Справа №760/26060/21
2/760/10546/21
14 січня 2022 року м. Київ
Солом'янський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Зуєвич Л.Л.,
за участю секретаря судового засідання - Кушніра Р.С.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (участі) учасників справи (в письмовому провадженні) цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ; адреса листування: АДРЕСА_2 ) до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» /далі - ТОВ «ФК «Еліт Фінанс»/ (код ЄДРПОУ: 40340222; адреса: Україна, 03035, м. Київ, пл. Солом'янська, будинок 2), треті особи: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Тарас Володимирович /далі - приватний нотаріус Личук Т.В./ (адреса: 76014, м. Івано-Франківськ, вул. Коновальця Євгена, буд. 433, кім. 28-29), приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Байрамов Талят Рафатович /далі - приватний виконавець Байрамов Т.Р./ (адреса: 01135, м. Київ, вул. В.Чорновола, буд. 26/2, оф. 2), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
Рух справи
27.09.2021 до Солом'янського районного суду міста Києва надійшла вказана позовна заява, датована 21.09.2021, за підписом представника позивача - адвоката Бабенко Ю.С. (діє на підставі ордеру) в якій ставиться питання про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису № 8224, вчиненого 14.04.2021 приватним нотаріусом Личук Т.В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» заборгованість в розмірі 152 544,18 грн.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.09.2021 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 04.10.2021 вказану позовну заяву прийнято до провадження, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні).
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надійшло.
Оскільки, розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України /далі - ЦПК України/).
Обґрунтування позову
Свої вимоги заявник обґрунтовує тим, що зазначений виконавчий напис приватного нотаріуса Личук Т.В. вчинено з порушенням вимог чинного законодавства.
Зокрема, позивач вважає, що вказаний виконавчий напис вчинений з порушенням вимог ст. 88 Закону України «Про нотаріат», п.п. 3.1, 3.2, 3.3, 3.4 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, поза межами трирічного загального строку давності, без отримання письмових доказів законності такої вимоги в частині стягувана та наявності і безспірності стягуваної заборгованості.
Вказує, що виконавчий напис вчинено виходячи з зобов'язань за кредитним договором від 27.08.2008 № 1757-0201018/ФКВ-08.
При цьому, зазначає, що зобов'язання ОСОБА_1 за кредитним договором виконані в повному обсязі, про що свідчить постанова про закінчення виконавчого провадження від 28.02.2020 у виконавчому провадженні № 54688268. Зокрема, вказана постанова містить відомості про те, що борг стягнуто в повному обсязі, у тому числі заборгованість за виконавчим документом, виконавчий збір, витрати виконавчого провадження. Вказане виконавче провадження було відкрите на підставі виконавчого документу, виданого 13.06.2017 на підставі рішення Подільського районного суду міста Києва у справі № 758/708/16-ц.
Звертає увагу, що проценти за кредитом і неустойка стягуються у межах позовної давності до дня звернення до суду, які нараховуються за період з дати отримання коштів позичальником до дня повернення позики в межах строку позовної давності, якщо інше не було встановлено укладеним між сторонами договором.
Таким чином, позивач доводить, що виконавчий напис вчинено за зобов'язаннями, які виконані в повному обсязі, а нарахування процентів і неустойки припинено з дня звернення до суду.
Також зазначає, що оспорюваний виконавчий напис вчинено з порушенням вимог Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, яким встановлено, що вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання боржником, письмової вимоги про усунення порушень. Вказує, що письмові вимоги Позивачеві взагалі не були направлені, тобто нотаріусом не додержано тридцятиденний термін для вчинення виконавчого напису.
Крім того, Позивач стверджує, що Відповідач звернувся до нотаріуса після спливу строків позовної давності, а нотаріус в порушення вимог законодавства на даний факт не звернув уваги.
Щодо правової позиції відповідача
Станом на день винесення рішення відзив на позовну заяву не надійшов.
При цьому, суд враховує, що наявними в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштових відправлень підтверджується отримання відповідачем 12.10.2021 ухвали суду від 12.10.2021, яка направлялась відповідачу разом з копією позовної заяви та всіма додатками до неї.
Зазначеним підтверджується, що станом на день винесення рішення відповідачу відомо про існування даного судового провадження.
Строк, встановлений для надання відзиву на позовну заяву сплив (навіть з урахуванням строку поштового обігу). При цьому будь-яких заяв від відповідача не надходило, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Фактичні обставини, встановлені судом
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.
