10 січня 2022 року м. Дніпросправа № 160/12964/21
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Шальєвої В.А. (доповідач),
суддів: Білак С.В., Олефіренко Н.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.10.2021 р. (суддя Кадникова Г.В.) в справі № 160/12964/21 за позовом ОСОБА_1 до Новокадацького відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Новокадацького відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Дніпро) (далі - Новокадацький ВДВС) про визнання протиправною (незаконною) бездіяльності, яка виразилася у невжитті заходів щодо знаття арешту з майна боржника - позивача при поверненні виконавчого документу стягувачу на підставі відповідної постанови у виконавчому провадженні ВП№50286119 від 23.02.2016 року, а також у невжитті заходів щодо зняття арешту з майна позивача після звернення позивача з заявою до відповідача від 29.07.2021 року по таке; зобов'язання зняти арешт і заборону на відчуження зі всього належного позивачу майна (нерухомого та рухомого) шляхом реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна інформації (запису) про припинення обтяжень у вигляді арешту всього майна (нерухомого та рухомого), що належить позивачу.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.10.2021 р. відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Новокодацького відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м.Дніпро) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії; роз'яснено позивачу: відповідно до ч. 5 ст. 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається; розгляд даної справи віднесено до суду загальної юрисдикції.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу з підстав порушення норм процесуального права, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Оскільки нею оскаржується бездіяльність державного виконавця під час винесення постанови про повернення виконавчого документу стягувачу від 26.04.2017 р. у виконавчому провадженні № 50286119, яка виразилась у невиконанні вимог законодавства про зняття арешту з майна, а не безпосередньо самого судового рішення, то вважає, що в цьому випадку існує публічно-правовий спір, в якому відповідач здійснює публічно-управлінські функції, спір виник саме у зв'язку з невиконанням таких функцій. Зазначає, що позовні вимоги не пов'язані зі спором про право власності на майно або із захистом права власності на майно.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, відмовивши у задоволенні апеляційної скарги.
Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв'язку з відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить до висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що позовну заяву подано з метою захисту права власності (або іншого речового права) позивача, а тому позов підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Суд визнає приведений висновок обґрунтованим, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що в період з 23.02.2016 р. по 26.04.2017 р. на виконанні в Новокадацькому ВДВС перебувало виконавче провадження № 50286119 з примусового виконання виконавчого листа № 2/205/2293/15, виданого Ленінським районним судом м. Дніпропетровська 10.12.2015 р., про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа Банк» суми боргу в розмірі 42 381,04 грн.
Постановою державного виконавця від 26.04.2017 р. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повернуто стягувачу.
Виходячи з повідомлення Новокадацького ВДВС, виконавче провадження знищено у 2019 році на підставі Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 07.06.2017 р. № 1829/5.
Позивачем ставиться питання про знаття арешту з її майна, чого не було зроблено при поверненні виконавчого документу стягувачу, зняття заборони на відчуження зі всього належного позивачу майна (нерухомого та рухомого) шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також до Державного реєстру обтяжень рухомого майна інформації (запису) про припинення обтяжень у вигляді арешту всього майна (нерухомого та рухомого), що належить позивачу.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Згідно з частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Відтак, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Верховним Судом в постанові від 06.03.2020 р. в справі № 640/23588/19 зазначено, що «…під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.».
Відповідно до частини першої статті 287 КАС учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Позивач мала статус боржника у виконавчому провадженні № 50286110, яке було відкрите на підставі виконавчого листа, виданого Ленінським районним судом м. Дніпропетровська 10.12.2015 р. в цивільній справі № 2/205/2293/15 за позовом ПАТ «Альфа Банк» до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за кредитним договором у сумі 42 381,04 грн.
За твердженнями позивача під час примусового виконання виконавцем накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження щодо всього майна боржника.
Позивач вважає, що оскільки обтяження на майно виникло із рішення суб'єкта владних повноважень, а відповідачем як суб'єктом владних повноважень не знято арешт з майна при поверненні виконавчого документу, тобто допущена протиправна бездіяльність, тому спір у цій справі належить розглядати за правилами адміністративного судочинства
Відповідно до частин першої та другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 р. № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Позивачем не оскаржуються в межах цієї справи саме постанови про арешт майна, а також відмова Новокадацького ВДВС у знятті арешту з майна, не оскаржуються рішення і дії виконавця та посадових осіб ВДВС щодо виконання судового рішення у цивільній справі.
За приписами статті 383 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Відповідно до частини другої статті 384 ЦПК скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ.
Зазначеними нормами передбачена можливість оскарження боржником або стягувачем дій державного виконавця до того суду, який видав виконавчий документ на виконання свого рішення, зокрема ухваленого в порядку цивільного судочинства. Така скарга подається з метою судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у відповідній справі.
Разом з тим, предметом позову визначено не постанову виконавця, якою накладено арешт на майно боржника, а вирішення адміністративним судом питання про зняття арешту з усього майна боржника у виконавчому провадженні № 50286119, відкритому за виконавчим листом, виданим у цивільній справі.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Таким чином зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 340/25/19 27.
Для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.
Фактично підставою цього позову є наявність арешту, накладеного на майно, що порушує право власності позивача.
Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовну заяву подано з метою захисту права власності (або іншого речового права) позивача, а тому у даному випадку порушено саме цивільні права особи, тому позов підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Оскільки виконавче провадження № 50286119 відкрите на підставі виконавчого листа, виданого у цивільній справі, тобто відповідачем здійснювались дії з примусового виконання рішення у цивільній справі, то справа щодо зняття арешту з майна боржника, який накладено під час здійснення виконавчих дій у виконавчому провадженні щодо виконання судових рішень, ухвалених в порядку цивільного судочинства, також підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Аналогічні правові позиції викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 815/4232/17, від 22 квітня 2019 року у справі № 757/53656/17-а, у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 643/5597/19, у постанові Верховного Суду від 06 березня 2020 року в справі № 640/23588/19.
Доводи апелянта спростовані приведеними вище висновками суду, які ґрунтуються, серед іншого, й на правозастосуванні, викладеному в рішеннях Верховного Суду, які відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України враховуються судом при вирішенні цієї справи.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, ухвала прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали.
Керуючись статтями 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.10.2021 р. в справі № 160/12964/21 залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.10.2021 р. в справі № 160/12964/21 за позовом ОСОБА_1 до Новокадацького відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Дніпро) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття 10.01.2022 р. та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 10.01.2022 р.
Головуючий - суддя В.А. Шальєва
суддя С.В. Білак
суддя Н.А. Олефіренко