65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"10" січня 2022 р.м. Одеса Справа № 916/3327/21
Господарський суд Одеської області у складі:
судді В.С. Петрова
при секретарі судового засідання Г.С. Граматик
за участю представників:
від позивача - Бондаренко С.І.,
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізоформ Медікал" до Комунального підприємства "Одесаоблфарм" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 27417,99 грн., -
Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізоформ Медікал" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Комунального підприємства "Одесаоблфарм" про стягнення заборгованості в загальній сумі 27417,99 грн., у т.ч. основного боргу - 23474,00 грн., 3% річних - 1107,15 грн., інфляційних втрат - 2836,84 грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на наступне.
Так, позивач зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізоформ Медікал" було поставлено товар Комунальному підприємству "Одесаоблфарм" згідно наступних видаткових накладних: № 5054 від 25.02.2020 р. на суму 9095,00 грн., № 7208 від 06.03.2020 р. на суму 6313,00 грн., № 7209 від 06.03.2020 р. на суму 2250,00 грн., № 7210 від 06.03.2020 р. на суму 726,00 грн., № 14624 від 28.04.2020 р. на суму 12090,00 грн., всього на загальну суму 30474,00 грн., у зв'язку з чим позивачем за поставлений товар було виставлено відповідачу рахунки на загальну суму 30474,00 грн., проте відповідач здійснив оплату за поставлений товар тільки у сумі 7000,00 грн.
При цьому позивач зазначає, що станом на 28.10.2021 р. загальна заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар за видатковими накладними № 7209, № 14624, № 7208, № 7210 та № 5045 складає 23474,00 грн.
Наразі позивач зауважує, що відповідно до домовленостей, досягнутих сторонами, позивач здійснив поставку товару, що підтверджується належним чином оформленими накладними, а відповідач прийняв товар, підтвердивши прийняття підписом уповноваженої особи та відтиском печатки, які містяться на вищевказаних накладних.
З огляду на викладене позивач вважає, що обов'язок по сплаті поставленого товару виникає у відповідача безпосередньо із самого факту поставки.
Разом з тим позивач зауважує, що ним в установленому законодавством порядку (ст.19 Господарського процесуального кодексу України) було вжито заходи досудового врегулювання спору шляхом направлення відповідачу претензії за № 02-02/04/721-1 від 09.03.2021 р. щодо несвоєчасної оплати отриманих товарів та з вимогою оплатити їх протягом 7 днів, проте, за ствердженнями позивача, до теперішнього часу відповідь про результати розгляду вищевказаної претензії до останнього не надійшла та заборгованість відповідачем не була сплачена.
Таким чином, як вказує позивач, станом на дату подання цього позову борг відповідача перед позивачем у загальному розмірі складає 23474,00 грн.
Крім того, у зв'язку із простроченням платежу позивачем у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховано інфляційні втрати у сумі 2836,84 грн. та 3% річних у сумі 1107,15 грн.
При цьому у позовній заяві позивачем заявлено клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 08.11.2021 р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізоформ Медікал" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/3327/21 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 29.11.2021 р.
23.11.2021 р. від позивача до господарського суду надійшло клопотання, відповідно до якого позивач просив суд розгляд справи, призначений на 29.11.2021 р., провести без участі представника.
В засідання суду, призначене на 29.11.2021 р., представники сторін не з'явилися.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 29.11.2021 р. розгляд справи № 916/3327/21 відкладено на 20 грудня 2021 р.
16.12.2021 р. від позивача на електронну адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із значною відстанню, часом та витратами на дорогу, а також з урахуванням епідемічної ситуації в державі, що спричинена поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції, проведення якої доручити господарському суду Київської області.
В судове засідання, призначене на 20.12.2021 р., представники сторін не з'явилися.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.12.2021 р. відкладено розгляд справи № 916/3327/21 на 10 січня 2022 р. о 15 год. 30 хв. Крім того, вказаною ухвалою суду доручено господарському суду Київської області забезпечити проведення в приміщенні вказаного суду у режимі відеоконференції судового засідання по справі, яке призначене на 10 січня 2022 р. о 15 год. 30 хв.