Як свідчать матеріали справи, 07.08.2008 між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 1757-0201018/ФКВ-08.
Відповідно до пунктів 1.1., 1.5. кредитного договору банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 15 207,00 доларів США з розрахунку 11,00 % річних за весь час фактичного користування кредитом, на строк з 27.08.2008 до 26.08.2015.
ТОВ «Український промисловий банк» умови вказаного кредитного договору виконало належним чином, а саме надало відповідачу кредитні кошти.
Також 27.08.2008 між сторонами було укладено договір застави транспортного засобу № 1757-0201018/ZФKB-08 (а.с. 76-81), який забезпечує вимоги заставодержателя за кредитним договором № 1757-0201018/ФКВ-08 від 27.08.2008. Предметом застави, згідно із Договором застави транспортного засобу від 27.08.2008 року є автомобіль DAIHATSU SIRION, реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер шасі НОМЕР_3 , рік випуску 2008.
Станом на 23.12.2015 через неналежне виконання своїх зобов'язань за кредитним договором у ОСОБА_1 утворилась кредитна заборгованість у розмірі 96 363,30 грн, з яких: 52 671,33 грн заборгованість за тілом кредиту; 10 385,06 грн - заборгованість за відсотками; 6 905,71 грн - комісія; 24 945,44 грн - пеня; 1 138,69 грн - сума за ставкою 3% від простроченого тіла кредиту; 317,07 грн - сума за ставкою 3% від прострочених доходів за кредитом.
30.06.2010 між ТОВ «Український промисловий банк», АТ «Дельта Банк» та Національним банком України було укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ «Український промисловий банк» на користь АТ «Дельта Банк.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 02.03.2017 (а.с. 61-64) у справі № 758/708/16-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 23.05.2017 (а.с. 65-68), позов ПАТ «Дельта Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 96 363,30 грн. Вирішено питання щодо судових витрат.
Постановою головного державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Савченко Юлією Йосипівною від 28.02.2020, виконавче провадження № 54688268, при примусовому виконанню виконавчого листа № 758/708/16-ц від 13.06.2017 виданого Подільським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором № 1757-0201018/ФКВ-08 від 27.08.2008 у сумі 97 808,75 грн, виконавче провадження закінчено. Встановлено, що борг по виконавчому документу стягнуто в повному обсязі (а.с. 70-71).
В подальшому, 02.07.2020 між Банком та товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛІТ ФІНАНС» було укладено Договір про відступлення прав вимоги за кредитними договорами, відповідно до умов якого правонаступником права вимоги погашення боргів за портфелем кредитних договорів стало ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС», в тому числі за Кредитним Договором №1757-0201018/ФКВ-08 від 27.08.2008.
14.04.2021 приватним нотаріусом Личук Т.В. видано виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 8224 (а.с. 25), за змістом якого:
- запропоновано звернути стягнення на автомобіль марки DAIHATSU SIRION, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , рік випуску 2008;
- вищевказаний автомобіль належить на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_4 , виданого ВРЕР-4 УДАІ в м. Києві 2008 року, боржнику - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , місце роботи - невідоме;
- зазначений автомобіль був переданий боржником в заставу - ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "УКРАЇНСЬКИЙ ПРОМИСЛОВИЙ БАНК", код ЄРПОУ 19357325 за Договором застави транспортного засобу № 1757-0201018/ZФКВ-08, посвідченого 27 серпня 2008 року, Парубець С.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 4761 в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 1757-0201018/ZФКВ-08 від 27 серпня 2008 року.
- згідно договору про відступлення прав вимоги № 2273/К від 02 липня 2020 року, права та обов'язки за вищевказаними договорами перейшли до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФК "ЕЛІТ ФІНАНС" (код ЄДРПОУ 40340222, місцезнаходження: 03056, v. Київ, пров. Ковальський, буд. № 19, офіс № 147, листування: 03035, м. Київ, Солом'янська площа, 2, IBAN НОМЕР_5 , відкритий в ПАТ АБ "Укргазбанк", МФО 320478), (надалі - "Стягувач");
- cтягнення провадиться станом на 13 квітня 2021 року.
