Справа № 640/32889/20
10 січня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Бужак Н. П.
Суддів: Костюк Л.О., Степанюка А.Г.
За участю секретаря: Шевченко Е.П.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від від 07 вересня 2021 року, суддя Федорчук А.Б., у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, в якому просив стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 квітня 2020 року по 11 серпня 2020 року.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем виплачено позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі, визначеному рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2020 року, розраховану з моменту звільнення до моменту видання рішення суду, проте позивача поновлено на посаді лише 11 серпня 2020 року. При цьому, як зазначає позивач, у період з 08 квітня 2020 року по 11 серпня 2020 року не був працевлаштований та доходу не отримував.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від від 07 вересня 2021 року адміністративний позов задоволено. Стягнуто з Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (01008, м. Київ, вул. М. Грушевського, 12/2, код ЄДРПОУ 37508596) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток в розмірі 272 905,08 грн (двісті сімдесят дві тисячі дев'ятсот п'ять гривень вісім копійок) за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2020 року у справі №640/339/20 в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що у січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 22 листопада 2019 року №196-к «Про надання відпустки та звільнення ОСОБА_1 »;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора департаменту - начальника управління;
- стягнути з Мінекономіки відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000, 00 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2020 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 22 листопада 2019 року №196-к «Про надання відпустки та звільнення ОСОБА_1 » в частині звільнення ОСОБА_1 , заступника директора департаменту управління державною власністю - начальника управління діяльності суб'єктів господарювання, підпорядкованих Міністерству 11 січня 2020 року у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису Міністерства без скорочення чисельності або штату державних службовців, п. 1 ч. 1 статті 87 Закону України «Про державну службу»; підстава: наказ Мінекономіки від 05 листопада 2019 року №322 «Про внесення змін до структури апарату Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України», штатний розпис Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 11 листопада 2019 року. Поновлено ОСОБА_1 з 12 січня 2020 року на рівнозначній посаді, заступника директора департаменту публічної власності - начальника управління реформування державної власності. Стягнуто з Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 січня 2020 року по 08 квітня 2020 року в сумі 198 181, 07 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
29 липня 2020 року постановою Шостого апеляційного адміністративного суду рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2020 року в його резолютивній частині змінено, викладено третій абзац в наступній редакції: «Поновити ОСОБА_1 з 12 січня 2020 року на посаді заступника директора департаменту управління державною власністю - начальника управління діяльності суб'єктів господарювання, підпорядкованих Міністерству».
На підставі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2020 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2020 року в справі №640/339/20 та на виконання останніх, Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України 11 серпня 2020 року видано наказ №1037-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 та внесення змін до наказу Мінекономіки від 22 листопада 2019 року №196-к», яким:
- поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора департаменту управління державною власністю - начальника управління діяльності суб'єктів господарювання, підпорядкованих Міністерству з 12 січня 2020 року;
- назву наказу Мінекономіки від 22 листопада 2019 року №196-к «Про надання відпустки та звільнення ОСОБА_1 » викладено у такій редакції «Про надання відпустки ОСОБА_1 »;
- скасовано пункт 2 наказу Мінекономіки від 22 листопада 2019 року №196-к «Про надання відпустки та звільнення ОСОБА_1 »;
- у пункті 3 наказу Мінекономіки від 22 листопада 2019 року №196-к «Про надання відпустки та звільнення ОСОБА_1 » позицію «вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати» виключено;
- департаменту фінансово-господарської діяльності виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі, визначеному Окружним адміністративним судом міста Києва від 08 квітня 2020 року по справі №640/339/20 в сумі 198 181,07 грн.
Факт виплати вказаної суми за час вимушеного прогулу в період з 12 січня 2020 року по 08 квітня 2020 року позивачем не заперечується.
Разом з тим, на підставі наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 19 серпня 2020 року №1070-к ОСОБА_1 переведено з посади заступника директора департаменту управління державною власністю - начальника управління діяльності суб'єктів господарювання, підпорядкованих Міністерству на посаду заступника директора департаменту фінансово-господарської діяльності з 20 серпня 2020 року.
У подальшому, згідно наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 07 вересня 2020 року №1146-к унесено зміни до наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 19 серпня 2020 року №1070-к «Про переведення ОСОБА_1 » замінивши слова та цифри «з 20 серпня 2020 року» словами та цифрами «з 7 вересня 2020 року».
Враховуючи, що розрахунок суми заробітку за час вимушеного прогулу вирахуваний до дати постановлення рішення у справі про поновлення - 08 квітня 2020 року, а наказ про таке поновлення виданий лише 11 серпня 2020 року, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом з метою стягнення суми заробітку за вимушений прогул в період з 08 квітня 2020 року по 11 серпня 2020 року.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
За приписами частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
У силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Відповідно до статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
За правилами частини другої статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Положеннями статті 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Відповідно до частини першої статті 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Згідно з частиною другою статті 257 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
При цьому, пункт 3 частини першої статті 256 КАС України передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Як убачається із матеріалів справи, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва в адміністративній справі №640/339/20 від 08 квітня 2020 року, зокрема, в частині поновлення ОСОБА_1 з 12 січня 2020 року на посаді виконано лише 11 серпня 2020 року.
Відповідно до частин другої, третьої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно зі статтею статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Пунктом 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Суд першої інстанції вірно врахував, що судом в межах адміністративної справи №640/339/20 в резолютивній частині рішення відсутні посилання на негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивачач на посаді, проте негайне виконання рішення суду щодо поновлення працівника на посаді у відносинах публічної служби є обов'язком роботодавця в силу вимог частини 6 статті 236 Кодексу законів про працю України, пункту 3 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України та не додаткова вказівка на виконання даної частини судового рішення не потрібна.
