Справа № 357/13375/21
2/357/607/22
Категорія 79
іменем України
11 січня 2022 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О. І. ,
за участі секретаря - Сокур О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Міськреклама» уповноважений з ліквідації Козачук Дмитро Володимирович, третя особа: Білоцерківська міська рада Київської області про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки , -
В листопаді 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Міськреклама» уповноважений з ліквідації Козачук Дмитро Володимирович, третя особа: Білоцерківська міська рада Київської області про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки мотивуючи тим, що вона, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - Позивач), з 11.09.2017 року по 30.09.2021 року працювала на посаді розклейщика реклами в комунальному підприємстві Білоцерківської міської ради Київської області "Міськреклама" (наказ про прийняття на роботу № 7-0000000050 від 08.09.2017 р.) Згідно з наказом № 9 від 30.09.2021 року Позивача звільнено з посади у зв'язку з реорганізацією на підставі ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум., що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Всупереч вимогам законодавства, при звільненні станом на 30.09.2021 року Відповідач не виплатив Позивачу нараховану заробітну плату на загальну суму 37 495 грн. 56 коп. Згідно довідки-розрахунку вихідної допомоги Відповідач нарахував, але не виплатив Позивачу вихідну допомогу при звільненні у розмірі 9 859, 04 грн. відповідно до п. 1 Порядку № 100, ст. 44 КЗпП України, ст. 21 ЗУ № 796-ХІІ від 28.02.1991 р. Відповідно до довідки-розрахунку компенсації за невикористані дні відпустки Відповідач нарахував, але не виплатив Позивачу компенсацію за не використані дні відпустки за період роботи з 08.09.2019 р. по 30.09.2021 р. у розмірі 5057, 01 грн. Отже, сума, яка підлягає стягненню з Відповідача: 37 495 грн. 56 коп. (заборгованість по ЗП) + 9 859, 04 грн. (вихідна допомога при звільненні) + 5057, 01 грн. (компенсація за невикористані дні відпустки) = 52 411, 61 грн.
Також, в порушення вимог ст.116 КЗпП України, інформацію щодо всіх належних при звільненні сум до виплати Позивач від Відповідача не отримав.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум. у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно довідки Відповідача (розрахунок вихідної допомоги) середня заробітна плата за день за останні два місяці роботи складала 189 грн. 89 коп. за 43 роб. дні.
Дата звільнення 30.09.2021 року, період затримки розрахунку при звільненні з 01.10.2021 року по 04.11.2021 року - складає 24 роб./день.
За таких обставин, з Відповідача підлягає стягненню на корить Позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період в розмірі 4 557,36 грн., що підтверджується розрахунком, який додається у додатках до позовної заяви.
Просила суд стягнути з комунального підприємства Білоцерківської міської ради Київської області "Міськреклама" ( ЄДРПОУ - 31321911 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( РНОКПП: НОМЕР_1 ), нараховану, але не виплачену заробітну плату, вихідну допомогу при звільненні, компенсацію за невикористану відпустку без урахування обов'язкових податків та зборів у сумі 52 411, 61 гри, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 4 557,36 грн. Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заборгованості по заробітній платі за один місяць ( а. с. 26-28 ).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.11.2021 року ( а. с. 15 ) головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та матеріали передані для розгляду.
Ухвалою судді від 15.11.2021 року позовна заява ОСОБА_1 до комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Міськреклама» уповноважений з ліквідації Козачук Дмитро Володимирович, третя особа: Білоцерківська міська рада Київської області про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки була залишена без руху ( а. с. 20-22 ).
26 листопада 2021 року за вх. № 55656 судом отримано заяву про усунення недоліків на виконання ухвали судді ( а. с. 25 ).
Ухвалою 29 листопада 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням ( викликом ) сторін ( а. с. 31-32 ).
Розгляд справи було призначено в судове засідання на 14 годину 00 хвилин 11 січня 2022 року.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 не з'явилася, 11.01.2022 року за вх. № 701 судом отримано заяву про розгляд справи без участі позивача. В зазначеній заяві позивач позовну заяву підтримує в повному обсязі та наполягає на її задоволенні, проти винесення судом заочного рішення не заперечує.
Відповідач КП БМР «Міськреклама» уповноважений з ліквідації Козачук Д.В. в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, але на адресу суду повернувся поштовий конверт, де працівниками пошти причина повернення зазначено, як адресат відсутній за вказаною адресою.
