Справа № 199/9950/21
(2/199/873/22)
10.01.2022 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого судді Якименко Л.Г., за участю секретаря Маляренко В.О., розглянувши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики та штрафу,-
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики та штрафу.
Ознайомившись з поданими матеріалами, суддя вважає, що позовну заяву слід передати на розгляд іншому суду за підсудністю з наступних підстав.
Як вбачається з позовної заяви предметом звернення до суду позивача є стягнення заборгованості за договором позики.
У п.4 договору позики від 29.12.2020 року зазначено, що повернення позики має бути здійснено за місцем проживання позикодавця, але в тексті договору позики не зазначено конкретне місце виконання договору.
Як зазначається у позовній заяві позивач зареєстрований а проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
У ході підготовки справи до розгляду судом було направлено запит щодо реєстрації місця проживання відповідачів.
Відповідно до відомостей наданих адресно-довідковим підрозділом ГУ УМВС України у Дніпропетровській області відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 .
До Амур-Нижньодніпровського районного суду позивач звернувся, посилаючись на альтернативу у виборі підсудності, а саме на положення ч.8 ст.28 ЦПК України, відповідно до якої позови, що виникають із договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів).
Згідно з частиною першою статті 8 Закону України Про судоустрій і статус суддів ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі Занд проти Австрії вказав, що словосполучення встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
В пункті 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ N 3 від 01 березня 2013 року "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ" зазначається, що підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції.
З сукупного аналізу вищенаведених положень законодавства варто зробити висновок, що під порушенням правил підсудності розуміється відкриття провадження і розгляд цивільної справи тим судом першої інстанції, до повноважень якого не відноситься вирішення даного спору.
За частиною першою, другою статті 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом, до юридичних осіб - в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Винятки із вказаного правила становить альтернативна підсудність (стаття 28 ЦПК України) та виключна підсудність (стаття 30 ЦПК України).
Згідно з частиною восьмою статті 28 ЦПК України позови, що виникають із договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.
Відповідно до положень наведеної правової норми за місцем виконання договору можуть пред'являтися позови за наявності однієї з таких умов: у договорі зазначене місце виконання; вимоги, заявлені на підставі договору, який можна виконувати тільки в певному місці.
Відповідно до статті 532 ЦК України місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться: 1) за зобов'язанням про передання нерухомого майна - за місцезнаходженням цього майна; 2) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, - за місцем здавання товару (майна) перевізникові; 3) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання; 4) за грошовим зобов'язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних із зміною місця виконання; 5) за іншим зобов'язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника. Зобов'язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
У разі, якщо виходити з положень статті 532 ЦК України, місцем виконання грошового зобов'язання за укладеним між сторонами договором позики є місце проживання кредитора, то, правила цієї статті застосовуються до зобов'язань, виконання яких із урахуванням їх особливостей можливе лише у певному місці. У разі якщо така особливість не визначена (наприклад, пункт 4 частини першої статті 532 ЦК України) і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи визначається за загальними правилами підсудності. Договір позики не відноситься до тих договорів, виконувати які можна тільки в певному місяці, оскільки повернення коштів може бути здійснене позичальником в будь-який спосіб та в будь-якому місці.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26 квітня 2018 року у справі N216/3976/15-ц (провадження N 61-16190св18) та постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.04.2021 у справі N344/16135/19 (провадження N 61-1688св20).
Суд критично оцінює посилання заявника на норму матеріального права як на підставу для застосування положень частини восьмої статті 28 ЦПК України, відповідно до якої, позови, що виникають із договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.
Зазначена норма містить виключний перелік випадків, за наявності яких, позовна заява може бути подана до суду на вибір заявника, і розширеному тлумаченню не підлягає.
З огляду на те, що сторонами в договорі позики не було конкретно визначено місце виконання спірного зобов'язання, зміст договору не свідчить, що його виконання можливе лише за конкретною адресою або у певному місці, відтак підсудність цієї справи визначається за загальними правилами підсудності, а саме за зареєстрованим місцем проживання відповідачів Солонянському районному суду Дніпропетровської області.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Частиною 3 ст. 31 ЦПК України передбачено, що передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Відповідно до ст. 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються.
Враховуючи, що позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики та штрафу, яка за правилами загальної територіальної підсудності (за зареєстрованим місцем проживання відповідачів) підсудна іншому суду, при цьому відсутні підстави для застосування правил альтернативної підсудності, суд дійшов висновку, що дана позовна заява не підсудна Амур-Нижньодніпровському районному суду м.Дніпропетровська та підлягає направленню за підсудністю до Солонянського районного суду Дніпропетровської області.
Керуючись ст.ст. 27, 31 ЦПК України, суд,-
Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики та штрафу передати за підсудністю до Солонянського районного суду Дніпропетровської області.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом п'ятнадцяті днів з дня проголошення ухвали. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Передачу справи на розгляд іншого суду здійснити не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Суддя