31 травня 2021 року Справа № 160/4160/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Царікової О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
22.03.2021 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області , в якій позивач просить суд:
- визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не виплати ОСОБА_1 пенсії, нарахованої у відповідності до вимог ст. ст. 49, 50, 54, 67 Закону України «Про соціальний статус громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 01.03.2006 року та згідно рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 05.07.2010 по справі №2-7056/10;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виплатити ОСОБА_1 , нараховану з 01.03.2006 року згідно ст.ст. 49, 50, 54, 67 Закону України «Про соціальний статус громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та згідно рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 05.07.2010 по справі №2-7056/10 пенсію в розмірі 130 043,75 грн.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини пенсії, у зв'язку з порушенням строків її виплати, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ від 19.10.2000 та Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України №159 від 21.02.2001 року, починаючи з 01.03.2006 року по день фактичного розрахунку.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що на підставі рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 05.07.2010 року у справі №2-7056/10 позивачу здійснено перерахунок пенсії. Внаслідок вказаного перерахунку утворилась заборгованість у розмірі 130043,75 грн., яка станом на день подання даної позовної заяви до суду не виплачена позивачу. Також позивач зауважив, що з 25.07.2018 року позивач перебуває на пенсійному обліку в Головному правлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. Позивач звертався до відповідачів із заявами щодо виплати вказаної заборгованості, однак відповідачі відмовили позивачу у вказаній виплаті. На підставі вищенаведеного позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
29.03.2021 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
28.04.2021 року Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надало відзив на позовну заяву. В обґрунтування відзиву відповідач-2 зазначив, що на даний час Управління Пенсійного фонду України в м. Єнакієво Донецької області не припинено. Також відповідач-2 зауважив, що не виконання судового рішення не може бути самостійним предметом судового оскарження. Також відповідач-2 зауважив, що він є неналежним відповідачем, оскільки він не є правонаступником Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області та позивач ніколи в Головному управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на пенсійному обліку не перебував. На підставі зазначеного, відповідач-2 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
27.05.2021 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надало відзив на позовну заяву. В обґрунтування відзиву відповідач-1 зазначив, що позивач перебуває у відповідача-1 на пенсійному обліку з 25.07.2018 року. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області рішенням Єнакіївського міського суду Донецької області від 05.07.2010 року у справі №2-7056/10 не зобов'язано здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу. Отже, відповідач-1 просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява та відзив на позовну заяву, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
05.07.2010 року рішенням Єнакіївського міського суду Донецької області у справі №2-7056/10 визнано неправомірною відмову Управління Пенсійного Фонду України в місті Єнакієве Донецької області про визнання неправомірною відмови УПФУ в місті Єнакієве провести перерахунок основної та додаткової пенсії ОСОБА_1 у відповідності до вимог ст.49, 50, 54, 67 Закону України «Про соціальний статус громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 1 березня 2006 року.
Зобов'язано Управління Пенсійного Фонду України в місті Єнакієве Донецької області провести перерахунок основної та додаткової пенсії ОСОБА_1 у відповідності до вимог ст.ст. 49, 50, 54, 67 Закону України «Про соціальний статус громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 1 березня 2006 року.
Як встановлено судом з листа Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 16.05.2016 №76/В-10-01-01, ОСОБА_1 здійснено перерахунок пенсії в січні 2013 року, доплата в сумі 130 043,75 грн. внесена у додаткову відомість лютого 2013 року та буде проведена при наявності фінансування з державного бюджету.
ОСОБА_1 з 25.07.2018 року перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію на підставі статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 25.07.2018 №0000585196 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, в якій зазначено, що фактичне місце проживання/перебування останнього - АДРЕСА_1 .
14.09.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою стосовно виконання рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 05.07.2010 року справі №2-7056/10.
01.10.2020 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянуло заяву позивача від 14.09.2020 та листом №19331-19016/В-05/8-0400/20 повідомило про відсутність підстав для проведення перерахунку пенсії позивача Головним управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у зв'язку з тим, що вказаним рішенням не зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вчиняти будь-які дії.
18.12.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою, в якій просив виплатити заборгованість з пенсії згідно рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 05.07.2010 року справі №2-7056/10 та надати розрахунок перерахованої пенсії, здійснений на підставі вказаного рішення суду.
21.01.2021 року Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області розглянуло заяву позивача від 18.12.2020 та листом №521-10312/В-02/8-0500/21 повідомило, що Управління Пенсійного фонду України в м. Єнакієве Донецької області не припинено та Головне управління Пенсійного фонду в Донецькій області не є його правонаступником. Також відповідачем -2 повідомлено про відсутність підстав для виконання рішення суду будь-яким іншим управлінням Пенсійного фонду України.