Третя особа БМР Київської області в судове засідання свого представника не направила, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи свідчить наявне поштове повідомлення про вручення, з якого вбачається, що уповноважена особа Коваль отримала судову повістку 09.12.2021 року про розгляд справи у Білоцерківському міськрайонному суді 11.01.2022 року.
Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно ( ч. 5 ст. 128 ЦПК України ).
Відповідно до ч. 4 ст. 130 ЦПК України у разі відсутності адресата (будь - кого з повнолітніх членів його сім'ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.
Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 виклав наступну правову позицію.
Верховний Суд зазначає, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про слухання справи, яке було призначено на 11 січня 2022 року був повідомлений завчасно, у відповідності до вимог Цивільно-процесуального кодексу України.
З боку відповідача жодних заяв та клопотань на адресу суду не надходило, як і не надходив і відзив на позовну заяву ОСОБА_1 .
Стаття 280 ЦПК України визначає, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Оскільки, належним чином повідомлений відповідач КП БМР Київської області «Міськреклама» уповноважений з ліквідації Козачук Д.В. не з'явився в судове засідання, будучи належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, не повідомивши суду про поважність причини неявки та не надав відзив і позивач не заперечує проти такого вирішення справи, а саме заочного, суд вважає за необхідним по даній справі провести заочний розгляд.
Ухвалою суду від 11.01.2022 року постановлено провести заочний розгляд справи у вищезазначеній цивільній справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 281 ЦПК України розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Отже, оскільки сторони не з'явилися в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.
В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 11.09.2017 року по 30.09.2021 року працювала на посаді розклейщика реклами в комунальному підприємстві Білоцерківської міської ради Київської області "Міськреклама" (наказ про прийняття на роботу № 7-0000000050 від 08.09.2017 р.), що підтверджується наявною в матеріалах справи трудовою книжкою ( а. с. 7 ).
Згідно з наказом № 9 від 30.09.2021 року позивача ОСОБА_1 звільнено з посади у зв'язку з реорганізацією на підставі ч. 1 ст. 40 КЗпП України ( а. с. 11 ).
Згідно Довідки від 30.09.2021 року № МР00-000002, виданої КП БМР «Міськреклама» позивачу ОСОБА_1 , заборгованість по заробітній платі становить 37 495,56 гривень ( а. с. 8 ).
Відповідно до розрахунку компенсації за невикористану відпустку, надану головою комісії з реорганізації КП БМР «Міськреклама» до виплати становить 5 057,01 гривень ( а. с. 9 ), а з розрахунку вихідної допомоги, позивачу належить виплатити 9 859,04 гривень ( а. с. 10 ).
Звертаючись до суду з вищевказаними вимоги, позивач наголошує, що всупереч вимогам законодавства, при звільненні станом на 30.09.2021 року відповідач не виплатив позивачу нараховану заробітну плату, вихідну допомогу при звільненні та компенсацію за невикористані дні відпустки, тому з відповідача підлягає стягненню загалом 52 411,61 гривень, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.10.2021 року по 04.11.2021 року в розмірі 4 557,36 гривень.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
За загальними правилами статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.
Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Відповідно до роз'яснень викладених у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.99 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
В судовому засіданні встановлено, що при звільненні позивача, відповідач у відповідності до вимог діючого законодавства не провів з позивачем повний розрахунок зі сплати нарахованої заробітної плати, вихідної допомогу при звільненні та компенсацію за невикористані дні відпустки, що становить у загальному розмірі 36 072,98 гривень.
Зазначена заборгованість підтверджується наявними в матеріалах справи довідкою та розрахунками, які були надані позивачу головою комісії з реорганізації КП БМР «Міськреклама».
У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі №4-рп/2012 визначено, що роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
В постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року по справі №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року по справі №821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.
Як встановлено судом позивача звільнено 30.09.2021 року і до теперішнього часу належні позивачу виплати при звільненні з боку відповідача не здійснені.
Відповідач в судове засіданні не з'явився, жодних належних та допустимих доказів в обґрунтування позовних вимог позивача суду не надав.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Тому, враховуючи встановлене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача заборгованість по сплаті заробітної плати, вихідної допомогу при звільненні та компенсації за невикористані дні відпустки, що становить у загальному розмірі 52 411,61 гривень є такими, що підлягають задоволенню, так як такі вимоги позивача знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, а тому є цілком обґрунтованими.