05.01.2022 р. від позивача на електронну адресу суду надійшло клопотання про проведення судового засідання, яке призначено на 10.01.2022 р. о 15 год. 30 хв., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою системи EAZYCON, оскільки, як вказує позивач, на теперішній час у господарському суду Київської області відсутня технічна можливість провести судове засідання у режимі відеоконференції.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 05.01.2022 р. у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізоформ Медікал" про проведення судового засідання 10.01.2022 р. по справі № 916/3327/21 за участю заявника в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою системи EAZYCON відмовлено.
Відповідач відзив на позов у встановлений судом строк не надав, також відповідач в засідання суду не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином за юридичною адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також за фізичною адресою, зазначеною у спірних видаткових накладних - 65012, м. Одеса, пров. 2-ий Куликовський, буд. 4). Проте, надіслані судом копії ухвал суду були повернуті до суду без вручення разом з рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, що містяться в матеріалах справи, з позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідно до п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
За змістом п. 116 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270 (зі змінами), у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою у порядку, визначеному у пунктах 99, 99-1, 99-2, 106 та 114 цих Правил, із зазначенням причини невручення.
В п. 99-2 вказаних Правил передбачено, що рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв'язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.
Так, надіслані на юридичну адресу відповідача копії ухвал суду повернулись на адресу господарського суду Одеської області з відміткою відділення поштового зв'язку "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного суду від 28.01.2019р. у справі № 915/1015/16.
Також згідно ч. 4 ст. 122 ГПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в частині першій статті 121 цього Кодексу.
Так, господарським судом відповідач викликався через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.
Виходячи з вищевикладених положень ГПК України та встановлених обставин щодо порядку викликів і повідомлень відповідача, суд вважає, що відповідач є належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду, що наділяє суд правом розглядати справу без його участі.
На думку суду, процесуальна поведінка відповідача при розгляді даної справи в суді свідчить про відсутність реальної зацікавленості у вирішенні даного спору у встановлений процесуальним законом строк та відповідно до положень ст. 2 ГПК України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
З огляду на ненадання відповідачем відзиву, відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Під час розгляду справи по суті позивач підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні у повному обсязі.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізоформ Медікал" до Комунальним підприємством "Одесаоблфарм" була досягнута домовленість щодо поставки відповідачу товару медичного, а саме плівки радіографічної медичної Лізоформ Зелена 18*24, 24*30, 30*40, засобу дезінфікуючого "АХД 2000 експрес (AHD 2000 express)" 60 мл та 250 мл з тригером, білизни посуд 1000 мл, білизни кераміки 1 л, білизни анти жир 1000 мл.
Наразі судом встановлено, що за період з 25.02.2020 р. по 28.04.2020 р. Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізоформ Медікал" було поставлено Комунальному підприємству "Одесаоблфарм" вказаний вище товар на загальну суму 30474,00 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними:
- від 25.02.2020 р. № 5045, згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 9095,00 грн. (в т.ч. ПДВ 595,00 грн.);
- від 06.03.2020 р. № 7208, згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 6313,00 грн. (в т.ч. ПДВ 413,00 грн.);
- від 06.03.2020 р. № 7209, згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 2250,00 грн. (в т.ч. ПДВ 375,00 грн.);
- від 06.03.2020 р. № 7210, згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 726,00 грн. (в т.ч. ПДВ 121,00 грн.);
- від 28.04.2020 р. № 14624, згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 12090,00 грн.
При цьому, поставлений позивачем товар було отримано відповідачем, що вбачається з підпису повноваженої особи на вищезазначених накладних, а також скріплено відповідною печаткою покупця.
