Справа № 376/229/20
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/3114/2022
Головуючий у суді першої інстанції: Коваленко О.М.
Доповідач у суді апеляційної інстанції:Семенюк Т.А.
17 січня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді - Семенюк Т.А
Суддів - Рейнарт І.М., Кирилюк Г.М.,
розглянувши в порядку ст. 369 ЦПК України цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Сквирського районного суду Київської області від 22 березня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання батька,-
У січні 2020 року ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом до відповідача, посилаючись в обґрунтування позовних вимог на те, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не працює, пенсію за віком отримує в сумі 1564 грн., інших джерел доходів не має, тому його матеріальне становище є вкрай нужденним.
Зазначав, що позивач почав дуже часто хворіти, пенсії на ліки не вистачає. Проживає один і крім дочки в нього інших близьких родичів немає. Його дочка ОСОБА_5 , зовсім не цікавиться його життям і матеріальну допомогу йому добровільно не надає. ОСОБА_3 стверджує, що в свій час, після розлучення з дружиною, регулярно сплачував аліменти на утримання дочки в повному обсязі.
Також вказував на те, що відповідач працює у ТОВ «Гроно» і має можливість надавати йому матеріальну допомогу. Має добрий стан здоров'я та матеріально забезпечена.
Разом з тим, при зустрічі з дочкою 19 грудня 2019 року, коли він попросив її про допомогу, остання вдарила його в груди кулаками і він вимушений був звернутися в поліцію, але за відсутності ознак кримінального правопорушення справу закрито.
Просивщомісячно утримувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , кошти на його утримання у розмірі 800 грн., починаючи з дня подання заяви до суду і до зміни матеріального та сімейного стану сторін.
Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 22 березня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на його утримання в розмірі 500 грн. щомісячно, починаючи з часу звернення до суду з позовом, а саме з 29.01.2020 року.
Рішення в частині місячного стягнення аліментів підлягає до негайного виконання.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги, зазначила, що ОСОБА_3 має задовільний стан здоров'я, оскільки будь - яких медичних документів про поганий стан здоров'я не надав, останнє його звернення до лікаря було ще в червні 2003 році, тобто більше 18 років тому.
Зазначила також, що заяву про отримання субсидії на комунальні послуги не подавав, що свідчить про те, що не має в ній потреби, до органів місцевого самоврядування, громадських організацій за наданням матеріальної допомоги не звертався, утримує курей, яким купує зерно на базарі, вирощує городину, займається теслярським промислом та має підробітки.
Вказувала на те, що ОСОБА_2 втратила малолітню дитину, внаслідок чого понесла сильне психологічне потрясіння, що негативно відобразилося на стані її здоров'я, наразі перебуває за кордоном, проживає там з чоловіком без реєстрації шлюбу та перебуває на повному його утриманні . Там вона проходить реабілітаційне лікування після смерті дитини.
28 вересня 2021 року на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_3 , в якому позивач просив залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що весь час до пенсії працював, сплачував аліменти на дочку, згідно рішення суду.
Вважає, що скаржник в апеляційній скарзі вказувала неправдиві доводи, оскільки ОСОБА_3 отримує субсидію, що підтверджується випискою по картковому рахунку, не веде підсобного господарства та у вирішенні побутових проблем йому допомагає соціальний працівник ОСОБА_6 , що підтверджується довідкою старости Сквирської міської ради від 27.09.2021 №766, а городину вирощує його сестра ОСОБА_7 , оскільки позивач за станом здоров'я не може займатися городом.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонером та отримує пенсію за віком, що підтверджується Довідкою про доходи № 6949 9294 2001 1925, видана Сквирським відділом обслуговування громадян Пенсійного фонду України ГУ у Київській області (а.с.8), пенсія у позивача у 2019 року становила з квітня по червень - 1497 гривень, з липня по вересень - 1564 гривень.
Позивач проживає один і крім ОСОБА_2 у нього інших дітей немає.
