1[1]
Іменем України
30 грудня 2021 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого: судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою представника Моторно (транспортного) страхового бюро України - адвоката ОСОБА_5 на вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 березня 2021 року, ухвалений щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Біла Церква, Київської області, громадянина України, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_7 ,
представника потерпілих - ОСОБА_8 ,
представника відповідача - ОСОБА_5 ,
Згідно з вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 березня 2021 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та засуджено до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст.ст. 75, 76 КК України суд звільнив ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 3 роки та поклавши на нього обов'язки, передбачені законом.
Цим же вироком суд задовольнив позовні вимоги ОСОБА_9 та ОСОБА_10 до Моторно (транспортного) страхового бюро України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням та стягнув з відповідача на користь: цивільного позивача/потерпілої ОСОБА_9 матеріальну шкоду у розмірі 57157,52 грн. та моральну шкоду у розмірі 170028,00 грн., тобто всього на загальну суму 227185,52 грн., завданих внаслідок злочину; цивільного позивача/потерпілого ОСОБА_10 моральну шкоду у розмірі 56676,00 грн. та матеріальну шкоду в розмірі 43500,00 грн., тобто всього на загальну суму 100176,00 грн., завданих внаслідок злочину.
Також судом вирішені питання щодо речових доказів та відшкодування процесуальних витрат.
Як встановлено вироком суду, 10.08.2020 року, приблизно о 18:00 год. водій ОСОБА_6 керуючи технічно справним автомобілем марки «BMW 520і», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись автомобільною дорогою Р-17, сполученням «м. Біла Церква - смт. Володарка» в напрямку до смт. Володарка, неподалік с. Кринички, Білоцерківського району, Київської області в порушення вимог пунктів 1.5, 2.3.б), д), 12.1, 12.4 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2021 та введених в дію з 01.01.2002 (далі - ПДР України), порушуючи вимоги пункту 10.1, 14.2 в) ПДР України, пересік суцільну лінію дорожньої розмітки 1.1, чим порушив вимоги розділу 34 пункт 1.1 ПДР України. Виїхав на смугу зустрічного руху для здійснення маневру обгону невстановленого легкового автомобіля, чим своїми діями створив загрозу безпеці дорожнього руху, а також здоров'ю громадян, не врахував відстань на якій був зустрічний автомобіль, що призвело до зіткнення з автомобілем «ВАЗ 2107», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_11 , що рухався у зустрічному напрямку до м. Біла Церква, Київської області, де в подальшому відбулось зіткнення з автомобілем «Renault Megane», державний номерний знак НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_12 , який рухався позаду автомобіля «ВАЗ 2107», державний номерний знак НОМЕР_2 в попутному з ним напрямку.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди, водій автомобіля «ВАЗ 2107», державний номерний знак НОМЕР_2 ОСОБА_11 отримав тілесні ушкодження, від яких загинув на місці пригоди.
Таким чином встановлено, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА_11 отримав наступні тілесні ушкодження: крововиливи в м'які покриви голови, під оболонки та в шлуночки головного мозку; розрив атланто-окципітального зчленування; перелом хребта та грудного відділу; перелом ребер справа і зліва по декільком лініям; перелом грудини; розрив аорти в грудному відділі; правобічний гемоторакс (2 літри крові); крововилив в м'яких тканинах навколо всіх переломів; відкритий перелом обох кісток правої гомілки; множинні синці, садна, рани тіла.
Смерть ОСОБА_11 настала від закритої травми грудної клітки з розривом аорти у грудному відділі з правобічним гемотораксом та крововтратою.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, представник Моторно (транспортного) страхового бюро України - ОСОБА_5 (надалі - представник відповідача), подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 березня 2021 року у справі № 357/9386/20 в частині задоволення цивільного позову про стягнення з Моторно (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_9 та ОСОБА_10 матеріальної та моральної шкоди, та відмовити в повному обсязі у задоволенні цивільного позову ОСОБА_9 та ОСОБА_10 до Моторно (транспортного) страхового бюро України.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги, представник відповідача посилається на те, що вирок суду в частині задоволення цивільного позову ОСОБА_9 та ОСОБА_10 до Моторного (транспортного) страхового бюро України, є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм права, з огляду на наступне.
Зокрема, як зазначає апелянт, суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги Позивача в частині відшкодування матеріальної шкоди, в сумі 57 157 грн. 52 коп., виходячи з Висновку експертного дослідження № 121 від 21.08.2020 року, щодо ринкової вартості автомобіля до дорожньо-транспортної пригоди.
Оскільки, апелянт звертає увагу на те, що зважаючи на п.30.2 ст. 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. В зв'язку з чим, на думку апелянта, з Моторно (транспортного) страхового бюро України підлягає стягненню різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди.
