12 січня 2022 року
м. Київ
справа № 620/2102/20
адміністративне провадження № К/9901/47665/21
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Данилевич Н.А., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
28 грудня 2021 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України.
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Чернігівської обласної прокуратури, в якому просила визнати протиправним та скасувати наказ Прокуратури Чернігівської області від 12 травня 2020 року № 111к про звільнення її з посади прокурора відділу підтримання обвинувачення в суді; поновити на посаді прокурора відділу підтримання обвинувачення в суді Прокуратури Чернігівської області та стягнути з Прокуратури Чернігівської області середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 травня 2020 року по день винесення судом рішення про поновлення на посаді.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2021 року, в позові відмовлено.
Предметом спору у цій справі є правомірність наказу про звільнення прокурора з органів прокуратури через неподання ним заяви про переведення до обласної прокуратури та про намір у зв'язку з цим пройти атестацію.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України, в редакції яка діє з 08 лютого 2020 року, підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У касаційній скарзі позивачем зазначено, що вона подана на підставі пунктів 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Покликаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, заявник касаційної скарги зазначає, що судами апеляційної інстанції застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, ухвалених у справах №815/1554/17, №826/26823/15, №815/7055/16, №815/3298/17, №820/1505/18, №0640/4691/18, №804/8042/17.
Проте, в касаційній скарзі не наведено, які саме норми права (пункт, частина, стаття) застосовано судом без врахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у зазначених постановах Верховного Суду, а також акцентуючи увагу на витягах з цих постанов, зокрема релевантних джерелах права, які застосовано судом касаційної інстанції у конкретній справі за конкретних обставин, та не наводить обґрунтувань з приводу того, що правовідносини у цій справі та у справах №815/1554/17, №826/26823/15, №815/7055/16, №815/3298/17, №820/1505/18, №0640/4691/18, №804/8042/17 є подібними.
Суд зазначає, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Таким чином, для встановлення подібності справ і відносин слід враховувати сукупність таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб'єктний склад, об'єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм.
Позивач не довів подібність правовідносин та тотожність обставин цієї справи із справами №815/1554/17, №826/26823/15, №815/7055/16, №815/3298/17, №820/1505/18, №0640/4691/18, №804/8042/17.
Суд вважає, що підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою (наведенням) конкретних висновків суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було неправильно застосовано, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
В обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та покликається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Суд зазначає, що подаючи касаційну скаргу на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, заявник касаційної скарги пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, у зв'язку з відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, проте доводи заявника обґрунтовані саме висновками Верховного Суду, що є взаємовиключними обставинами.
Крім того, Суд вказує, що вирішуючи спір та відмовляючи в позові суди виходили з того, що факт неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію є самостійною та достатньою підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора з посиланням на пункт 9 частини першої статті 51 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII).
Перевіряючи рішення суду першої інстанції та залишаючи його без змін, суд апеляційної інстанції, зокрема, послався на висновок Верховного Суду щодо застосування положень підпункту 2 пункту 19 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон №113-ІХ) у системному зв'язку з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, висловленому у справах №№440/2682/20 та 200/5038/20-а.
Так, у справі №440/2682/20 Верховний Суд зазначив, що синтаксичний розбір абзацу першого цього пункту вказує на таке: "<…> прокурори <…> звільняються <…> Генеральним прокурором <…> на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII за умови настання однієї з таких підстав <…>. Такий розбір і аналіз цієї норми дає змогу зробити висновок про те, що: по-перше, підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1 - 4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неуспішне проходження атестації; по-друге, закон не вимагає додаткової підстави для звільнення, зокрема такої, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Закон визначає, що звільнення відбувається не з підстав, установлених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, а на підставі цього пункту, що є нормативною підставою. Отже, фактологічною підставою для звільнення є одна з підстав, передбачених підпунктами 1 - 4 пункту 19 розділу ІІ Закону № 113-IX, а нормативною підставою є пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII. В цій же постанові Верховний Суд зазначив, що загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді передбачені статтею 51 Закону №1697-VII. Безпосередні умови звільнення прокурора з посади передбачені статтями 52 - 60 цього Закону, норми яких корелюються з нормами щодо загальних умов звільнення, встановлених частиною першою статті 51 цього Закону. Зокрема, щодо приписів пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, то їм корелюють положення статті 60 цього Закону, якими конкретизовано підстави звільнення прокурора з посади в разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Аналогічний підхід до застосування пункт 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру"» та пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, проте обґрунтований іншими доводами, викладений також у постанові Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі №200/5038/20-а.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 послалася на відсутність факту ліквідації або реорганізації органів прокуратури України, з посиланням на правові позиції Верховного Суду, висловлені щодо змін в організації виробництва та праці, які на думку заявника необхідно застосувати до спірних правовідносин.
Верховний Суд відхиляє такі аргументи, оскільки вже неодноразово висловлював правову позицію щодо застосування окремих норм Законів №1697-VII та №113-ІХ у правовідносинах, що є подібними до спірних, а зазначені ОСОБА_1 приклади справ не є підставою для перегляду судових рішень, прийнятих судами у цій справі, так як заявник лише послалася на ці постанови, проте не зазначила норми, які застосовано судами у супереч цим висновкам.
Крім того, у пункті 57 постанови Верховного Суду у справі №200/13482/19-а (на яку є посилання у рішенні суду першої інстанції), зазначено, що саме неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію в силу вимог пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.
Враховуючи викладене, Суд вважає недоведеним наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - повернути особі, яка її подала.
Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
СуддяН.А. Данилевич