Не погодившись з вказаною бездіяльністю відповідачів, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
З 22.11.2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII, яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.
Статтями 2 та 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання.
Зокрема, відповідно до ч.1, 2, 3 статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
У рішенні Верховного Суду у зразковій справі про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі від 03.05.2018 у справі №805/402/18 суд докладно проаналізував статус внутрішньо переміщеної особи та дійшов висновку, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи. Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
З огляду на вищенаведене, положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» і підзаконних правових актів, прийнятих на його виконання, можуть тлумачитися у світлі розширення гарантій дотримання прав тимчасово переміщених осіб, а не звуження змісту чи обсягу їх прав.
Відповідно до преамбули Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058) цей Закон, зокрема, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.
Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Статтею 8 Закону №1058 передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 1 статті 4 Закону №1058 встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
У відповідності до частини 3 статті 4 Закону №1058, яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону №1058 передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною1статті 49 Закону № 1058-ІVє вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
При цьому, відповідно до норм Закону № 1058, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених статтею 49 Закону № 1058.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 року (справа № 263/7763/17).
За висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 07.10.2009 в Україні як соціальній правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положеннястатті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.
Таким чином, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.
Згідно зі статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
У свою чергу в даному випадку спірним питанням виступає обов'язок територіальних органів Пенсійного фонду України виплачувати заборгованість, яка виникла внаслідок перерахунку пенсії особи, яка в подальшому набула статусу внутрішньо переміщеної особи.
Вирішуючи вказане питання в контексті спірних правовідносин, суд зауважує таке.
Відповідно до ч.1 ст.58 Закону №1058 Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом, соціальні та інші виплати, передбачені законодавством України, та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
Згідно п.1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 року № 28-2 (далі - Положення №28-2), Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головне управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі - Фонд).
Головні управління Фонду підпорядковуються Фонду та разом з управліннями Фонду в районах, містах, районах у містах, а також об'єднаними управліннями (далі - управління Фонду) утворюють систему територіальних органів Фонду.
Відповідно до п. п. 2, 3, 4 Положення 28-2 Головне управління Фонду у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду.
Основними завданнями головного управління Фонду є:
- реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення;
- забезпечення ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню;
- виконання інших завдань, визначених законом.
Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань:
1) забезпечує додержання підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності та громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, вимог актів законодавства про пенсійне забезпечення;
2) планує у відповідному регіоні доходи та видатки коштів Фонду, у межах своєї компетенції забезпечує виконання бюджету Фонду;
3) організовує роботу управлінь Фонду щодо:
- забезпечення надходжень від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших коштів, ведення обліку їх надходжень та платників відповідно до законодавства;
- ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) та у складі цього реєстру - реєстру платників страхових внесків до солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, внесення відомостей до них та їх використання;
- стягнення у передбаченому законодавством порядку своєчасно не нарахованих та/або не сплачених сум страхових внесків та інших платежів;
- застосування фінансових санкцій та нарахування пені, передбачених законом та умовами договорів з установами та організаціями, що здійснюють виплату пенсій;
- призначення (перерахунку) і виплати пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства;
- надання страхувальникам та застрахованим особам інформації, визначеної законодавством;
4) забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування пенсій та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством, здійснює з цією метою перерозподіл коштів між районами (містами);
5) здійснює призначення (перерахунок) та виплату пенсій військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та іншим особам (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей), які мають право на пенсію згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб";
6) здійснює в межах повноважень, передбачених законом, контроль за цільовим використанням коштів Фонду, інших коштів, призначених для виплати пенсій та щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці;
7) здійснює контроль за додержанням вимог законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - страхові внески) та інших платежів, достовірністю поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому соціальному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсійні виплати;
8) застосовує фінансові санкції, передбачені законом та умовами договорів з установами та організаціями, що здійснюють виплату пенсій;
9) організовує первинний бухгалтерський облік та звітність в управліннях Фонду, одержує в установленому порядку статистичну й бухгалтерську звітність, складає зведені бухгалтерські звіти та баланси, забезпечує своєчасне їх подання відповідним органам;
10) надає управлінням Фонду допомогу у вирішенні питань матеріально-технічного забезпечення;
11) організовує професійну підготовку та підвищення кваліфікації працівників, узагальнює та поширює прогресивні форми і методи роботи;
12) проводить у межах своїх повноважень інформаційно-роз'яснювальну роботу серед населення;
13) інформує громадськість про свою діяльність;
14) здійснює розгляд звернень, заяв та скарг підприємств, установ, організацій і громадян з питань діяльності Фонду, виявляє та усуває причини, що призводять до подання громадянами скарг;
15) забезпечує в межах повноважень, передбачених законом, реалізацію державної політики стосовно державної таємниці та інформації з обмеженим доступом, контроль за її збереженням у головних управліннях Фонду;
16) узагальнює та аналізує результати роботи головного управління Фонду та управлінь Фонду, вносить відповідні пропозиції правлінню Фонду;
17) здійснює інші повноваження, визначені законом.