Колегія суддів зазначає, що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов'язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.
Стаття 236 КЗпП України не містить жодних застережень, щодо звільнення власника або уповноваженого ним органу від відповідальності за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.
Суд звертає увагу на те, що наведений обов'язок виплатити поновленій на посаді особі середній заробіток за час вимушеного прогулу не залежить від обставин та причин невиконання судового рішення про поновлення такої особи на посаді.
Аналіз правових норм чинного законодавства, що регулює правовідносини в сфері проходження громадянами публічної служби та звільнення з публічної служби, дає підстави для висновку, що рішення судів про поновлення на роботі є обов'язковими та виконуються негайно з часу його оголошення (набрання законної сили), чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Згідно з роз'ясненнями Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Відповідно до статті 236 КЗпП України виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі-проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов'язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Аналогічна правова позиція викладена у постанова Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 802/1183/16-а, від 05.03.2020 у справі №280/360/19, від 19.04.2021 у справі №826/11861/17.
Колегія суддів зазначає, що факт виконання Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2020 року у справі №640/339/20 щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді лише 11 серпня 2020 року шляхом видання наказу від 11 серпня №1037-К про таке поновлення підтверджується наявними у матеріалах справи доказами та відповідачем не заперечується.
Окрім того, відповідачем виплачено позивачу суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 198 181,07 грн.
Таким чином, як вірно зазначив суд першої інстанції, спір про поновлення позивача на посаді вирішений Окружним адміністративним судом міста Києва 08 квітня 2020 року і рішення суду в цій частині повинно було виконуватися відповідачем негайно, то період строку, за який стягується середній заробіток за час вимушеного прогулу, закінчується саме 08 квітня 2020 року, тоді як усі інші періоди, за які орган призначення (роботодавець) не вчинив дій щодо негайного поновлення позивача на посаді, стосуються питання стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.
Враховуючи, що рішення суду про поновлення позивачач на посаді виконано несвоєчасно, суд першої інстанції вірно зазначив, що у період з 08 квітня 2020 року по 11 серпня 2020 року має місце не період вимушеного прогулу, а затримка виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі, а тому право позивача підлягає поновленню шляхом стягнення суми середнього заробітку за весь час затримки виконання судового рішення.
Суд апеляційної інстанції, відхиляє доводи апелянта, що позивачем обрано не правильний спосіб захисту, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки як убачачається зі змісту адміністративного позову позивач просив стянути саме середній заробіток за час вимушеного прогулу внаслідок затримки виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за період з 08 квітня 2020 року по 11 серпня 2020 року.
Судова колегія також зазначає, що невиконання або несвоєчасне виконання судового рішення про поновлення працівника на посаді, згідно положень чинного законодавства України, є самостійною підставою звернення такого працівника до суду за захистом свої прав та охоронюваних законом інтересів.
Разом з тим, згідно з п.32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року за №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року №348).
Згідно з п. 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
У відповідності до п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У п.10 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого 08.02.1995 року постановою Кабінету Міністрів України №100, зазначено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.
Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів). У разі зміни тарифної ставки (посадового окладу) працівникові у зв'язку з присвоєнням вищого розряду, переведенням на іншу вищеоплачувану роботу (посаду) тощо таке коригування середньої заробітної плати не провадиться. Працівникам бюджетних установ і організацій, яким відповідно до законів України щомісячно перераховуються посадові оклади (ставки) до рівня не нижчого середньої (подвійної) заробітної плати в промисловості (народному господарстві), розрахунки виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати, можуть провадитися, якщо не передбачено у колективному договорі, виходячи з посадового окладу (ставки) того місяця, в якому відбулася подія, пов'язана з відповідними виплатами, з урахуванням постійних доплат і надбавок.
Таким чином, розрахунок середнього заробітоку необхідно здійснювати на підставі норм Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року.
У рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2020 року у справі №640/339/20 встановлено, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 3 248, 87 грн.
Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з листом Міністерства соціальної політики України від 03 серпня 2019 року «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік» кількість робочих днів у квітні 2020 року - 21, у травні 2020 року - 19, у червні 2020 року - 20, у липні 2020 року - 23, у серпні 2020 року - 20.
Отже, період затримки виконання судового рішення складає 84 робочих дні, а саме з 09 квітня 2020 року (наступний день після ухвалення рішення суду про поновлення на роботі) по 11 серпня 2020 року (день фактичного поновлення на роботі, день введення в дію наказу щодо поновлення на посаді, тобто день з якого позивач приступив до виконання своїх обов'язків), а стягненню на користь позивача підлягає 272 905,08 грн.
Щодо доводів відповідача про порушення позивачем строків звернення до суду з адміністративним позовом, то колегія суддів вважає їх безпідставними та зазначає наступне.
Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частині 2 статті 233 Кодексу законів про працю України.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині 2 статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Однією з таких гарантій Конституційний Суд України визнав оплату за час простою, який мав місце не з вини працівника.
До вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (стаття 236 Кодексу законів про працю України).
Середній заробіток за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.
За таких обставин та враховуючи наявні у справі докази суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2021 року, оскільки рішення суду є законною і обґрунтованою, ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 287, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2021 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Костюк Л.О.
Степанюк А.Г.