Окрім цього, на думку представника цивільного відповідача, стягнувши з Моторно (транспортного) страхового бюро України на користь потерпілих витрат понесених на проведення оцінки транспортного засобу, в розмірі 3 500 грн., суд першої інстанції порушив ст. 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки потерпілі взагалі не звертались до страхового бюро з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду, а тому вказані вимоги є безпідставними.
На думку представника цивільного відповідача, стягнувши з Моторно (транспортного) страхового бюро України на користь потерпілих моральну шкоду в сумі 170 028 грн. та 56 676 грн. відповідно, суд першої інстанції порушив ст.ст. 22, 23, 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», що призвело до завищення сум.
Також, апелянт звертає увагу на те, що згідно мотивувальної частини оскаржуваного вироку, представник потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_13 , в судовому засіданні зазначив, що завдана кримінальним правопорушенням шкода відшкодована обвинуваченим в повному обсязі, жодних претензій немає, а тому на думку апелянта, зважаючи на повне відшкодування шкоди її заподіювачем, покладення відповідальності на страхове бюро протирічить вимогам Цивільного кодексу України та Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника цивільного відповідача, який підтримав свою апеляційну скаргу та просив її задовольнити; пояснення прокурора та представника потерпілих, які, кожен окремо, заперечували проти задоволення апеляційної скарги цивільного відповідача та просили залишити вирок суду без змін; провівши судові дебати; перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Так, висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_6 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, тобто у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються доказами, які були досліджені під час судового розгляду та оцінені судом у відповідності до вимог ст. 94 КПК України, в тому числі з точки зору їх достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Оскільки в апеляційній скарзі представника Моторно (транспортного) страхового бюро України - адвоката ОСОБА_5 не оспорюються фактичні обставини вчинених ОСОБА_6 дій та їх правова кваліфікація, а також доведеність його вини у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, колегія суддів не вбачає підстав для перегляду судового рішення поза межами поданої апеляційної скарги, тим більше, що вирок суду першої інстанції в цій частині є законним та обґрунтованим, а дії ОСОБА_6 правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК України.
У зв'язку з цим, апеляційним судом переглядається оскаржуване судове рішення лише в частині вирішення цивільного позову потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного вироку, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 щодо стягнення на їх користь з Моторного (транспортного) страхового бюро України моральної та матеріальної шкоди у розмірах, які зазначені в резолютивній частині вироку, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_6 на момент дорожньо-транспортної пригоди застрахована не була, потерпілими-цивільними позивачами ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в рамках даного кримінального провадження заявлені позови до МТСБУ, на яке покладається обов'язок відшкодувати шкоду за рахунок коштів фонду захисту потерпілих, що узгоджується зі ст.ст. 22, 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Виходячи з цього, як зазначив суд у своєму вироку, цивільний позов ОСОБА_9 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, підлягає задоволенню.
Крім цього, суд визнав також доведеними позовні вимоги цивільного позивача/потерпілого ОСОБА_10 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про відшкодування матеріальної шкоди, недоотриманої заробітної плати та моральної шкоди в межах кримінального провадження та задовольнив позов останнього, оскільки це відповідає вимогам статей 1166, 1187, 1195 ЦК України та п. 27.3 ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», враховуючи те, що матеріалами кримінального провадження встановлено, що цивільний позивач ОСОБА_10 є сином померлого ОСОБА_11 , у зв'язку з чим судом достеменно встановлено родинний зв'язок між померлим та цивільнім позивачем, у якого з'явилось право на відшкодування моральної та матеріальної шкоди.
Незважаючи на наведене вище обґрунтування прийнятого судом першої інстанції рішення щодо задоволення позовних вимог потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, колегія суддів не може погодитися з цим рішенням, з огляду на таке.
Відповідно до вимог, передбачених ст.ст. 1166, 1167 ЦК України, якими визначаються загальні підстави відповідальності за завдання майнової та моральної шкоди, майнова та моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, а також шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала.
При цьому, як прямо передбачено п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, до яких зокрема відносяться транспортні засоби.
Більш того, як передбачено ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, оренди тощо) володіє транспортним засобом.
Дійсно, відповідно до вимог, передбачених ст. 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зазначені у цій статті особи, зокрема учасники бойових дій, звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України, а відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.
Обґрунтованим слід також визнати посилання суду на положення ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», підпунктом г) п. 41.1 якої встановлено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння особами, на яких поширюється дія п. 13.1 ст. 13 цього Закону, зокрема учасниками бойових дій.
Разом з тим, зазначені положення Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з урахуванням наведених вище положень ЦК України, не звільняють особу, яка заподіяла матеріальну та моральну шкоду від її відшкодування, а регламентні виплати, на умовах, визначених вказаним Законом, можуть бути покладені на МТСБУ лише у разі, якщо відповідна шкода (матеріальна та моральна) не відшкодована або відшкодована лише частково особою яка її заподіяла.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, тобто у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_11 , обвинувачений повністю відшкодував дружині загиблого ОСОБА_9 та його сину ОСОБА_10 спричинену злочином матеріальну та майнову шкоду, що підтверджується їх письмовими заявами, які були подані на адресу суду 16 вересня 2020 року.