- за рахунок коштів, отриманих від реалізації автомобіля марки DAIHATSU SIRIONномер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , рік випуску 2008, пропоную задовольнити вимоги стягувана - ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФК "ЕЛІТ ФІНАНС".
- загальний розмір заборгованості - 152 544 (сто п'ятдесят дві тисячі п'ятсот сорок чотири) грн. 18 коп., з яких:
- залишок по тілу кредиту - 876 (вісімсот сімдесят шість) грн. 72 коп.;
- залишок по відсотках - 27 640 (двадцять сім тисяч шістсот сорок) грн. 02 коп.;
- заборгованість за комісією - 33 003 (тридцять три тисячі три) грн. 96 коп.;
- заборгованість за штрафними санкціями - 91 033 (дев'яносто одна тисяча тридцять три) грн. 48 коп.;
- Сума плати, що здійснена Стягувачем за вчинення виконавчого напису - 1 500 (одна тисяча п'ятсот) грн. 00 коп.
Постановою про відкриття виконавчого провадження від 11.08.2021 по виконавчому провадженню № 66485093, приватним виконавцем Байрамовим Т.Р. відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису № 8224, який вчинено 14.04.2021 приватним нотаріусом Личук Т.В., про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № 1757-0201018/ФКВ-08 від 27.08.2008 в розмірі 152 544,18 грн (а.с. 82-83).
Звертаючись в суд з позовом ОСОБА_1 посилається на те, що приватним нотаріусом при вчиненні оскраженого виконавчого напису було порушено вимоги закону, оскільки, виконавчий напис був вчинений за відсутності доказів про безспірність заборгованості та з порушенням позовної давності.
Мотиви суду
За загальним правилом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.
Процедура вчинення нотаріусами виконавчих написів визначена у главі 14 Закону України «Про нотаріат» та главі 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 за № 282/20595).
Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Згідно з ст. 87 Закону для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктами 1.1, 1.2, 3.2, 3.5 глави 16 «Вчинення виконавчих написів» розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999.
Під час вчинення виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку.
Судом береться до уваги, що у постанові від 27.03.2019 у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для правильного застосування положень ст.ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. У постанові від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278гс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла аналогічного висновку, викладеного вищевказаній постанові від 27.03.2019 у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19). При цьому, у справі, яка переглядається, відповідачем не доведено, що сума заборгованості була такою, як зазначено у оскарженому виконавчому написі нотаріуса.
Також, суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18) вказала, що строк для звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, передбачений ст. 88 Закону України «Про нотаріат», безпосередньо пов'язаний з позовною давністю, встановленою ЦК України. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Отже, загальний строк для звернення стягувача до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису становить не більше трьох років з дня виникнення у стягувача права вимоги до боржника незалежно від суб'єктного складу сторін у правовідносинах, тобто цей строк підлягає застосуванню й у відносинах між юридичними особами. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові аналізувала інші відносини і вказувала на подібність строку зазначеного у ст. 88 Закону України «Про нотаріат» зі строком позовної давності, який визначений ст. 256 ЦК України в контексті застосування єдиного трирічного строку для захисту прав як фізичних так і юридичних осіб.
Дійсно, строк визначений у ст. 88 Закону України «Про нотаріат» відноситься до строків захисту цивільних прав, однак, це не свідчить про розповсюдження на нього правил ст. 264 ЦК України щодо переривання перебігу позовної давності.
Позовну давність, слід відрізняти від інших видів строків захисту цивільних прав. Так, не є позовною давністю строк для вчинення виконавчих написів та деякі інші строки. До вказаних строків правила глави 19 ЦК України про зупинення, переривання, поновлення позовної давності не застосовуються.
З урахуванням зазначеного та доводів позивача не спростованих відповідачем, суд приходить висновку, що оскаржуваний виконавчий напис нотаріуса вчинено за умови недоведеності існування безспірної заборгованість перед стягувачем та поза межами трирічного строку, передбаченого ст. 88 Закону України «Про нотаріат», з огляду на те, що перериватися чи поновлюватися такий строк не може, оскільки, він є присічним.
При цьому суд бере також до уваги, що за змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов'язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов'язок доведення обставин, за які відповідає відповідач, зокрема, якщо відповідач нехтує своїми процесуальними обов'язками.
Щодо розподілу судових витрат
У позовній заяві позивач, зокрема, порушує питання про стягнення судових витрат, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги.
