справа №755/7840/19 Головуючий у І інстанції -Коренюк А.М.
апеляційне провадження №22-ц/824/14082/2021 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В.
23 грудня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Гуля В.В.,
суддів Матвієнко Ю.О., Верланова С.М.,
за участю секретаря Линок В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Дарницького районного суду м.Києва від 13 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним,-
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним. Мотивуючи свої вимоги тим, що наприкінці жовтня 2016 року у нього виникла необхідність у позиці грошових коштів. Із даним питанням він звернувся до гр. ОСОБА_3 , з яким перебував у робочих відносинах. ОСОБА_3 повідомив про те, що має знайомих, які можуть надати позику за умови, що він надасть йому розписку із зобов'язанням про повернення суми грошових коштів, які він бажав отримати у позику. Так, 25.10.2016 року він надав ОСОБА_3 розписку із зобов'язанням повернення 30 000 доларів США особі, на яку ОСОБА_3 вказав, як на майбутнього позичальника - ОСОБА_2 . Зокрема 25.10.2016 року ним була написана розписка особисто ОСОБА_3 для її передачі ОСОБА_2 з метою отримання грошових коштів, обумовлених усним договором позики, у сумі 30 000 доларів США. Він не був знайомим з ОСОБА_2 . Пізніше ОСОБА_3 повідомив його про те, що передав ОСОБА_2 розписку, який розгляне питання про надання йому позики, проте жодних коштів він від ОСОБА_2 не отримував. Оскільки він не отримував грошових коштів від ОСОБА_2 , вважає, що такий договір позики підлягає визнанню недійсним, оскільки не був укладений, сторонами не вчинено всіх необхідних дій по набуттю цивільно-правових обов'язків. Вважає, що договір вважається укладеним у момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (п.2 ч.1 ст. 1046 ЦК України). На підставі ст. 216 ЦК України просить визнати недійсним договір позики (боргову розписку) від 25.10.2016 року з підстав недодержання вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5 ст.203 ЦК України.
Заочним рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 13 липня 2021 року відмовлено в задоволенні позову.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати і його позов задовольнити.
В обгрунтування позову посилається на те, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване заочне рішення, свідомо позбавив Позивача можливості скористуватися способом цивільного захисту свого майнового права та інтересу, визначеного п.2 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України - визначення правочину недійсним, при цьому в обґрунтування навів факт попереднього використання іншою стороною (Відповідачем у даній справі) своїм правом цивільного захисту, який полягав у стягненні заборгованості.
Інших обгрунтувань у мотиваційній частині рішення, у порушення вимог ч.І ст.263 ЦПК України («Судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим») суд першої інстанції не навів.
На думку апелянта, лише наявність рішення про стягнення боргу (яке не набрало законної сили на момент звернення із поданим позовом до суду), не може бути безумовною підставою до позбавлення іншої сторони визначеного законодавцем права фізичної особи оспорити дійсність правочину, шляхом звернення до суду із відповідним позовом, у встановлений законом спосіб.
Відзив не надходив.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 25.10.2016 року позивач ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 розписку із зобов'язанням повернення 30 000 доларів США наступного змісту у перекладі із російської мови на українську мову: «Я, Бані ОСОБА_4 зобов'язують повернути 30 000 $ (тридцять тисяч доларів США) ОСОБА_2 протягом трьох днів до 29.10.2016».
На розписці містится дата 25.10.2016 та особистий підпис позивача ОСОБА_1 (а.с. 10), що ним визнається.
Позивач вважає, що написавши розписку про отримання грошових коштів, він грошових коштів від ОСОБА_2 не отримував, й оскільки він не отримував грошових коштів від ОСОБА_2 , вважає, що такий договір позики підлягає визнанню недійсним, оскільки не був укладений, сторонами не вчинено всіх необхідних дій по набуттю цивільно-правових обов'язків.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27 березня 2019 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено й стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 25.10.2016 року в сумі 775 713 грн. 00 коп., що еквівалентно 30 000 доларам США у гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 02 серпня 2017 року, 3% річних - 17 612 грн. 50 коп. та 7 933 грн. 25 коп. - судового збору, а всього - 801 258 грн. 75 коп. (а.с. 45 - 48, 49 - 53).
Доводи позивача про те, що він не отримував від позикодавця грошових коштів в сумі 30 000 доларів США, й на його думку, розписка від 25 жовтня 2016 року не підтверджує цього, є необґрунтованими.
Позивач вказує, що настання правових наслідків, що обумовлені оспорюваним договором, не відбулися, оскільки позивач грошових кошті не отримував, проте такі доводи спростовуються наявною у матеріалах справи розпискою, що у відповідності по ст. 1047 ЦК України підтверджує отримання позивачем у позику від відповідача грошових коштів в сумі 30 000 доларів США, й таке спростовування ґрунтується на правових висновках Верховного Суду України, який вказав, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Також в ході розгляду справи судом встановлено, що укладена сторонами договірних відносин угода (договір (розписка)) не суперечить законові, іншим актам законодавства, особи, які її вчиняли мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі, а тому немає правових підстав для застосування наслідків, передбачених для недійсних угод (ст.216 ЦПК України).
Такий висновок суду відповідає обставинам справи та вимогам закону виходячи з наступного.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27 березня 2019 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено й стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 25.10.2016 року в сумі 775 713 грн. 00 коп., що еквівалентно 30 000 доларам США у гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 02 серпня 2017 року, 3% річних - 17 612 грн. 50 коп. та 7 933 грн. 25 коп. - судового збору, а всього - 801 258 грн. 75 коп. (а.с. 45 - 48, 49 - 53).
Вказаними судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено те, що ОСОБА_1 свої зобов'язання не виконав належним чином та не повернув борг про що, свідчить наявний у позивача оригінал розписки від 25 жовтня 2016 року. Обставину того, що дані грошові кошти не були повернуті відповідачем, визнав і сам відповідач.
Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, коли у цій справі підставами позову є не укладення договору та його безгрошовість і ці обставини перевірені у справі, в якій рішення суду набрало законної сили та надана правова оцінка правовідносинам з цих підстав, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги вказаних висновків не спростовують, оскільки є розписка, яка свідчить про укладення договору. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Посилання апелянта на рішення ЄСПЛ у даних правовідносинах правового значення не мають.
Інші аргументи апеляційної скарги на законність та обґрунтованість рішення судупершої інстанціїне впливають, його висновків не спростовують.
Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України (Pronina v. Ukraine)", § 23).
Рішення у справі постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Викладені у рішенні висновки відповідають обставинам справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Дарницького районного суду м.Києва від 13 липня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий В.В. Гуль
Судді Ю.О. Матвієнко
С.М. Верланов