Зокрема, як прямо зазначила у своїй заяві потерпіла ОСОБА_9 (т. 1, а.с. 232), моральна шкода, спричинена їй в результаті ДТП, в якій загинув її чоловік ОСОБА_11 , а також матеріальна шкода на поховання чоловіка в повному обсязі відшкодована обвинуваченим ОСОБА_6 , до якого вона не має будь-яких претензій морального та матеріального характеру.
Потерпілий ОСОБА_10 у своїй заяві (т. 1, а.с. 231) також зазначив про те, що обвинуваченим ОСОБА_6 йому в повному обсязі відшкодована моральна шкода, спричинена в результаті ДТП, в якій загинув його батько ОСОБА_11 , а також відшкодована матеріальна шкода на поховання батька.
Таким чином, оскільки згідно вказаних заяв, обвинувачений ОСОБА_6 повністю, а не частково відшкодував потерпілим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 матеріальну та моральну шкоду, спричинену в результаті дії джерела підвищеної небезпеки під час дорожньо-транспортної пригоди, суд першої інстанції не мав жодних правових підстав для задоволення позовних вимог потерпілих до Моторного (транспортного) страхового бюро України, оскільки фактично, як матеріальна, так і моральна шкода, вже була відшкодована особою, яка її заподіяла.
При цьому, матеріали кримінального провадження, в тому числі документи, додані до позовних заяв потерпілих, не містять будь-яких даних про те, що матеріальна та моральна шкода, спричинена в результаті злочину, вчиненого ОСОБА_6 , не була відшкодована у повному обсязі.
Крім того, навіть якщо припустити, що позовні вимоги потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ґрунтувалися на вимогах Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», рішення суду першої інстанції про задоволення цивільних позовів у розмірах, які зазначені у резолютивній частині вироку не може бути визнане законним та обґрунтованим, оскільки, як обґрунтовано зазначається в апеляційній скарзі представника відповідача, воно суперечить вимогам ст.ст. 27, 30 цього Закону.
До того ж, приймаючи рішення про стягнення з відповідача на користь потерпілої ОСОБА_9 матеріальної шкоди у розмірі 57157,52 грн., яка включає в себе ринкову вартість автомобіля «ВАЗ 2107», державний номерний знак НОМЕР_2 , яким керував загиблий ОСОБА_11 до ДТП, суд першої інстанції не тільки не взяв до уваги положення п. 30.2 ст. 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» про те, що якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується не його ринкова вартість, а різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також тієї обставини, що надана суду копія, а не оригінал експертного дослідження, не дозволяла зробити обґрунтований висновок щодо розміру матеріальної шкоди, спричиненої пошкодженням вказаного вище автомобіля.
Враховуючи наведені обставини, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги представника відповідача про те, що рішення суду в частині вирішення цивільного позову потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 до Моторного (транспортного) страхового бюро України не може бути визнане законним та обґрунтованим.
За таких обставин, за наслідками розгляду апеляційної скарги представника Моторно (транспортного) страхового бюро України, колегія суддів вважає необхідним ухвалити рішення, яким вказану скаргу задовольнити; вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 березня 2021 року, ухвалений щодо ОСОБА_6 , в частині вирішення судом цивільних позовів потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 до Моторно (транспортного) страхового бюро України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, - змінити; скасувати рішення суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_9 та ОСОБА_10 до Моторно (транспортного) страхового бюро України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 та ОСОБА_10 до Моторно (транспортного) страхового бюро України, у зв'язку з відсутністю правових підстав для відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідачем, оскільки вказана шкода була відшкодована особою, яка її заподіяла.
У решті вирок суду щодо ОСОБА_6 залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418 та 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника Моторно (транспортного) страхового бюро України - адвоката ОСОБА_5 задовольнити.
Вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 березня 2021 року, ухвалений щодо ОСОБА_6 , в частині вирішення судом цивільних позовів потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 до Моторно (транспортного) страхового бюро України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,- змінити.
Рішення суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_9 та ОСОБА_10 до Моторно (транспортного) страхового бюро України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 та ОСОБА_10 до Моторно (транспортного) страхового бюро України.
У решті вирок суду щодо ОСОБА_6 залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді: _____________ _____________ _____________
( ОСОБА_1 ) ( ОСОБА_2 ) ( ОСОБА_3 )
Номер справи : 357/9386/20
Номер провадження : 11-кп/824/3028/2021
Категорія: ч. 2 ст. 286 КК України
Головуючий у 1-й інстанції - суддя ОСОБА_14
Доповідач - суддя ОСОБА_1