12 січня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/10900/21 пров. № А/857/18415/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Обрізка І.М.,
Сеника Р.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Кухар Н.А.), ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження в м.Львові 10 вересня 2021 року у справі №380/10900/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
06.07.2021 ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Відокремленого підрозділу Державної податкової служби України Головне управління ДПС у Львівській області, просила визнати протиправним і скасувати: податкове повідомлення-рішення №0004773306 від 19.03.2020 форми «Р»; податкове повідомлення-рішення №0004793306 від 19.03.2020 форми «ПС»; податкове повідомлення-рішення №0004793306 від 19.03.2020 форми «Р».
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що до складу оподатковуваного доходу фізичної особи належить, зокрема, сума заборгованості, яка була прощена (анульована), така сума заборгованості розцінюється в якості додаткового блага фізичної особи і підлягає оподаткуванню податком на доходи на доходи фізичних осіб. Суд першої інстанції вказав, що таке прощення здійснюється на підставі відповідного рішення кредитора, про яке боржник повинен бути повідомлений. Суд першої інстанції зазначив, що анулювання (прощення) боргу за своєю суттю є звільненням боржника від обов'язку сплатити його, на підставі якого боржник набуває право не сплачувати борг, а додаткове благо визначається як дохід у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Суд першої інстанції дійшов висновку, що сума кредиту, прощена (анульована) банком, збільшує дохід платника податку і включається в його оподатковуваний дохід, тоді як проценти, які нараховані банком за умовами договору за користування кредитом, не є доходами, які призводять до приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку, відповідно, у разі прощення (анулювання) процентів, нарахованих за користування кредитом, відсутні підстави вважати їх додатковим благом платника податку. Суд першої інстанції вказав, що набуттям іпотекодержателем ТОВ «ФК «Вектор Плюс» права власності на предмет іпотеки на підставі кредитного договору, вирішено питання щодо виконання боржником (позивачем) свого зобов'язання за кредитним договором, з урахуванням укладеного на його забезпечення іпотечного договору в порядку Закону №898-IV, а тому прощення боргу за самостійним рішенням кредитора до спливу строку позовної давності за таких обставин фактично не відбулося, а мало місце задоволення вимог банку через набуття права власності на предмет іпотеки.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Львівській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що про прийняття рішення про анулювання (прощення) кредитної заборгованості ТОВ «Вектор Плюс» в особі кредитора повідомило позивача Повідомленням від 26.09.2017 №11-8912-512176 та вказало на необхідність самостійно відобразити зазначену суму у річній податковій декларації та відповідно сплатити податки та податкові платежі. Скаржник вказує, що позивач з вказаним повідомленням ознайомлений. Скаржник зазначає, що судом першої інстанції не досліджені умови Іпотечного договору б/н від 19.05.2008, та що звернене про стягнення на Предмет іпотеки не покрило усю суму заборгованості перед Кредитором, а залишок боргу анульований (прощений), у результаті чого ТОВ «Вектор Плюс» видано рішення про анулювання (прощення) кредитної заборгованості від 24.10.2015. Вважає, що Головне управління ДПС у Львівській області діяло відповідно до норм національного законодавства.
Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, навівши мотиви з яких вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
Враховуючи, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), в силу приписів статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк» 19.05.2008 укладено кредитний договір №1303/0508/71-025, за умовами якого ОСОБА_1 з метою придбання квартири видано кредит у сумі 36 000 доларів США зі сплатою 12,50% процентів річних, кінцевим терміном погашення кредиту визначено 18 травня 2038 року.
На забезпечення виконання зобов'язань з погашення кредиту, ОСОБА_1 передала зазначене житло в іпотеку Банку.
28 листопада 2012 року на підставі укладеного Договору факторингу №15 відбулось відступлення права вимоги заборгованості (включаючи суму наданого кредиту, відсотки нараховані банком за користування кредитом, комісії, штрафні санкції) по кредитному договору №1303/0508/71-025 від 19.05.2008 з ВАТ «Сведбанк» до ТОВ «ФК «Вектор Плюс». Також, 28.11.2012 відступлено право за іпотечним договором №б/н від 19.05.2008 на підставі договору факторингу №15 від 28.11.2012 та договору про відступлення прав за іпотечними договорами.
ТОВ «ФК «Вектор Плюс», як кредитор, з метою виконання зобов'язань позивача за кредитним договором прийняло рішення від 24.10.2016 про анулювання (прощення) кредитної заборгованості у зв'язку з реалізацією ТОВ «ФК «Вектор Плюс» права на нерухоме майно, яким забезпечено виконання кредитного договору, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №263051947 від 24.06.2021.