ОСОБА_3 проживає у власному будинку по АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про склад сім'ї №374, видана Виконавчим комітетом Домантівської сільської ради Сквирського району Київської області 16.10.2019 року (а. с. 7).
Судом також встановлено, що позивач не був позбавлений батьківських прав відносно своєї дочки - ОСОБА_2 по справі та сплачував аліменти на її утримання.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є особою працездатного віку, постійно працює за кордоном та має постійний заробіток, на утриманні ОСОБА_2 знаходиться її мати.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 51 Конституції України, повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Відповідно до ч.1 ст. 202 Сімейного кодексу України, повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Згідно зі ст.1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 204 СК України, відповідно до якої, дочка, син можуть бути звільнені судом від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків. Дочка, син звільняються судом від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько не сплачували аліменти на утримання дитини, що призвело до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, і така заборгованість є непогашеною на момент прийняття судом рішення про визначення розміру аліментів на батьків.
Згідно з п.21 постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (ст. 202 СК України), не є абсолютним. У зв'язку з цим суд на вимогу дочки, сина, до яких пред'явлено позов про стягнення аліментів, зобов'язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від виконання своїх обов'язків щодо них (ст. 204 СК).
При вирішенні питання про стягнення аліментів на утримання батьків слід враховувати, що вказане право батьків, якому кореспондує обов'язок повнолітніх дітей, виникає за наявності двох умов: непрацездатності батьків та наявності у них потреби у матеріальній допомозі і не залежить від майнового стану повнолітніх дочки, сина. Звільнення від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах можливі лише коли буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків, що передбачено ч.1 ст. 204 СК України. Моментом виникнення обов'язку утримувати своїх батьків є наявність усіх перерахованих умов.
Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку в залежності від матеріального становища батьків. До уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо.
При встановленні того, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір'ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.
Саме такого висновку дійшла Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 вересня 2019 року у цивільній справі № 212/1055/18-ц (касаційне провадження № 61-2386сво19).
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 є пенсіонером, непрацездатним та має хвороби, які потребують постійного лікування, а тому має потребу і необхідність у матеріальній допомозі, а відповідач у свою чергу є повнолітньою, має дохід, однак добровільно допомогу не надає, інших повнолітніх дітей, які б могли розділити витрати, пов'язані із його утриманням, у позивача немає, при цьому підстави, передбачені положеннями статті 204 СК України, для звільнення відповідача від її обов'язку утримувати непрацездатного батька, відсутні, тому місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на його утримання.
Доводи апелянта про те, що позивач в минулому ухилявся від її виховання, не надавав матеріальну допомогу, через що відсутні підстави для стягнення з неї аліментів на утримання батька, колегія суддів відхиляє, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених доводів суду не надано.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Колегія суддів не приймає до уваги надані сторонами в апеляційній інстанції нові докази, виходячи з наступного.
За правилами частин 1, 3 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до положень статті 83 ЦПК України, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії. спрямовані на отримання вказаного доказу.
Як вбачається з матеріалів справи позовна заява ОСОБА_3 подана у січні 2020 року, ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 30 січня 2020 року відкрито загальне позовне провадження та призначено розгляд справи в судовому засіданні, рішення у справі ухвалено 22 березня 2021 року, тобто сторони мали достатньо часу для подачі всіх наявних доказів, тому колегія суддів не вбачає правових підстав для прийняття нових доказів.
Інші обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції щодо необхідності стягнення аліментів на утримання батька правильними, оскільки приймаючи таке рішення, суд першої інстанції правомірно виходив з фінансових можливостей відповідача та працездатного віку платника аліментів.
Враховуючи наведе, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлене з дотриманням норм діючого законодавства, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом допущені порушення матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.
Керуючись ст.ст. 367, 369, 375, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Сквирського районного суду Київської області від 22 березня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає чинності з моменту її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді