Справа № 210/4874/21
Провадження № 2/210/267/22
іменем України
11 січня 2022 року м. Кривий Ріг
Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі Головуючого судді Вікторович Н.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Макспроект» про відшкодування збитків та моральної шкоди,
06 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Макспроект» про відшкодування збитків та моральної шкоди та просила суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Макспроект» на її користь відшкодування збитків в сумі 402 901,50 грн. та моральну шкоду в розмірі 30 000, 00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 28.08.1990 року вона придбала за 3383,00 радянських рублів домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 . Сусідом позивача по домоволодінню по АДРЕСА_2 , був ОСОБА_2 , який звертався до позивача з пропозицією продати йому належне позивачу домоволодіння, на запропоновану нею ціну в розмірі 15 тисяч доларів США він продовжував роздумувати.
Позивач у позові стверджує, що з відомостей з реєстру прав нерухомості нею було відновлено злочинну схему рейдерського захоплення її домоволодіння ОСОБА_3 , який замовив у ОСОБА_6 - власника та директора ТОВ «Макспроект» виготовлення технічного паспорту за результатами інвентаризації об'єднаної земельної ділянки позивача та ОСОБА_3 з присвоєнням однієї юридичної адреси: АДРЕСА_2 . 12 серпня 2021 року позивач прийшла до себе на садибу та виявила, що вся її садиба разом з садибою ОСОБА_5 була обнесена огорожею. Земельна ділянка домоволодіння по АДРЕСА_1 належить громаді Кривого Рогу і закріплена в експлуатації технічного паспорту домоволодіння позивача.
Ухвалою суду від 16 вересня 2021 року відкрито провадження по вказаній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання.
09 грудня 2021 року на адресу суду надійшов відзив за підписом директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Макспроект» ОСОБА_6, в якому відповідач зазначив, що 16 квітня 2021 року ТОВ «Макспроект» було укладено з ОСОБА_3 Договір про надання послуг з технічної інвентаризації належного останньому домоволодіння АДРЕСА_2 . 20 квітня 2021 року на підставі укладеного договору було здійснено виїзд на територію вказаного домоволодіння та здійснено його обміри відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Держбуду України 24.05.2021 року за №127. За результатами обмірів були складені передбачені Інструкцією документи. За результатами проведення інвентаризації було виготовлено технічний паспорт, який видано на руки замовнику ОСОБА_3 . Технічна інвентаризація була проведена в межах домоволодіння АДРЕСА_2 . При проведенні інвентаризації жодних матеріалів стосовно сусідньої садиби з номером АДРЕСА_1 не складалось. На території садиби ніхто не заходив. Відповідачу не відомо, з яких мотивів і який причинний зв'язок є між виготовленням у спосіб передбачений чинним законодавством технічним паспортом та незрозумілими збитками, які понесла власниця сусіднього домоволодіння, на території якої ніхто жодним чином не посягав та документів на яку не виготовлялось.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.
Відповідно до частини другої статті 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Згідно зі статтею 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно зі статтею 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Статтею 79-1 ЗК України визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).
З матеріалів справи встановлено, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 на праві приватної власності, відповідно до Договору купівлі-продажу від 28.08.1990 року належить ОСОБА_1 . (а.с. 3 зворот)
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 на праві приватної власності, відповідно до Договору дарування виданого 20.04.2021 року приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Кучман І.І. належить ОСОБА_3 . (а.с. 5-6 зворот)
Відповідно до долученого до матеріалів справи відповідачем технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_2 , вбачається, що вказаний технічний паспорт будь-якого відношення до домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , що належить позивачу, не має.
У позовній заяві позивач стверджує, що підроблений технічний паспорт було подано нотаріусу і нотаріус зареєструвала договір дарування. ОСОБА_3 подав підроблений технічний паспорт в Гейківську сільську раду для реєстрації кадастрового номеру за ділянкою, яку незаконно інвентаризували ТОВ «Макспроект». Державний реєстратор закріпив земельну ділянку за садибою по АДРЕСА_2 , що на думку позивача дало підставу ОСОБА_3 знищити садибу позивача.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Одночасно, суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви в добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим кодексом.
Таким чином, з урахуванням того, що у сторін по справі відсутні державні акти на право приватної власності на землю, встановлення меж суміжних земельних ділянок сторін за фактичним користуванням, поданої сторонами технічної документації та інших доказів, поданих сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення відповідачем її прав шляхом захоплення частини її земельної ділянки.
Частиною першої статті 316 ЦК України встановлено, що право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України). При цьому згідно статті 346 ЦК України право власності припиняється, зокрема, в разі відчуження власником свого майна.
Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
При вирішенні спорів про відшкодування шкоди доказуванню підлягають: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією і негативними наслідками. Обов'язок доказування розподіляється таким чином: позивач доказує наявність шкоди та її розмір, а відповідач відсутність його вини в заподіянні шкоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до ч.2 ст. 22 ЦК України збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Згідно з роз'ясненнями наведеними у п.9 постанови Пленуму ВС України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 № 6 при визначенні розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, незалежно від форм власності, судам слід враховувати, що відшкодування шкоди шляхом покладення на відповідальну за неї особу обов'язку надати річ того ж роду та якості, полагодити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. У разі коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб полагодити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних збитків грішми, потерпілому на його вимогу Відшкодовуються неодержані доходи у зв'язку із заподіянням шкоди майну.
Судом встановлено, що матеріалами справи не підтверджено в ході розгляду справи вини відповідача у наявності матеріальної шкоди зокрема та що спричиненні матеріальні збитки ОСОБА_1 були заподіяні внаслідок дій відповідача, а тому вимоги позивача про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Макспроект» на її користь відшкодування збитків в сумі 402 901,50 грн. задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до вимог ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що оскільки не знайшов свого підтвердження факт спричинення матеріальної шкоди позивачу, саме відповідачем та відсутні докази причинно-наслідкового зв'язку між шкодою, виною відповідача та її наслідками, суд позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнав необґрунтованими, недоведеними та такими, що задоволенню не підлягають.
Стаття 1167 ЦК України визначає підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, зокрема моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статі.
Як роз'яснено у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової ) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема враховується стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Згідно ст.ст. 23, 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, крім іншого, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Відповідно до п.3 постанови № 4 від 31.03.1995 року (з наступним змінами) Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної/немайнової/шкоди/» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Згідно положень п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що позивачем має бути зазначено в чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її завдано позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.
Тому суд приходить до висновку, що оскільки не підтверджені неправомірні дії відповідача які спричинили матеріальну шкоду позивачу, у задоволені позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди слід відмовити.
На підставі вищевикладеного, суд оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному їх дослідженні прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 77, 79-82, 265, 354, 355 ЦПК України, ст. 5, 15, 16, 22, 23, 316, 317, 1167, 1192 ЦК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Макспроект» про відшкодування збитків та моральної шкоди - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя: Н. Ю. Вікторович