Головне управління, утворене шляхом злиття головного управління Фонду та управління Фонду, головне управління Фонду, до якого приєднані управління Фонду, також забезпечують виконання завдань, передбачених пунктом 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за № 41/26486 (далі - Положення).
З огляду на статтю 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та пункт 4 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 року № 28-2, встановлено, що виплата пенсій здійснюється за рахунок коштів Пенсійного фонду України.
У свою чергу, головні управління Пенсійного фонду України здійснюють фінансування та виплату пенсій за рахунок коштів Пенсійного фонду України.
Отже, фз вищенаведеного встановлено, що головне управління Пенсійного фонду України, в якому пенсіонер перебуває на обліку, зобов'язане виплачувати йому пенсію за рахунок коштів Пенсійного фонду України.
У випадку наявності заборгованості по виплаті пенсії, Головне управління Пенсійного фонду України, в якому пенсіонер перебуває на обліку, зобов'язане здійснювати облік вказаної заборгованості та її виплату, не зважаючи на те, у якому Головному управлінні Пенсійного фонду України перебував пенсіонер на пенсійному обліку на час виникнення вказаної заборгованості, оскільки виплата пенсії здійснюється не за рахунок коштів Головного управління, а за рахунок Пенсійного фонду України.
В даному випадку, позивач як внутрішньо переміщена особа перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, означене управління в даний час виплачує позивачу пенсію.
В свою чергу, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області під час прийняття на пенсійний облік позивача як внутрішньо переміщеної особи фактично не здійснено взяття на облік заборгованості по виплаті пенсії позивача, яка виникла внаслідок перерахунку його пенсії згідно рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 05.07.2010 року справі №2-7056/10 та в подальшому не здійснено виплату вказаної заборгованості, у зв'язку з чим допущено протиправну бездіяльність.
Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази виплати позивачу заборгованості по пенсії, внаслідок перерахунку його пенсії згідно рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 05.07.2010 року справі №2-7056/10, у сумі 130 043,75 грн.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області взяти на облік та виплатити ОСОБА_1 заборгованість по пенсії згідно рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 05.07.2010 року справі №2-7056/10 у сумі 130 043,75 грн.
Оскільки позивач не перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області позовні вимоги, звернуті до означеного відповідача, задоволенню не підлягають.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідачів здійснити нарахування та виплату пенсії з компенсацією втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», суд зазначає таке.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі по тексту - Закон України №2050) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно з положеннями ст.2 Закону України№2050 компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії (частина 2 статті 2 Закону України №2050).
Статтею 3 Закону України №2050 передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно з положеннями ст.4 Закону України №2050 виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до ст.6 Закону України №2050 компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 16.05.2019 року по справі № 134/89/16-а, від 10.02.2020 року по справі № 134/87/16-а, від 05.03.2020 року по справі № 140/1547/19.
Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, нарахування та виплата суми пенсії є первинною подією щодо компенсації втрати частини пенсії, яка нараховується та виплачується, відповідно, після та за результатом нарахування та виплати основної суми пенсії.
Суд зауважує, що наразі відсутні підстави вважати, що після та за результатом взяття на облік та виплати заборгованості по пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не буде нараховано та виплачено компенсацію за несвоєчасну виплату пенсії, у зв'язку з чим, суд доходить висновку, що дані позовні вимоги у вказаній частині звернені на майбутнє.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів.
Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, враховуючи висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Генерала Батюка, 8, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не взяття на облік та не виплати ОСОБА_1 заборгованості по пенсії згідно рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 05.07.2010 року справі №2-7056/10 у сумі 130 043,75 грн.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області взяти на облік та виплатити ОСОБА_1 заборгованість по пенсії згідно рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 05.07.2010 року справі №2-7056/10 у сумі 130 043,75 грн.
У задоволенні решти заявлених позовних вимог відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтею 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст судового рішення складений 31 травня 2021 року.
Суддя О.В. Царікова