний суд м. Києва є одним із пілотних судів, перелік яких визначений наказом ДСА України № 628 від 22.12.2018 року «Про проведення тестування підсистеми «Електронний суд» у місцевих та апеляційних судах».
У зв'язку із викладеним колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 мала достатньо часу та можливостей для подачі доказів щодо вимоги про стягнення правничої допомоги на свою користь, однак скористалась своїми процесуальними правами на власний розсуд.
Таким чином, колегія суддів вважає, що оскільки у матеріалах справи відсутні встановлені ст. 137 ЦПК України докази, виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, а також доказів щодо вартості кожної наданої послуги, суд першої інстанції вірно прийшов висновку щодо відмови у задоволенні ОСОБА_1 вимоги про стягнення правничої допомоги.
Разом з цим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача щодо неправильно нарахованого судового збору, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.
За нормами ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2020 року встановлено у розмірі 2102 грн.
З матеріалів справи вбачається, що у травні 2020 року позивач подала до суду першої інстанції позовну заяву, ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки є інвалідом ІІ групи. У зв'язку із викладеним розмір судового збору на користь держави з відповідача складає 840,80 грн.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині судового збору, який підлягає стягненню з відповідача на користь держави підлягає зменшенню з 908 грн. до 840,80 грн.
В решті висновки суду першої інстанції постановленні з дотриманням норм чинного законодавства та доводами апеляційних скарг не спростовуються.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Інфоресурс» - задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 вересня 2021 року в частині стягнення судового збору змінити, зменшивши розмір, який підлягає стягненню з Державного підприємства «Інфоресурс» на користь держави з 908 грн. до 840,80 грн.
В іншій частинні рішення залишити без змін.
Постанова набирає чинності з моменту її проголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді