м. Вінниця
11 січня 2022 р. Справа № 120/17719/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Богоноса М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
07.12.2021 у Вінницький окружний адміністративний суд надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09.09.2021 у справі № 120/8862/21-а позивачу здійснено перерахунок пенсії як військовому пенсіонеру з 01.04.2019 із урахуванням довідки від 19.07.2021 № ХЛ68774. Однак, під час перерахунку, відповідачем обмежено пенсію максимальним розміром, внаслідок чого розмір пенсії, що виплачується становить 18540,00 грн.
На думку позивача, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області протиправно обмежено пенсію максимальним розміром, чим порушено його конституційне право на соціальний захист.
Обґрунтовуючи протиправність дій відповідача, позивач зазначив, що рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України положень другого речення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статі 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визнано такими, що не відповідають Конституції України. При цьому у вказаному рішенні Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом від 09.04.92 № 2262-XII, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканість України. Тому, позивач вважає, що законні підстави для обмеження розміру його пенсії відсутні.
Ухвалою від 10.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Також відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
06.01.2022 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача зазначив, що ГУ ПФУ у Вінницькій області заперечує проти заявлених позовних вимог та вважає їх безпідставними і необґрунтованими, а тому просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Відповідач наголошує, що при перерахунку пенсії позивача на підставі рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09.09.2021 у справі № 120/8862/21-а застосовано обмеження передбачене ст. 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 № 3668-VI, оскільки максимальний розмір пенсії позивача не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. За таких обставин відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову повністю.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.
Позивачу призначена пенсія за вислугу років на підставі Закону від 09.04.1992 № 2262-XII.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії на підставі оновленої довідки, виданої Вінницьким обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки від 19.07.2021 № ХЛ68774, з урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення, за наслідками розгляду якої відповідачем відмовлено у перерахунку пенсії.
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09.09.2021 у справі № 120/8862/21-а адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправними дії відповідача щодо відмови у перерахунку пенсії з 01.04.2019, з урахуванням при її обчисленні у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, згідно з довідкою Вінницького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 19.07.2021 № ХЛ68774.
Зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії з 01.04.2019, виходячи з 88% грошового забезпечення, на підставі виданої Вінницьким обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки довідки від 19.07.2021 № ХЛ68774, з врахуванням при її обчисленні у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, з урахуванням виплачених сум пенсії.
На підставі рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09.09.2021 у справі № 120/8862/21-а позивачу здійснено перерахунок пенсії з 01.04.2019, виходячи із 88 % суми грошового забезпечення з урахуванням довідки від 19.07.2021 № ХЛ68774 виданої Вінницьким обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки.
Разом з тим під час перерахунку пенсії, з урахуванням максимального розміру пенсії, фактична сума пенсії до виплати склала 18540,00 грн.
На думку позивача, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області протиправно обмежено пенсію максимальним розміром, чим порушено його конституційне право на соціальний захист. Це стало приводом для звернення до суду із позовом у цій справі.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Спеціальний Закон, який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 № 107-VI внесено зміни до Закону від 09.04.1992 № 2262-XII, а саме доповнено статтю 43 новою частиною сьомою, згідно якої максимальний розмір пенсій, призначених відповідно до цього Закону (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством) не може перевищувати дванадцять мінімальних розмірів пенсії за віком, встановленої абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI, внесено зміни до Закону від 09.04.1992 № 2262-XII, на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII, а саме частину 7 ст. 43, яку викладено в наступній редакції «Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність» та доповнено реченням такого змісту «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень».
Рішенням Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" зі змінами, а саме: частини 7 статті 43, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740,00 грн.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року положення частини 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Згідно ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за рішеннями Конституційного Суду України неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (абз 6 п. 4 Рішення Конституційного Суду України у Справі № 1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України).
Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2000 року (вказана вище Справа № 1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України), рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади.
Отже, правовим наслідком прийняття Конституційним Судом України Рішення від 20 грудня 2016 у справі № 7-рп/2016, є втрата чинності із 20 грудня 2016 року норм частини 7 статті 43 в Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Це, у свою чергу, виключає можливість законодавчого органу України вносити зміни у норму яка визнана неконституційною, оскільки після визнання неконституційною ч. 7 ст. 43 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII, така норма вважається "відсутньою" у тексті Закону.
Згідно Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII, передбачено, що відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, він набрав чинності з 1 січня 2017 року, у частині 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" слова і цифри "у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року".
Як вбачається із відзиву на позовну заяву, відповідач при проведенні перерахунку пенсії позивача, послався на те, що пенсія перерахована з урахуванням ст. 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 № 3668-VI.
Разом з тим, суд зазначає, що норми ст. 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" кореспондуються з положеннями ч. 7 ст. 43 Закону від 09.04.92 № 2262-XII, якою було передбачено обмеження пенсії максимальним розміром, яка втратила чинність з часу проголошення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016.
Тобто, вказане означає, що починаючи із 2017 року ст. 43 Закону від 09.04.92 № 2262-XII не передбачала положення про обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами. Отже, внесені Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" до ч. 7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії - "у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року"), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Такий висновок узгоджується з позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 522/16882/17, від 31 січня 2019 року у справі № 638/6363/17, від 12 березня 2019 року у справі № 522/3049/17 та від 31 березня 2021 року у справі № 815/3000/17.
Відтак, підстави для обмеження пенсії позивачу не узгоджуються із нормативним регулюванням спірних правовідносин.
Крім цього суд звертає увагу й на те, що принцип обов'язковості рішень Конституційного Суду України, та їх властивість "негативної нормотворчості" проявляється у недопустимості запровадження правового регулювання з тими самими недоліками.
Зокрема, Конституційний Суд України в п. 7 Рішення від 08.06.2016 № 4-рп/2016 висловлював правову позицію, якою зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є "обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені". Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Також Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).
Конституційний Суд України зазначав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).
Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом від 09.04.1992 № 2262-XII, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Виходячи із викладеного, заявлена позивачем позовна вимога про визнання протиправними дій відповідача щодо обмеження розміру пенсії максимальним розміром з 01.04.2019 підлягає задоволенню.
Щодо вимоги про нарахування компенсації втрати частини доходів, суд зазначає, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1-3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-III, окремих положень Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд України у справі № 6-58цс11, у справі № 21-2003а16, та Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі № 336/4675/17, від 21.06.2018 у справі № 523/1124/17, від 03.07.2018 у справі № 521/940/17, від 31.08.2021 у справі № 264/6796/16.
З урахуванням вищенаведених висновків Верховного Суду, порушене право позивача підлягає судовому захисту у спосіб зобов'язання відповідача перерахувати та виплачувати пенсію без обмеження її максимальним розміром із 01.04.2019 виходячи із 88 % суми грошового забезпечення з урахуванням довідки від 19.07.2021 № ХЛ68774 виданої Вінницьким обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум та з нарахування компенсації втрати частини доходів.
Перевіривши доводи та докази, надані сторонами, суд доходить до переконання про наявність підстав для задоволення позову повністю.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи, судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі суд не вирішує.
Щодо клопотання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, то суд не вбачає підстав для його задоволення з огляду на його необґрунтованість, що не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду із таким клопотанням у разі неналежного виконання Головним управлінням покладеного судом обов'язку.
Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо обмеження з 01.04.2019 максимального розміру пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію без обмеження її максимальним розміром із 01.04.2019, з урахуванням виплачених сум та з нарахування компенсації втрати частини доходів.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 );
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21036, код ЄДРПОУ 13322403).
Суддя Богоніс Михайло Богданович