Стосовно позовних вимог позивача в частині стягнення середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.10.2021 року по 04.11.2021 року в розмірі 4 557,36 гривень, то суд приходить до наступного.
Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Пункт 21 зазначеної постанови передбачає, що при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року. Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, та призначення пенсії.
Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Звертаючись до суду з вимогами про стягнення середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, позивач зазначала період з 01.10.2021 року по 04.11.2021 року ( з наступного дня після звільнення та до подачі позову ).
Судом встановлено, що середньоденний заробіток позивача ОСОБА_1 на день звільнення становив 189,89 грн.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період.
Згідно довідки відповідача про заборгованість по заробітній платі від 30.09.2021 року зарплата позивача за 2 місяці, що передують звільненню складає 8 165,19 ( зарплата за липень - 4070,41 грн., за серпень - 4094,78 грн. ). Кількість робочих днів становить 43. Отже, 8165,19 грн. ( зарплата за 2 місяці перед звільненням ) : 43 ( кількість робочих днів ) = 189,89 грн. ( середньоденний заробіток ).
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Відповідно до п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 зазначеного Порядку).
Таким чином, під час проведення розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки розрахунку при звільненні з використанням даних про середній заробіток позивача.
Оскільки розрахунок з позивачем мав бути здійснений відповідачем не пізніше наступного дня після звільнення, тобто 01.10.2021 року, то розрахунок відшкодування, відповідно до ст. 117 КЗпП України, слід виконати за період з 01.10.2021 року по 04.11.2021 року.
У відповідності з вимогами ст. 117 КЗпП підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак судом здійснюється розрахунок, враховуючи вимоги ст. 13 ЦПК України, в межах заявлених позивачем вимог.
Таким чином, розмір компенсації середнього заробітку за період, коли з вини відповідача з позивачем не було здійснено розрахунок при звільненні, а саме з 01.10.2021 року по 04.11.2021 року, включно, який підлягає відшкодуванню позивачеві з боку відповідача становить 4 557,40 гривень (24 робочих дні х 189,89 грн. = 4 557,36 грн.).
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд дослідивши та проаналізувавши докази у справі, керуючись завданнями цивільного судочинства щодо справедливого розгляду і вирішення цивільних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає суму, що підлягає стягненню, без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Частиною 1 статті 131 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України ( ч. 6 ст. 141 ЦПК України ).
При зверненні до суду з вказаними вимогами, позивач ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 908 гривень, що підтверджується фіскальним чеком від 24.11.2021 року ( а. с. 29 ).
Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом (ст. 1 Закону України "Про судовий збір").
Згідно із п. 1 ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на - відповідача.
Тому, з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 908 гривень, понесення яких документально підтверджено.
Одночасно суд роз'яснює, що відповідно до ч. 1 ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 43 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 23 ЦК України, ст. ст. 47, 115, 116, 117 КЗпП України, ст. ст. 2, 5, 10, 12, 19, 76, 77, 81, 82, 89, 128, 130, 131, 133, 141, 263-265, 273, 274, 280-289, 430 ЦПК України, п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, Законом України «Про судовий збір», суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Міськреклама» уповноважений з ліквідації Козачук Дмитро Володимирович, третя особа: Білоцерківська міська рада Київської області про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки , - задовольнити.
Стягнути з комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Міськреклама» уповноважений з ліквідації Козачук Дмитро Володимирович на користь ОСОБА_1 нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 52 411,61 гривень, середній заробіток за час затримки при звільненні у розмірі 4 557,36 гривень та судовий збір у сумі 908 гривень, загалом 57 876,97 гривень ( п'ятдесят сім тисяч вісімсот сімдесят шість гривень дев'яносто сім копійок ).
Суми, що підлягають стягненню, визначені без утримання прибуткового податку та інших обов'язкових платежів.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заборгованості по заробітній платі за один місяць.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення ( виклику ) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );
Відповідач: Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради Київської області «Міськреклама» уповноважений з ліквідації Козачук Дмитро Володимирович ( адреса місцезнаходження: 09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Леваневського, буд. 135-А, ЄДРПОУ: 31321911 );
Третя особа: Білоцерківська міська рада Київської області ( адреса місцезнаходження: 09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, буд. 15, ЄДРПОУ: 26376300 ).
Повне заочне судове рішення складено 11 січня 2022 року.
Заочне рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
СуддяО. І. Орєхов