У період з 10.02.2020 по 14.02.2020 Головне управління ДПС у Львівській області провело документальну позапланову невиїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів фізичною особою ОСОБА_1 , за результатами якої складено акт від 20.02.2020, відповідно до висновків якого встановлено порушення абз. «д» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164, п.167.1 ст.167 Податкового кодексу України - донараховано податок на доходи фізичних осіб за 2017 рік на загальну суму 45519,12 грн.; - п.49.18.4 п.49.18 ст.49, п.179.1 ст.179 Податкового кодексу України в частині неподання декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік; - пп.1.2, пп.1.3, пп.1.5, пп.1.6 п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Кодексу, пп.168.1.1, пп.168.1.2, п.168.1 ст.168 Закону України від 28.12.2014 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» в результаті чого донараховано військового збору за 2017 рік на загальну суму 3793,26 грн.
На підставі акта перевірки відповідачем 19.03.2020 винесено податкові повідомлення-рішення: - №0004773306, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується особами за результатами річного декларування на 45519,12 грн. та застосовано штрафну санкцію 11379,78 грн.; - №0004793306 яким застосовано штрафну санкцію 170,00 грн.; - №0004793306 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем військовий збір на 4741,58 грн. та застосовано штрафну санкцію у розмірі 948,32 грн.
Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, ОСОБА_1 звернулась із позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до підпунктів 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, (далі - ПК України) платниками податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
Згідно з підпунктами 16.1.3, 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до пункту 179.1 статті 179 ПК України платник податку зобов'язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 14.1.47. пункту 14.1 статті 14 ПК України додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).
Пунктом 164.1 статті 164 ПК України встановлено, що базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.
Згідно з підпунктом 164.1.3. пункту 164.1 статті 164 ПК України загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу.
Перелік додаткових благ, які включаються до оподатковуваного доходу, встановлений підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України є вичерпним.
Так, відповідно до підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 25 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов'язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.
У той же час відносини, що виникають між банком та клієнтом з питань надання кредиту є цивільно-правовими відносинами, які регулюються актами цивільного законодавства України.
Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі статтею 605 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.
Зміст наведених норм дає підстави суду апеляційної інстанції для висновку, що додаткове благо визначається як дохід у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама по собі ця сума не збільшує дохід платника податку. Водночас, в разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку - боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг.
Таким чином, сума кредиту, прощена (анульована) банком, збільшує дохід платника податку і включається в його оподатковуваний дохід. Разом з тим проценти, які нараховані банком за умовами договору за користування кредитом, не є доходами, які призводять до приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Відповідно, у разі прощення (анулювання) процентів, нарахованих за користування кредитом, відсутні підстави вважати їх додатковим благом платника податку.
Отже, законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, нараховані за користування кредитом, прощені (анульовані) кредитором.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 липня 2021 року у справі №826/12872/17, від 05 жовтня 2021 року у справі №420/3051/19, від 28 липня 2021 року у справі №826/12872/17.
Наведене підтверджується і змінами, які в подальшому внесені до законодавства, зокрема, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов'язань» від 09 квітня 2015 року №321-VIII, який набрав чинності 07 травня 2015 року, редакція підпункту 165.1.55 пункту 165.1 статті 165 ПК України доповнена абзацом другим, у зв'язку з чим сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності не підлягали включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
В акті перевірки від 20.02.2020 зазначено, що відповідно до листа ТОВ «Вектор Плюс» від 01.07.2019 №01/07-2019-1 фізичний особі - платнику податків ОСОБА_1 списано прострочену основну суму кредиту в 3 кв. 2017 року в сумі 252884,80 грн, що відображено в «Податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку» (форма 1 ДФ) за ознакою доходу « 126» відповідно до абз. «д» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України.
Згідно з листом ТОВ «ФК «Вектор Плюс» за договором факторингу №15 від 28.11.2012, укладеним між ПАТ «Сведбанк» в якості клієнта та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» у якості фактора, останньому відступлені права вимоги по кредитним договорам, а також права за іпотечними договорами, зокрема, укладеними з позивачем. Згідно даних переданих Банком Товариству щодо ОСОБА_1 на дату укладання договору факторингу загальна заборгованість прав грошових вимог щодо ОСОБА_1 по кредитному договору №1303/0508/71-025 від 19.05.2008 складала 55 985,31 дол. США, що за середньозваженим курсом Міжбанківського валютного ринку України, встановленому на робочий день, що передував даті підписання договору факторингу, який становив 8,1675 грн. щодо доларів США і відповідно складала 457 260,02 грн., з яких 35 551 дол. США заборгованість по основній сумі кредиту станом на 28.11.2012. За період з моменту отриманого права грошової вимоги боржник ОСОБА_1 не виконувала свої грошові зобов'язання перед новим кредитором, а тому Товариство, в якості нового Кредитора, змушене було погасити заборгованість шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Товариство реалізувало своє право вимоги шляхом взяття на баланс об'єкта іпотеки, а саме квартиру.