Частиною 1 ст. 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно положень ч.ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 137 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) зазначено наступне:
«Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 753/15683/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі № 910/3929/18 та інших».
Орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу в позові заявлено в сумі 5 000,00 грн (а.с. 16), що складається з 4 500,00 грн вартості за підготовку та подання позовної заяви та 500,00 грн вартості за підготовку та подання клопотання.
До позовної заяви, зокрема, додано:
-укладений між адвокатським об'єднанням «Мітракс» та ОСОБА_1 договір б/н від 29.12.2020 про надання юридичних послуг (а.с. 91-96) з додатком № 1 до такого договору (а.с. 97-98);
- рахунок на оплату № 199 від 31.08.2021, виставлений АО «Мітракс» ОСОБА_1 на суму 7 000,00 грн (а.с. 100);
-квитанція № 0.0.2252794962.1 від 02.09.2021 про оплату 7 000,00 грн згідно рахунку № 199 від 31.08.2021 (а.с. 99);
-ордер виданий адвокатським об'єднанням «Мітракс» адвокату Бабенко Ю.С. на підставі договору б/н від 29.12.2020 на представлення інтересів ОСОБА_1 .
Суд враховує, що у ч.ч. 1, 2 ст. 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
Вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу у дані справі суд звертає увагу на те, що в позові заявлено попередній (орієнтовний) розмір відповідних витрат у сумі 5 000,00 грн. Одночасно, до позову додано докази оплати витрат на правничу допомогу у сумі 7 000,00 грн. Отже, є очевидним, що на момент складання та подання позову позивачу була відома суму вже понесених ним витрат на правничу допомогу. При цьому будь-яких додаткових заяв з відповідного питання до суду в подальшому не надійшло.
Разом з тим, суд критично оцінює рахунок на оплату № 199 від 31.08.2021 (а.с. 100), оскільки хоч з його змісту і вбачається, що його складено на виконання договору б/н від 29.12.2020, проте самим договором чітко не передбачено його укладання щодо надання правової допомоги виключно у спорі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, а у зазначеному рахунку зазначено наступні послуги:
-«позов про припинення договору» - 6 000,00;
-«клопотання про забезпечення позову» - 5 000,00 грн.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № № 922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Враховуючи все наведене в сукупності, суд розглядає можливість щодо стягнення витрат на правничу допомогу в межах суми, заявленої позивачем в орієнтовному розрахунку - 5 000,00 грн.
При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Позивачем доведено реальність судових витрат; дійсна необхідність вбачається з загальної ситуації, в якій опинився позивач, який був вимушений вчиняти заходів щодо свого захисту в судовому порядку; щодо фінансового стану сторін, то відповідачем не доведено, що його фінансовий стан свідчить про непомірність покладення на нього тягаря сплати витрат на правничу допомогу у визначеному позивачем розмірі.
При цьому, суд бере до уваги те, що відповідач своїм правом на подачу письмових пояснень чи заперечень, а також на звернення з клопотанням про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не скористався, хоча положеннями п. 6 ст. 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності відповідних витрат покладено саме на нього.
З урахуванням наведеного, відсутність клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, а також з огляду на приписи п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, суд вбачає наявність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача у даній справі витрат на правничу допомогу у сумі 5 000 грн.
Щодо судового збору
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням задоволення позову, на підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 362,00 грн (908,00+454,00) судового збору сплаченого за подання позовної заяви (а.с. 24) та заяви про забезпечення позову у справі (а.с. 28).
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 2-13, 76-83, 89, 141, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс», треті особи: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Тарас Володимирович, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Байрамов Талят Рафатович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, - задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 14.04.2021, вчинений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личук Тарасом Володимирович (адреса: 76014, м. Івано-Франківськ, вул. Є.Коновальця, буд. 433, кім. 28-29), зареєстрований в реєстрі за номером 8224, яким звернуто стягнення з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» (код ЄДРПОУ: 40340222; адреса: 03035, м. Київ, пл. Солом'янська, буд. 2) заборгованості у розмірі 152 544,18 грн.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» (код ЄДРПОУ: 40340222; адреса: 03035, м. Київ, пл. Солом'янська, буд. 2) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ;) 1 362,00 грн (одна тисяча триста шістдесят дві гривні) судового збору та 5 000,00 грн (п'ять тисяч гривень) витрат на правничу допомогу.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).
Суддя Л. Л. Зуєвич