В подальшому 19.03.2021 р. позивачем була пред'явлена відповідачу претензія від 09.03.2021 р. вих. №02-02/04/721-1 щодо несвоєчасної оплати поставленого товару на суму 23474,00 грн. шляхом перерахування вказаних грошових коштів на поточний рахунок постачальника в семиденний строк, проте відповіді відповідачем на вказану претензію матеріали даної справи не містять.
Разом з тим позивач, звернувшись до суду із заявленим позовом, вказує, що відповідачем повна оплата за поставлений товар згідно видаткових накладних № 5045 від 25.02.2020 р., № 7208 від 06.03.2020 р., № 7209 від 06.03.2020 р., № 7210 від 06.03.2020 р., № 14624 від 28.04.2020 р. в розмірі 23474,00 грн. до теперішнього часу не здійснена, у зв'язку з чим просить стягнути вказану суму боргу.
Наразі, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, господарський суд зазначає, що дії Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізоформ Медікал" щодо постачання обумовленого товару та його прийняття відповідачем згідно видаткових накладних № 5045 від 25.02.2020 р., № 7208 від 06.03.2020 р., № 7209 від 06.03.2020 р., № 7210 від 06.03.2020 р., № 14624 від 28.04.2020 р., а також дії відповідача щодо часткової оплати рахунку на загальну суму 7000,00 грн. свідчать про те, що між сторонами виникли зобов'язання з поставки товару, що підтверджено позивачем та не оспорюється відповідачем.
Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність; юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.
За приписами ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Наразі стаття 208 ЦК України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами.
Відповідно до частини першої статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
При цьому відповідно до ч. 1, 2 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.
Відповідно до ч. 2 ст. 184 ГК України укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Оскільки законом не встановлена особлива форма договору поставки/купівлі-продажу медичних товарів, а саме плівки радіографічної медичної, засобу дезінфікуючого, білизни посуд, білизни кераміки, білизни анти жир, суд доходить до висновку про фактичне укладення сторонами вказаного договору, адже сторонами вчинені фактичні дії, які свідчать про укладення сторонами договору на придбання вказаного товару. В свою чергу вказані обставини свідчать про виникнення у сторін по справі господарських зобов'язань відповідно до ст. ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України).
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Як встановлено судом, на виконання умов договору ТОВ "Лізоформ Медікал" було здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 30474,00 грн. (в т.ч. ПДВ), що підтверджується видатковими накладними № 5045 від 25.02.2020 р., № 7208 від 06.03.2020 р., № 7209 від 06.03.2020 р., № 7210 від 06.03.2020 р., № 14624 від 28.04.2020 р.
Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
При цьому поставлений позивачем товар було отримано уповноваженою особою відповідача, про що свідчать підписи особи на вказаних видаткових накладних, які скріплені печатками відповідача.
Виходячи з вищенаведеного, суд доходить до висновку про належне виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем згідно вищевказаних накладних.
Більш того, слід зазначити, що у випадку поставки позивачем неналежної якості відповідач був наділений правом на відмову в отриманні такого товару, натомість товар було прийнято без зауважень, про що свідчать наявні підписи уповноважених осіб відповідача на вказаних видаткових накладних.
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Отримання відповідачем поставленого з боку позивача товару є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити поставлений товар відповідно до умов чинного законодавства на підставі оформлених відповідно до умов договору видаткових накладних.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.
Так, відповідно до роз'яснень, наведених абз. 1 п. 1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань?, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.
До того ж, строк виконання грошового зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу та поставки, встановлений спеціальною нормою статті 692 ЦК України, та не може ставитися в залежність від звернення кредитора до боржника з вимогою в порядку частини другої статті 530 ЦК України.
Як вбачається з видаткових накладних № 5045 від 25.02.2020 р., № 7208 від 06.03.2020 р., № 7209 від 06.03.2020 р., № 7210 від 06.03.2020 р., № 14624 від 28.04.2020 р., в них не встановлено строк оплати отриманого товару, тому суд виходить з того, що відповідач був зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, що відповідає положенням ст. 692 ЦК України.