Враховуючи виконання умов Іпотечного Договору б/н від 19.05.2008, Товариством, з дати отримання на баланс об'єкта, припинено зобов'язання, визначені Кредитним договором, і прийнято рішення щодо анулювання залишку боргу боржнику ОСОБА_1 по кредитному договору №1303/0508/71-025 від 19.05.2008: прощено (анульовано) борг в сумі 325 487,01 грн. з яких 158 589,79 грн. заборгованість по основній сумі кредиту.
Відповідно до абзацу 2 підпункту 165.1.17 пункту 165.1 статті 165 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються доходи, отримані внаслідок реалізації заставленого майна, майна платника податку при зверненні стягнення фінансовою установою на таке майно у зв'язку з невиконанням платником податку своїх зобов'язань за договором кредиту (позики), за умови що таке майно було придбано за рахунок такого кредиту (позики).
Згідно з частиною 1 статті 36 Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003 № 898-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Частиною 1 статті 37 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Тобто законодавець пов'язує задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предметів іпотеки, в тому числі, шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, саме з обсягом невиконаного зобов'язання.
Так, відповідно до умов Іпотечного договору від 20.05.2008, укладеного між ВАТ «Сведбанк» (Іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (Іпотекодавець) цим Договором забезпечується належне виконання Іпотекодавцем вимог Іпотекодержателя, що випливають (та/або випливатимуть) з Кредитного договору №1303/0508/71-025 від 19.05.2008, укладеного між Іпотекодавцем та Іпотекодержателем, а також всіх додаткових угод, що будуть укладені до нього, в тому числі щодо суми зобов'язань, строків їх виконання, розміру процентів та інших умов, у тому числі щодо:
- повернення Іпотекодавцем Іпотекодержателю кредиту у сумі 36000 дол. США в строк до 18.05.2038;
- сплати Іпотекодавцем процентів за користування кредитом у порядку і строки, визначені Кредитним договором;
- виконання Іпотекодавцем інших зобов'язань, передбачених Кредитним договором в повному обсязі, на умовах і в строки, визначені в Кредитному договорі (у тому числі при зміні строків виконання зобов'язань). Також, іпотекою забезпечується відшкодування Іпотекодавцем будь-яких витрат та збитків Іпотекодержателя, пов'язаних з неналежним виконанням Іпотекодавцем умов Кредитного договору та/або цього Договору (у тому числі сплати пені, штрафів, відшкодування збитків), а також витрат Іпотекодержателя, пов'язаних зі зверненням стягнення на Предмет іпотеки за цим Договором, у тому числі витрати на утримання і збереження такого Предмета іпотеки.
Таким чином, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання за договором іпотеки вважається належне виконання позивачем вимог Іпотекодержателя, що випливають (та/або випливатимуть) з Кредитного договору №1303/0508/71-025 від 19.05.2008.
Слід зазначити, що Іпотечним договором від 19.05.2008 не передбачалось обов'язку сплати боржником залишку боргу за кредитом, якщо звернення стягнення на предмет іпотеки не покриє усієї суми заборгованості.
Крім того, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо реструктуризації зобов'язань за кредитами в іноземній валюті та адаптації процедур неплатоспроможності фізичних осіб» від 13.04.2021 №1383-IX, для визнання поняття «безнадійна заборгованість» встановлено нову ознаку, а саме: заборгованість фізичної особи, яка залишилася непогашеною перед іпотекодержателем після здійснення згідно із ст. 36 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, якщо законом або договором передбачено, що після завершення такого позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником - фізичною особою основного зобов'язання є недійсними (абз. «и» пп.14.1.11 п.14.1 ст.14 ПК України).
Отже, у випадку погашення зобов'язання за іпотечним кредитом в іноземній валюті за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом набуття кредитором права власності на такий предмет іпотеки, у платника податків не виникає оподатковуваний дохід як додаткове благо у вигляді анулювання (прощення) боргу.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що внаслідок відображення ТОВ «ФК «Вектор Плюс» як фактором прощеного боргу, що було результатом реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом прийняття у власність квартири позивача, у позивача додаткове благо, передбачене підпунктом «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті164 ПК України, яке зобов'язувало його сплатити податкові зобов'язання, не виникло, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності правових підстав для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено мотиви протиправності винесених податкових повідомлень-рішень, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року у справі №380/10900/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач Т. І. Шинкар
судді І. М. Обрізко
Р. П. Сеник