За ствердженнями позивача, відповідачем була здійснена часткова оплата за поставлені позивачем товари відповідно до спірних накладних в розмірі 7000,00 грн., при цьому докази, які б підтверджували факт повної сплати відповідачем поставленого позивачем товару за накладними № 5045 від 25.02.2020 р., № 7208 від 06.03.2020 р., № 7209 від 06.03.2020 р., № 7210 від 06.03.2020 р., № 14624 від 28.04.2020 р. в матеріалах справи відсутні.
Відтак, суд погоджується з доводами позивача про існування у відповідача заборгованості за поставку товару в сумі 23474,00 грн. (30474,00 грн. - 7000,00 грн.). Адже наявність вказаної заборгованості відповідач не спростував, доказів протилежного або неможливості виконання цього зобов'язання з поважних причин не надав. Частиною першою, третьою статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, якими в силу ст. 73 ГПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, які мають значення для вирішення справи.
Таким чином, суд доходить до висновку про безпідставне невиконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань щодо оплати поставленого позивачем товару, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.
За таких обставин, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача спірної суми заборгованості в розмірі 23474,00 грн.
Щодо вимог про стягнення 3% річних в сумі1107,15 грн. та інфляційних втрат в сумі 2836,84 грн. суд зазначає наступне.
Невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем всієї вартості отриманого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.
Ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Тобто, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він або взагалі не приступив до виконання зобов'язання, або якщо він не виконав зобов'язання в межах встановленого в договорі чи законі строку.
Враховуючи те, що відповідачем не були виконані зобов'язання перед позивачем за спірним правочином щодо оплати отриманого товару у встановлений законом строк, відповідно відповідачем було допущено прострочення виконання своїх зобов'язань, починаючи з наступного дня після поставки товару за кожною видатковою накладною.
Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.
Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.
Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що сторонами у письмовому правочині не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення грошового зобов'язання у гривневому вираженні.
Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів сплати вартості поставленого товару за спірний період, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних в загальному розмірі 1107,15 грн. за кожною видатковою накладною, судом встановлено, що вказаний розрахунок 3% річних був здійснений позивачем арифметично правильно та є вірним. Також вказаний розрахунок відповідачем не спростовано. Відтак, з відповідача підлягають стягненню 3% річних, нарахованих за несвоєчасну оплату вартості поставленого товару в сумі 1107,15 грн.
Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.
Згідно роз'яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97 р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.
Зважаючи на викладене та з урахуванням наведених рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат в загальному розмірі 2836,84 грн. за кожною видатковою накладною та встановлено, що розрахунок інфляційних нарахувань було здійснено позивачем правильно. Також вказаний розрахунок відповідачем не спростовано. Відтак, з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати, нараховані за несвоєчасну оплату вартості поставленого товару в сумі 2836,84 грн.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідіність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.
Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізоформ Медікал" обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2270,00 грн., понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізоформ Медікал" до Комунального підприємства "Одесаоблфарм" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 27417,99 грн. задовольнити.
2. СТЯГНУТИ з Комунального підприємства "Одесаоблфарм" (65014, м. Одеса, пров. Лермонтовський, буд. 6; код ЄЛРПОУ 34055981) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізоформ Медікал" (01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, буд. 31, офіс 314; код ЄДРПОУ 36257034; IBAN НОМЕР_1 в АТ "ОТП Банк" у м. Києві, ІПН 362570326557) основну заборгованість в розмірі 23474/двадцять три тисячі чотириста сімдесят чотири/грн. 00 коп., 3% річних в сумі 1107/одна тисяча сто сім/грн. 15 коп., інфляційні втрати у розмірі 2836/дві тисячі вісімсот тридцять шість/грн. 84 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2270/дві тисячі двісті сімдесят/грн. 00 коп.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складення та підписання повного рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 13 січня 2022 р.
Суддя В.С. Петров